Гроші (грошові кошти) (ст. 192 ЦК).

Грошами (грошовими коштами) визнаються нормативно визначені та виражені в емітованих в обіг паперових і металевих знаках або у безготівковій формі умовні вартісні одиниці (гривні, копійки або відповідні одиниці іноземної валюти, наприклад, долари і центи), які мають забезпечений на законодавчому рівні примусовий курс, що полягає в обов'язковості їх приймання за визначеною номінальною вартістю, визначають міру вартості речей, робіт, послуг, інших матеріальних і нематеріальних благ, а також втрат (майнової та немайнової шкоди, збитків тощо), визнаються у цивільному обороті законним платіжним та кредитним засобом і забезпечують здійснення всіх видів платежів та розрахунків, виконуючи функції загального еквівалента, обігу і нагромадження.

Відповідно до ст. 99 Конституції грошовою одиницею України є гривня. Згідно зі ст. 192 ЦК гривня — це національна валюта, яка є законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною віртістю на всій території України. Національна валюта нашої країни — гривня — використовується у цивільному обороті у готівковій та безготівковій формах. Гроші у безготівковій формі зберігаються на рахунках учасників цивільних правовідносин у банківських та інших кредитно-фінансових установах і мають назву «грошові кошти». Правове регулювання як готівкового, так і безготівкового грошового обігу в нашій державі крім Конституції та ЦК здійснюється нормами відповідних законів України та підзаконних нормативно-правових актів. Зокрема, такими нормативними актами є Укази Президента України татнструкції Національного банку України. Указом Президента Укра- 226 їни від 25 серпня 1996 р. № 762/96 «Про грошову реформу в Україні»1 у готівковий обіг в Україні введено банкноти номінальною вартістю 1,2,5,10,20,50 і 100 гривень та розмінну монету вартістю 1,2,5,10,25 і 50 копійок. Згідно з чинним законодавством України виключне право введення в обіг гривні і розмінної монети, організація їх обігу і вилучення з обігу належить Національному банку України. Гроші є законним платіжним засобом. Як законний платіжний засіб гроші обов'язкові до приймання за номінальною вартістю на всій території України. Значення грошей як законного платіжного засобу у цивільному обороті полягає також у їх використанні для забезпечення всіх видів платежів та розрахунків, при здійсненні кредитування тощо.

У цивільному обороті гроші оцінюються не кількістю грошових знаків (банкнот і монет), а загальною сумою виражених у них грошових одиниць. Борг у сумі 100 гривень готівкою можна погасити шляхом передачі відповідної кількості грошових знаків різної номінальної вартості. Необхідно і достатньо у цьому випадку, щоб у сукупності вони становили суму у 100 гривень. Ця ознака грошей дає підстави визнавати їх подібними до родових і подільних речей, що не означає їх повного ототожнення. Паперові гроші можуть бути індивідуально визначені шляхом переліку їх серій та номерів у банківських документах або у відповідних протоколах при проведенні оперативно-розшукових заходів та інших слідчих дій. Гроші як об'єкти цивільних прав є замінними. Виходячи з цього, боржник у разі посилання ним на те, що гроші, які він одержав від кредитора, загинули (вкрадені, загублені, фізично знищені і т. ін.), не може бути звільнений від обов'язку їх повернення.

Окремо слід зазначити, що гроші у деяких випадках можуть виступати у цивільно-правових правочинах як товар. Ідеться про гроші, які у даний проміжок часу не є законним платіжним засобом на території України, а, маючи нумізматичну цінність (наприклад, старовинні монети або банкноти), становлять предмет колекціонування. Як товар виступає у цивільному обороті й іноземна валюта. Стосовно іноземної валюти відповідно до чинного законодавства у банківських установах та обмінних пунктах здійснюються правочини її купівлі-продажу.

