Основні цивільно-правові системи світу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні цивільно-правові системи світу



Поняття цивільно-правової системи. Кожному суспільству, що претендує на звання державно-організованого, властиві деякі правила, писані і неписані розпорядження, що являють собою регулятори суспільних відносин. Назви цих правил є різними: звичаї, прецеденти, договори, закони і т. ін., але у цілому в більшості країн систему, що утворюють вищевказані правила, прийнято розглядати як Право.

Одночасно із зародженням суверенних держав формувалося на-ціональне позитивне право, закладалися основи для його подальшого розвитку. Право різних країн сформульоване різними мовами, із ви-користанням різноманітної юридичної техніки і покликане задовольняти інтереси суспільств із дуже різними соціальними групами, структурами, вдачами, віруваннями. Цілком зрозуміло, що унікальність будь-якої держави як політико-територіальної організації суспільства виявлялася й у неповторності, самобутності її права взагалі і цивільного права зокрема. Однак процес зародження і розвитку державних утворень неминуче пов'язаний з інтенсифікацією міждержавного «спілкування» у сфері торгівлі, культури і науки, з колонізацією або завоюванням нових територій. Саме цими і рядом інших причин пояснюється той факт, що норми цивільного права окремих країн зводилися до спільного «знаменника», здійснювалися запозичення й адаптація правових категорій, конструкцій, нормативно-правових актів.

Таким чином, в еволюції цивільного права як загальнолюдської цінності визначилися дві тенденції: з одного боку, позитивні цивільно- правові норми і правила уніфікувалися, а відповідні національні правові системи формували специфічний тип (сім'ю) правових систем, з другого боку, відбувалася диференціація, що породжувала виникнення найрізноманітніших типів правових систем світу.

Належне вивчення цивільного права на сучасному етапі розвитку України, як і будь-якої іншої галузі національного права, неможливе без використання порівняльно-правового методу дослідження, що дозволяє систематизувати цивільно-правові явища, властиві правовим системам різних країн, виявити генетичні зв'язки між ними й історичну послідовність їхнього розвитку, ступінь рецепції елементів (правових конструкцій, понять, принципів) однієї правової системи в іншу. Тому слід погодитися з Р. Давидом і К. Жоффре-Спинозі, які, обґрунтовуючи першорядну роль юридичної компаративістики в юриспруденції, стверджували, що вона дозволяє роз'яснити роль і значення права, використовуючи для цього досвід усіх народів світу. У практичному плані вона прагне сприяти розвитку міжнародних відносин. По-третє, порівняльне правознавство дозволяє юристам різних країн поліпшувати своє національне право . Усе викладене сміливо можна віднести і до спеціального (галузевого) порівняльного правознавства, предметом вивчення якого є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування окремого компонента системи права — галузі цивільного права у його порівняльному пізнанні.

Що ж таке сім'я правових систем і тип цивільно-правової системи, як вони класифікуються і за якими ознаками?

Під типом (сім'єю) правової системи прийнято розуміти сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, що домінують у формі джерел і принципів права, систем права і систем законодавства, організації правових установ, насамперед судової системи, подібності правових категорій і понять . Беручи до уваги, що тип правової системи і тип цивільно-правової системи співвідносяться як ціле і частина (як загальна і окрема категорії), то останню можна визначити як сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку здійснюваного в них правового регулювання суспільних відносин, що складають предмет цивільного права.

Вивчення методом порівняння різноманітних цивільно-правових систем світу передбачає попереднє здійснення їхньої наукової класифікації, проведення якої являє собою одне з основних завдань юридичної компаративістики.

Відмінності між цивільним правом різних держав істотно зменшу-ються за умови, якщо виходити не зі змісту їхніх конкретних норм, що залежить від волі правотворца і піддане постійним, іноді досить істотним змінам, а з більш стабільних, константних компонентів (елементів), які використовуються для створення, застосування, інтерпретації й оцінки зазначених правил поведінки. Саме зазначені постійні елементи будь-якої цивільно-правової системи як класифікаційний критерій дозволяють виділити і відокремити їхні типи, яких існує не так уже й багато.

Серед учених не склалося єдиної думки з питання про групи «сімей права» і про ознаки, за якими відокремлюються зазначені сім'ї. Одні дослідники пропонують відносити до ознак, що диференціюють, «сво-єрідність праворозуміння різних народів і націй», і «джерела їхніх правових систем» ; другі автори виділяють п'ять компонентів, що у своїй сукупності формують класифікаційний «правовий стиль», а саме: а) походження й еволюція правової системи; б) ідеологічні фактори; в) своєрідність юридичного мислення; г) специфічні правові інститути; д) природа джерел права і способи їхнього тлумачення ; інші правознавці виокремлюють ряд інших критеріїв .

