Елементи цивільних правовідносин

Цивільне правовідношення — це складне соціально-правове явище, яке має свою внутрішню структуру. Зазвичай структура правовідношення визначається як сукупність кількох складових — елементів правовідношення. До них належать: 1)учасники або суб'єкти правовідносин, тобто особи, які беруть участь у правовідношенні; 2) об'єкти правовідносин — немайнове або майнове благо, стосовно якого виникає певний зв'язок між суб'єктами правовідношення; 3) зміст правовідносин, що становлять суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки їх учасників.

Суб'єктами або учасниками цивільних правовідносин відповідно до ст. 2 ЦК є фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, терито-ріальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. 

Поняття «фізична особа» включає декілька категорій суб'єктів — це громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Як правило, усі фізичні особи мають рівні права, однак, в окремих випадках іноземці та особи без громадянства не можуть бути учасниками цивільних правовідносин в Україні. Так, відповідно до ст. 14 Конституції, а також ч. 2 ст. 374 ЦК іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. У даному випадку — це Земельний кодекс України (далі — ЗК), відповідно до якого ці особи можуть набувати право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належить їм на праві приватної власності (статті 81-91 ЗК).

До суб'єктів цивільних відносин належать і юридичні особи, які на відміну від природних учасників цивільних відносин — фізичних осіб, являють собою створені шляхом об'єднання осіб та/або майна штучні утворення — організації, що наділяються цивільною правоздатністю і можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки (цивільна дієздатність), бути позивачем та відповідачем у суді.

У ряді випадків учасником цивільних правовідносин виступає держава Україна. Це можливо, зокрема, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успадковує майно та ін. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть також виступати АРК та територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах, інші суб'єкти публічного права. Кожен із цих суб'єктів, як правило, виступає у правовідносинах через уповноважені органи (органи приватизації АРК, управління комунального майна, виконавчі комітети місцевих рад тощо).

За загальним правилом у цивільних правовідносинах беруть участь дві сторони — управомочена (активна) сторона і зобов'язана (пасивна) сторона. Управомочена сторона має певні права, в той час як зобов'язана виступає носієм відповідних обов'язків. Наприклад, за договором позики позикодавець має право вимагати від боржника повернення боргу, а боржник зобов'язаний борг повернути. Утім існує багато цивільних правовідносин, за якими кожна із сторін наділена правами та обов'язками одночасно. Такі правовідносини за своєю структурою взаємними або двосторонніми. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар і має право вимагати передачі грошей. У свою чергу, покупець зобов'язаний передати гроші і має право вимагати від продавця передачі товару.

Суттєву особливість у цьому аспекті має договір про спільну ді-яльність, учасники якого прагнуть досягти певної мети, що не суперечить законові (зокрема, збудувати житловий будинок, здійснити спільний проект тощо). Привертає увагу та обставина, що в цьому договорі всі його учасники діють разом для досягнення спільної мети, у той час як в інших цивільних договорах цілі його учасників різноспрямовані (покупець має за мету купити річ (товар), а продавець — її продати; підрядник одержати гроші за виконану роботу, а замовник — результати такої роботи). З урахуванням наведеного вважають, що кожен з учасників договору про спільну діяльність не має права вимагати виконання договору для себе особисто і діяти тільки в своїх інтересах. Інтереси всіх учасників названого договору тісно пов'язані між собою, і кожен із них має однакові права та обов'язки.

Нерідко стороною правовідношення виступає не одна, а дві чи більше осіб (наприклад, два брати бажають разом придбати автомобіль). Ця обставина не змінює загальної структури правовідношення, учасниками якого є управомочена та зобов'язана сторона. Тому не має значення один або декілька осіб беруть участь у договорі на боці кожної сторони. Вони діють як одна сторона правовідношення — покупець, продавець, наймач тощо. У цьому разі ми стикаємося з множинністю осіб у зобов'язанні. Така множинність може бути як активною (на боці управомоченої сторони виступає декілька осіб), так і пасивною (декілька осіб виступають на боці зобов'язаної сторони).