Гроші мають велике значення не тільки для приватноправових від-носин. Враховуючи економічне та політичне (гроші — атрибут державності) значення грошей, їх правовий режим та особливості участі у цивільному обороті визначаються як приватно, так і публічно-правовими засобами регламентації цієї важливої сфери суспільних відносин. Зокрема, правовий режим грошей в Україні визначається нормами конституційного, цивільного, фінансового та деяких інших галузей права. Держава забезпечує стабільність готівкового грошового обігу та довіру всіх суб'єктів цивільного права до національної грошової одиниці шляхом закріплення положень, що містяться у ст. 389 ЦК, відповідно до якої гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача. Це правило поширюється і на випадки, коли гроші були індивідуалізовані шляхом переліку їх серій та номерів у відповідному документі. Таким випадком, наприклад, може бути пограбування банку, в якому документально зафіксована і збереглась інформація про серії та номери банкнот, якими незаконно заволоділи грабіжники. Якщо до моменту затримання злочинці встигли частину грошей витратити на власні потреби, ці кошти не можуть бути вилучені у добросовісного набувача з посиланням на те, що вони потрапили в обіг незаконно. Добросовісність набувача визначається у відповідності з положеннями ст. 388 ЦК.

Гроші є загальною мірою вартості всіх речей, робіт, послуг, інших матеріальних і нематеріальних благ, а також втрат, яких можуть зазнати учасники цивільних правовідносин унаслідок правопорушень. За допомогою грошей як загального еквівалента можна погасити будь- який майновий борг. Гроші як єдина міра вартості і загальний еквівалент необхідні для оцінки суспільної корисності та врахування економічної або соціальної цінності того чи іншого матеріального або нематеріального блага. Гроші дозволяють визначити віртісні характеристики відповідних правомірних або неправомірних дій суб'єктів цивільних правовідносин. В останньому випадку за допомогою грошей у цивільному праві відшкодовується майнова та немайнова шкода, а також завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання збитки. За допомогою грошей визначаються розмір заподіяної шкоди або збитків, якими обумовлюється й обсяг майнової відповідальності винної особи. Завдяки використанню грошей як загального еквівалента визначається розмір матеріальної та нематеріальної (моральної) шкоди, забезпечується стягнення неустойки й відшкодування збитків у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, здійснюється виплата вартості незамінних речей у разі їх загибелі тощо. Правове значення грошей у цьому аспекті полягає в тому, що без їх використання як єдиної міри вартості та загального еквівалента забезпечення компенсаційної функції цивільного права було б неможливим.

Валютні цінності (ст. 193 ЦК).

Валютними цінностями є гроші (грошові кошти), цінні папери та інші окремі види майна, правовий режим яких визначається положеннями спеціального законодавства України, що встановлюють їх вичерпний перелік та порядок вчинення правочинів стосовно них. Перелік валютних цінностей міститься в Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»1. Згідно зі ст. 1 вказаного нормативного акта валютними цінностями в Україні визнаються такі різновиди майна:

1) валюта України — грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

2) іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

- платіжні документи та цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах;

3) монетарні метали — золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів із цих металів і брухту цих металів.

Згідно із Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного платинової групи є паладій, іридій, радій, осмій, рутеній.

Здійснення валютних операцій на території України, загальні засади їх правового регулювання, повноваження органів державної влади та управління, банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів цих відносин, порядок здійснення контролю за валютними операціями та відповідальність за правопорушення у цій сфері встановлюються чинним законодавством України.

 

Цінні папери

Цінними паперами є документи нормативно визначених видів та груп, які мають типову форму і реквізити, емітуються на паперових бланках або в електронному вигляді, посвідчують майнові права, які становлять неподільну юридичну єдність із формою їх фіксації (документарною або бездокументарною), порядок виникнення, зміни або припинення правовідносин стосовно яких визначається способом легітимації управомоченої за документом особи, їх видому змістом та призначенням у цивільному обороті.