Кожна із запропонованих у науці сукупність зазначених вище ознак, безумовно, має право на існування і свої переваги, але жодна з них не є ідеальною, а вибір тієї чи іншої групи «залежить від того, що хочуть вивчити, і від основних поставлених цілей» . Тому для досягнення за-значених цілей, визначених нами, пропонуються такі критерії що до-зволяють виявити подібність і відмінності основних цивільно-правових систем сучасності і які становлять константні елементи будь-якої цивільно-правової системи: 1) генезис правових систем — історія їх виникнення і розвитку, що вплинула на формування унікальності її правових початків і принципів, на тенденції подальшого розвитку правових структур; 2) джерела права — їх система, значення і співвідношення між собою; 3) структура цивільного права — побудова цивільно- правових норм, їх розподіл за підгалузями і правовими інститутами.

Що стосується систематики цивільно-правових систем світу, прове-деної різними вченими за найрізноманітнішими критеріями, то варто відмітити, що докладне висвітлення зазначених варіантів класифікацій повело б від безпосереднього предмета нашого дослідження, тим більше, що є можливість порадити читачу ознайомитися з найбільш доступною в даній сфері науковою літературою, автори якої гідно впоралися із цим завданням . Необхідно лише підкреслити, що, беручи до уваги зазначені ознаки (константні елементи), можна запропонувати наступну класифікацію цивільно-правових систем світу.

1) романо-германський тип правової сім'ї— охоплюює велику частину країн континентальної Європи і їхні колишні колонії;

2) сім я загального права (англо-американський тип правової сім "і) існує в Англії, Уельсі, Ірландії, США і 36 державах — членах Британської Співдружності (у деяких із них лише почасти);

3) релігійні і традиційні правові системи:

а) релігійна правова сім'я — ісламське право, індуське право, іу-дейське право (теократичні мусульманські держави, частково Індія й Ізраїль);

б) далекосхідна правова сім'я — Китай, Японія;

в) африканська правова сім'я — значна частина країн континен-тальної Африки і Мадагаскар.

Кожен із вищевикладених типів правових систем, у свою чергу, має внутрішню структуру, крім того, у силу різних історичних передумов правові системи, що панують у деяких державах і на територіях, можуть бути віднесені до так званого змішаного типу правової сім що виник на стику романо-германської і англо-американської правових систем (наприклад, ПАР, Філіппіни, Шотландія, провінція Квебек, штат Луізіана, Скандинавські країни). З огляду на те, що норми цивільного права покликані регулювати, в більшості, майнові відносини, що мають економічний зміст, і той факт, що у світовій економіці провідну роль відіграють держави, в яких домінують романо-германський і англо-американський типи правових систем, то саме на їхньому порівняльно- правовому аналізі і сконцентруємо нашу увагу надалі.

Місце цивільного права України серед цивільно-правових систем сучасності. Яке ж місце посідає цивільно-правова система України серед цивільно-правових систем сучасності? Відповідь на це запитання неможлива без короткого історичного екскурсу, що дозволить установити специфіку генезису вітчизняної правової системи.

Унаслідок загальновідомих історичних процесів Україна тривалий час не була суверенною національною державою. Однак як у періоди існування української державності (Київська Русь, Гетьманщина XVII—- XVIII ст., УНР, Гетьманат початку XX ст.), так і в періоди перебування України у складі інших держав на формування української правової системи впливали традиції романо-германської правової сім'ї, на підґрунті якої вона й розвивалася. Такий висновок можна зробити в результаті дослідження правових джерел, що у різні епохи регулювали в Україні відносини, які нині відносять до цивільних (Договори Київської Русі з Візантійською імперією, в яких містяться норми візантійського права, що є «прямим нащадком» права Давнього Риму; Руська Правда; Церковні статути князів Володимира і Ярослава; Литовські статути; перший кодекс українського права 1743 р. «Права, по которым судится малороссийский народ...», законодавство Російської імперії).

Однак відхід у небуття Російської імперії, створення СРСР і УРСР із зовсім новими, що не знали аналогів у світовій історії, політичними режимами, які проіснували протягом 70 років XX ст., наклало свій відбиток і на «радянське соціалістичне право», що сформувалося в зазначених державах. Хоча правова система УРСР і зберегла деякі риси, властиві романо-германській правовій сім'ї (основні джерела права, структура цивільного права), разом з тим для неї характерні такого роду відмінності від континентальної правової системи, на підставі яких ряд дослідників виокремлювали право соціалістичних країн у самостійну «сім'ю соціалістичного права» .

Керівники радянської України виходили з мети, що полягала у ство-ренні суспільства нового типу, «вільного» від держави і права. З цієї причини принцип верховенства права був заміщений принципом соціалістичної законності (а на більш ранньому етапі — революційною доцільністю), право розглядалося як знаряддя державної влади, а законодавство відображало волю комуністичної партії, що була моно-польним «представником народу». Відповідно до пануючої доктрини марксизму-ленінізму законодавець прагнув створити насамперед новий економічний лад, у якому всі засоби виробництва усуспільнені, а економіка, що розвивалася раніше за принципами й законами ринку, замінювалася плановою економікою, централізовано керованою за допомогою могутнього адміністративного апарату. Сфера відносин між громадянами в цих умовах стає меншою, ніж вона була раніше, характерний для романо-германської правової сім'ї правовий дуалізм — поділ права на приватне і публічне — заперечується, публічне право «наступає» на приватне, і передбачається повне витіснення, ліквідація приватного права.