Об'єкти цивільних правовідносин. Як вже зазначалося, одним із необхідних елементів цивільних правовідносин є їх об'єкт. У цивільному праві питання щодо об'єкта — одне з найскладніших. У різні часи науковцями були висловлені полярні думки з даного приводу. Одні правники під об'єктами цивільних правовідносин розуміють: предмети матеріального світу, будь-які блага, фактичні суспільні відносини, поведінку людини і навіть саму людину, інші ж наполягають на тому, що об'єктом правовідносин є те, з приводу чого виникає і здійснюється суспільний зв'язок між суб'єктами.

Неважко помітити, що всі цивільні правовідносини складаються з приводу певного майнового чи немайнового блага. Майновими об'єктами цивільних правовідносин є речі, гроші, цінні папери, а також майнові права. Об'єктами виступають також результати деяких видів діяльності людини—робіт та послуг. Так, цивільні правовідносини можуть виникнути між сторонами з приводу виконання різного роду підрядних робіт. Результатом цих робіт є споруджений будинок, відремонтована річ, пошитий костюм тощо. Окрім цього, існують специфічні результати людської діяльності — послуги. їх особливістю є те, що результати діяльності з надання послуг пов'язані з самою цією діяльністю і є невіддільними від неї. Так, за договором перевезення вантажу безпосереднім об'єктом цивільних правовідносин виступає сам процес перевезення, а наслідком — його матеріальний результат — вантаж, що потрапив до місця призначення. Послуги можуть надаватися в різних сферах діяльності людини, у зв'язку з чим виділяють юридичні, медичні, інформаційні, посередницькі, агентські та інші види послуг.

Серед немайнових об'єктів цивільних правовідносин розрізняють: а) результати інтелектуальної, творчої діяльності людини або об'єкти права інтелектуальної власності (твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи тощо); б) інформацію; в) особисті немайнові блага (честь, гідність, ділову репутацію, ім'я, зображення, приватне життя тощо).

Юридичний зміст цивільних правовідносин. Цивільні правовідносини мають юридичний та фактичний зміст. Якщо фактичний зміст правовідносин становлять вольові дії (взаємодія) їх учасників, то юридичний зміст — суб'єктивні права та обов'язки учасників. Без сумніву, саме юридичний зміст правовідносин становить найбільший інтерес для юристів, тому з'ясування питання про сутність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків учасників цивільних правовідносин є найважливішим.

Суб'єктивне цивільне право — це вид і міра можливої, дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Відповідно до цього особа здійснює свої цивільні права вільно, на свій розсуд. Наприклад, власник майна користується та розпоряджається ним у своїх інтересах, автор певного літературного або художнього твору визначає порядок його використання. Носій суб'єктивного цивільного права має забезпечену можливість не лише на власні дії, а й на вимогу до зобов'язаної особи щодо здійснення нею відповідних дій. Тому, наприклад, наймач житлового приміщення має право не лише на користування ним (власні дії), а й на вимогу до іншої сторони — наймодавця щодо проведення капітального ремонту будинка, надання комунальних послуг тощо. Більше того, суб'єктивне цивільне право надає його носію змогу звергатися за захистом свого права до юрисдикційних органів або самостійно захищати своє право у разі його порушення (статті 15-23 ЦК).

Водночас не треба забувати, що особа, якій належить суб'єктивне цивільне право, реалізує його у певних межах. Ці межі встановлюються договором або актами цивільного законодавства. Загальне правило полягає у тому, що при реалізації свого суб'єктивного цивільного права особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права або інтереси інших осіб.

Суб'єктивне цивільне право може мати просту або ускладнену внутрішню структуру. Воно може полягати у можливості здійснення однієї або кількох правомочностей. Так, позикодавець щодо позичаль-ника має право вимагати повернення боргу (проста структура суб'єктивного права), у той час як власнику речі належить ціла низка правомочностей — володіти, користуватися та розпоряджатися своєю річчю (ускладнена структура суб'єктивного права).