Стаття 194 ЦК визначає цінні папери як документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошове або інше майнове право і визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила (видала), і власником, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх випуску, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок»2 з наступними змінами цінними паперами визнаються грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери є необхідним елементом ринкової економіки і вико-ристовуються у різноманітних сферах майнового обороту. Наприклад, акція є засобом мобілізації окремих фінансових активів для створення акціонерного товариства — юридичної особи, формування статутного фонду якої, як правило, здійснюється за рахунок об'єднаних коштів відповідної кількості підприємців. Ощадні сертифікати, казначейські зобов'язання держави та облігації всіх видів застосовуються у сфері кредитування, чеки та векселі — у сфері платіжного обігу, а коносаменти — для забезпечення товарообігу.

Для визнання документа цінним папером він повинен мати відповідні ознаки. Відомий дослідник цінних паперів професор М. М. Агар- ков найбільш вагомою характерною їх ознакою вважав необхідність їх пред'явлення для здійснення вираженого в них («посвідченого ними» в сучасній термінології) права. Слід зазначити, що останнім часом, із появою бездокументарних цінних паперів, ця ознака втратила універсальність і вже не може визнаватись як характерна для всіх різновидів об'єктів цивільних прав, про які йде мова. На підставі аналізу нормативних приписів актів чинного цивільного законодавства України, які закріплюють правовий режим цінних паперів, можна визначити такі їх основні ознаки.

Однією із основних ознак документів, що розглядаються, є неподільна юридична єдність майнового права, яке складає зміст цінного папера, та способу його фіксації (паперовий документ або електронний носій). Ця ознака визначає особливості функціонування цінних паперів на всіх стадіях їх участі у майновому обороті. Право, яке становить зміст документарного цінного папера, не може бути здійснене або передане особою, яка не володіє документом на законних підставах.

Частина 3 ст. 195 ЦК встановлює, що відповідно до закону цінні папери можуть випускатись у документарній та бездокументарній формі. Майнові права, які посвідчуються цінними паперами бездокументарної форми (шляхом фіксації прав на електронних носіях), виникають і беруть участь у майновому обороті згідно з визначеним законодавством порядком їх функціонування в електронній формі. Основним нормативно-правовим актом, який визначає особливості участі у цивільному обороті цінних паперів бездокументарної форми, є Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»2. Крім наведених нормативних актів, правовий режим цінних паперів бездокументарної форми в Україні визначається цілою низкою підзаконних актів, прийнятих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та іншими державними органами в межах її компетенції. З появою цієї нової форми цінних паперів виникло багато спірних питань стосовно специфіки їх участі в цивільному обороті та правової природи. Це обумовлено тим, що до їх появи у доктрині цивільного права загальновизнаною була документарна концепція цінних паперів, відповідно до якої останніми визнавалися документи встановленої форми з обов'язковими реквізитами. Утім, безумовно, прогресивність, зручність та перспективність використання цінних паперів бездокументарної форми сумніву не викликають. Тому в постанові Верховної Ради України від 29 квітня 1994 р. № 277 «Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України»1 зазначено, що переважна більшість цінних паперів у перспективі повинна випускатись у нематеріальній формі.

Цінні папери, як і інші об'єкти цивільних прав, є обігоздатними. Під обігоздатністю цінних паперів розуміють їх спроможність бути об'єктами цивільних правочинів, спрямованих на перехід права власності. Завдяки обігоздатності цінного папера, випущеного у вигляді паперового документа або в електронному вигляді, цю ж якість набувають і майнові права, які складають його зміст. Майнові права, які виникають у результаті укладення договору, не є обігоздатними, тому що вказаний правочин завжди є результатом домовленості відповідних, чітко визначених у ньому сторін. Суб'єктний склад зобов'язань, встановлених договором, може змінюватися за допомогою уступки вимоги або передачі боргу, але це не означає обігоздатності майнових прав, які визначають зміст договірного зобов'язання. Завдяки визначеній правовою природою цінних паперів неподільній юридичній єдності паперового документа або електронного носія і відповідного майнового права, останнє набуває обігоздатності, тобто може, з урахуванням способу легітимації уповноваженої за документом особи, переходити від однієї особи до іншої.