У подібних умовах формується цивільне право УРСР, для якого було характерним таке: 1) заборона розглядати вітчизняне цивільне право як приватне право; 2) введення в науковий і господарчий обіг терміна «форма права власності»; 3) забезпечення правом переважно інтересів держави виражалося у фіксуванні цивільним законодавством домінуючої ролі державної власності за допомогою відмови від принципу рівного юридичного захисту всіх форм права власності (шляхом надання необмеженої віндикації для державного майна) і установлення якісних і кількісних обмежень щодо об'єктів права власності громадян; 4) здійснення спроб звуження предмета цивільного права через створення нових, уже публічно-правових галузей — господарського, колгоспного, земельного права; 5) необхідність збереження державної монополії на засоби виробництва, поєднана з нагальною потребою і можливістю держави як наймогутнішого власника брати участь у майнових відносинах, породила наукове обґрунтування, а потім і нормативне закріплення інститутів права повного господарського відання й права оперативного управління.

Із розпадом Союзу PCP, здобувши незалежність, Україна дістала можливість, яку вона не впустила, створення власної правової системи. Аналіз змін, які відбулися за останні двадцять років, дозволяє зробити такий висновок: розвиток українського цивільного права здійснюється в напрямі посилення його спільності з романо-германською правовою сім'єю. Передумовами зазначеного процесу можна вважати як генетичне споріднення вітчизняної правової системи з континентальним правом, так і політичні орієнтири, обрані нашою державою, що виявляються у проведенні заходів, спрямованих на європейську інтеграцію (це стосується і гармонізації українського законодавства з європейським ). Разом з тим не відбулося повної відмови від законодавства Союзу PCP. Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» від 12 вересня 1991 р. № 1545-ХІІ встановлено, що «до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP із питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України». Крім того, здійснюється співробітництво між країнами - учасницями СНД, у тому числі й у сфері розвитку цивільного законодавства.

Таким чином, можна стверджувати, що українська цивільно-правова система «повертається» у романо-германську правову сім 'ю, але як особливий її різновид .

Загальний напрям розвитку цивільно-правових систем. Якими ж є основні тенденції розвитку цивільно-правових систем сучасності, особливо їхніх класичних типів, до яких прийнято відносити романо-германську й англо-американську правові сім'ї? Загальний вектор розвитку зазначених типів правових систем спрямований на їх уніфікацію. Країни, в яких панують класичні правові системи, постійно стикалися і взаємодіяли протягом своєї історії, їхнє право зазнавало впливу християнської моралі, а пануючі, починаючи з епохи Відродження, філософські течії висунули на перший план ідеї індивідуалізму, лібералізму, поняття суб'єктивних прав . Із початком промислової революції XIX ст. прецедентне право Великої Британії вже не цілком відповідало запитам економіки, яка могутньо розвивалася, що привело до значного збільшення кількості законодавчих актів і підвищення їхньої ваги серед інших джерел цивільного права, що також свідчить про деяке зближення правових систем.

Явища, які відбуваються у світі останні сто років, — бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, інтенсифікація взаємопроникнення економік різних держав, названа терміном «глобалізація», і посилення доцентрових загальноєвропейських тенденцій під егідою Європейського Союзу, сприяють ще більшому зближенню класичних цивільно-правових систем, що особливо яскраво ілюструє процес гармонізації національних цивільних законодавств, який відбувається в Європі під егідою Європейського Співтовариства, і формування «наднаціонального», складно структурованого європейського права, що містить значну кількість правових актів, норми яких покликані регулювати цивільні відносини (уніфікація, що в європейській юридичній літературі називається гармонізацією, більшою мірою стосується торгового і зобов'язального права, права компаній, а меншою — сімейного й спадкового права) .

Здійснюється уніфікація цивільного законодавства й у рамках між-державного співробітництва шляхом прийняття міжнародних договорів чи створення міжнародних організацій, завдання яких полягає в посиленні міжнародно-правової взаємодії в різних галузях людської діяльності (наприклад, Всесвітня організація інтелектуальної власності і значна кількість міжнародних договорів, присвячених питанням охорони інтелектуальної власності, учасниками яких є держави із різними типами правових систем).

Однак усе ще існуючі відмінності в рівні соціально-економічного розвитку держав, у яких домінують класичні правові системи, вікові цивільно-правові традиції, знаний консерватизм, властивий сім'ї загального права і який виявляється все більше у правосвідомості практикуючих юристів, можуть стати певним гальмом, утім аж ніяк не перешкодою на шляху формування «єдиної сім'ї західного» чи «європейського права» , тим самим лише трохи віддаливши в часі утворення останньої.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.146 (0.007 с.)