Закономірності зближення правових систем і його форми

З перших днів формування і становлення порівняльного право­знавства цілі і завдання, пов'язані зі зближенням правових систем, були домінуючими. Існують навіть ідеї про всесвітню уніфікацію права. Завдання зближення правових систем набуває особливого звучання і в сучасному світі.

Процес зближення правових систем має закономірний ха­рактер, зумовлений об'єктивними потребами розвитку людства на сучасному етапі. Даний процес відбувається як стихійно, так і планомірно. Наприклад, взаємодія у соціально-економічній сфері, зокрема торгівля в прикордонних районах. Іноді таке зближення здійснюється стихійно і законодавцеві залишається тільки за­фіксувати його у відповідних нормативно-правових актах. Тим самим здійснюється уніфікація деяких правових норм різних держав.

Що стосується планомірного цілеспрямованого зближення,

то воно полягає в спеціально організованій діяльності держав із розроблення единообразного нормативно-правового акта, спрямо­ваного на регулювання відповідних норм політичної, економічної, соціальної, гуманітарної та інших сфер життя суспільства. Тобто дана форма уніфікації — це спеціально організована діяльність з одноманітного правового регулювання в різних сферах міжна­родних відносин.

Яскраво виражені сьогодні світові тенденції глобалізації неминуче ведуть до взаємодії, взаємовпливу національних пра­вових систем. Співвідношення національних правових систем рухоме, воно змінюється з урахуванням завдань узгодженого правового розвитку. Пошук і встановлення правильного поєд­нання юридичних засобів зближення вимагають великого вміння і постійних зусиль від теоретиків і практиків.

Взаємодія правових систем за сучасних умов набуває най­різноманітніших форм. Цьому сприяє діалог правових систем і правові запозичення. Значною мірою на процеси зростаючої взаємодії і взаємовпливу окремих правових систем різних держав наприкінці XX — напочатку XXI ст. впливає розвиток сучасних систем комунікації.

Зближення правових систем може має не тільки у ряді тради­ційних галузей, наприклад у морському праві, де завжди панувало прагнення до одноманітності норм, але й сприймається новими галузями й інститутами права (наприклад космічне право, право повітряного простору, атомне право і ін.).

Нормативно-правова база зближення правових систем різна, тобто в рамках кожного напряму використовуються ті чи інші правові засоби. В одних випадках — це програми-проекти, мо­дельні законодавчі акти, в інших — уніфіковані загальні норми, у третіх — правові стандарти, наукові концепції тощо. Природно, їх юридична сила неоднакова, оскільки вони можуть мати про­грамний, нормативно-орієнтуючий, рекомендаційний і обов'язковий характер.

Процес зближення національних правових систем, на думку Ю.О. Тихомирова, передбачає:

— розроблення загальної політики державного правового розвитку;

— здійснення заходів із подолання правових відмінностей;

— вживання заходів із вироблення спільних юридичних
правил¹.

Існує думка, що процеси автономізації правових систем і одночасно їх поступово наростаюче до певної межі зближення можливі тільки між правовими системами, близькими за типом праворозуміння, наприклад взаємовплив можливий між системою загального права і романо-германською системою права, але не за участі традиційних і релігійних правих систем. Це спірна думка, оскільки, наприклад, модернізація ісламського права передбачає певну взаємодію і взаємопроникнення класичних положень і норм до сучасних умов. І сам факт існування дуалізму в правових системах ісламських держав передбачає певну взаємодію і допов­нення між правовими системами різного типу праворозуміння.

Із цього приводу С.С. Алексеев відзначає, що зближення пра­вових систем відбувається не тільки між правовими системами однієї сім'ї, але й між самими правовими сім'ями. Наприклад, «шлях прецедентного права характерний для єдиного («спіль­ного») європейського права в цілому, у формуванні якого значну роль відіграє Люксембурзький суд Європейських Співтовариств, що виробляє в контексті вирішуваних справ прецедентів для спів­товариства єдині принципи»².

Зближення правових систем передбачає певну адаптацію національних законодавств до загальноприйнятих міжнародних стандартів. Це питання актуальне для держав, що утворилися на пострадянському просторі (постсоціалістичному просторі), які прагнуть включитися в загальноєвропейські структури і процеси. Так у багатьох із цих держав розгорнулися дебати навколо скасу­вання такого виду покарання, як страта, мораторій на яку встанов­лено під впливом права Європейського Співтовариства. Так, нап­риклад, базовими документами, що визначають процес адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу і здійснення інтеграції України в Європейське Співтовариство,

є прийняті Радою Європи на Копенгагенському саміті в 1993 р. Декларація і Угода про партнерство та співпрацю між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами 1994 p., а також Указ Президента України «Про програму ін­теграції України в Європейський Союз» 2000 р. і Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства Ук­раїни до законодавства Європейського Союзу» 2004 р.

Адаптація законодавства України до законодавства Євро­пейського Союзу — це поетапне прийняття і впровадження Ук­раїною нормативно-правових актів, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу. Адаптація проводиться для забезпечення відповідності законодавства України зобов'язанням, які випливають з Угоди про партнерство і співпрацю, розвитку національного законодавства у напрямі його наближення до зако­нодавства ЄС і забезпечення високого рівня підготовки в Україні законодавчих актів, створення правової бази для інтеграції Ук­раїни в ЄС. Адаптація законодавства ЄС є планомірним процесом, який складається з трьох окремих етапів, на кожному з яких досягається певний ступінь відповідності законодавства України законодавству ЄС у певних сферах.