Важливою ознакою цінних паперів є нормативна визначеність їх видів та груп. Відповідно до положень ст. 195 ЦК групи та види цінних паперів, а також порядок їх обігу встановлюються законом. На відміну від речей, різновиди яких, як зазначалося, не можуть бути перераховані у законодавстві, види цінних паперів чітко регламентовані законом. Поява нових видів цінних паперів припустима тільки шляхом їх закріплення у відповідному законі. Учасники цивільних відносин не мають права випускати в майновий оборот незаконно виготовлені або підроблені цінні папери України. Згідно з ч. 2 ст. 198 ЦК володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного папера має право пред'явити особі, яка передала йому документ, вимоги про належне виконання посвідченого ним зобов'язання та про відшкодування збитків. Заборонений також оборот цінних паперів, конструкція яких не передбачена нормативними приписами актів чинного цивільного законодавства України. Згідно з ч. 2 ст. 195 ЦК види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.

П'ять ознак, притаманних документарним цінним паперам, були обґрунтовані професором В. Гордоном. Враховуючи відсутність цінних паперів бездокументарної форми на момент здійснення дослідження, розглянуті ним ознаки беззастережно можуть бути поширені лише на цінні папери документарної форми. Це літеральність, легітимація, абстрактність, автономність та презентація. Літеральність (буквальність) означає, що володіння цінним папером дозволяє його власнику здійснювати лише буквально зафіксовані у його реквізитах майнові права. Легітимація (визначення законності права, повноваження) характеризує необхідність використання цінного папера для підтвердження законності прав його пред'явника. Абстрактність означає, що право вимоги, посвідчене цінним папером, не залежить від підстави, відповідно до якої воно виникло. Автономність як ознака цінних паперів полягає в тому, що особа, яка придбала документ на законних підставах, користується своїм правом автономно, тобто незалежно від волі попереднього власника документа. Презентація цінного папера ґрунтується на необхідності його пред'явлення зобов'язаній особі для здійснення посвідченого ним майнового права.

Відомо декілька класифікацій цінних паперів. Найбільш загально-визнаною та поширеною є класифікація цінних паперів за способом легітимації управомоченої особи. За цією ознакою цінні папери поді-ляються на іменні, на пред'явника та ордерні. Стаття 197 ЦК передбачає можливість випуску та обігу всіх трьох різновидів цінних паперів. Спосіб легітимації управомоченої особи визначає особливості передачі майнових прав, посвідчених цінними паперами.

Майнові права, посвідчені іменним цінним папером, належать вказаній у його реквізитах особі. Вони передаються у порядку, встанов-леному для відступлення права вимоги (цесії). У зв'язку з цим особа, яка передає майнові права, посвідчені іменним цінним папером, несе відповідальність за недійсність зафіксованої у документі вимоги, але не за її невиконання. Як іменні цінні папери можуть випускатися акції, облігації, заставні тощо.

У цінному папері на пред 'явника не вказується ім'я особи, якій належать посвідчені ним майнові права. Здійснити майнове право, посвідчене цінним папером на пред'явника, може будь-який його пред'явник, тобто особа, якій на законних підставах належить документ. Слід зазначити, що одного тільки пред'явлення цінного папера на пред'явника для здійснення посвідченого ним майнового права недостатньо. Пред'явник повинен передати документ зобов'язаній особі взамін виконання нею відповідного зобов'язання. Для передання майнових прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення документа відповідній особі. Пред'явницькими цінними паперами можуть бути акції, облігації підприємств, внутрішніх державних і місцевих позик тощо.