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це вид і міра належної поведінки забое 'язаного учасника цивільного правовідношення. Така поведінка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру. Активними діями є виконання тієї чи іншої роботи, передача речі, надання послуги тощо. У цих випадках зобов'язана сторона має активно діяти в інтересах іншої сторони. Дії пасивного характеру, навпаки, передбачають ситуацію, коли зобов'язана сторона повинна не виконувати будь-яких дій, тому що саме вони суперечать інтересам іншої сторони. Наприклад, без згоди наймача житла наймодавець не може здійснювати переобладнання житлового будинку, в якому знаходиться житло, передане у найм, якщо таке переобладнання істотно змінить умови користування житлом (ч. З ст. 819 ЦК України). У цьому випадку саме пасивна поведінка наймодавця (відсутність дій з переобладнання житла) і становитиме зміст його цивільного обов'язку.

Суб'єктивні права та обов'язки, які належать учасникам право-відносин, є взаємообумовленими (корелятивними) або такими, що кореспондують одне одному. Так, праву позикодавця вимагати повернення предмета позики кореспондує відповідний обов'язок позичальника повернути грошові кошти (ч. 1 ст. 1046 ЦК). І навпаки, обов'язку позичальника повернути гроші кореспондує відповідне право вимоги, що належить позикодавцю.

Суб'єктивне право та суб'єктивний обов'язок — це ті первинні скла-дові, з яких складається зміст цивільного правовідношення. Втім у біль-шості випадків структура правовідношення є більш складною і може одночасно містити не один, а декілька зв'язків, які будуються за принци-пом «право — обов'язок». У такому випадку кожна зі сторін має цілу низку суб'єктивних прав та обов'язків. Наприклад, за договором будівель-ного підряду підрядник може мати обов'язок не лише побудувати будинок, а й здійснити монтаж технологічного або іншого спеціального обладнання, виконати пусконалагоджувальні та інші пов'язані з пуском об'єкта роботи. У замовника виникає відповідна низка прав вимагати від підрядника належного виконання усіх робіт. Водночас замовник має обов'язки перед підрядником. Крім того, що він зобов'язаний провести необхідні розрахунки за виконаний підрядником обсяг робіт, до початку будівництва замовник має надати підряднику відповідним чином розроблену і затверджену технічну документацію на будівництво, документи щодо відведення земельної ділянки, висновки експертиз тощо.

Цивільні правовідносини і передусім ті, що мають довгостроковий характер, можуть набувати динамічного характеру. Це означає, що зміст суб'єктивних прав та обов'язків сторін у період існування правовідношення може змінюватися. Наприклад, сторони можуть домовитися про зміну порядку розрахунків, час виконання зобов'язання в цілому або його окремих умов, порядок здійснення послуг, передачі речі тощо.

Цивільні правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

1. Залежно від особливостей суб'єктного складу виокремлюють абсолютні та відносні правовідносини. Особливістю цього роду відносин є те, що управомочена особа в них завжди чітко визначена (наприклад, власник майна). Що ж до зобов'язаної особи, то нею виступає будь-який і кожний, хто так чи інакше взаємодіє із власником майна і в силу цього має обов'язок утримуватися від будь-яких дій, що порушують інтереси власника. Отже, лише одна із сторін абсолютного правовідношення — власник (суб'єкт іншого речового права) є чітко визначеною; в той час як інша — зобов'язана сторона не має такої ознаки.

На відміну від цього відносні правовідносини встановлюються між чітко визначеними суб'єктами, коли управомоченій особі протистоїть не кожна особа, а лише визначений, конкретний суб'єкт. Наприклад, при укладенні договору підряду має бути встановлена особистість як замовника, так і підрядника, тому обов'язок з виконання забов'язання покладається на конкретного підрядника, який і протистоїть замовникові як зобов'язана особа. Невизначеність сторін (наприклад, особи підрядника) унеможливлює виконання договору в цілому. Важливість встановлення особи — учасника відносних правовідносин має велике значення в разі застосування засобів цивільно-правового захисту їх прав. За договором підряду, наприклад, перед замовником відповідає тільки підрядник — особа, яка є безпосереднім учасником правовідношення. Будь-яких вимог до інших осіб висунуто бути не може. Якщо ж виконання певної частини робіт покладено на іншу особу — субпідрядника, ця обставина має зазначатися в договорі.