Упродовж першого етапу адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу передбачається розвиток правової системи України згідно з вимогами, визначеними в декларації, у напрямі встановлення верховенства права, забезпе­чення прав людини, функціонування ринкової економіки; приве­дення законодавства України у відповідність до вимог Угоди про партнерство і співпрацю та інших міжнародних договорів, які стосуються співпраці України та ЄС.

Надалі процес адаптації полягатиме в перегляді законодавства України у сферах, визначених Угодою про партнерство і спів­працю, з метою забезпечення його приблизної відповідності за­конодавству ЄС; правовому забезпеченні створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС та підготовки до асоційованого членства України в ЄС.

І, нарешті, адаптація законодавства спрямована на укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС; підготовку розширеної програми гармонізації законодавства України із законодавством ЄС з метою забезпечення інтеграції України до спільного ринку ЄС.

Як відзначає Ю.О. Тихомиров, «узгоджений» правовий роз­питок держав можна розглядати стосовно чотирьох основних на­прямів і форм їх проведення:

1) зближення законодавства, коли визначається спільний
курс держав у даній сфері, напрями, етапи зближення, способи
зближення;

2) гармонізація законодавства, коли узгоджуються спільні
підходи, концепції розвитку національних законодавств, виробляються спільні правові принципи і окремі рішення;

3) ухвалення модельних законодавчих актів;

4) уніфікація законодавства, коли розробляються і вводяться в дію загальнообов'язкові одноманітні юридичні норми
(правила)¹.

Таким чином, зближення і взаємодія правових систем сучасності — явище глобальне, характерне для розвитку права у XXI ст., що має закономірний характер. Це особливо помітно на регіональному рівні, коли економічні, геополітичні і культурні процеси об'єднують держави. Затвердження пріоритету між­народного права також веде до того, що в національних пра­вових системах збільшується кількість одноманітних стандартів. Основними способами зближення правових систем є гармонізація законодавств і уніфікація правових норм. Важлива роль у цьому процесі відводиться імплементації норм міжнародного права в національне законодавство і наданню міжнародної правової допомоги.

Гармонізація законодавства

Гармонізація в широкому розумінні — це процес приведення у відповідність, побудований на наукових методологічних основах єдності, завершеності, цілісності, пропорційності, узгодження і досконалості².

Гармонізація законодавства, як найважливіша форма збли­ження правових систем, є дуже тонким і трудомістким процесом, що не приводить правові системи до повної єдності, проте мак­симально зближує законодавства різних держав у вирішенні пра­вових проблем. Відмінність національних законодавств випливає з відмінностей у національних традиціях, рівнях розвитку і підходах до правових проблем.

При здійсненні процесу гармонізації використовуються різноманітні прийоми. При цьому важливо виявити, і якомога повніше, особливості регулювання в конкретних системах права і враховувати їх у процесі застосування, у контактах із нормами законодавства інших держав. Відмову від специфіки національних правових традицій, що відображають різноманітність і унікаль­ність організації життя в різних державах, не є метою гармоні­зації законодавства.

З погляду порівняльного правознавства, процес гармонізації нормативно-правової бази може мати місце як усередині однієї правової сім'ї, так і між правовими системами, що належать різним правовим сім'ям.

Гармонізація законодавства передбачає наявність об'єктивних умов зближення в тій чи іншій сфері — наявність підстав для гармонізації. Право лише або створює стимул, або оформляє вже існуючі умови.

Разом із тим, за наявності об'єктивних умов зближення і узгод­ження правового регулювання велику роль відіграє юридична тех­ніка. Перш за все, для реалізації гармонізації особливе значення має термінологічна уніфікація, пов'язана з розробкленням по­нятійного апарату. Це сприяє виробленню механізмів досягнення цілей і визначає способи їх забезпечення. Вироблення єдиної тер­мінології, необхідної для здійснення гармонізації, установлює і за­кріплює єдині вимоги до використання термінів, систематизує по­няття, виключає з обороту застарілі терміни і сприяє раціональній організації нормотворчої діяльності. Повна уніфікація юридичної термінології — важлива передумова підвищення формальної визначеності права, ліквідації суперечностей у розумінні правових текстів, підвищення їх доступності.

Як приклади гармонізації законодавства на регіональному рівні можуть бути численні конвенції і модельні законодавчі акти,

підготовлені в рамках одного з перших регіональних об'єднань — Панамериканського союзу, створеного в 1889 р. і перетворе­ного після другої світової війни на Організацію американських держав'.

Безліч прикладів гармонізації законодавства на регіональному рівні в даний час дає Європейський Союз. Гармонізація в рамках ЄС здійснюється шляхом підготовки директив, обов'язкових для держав — членів ЄС. Проте визначення форм і методів її реалізації залишається прерогативою держави — члена ЄС. Таким чином, директива є найважливішим джерелом права ЄС, що виступає як правовий інструмент, за допомогою якого відбувається регулювання інтеграційних процесів у багатьох державах Європейського Співтовариства.

Отже, кінцева мета гармонізації — встановлення єдиного ре­зультату дії норми права. Проведення гармонізації здійснюється в руслі інтеграційних процесів, що передбачають зближення законодавств і національних правових систем.