У ряді випадків у правовідносинах може виникнути необхідність заміни їх учасників. При згоді кредитора боржник, наприклад, має право перевести свій борг на іншу особу, яка і буде надалі виступати як учасник правовідношення. Можлива також і зміна кредитора. У будь- якому випадку заміна учасника проводиться за спеціальними правилами, передбаченими законодавством. Однак це не порушує загального принципу щодо необхідності визначеності суб'єктів відносних правовідносин, оскільки і після проведеної заміни склад учасників правовідношення залишається чітко визначеним. У деяких випадках заміна учасників правовідносин взагалі не може мати місця як, наприклад, у разі завдання шкоди. Тільки особа, якій було заподіяно шкоду (потерпіла), має право на її відшкодування і це право не може бути передано іншій особі. У свою чергу лише особа, яка завдала шкоду, може визначатися як зобов'язана сторона.

Треба звернути увагу на одну важливу особливість відносин права власності. Вони, як вже зазначалося, є абсолютними правовідносинами, оскільки виникають між конкретно визначеними особами: власником майна та будь-якою іншою особою, яка тим чи іншим способом взаємодіє з ним. У разі порушення права власності виникає вже конкретне правовідношення, обидві сторони якого чітко визначені — це власник майна та особа, яка порушила належне йому право власності — правопорушник. Це правовідношення є вже відносним, а не абсолютним.

2. Залежно від характеру вимог, що належать управомоченій особі, виділяють речові та зобов'язальні правовідносини. У речових правовідносинах управомочена особа має права, об'єктом яких виступає безпосередньо річ, а в зобов'язальних правовідносинах таким об'єктом будуть дії боржника. Так, власник майна має право володіти, користуватися та розпоряджатися річчю на власний розсуд. Для цього вона не потребує виконання іншою особою будь-яких дій. У зобов'язальних правовідносинах, що випливають, наприклад, із договору перевезення вантажу, уповноважена особа (вантажовідправник) має право вимагати від зобов'язаної особи (перевізника) вчинення передбачених договором дій, а саме — дій із перевезення вантажу.

3. Залежно від об'єкта правовідносини класифікуються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові правовідносини утворюються з приводу нематеріальних благ. Об'єктом майнових правовідносин постають предмети матеріального світу, майнові права та обов'язки. Цим пояснюється те, що при порушенні майнових прав учасників правовідносин застосовуються засоби майнового характеру (відшкодування шкоди, повернення майна тощо), а при порушенні особистих немайнових прав — засоби немайнового (визнання прав автора твору) або немайнового і майнового характеру (спростування відомостей, які принижують честь, гідність особи, і відшкодування завданої моральної шкоди).

4. За функціональним призначенням виокремлюють регулятивні й охоронні правовідносини. До першого виду належать правовідносини, які виникають при позитивному розвитку взаємодії сторін і здійснюються у правомірних діях суб'єктів. Договір купівлі-продажу, перевезення, позики тощо це приклади правовідносин регулятивного характеру. На відміну від цього охоронні правовідносини виникають лише внаслідок вчинення цивільного правопорушення. Якщо, наприклад, одна особа завдала іншій шкоду, потерпіла сторона звертається до суду з позовом про її відшкодування. Правовідношення, яке при цьоЗиу виникає, передусім спрямоване на охорону прав потерпілої сторони. Отже, сутність правовідносин такого роду полягає в охороні прав потерпілої особи.

5. Залежно від часу їх дії цивільні правовідносини можуть бути довгостроковими та короткостроковими. Нерідко між учасниками цивільних правовідносин виникають довгострокові договірні зв'язки. Такі зв'язки передбачає, наприклад, договір найму житла, договір банківського рахунка, договір про спільну діяльність тощо. Проте правовідношення може мати і короткостроковий характер. Наприклад, за договором роздрібної купівлі-продажу правовий зв'язок між продавцем та покупцем існує кілька хвилин. Незважаючи на це такий правовий зв'язок є повноцінним цивільним правовідношенням, який становить сукупність прав та обов'язків сторін.