Ордерний цінний папір визначає належність посвідчених ним прав особі, яка може здійснити посвідчене ним майнове право особисто або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу управомочену особу. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на зворотній частині документа передавального напису (індосаменту). Індосант (особа, яка здійснила передачу ордерного цінного папера за індосаментом) несе відповідальність не тільки за існування, а й за здійснення посвідченого цінним папером майнового права. Прикладом ордерних цінних паперів можуть служити вексель та коносамент.

За сферою використання та особливостями майнових прав, які складають зміст цінних паперів, у ст. 195 ЦК вони поділені на групи.

Першу групу документів, які можуть перебувати в обігу в Україні, складають пайові цінні папери. Частина 1 ст. 195 ЦК України визначає пайові цінні папери як такі, що засвідчують участь у статутному фонду, надають їх власникам права на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку, у тому числі у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента. Пайовими цінними паперами є, зокрема, акції. Згідно із Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» акцією визнається цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть випускатись іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Привілейовані акції дають право їх володільцям на гарантовану участь у розподілі прибутків акціонерного товариства шляхом отримання дивідендів у відсотках від номінальної вартості цінного папера та переважне право на отримання частки вартості майна акціонерного товариства при його ліквідації. Прості акції не дають їх володільціям жодних привілеїв. Дивіденди за простими акціями виплачуються тільки у випадку отримання акціонерним товариством прибутку за відповідний період і прийняття загальними зборами акціонерів рішення про їх виплату. Зміст конструкції акції складають декілька категорій майнових прав. Ними посвідчується право на пайову участь у відповідному акціонерному товаристві, яке їх випустило, зобов'язальні права (на дивіденди та участь у розподілі майна при ліквідації товариства) та особисті немайнові права (право голосу та участі в управлінні справами акціонерного товариства).

Найбільшою за чисельністю є група боргових цінних паперів. Більшість цінних паперів, можливість випуску та обігу яких передбачають положення Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», є борговими. До боргових цінних паперів слід перш за все віднести облігації, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати й векселі. Цей перелік недоцільно визнавати вичерпним, тому що до нього не ввійшли деякі документи, які визнаються цінними паперами законодавством більшості країн із подібними до нашої правовими системами. Наприклад, розрахунковий чек згідно з нормативними приписами законодавства більшості країн світу визнається цінним папером. Акти чинного цивільного законодавства України (параграф 5 глави 74 ЦК) не містять чіткої вказівки про віднесення розрахункового чека до цінних паперів.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Чинне законодавство України передбачає можливість випуску та обігу облігацій внутрішніх державних та місцевих позик та підприємств. Облігації обох видів розповсюджуються серед юридичних та фізичних осіб на добровільних засадах. Облігації можуть випускатись іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), такими, що підлягають вільному обігу, та з обмеженим колом обігу.

Казначейськими зобов 'язаннями держави визнаються цінні папери на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»). В Україні можуть випускатися довгострокові (від 5 до 10 років), середньострокові (від 1 до 5 років) і короткострокові (до 1 року) казначейські зобов'язання. Рішення про випуск казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. Кошти, отримані від випуску казначейських зобов'язань, витрачаються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Ощадні сертифікати випускаються строкові (під певний договірний відсоток на певний строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати не підлягають вільному обігу.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). В Україні можуть ви-пускатися два види векселів: простий і переказний. Простим є вексель, за яким векселедавець бере безумовне зобов'язання сплатити у певний строк вказану в ньому грошову суму уповноваженій по векселю особі (векселедержателю). Переказним векселем (траттою) визнається вексель, за яким зобов'язання сплати вказаної у ньому суми покладається на третю особу (трасата), якій векселедавець (трасант) дає просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити відповідну суму векселедержателю (ремітенту). Відповідно до чинного законодавства України учасниками вексельного обігу можуть бути держава в особі відповідних державних органів, банківські установи, юридичні та фізичні особи.

Правове регулювання відносин, пов'язаних із використанням чеків (розрахункових чеків), в Україні здійснюється згідно з положеннями параграфа 5 глави 74 ЦК, законодавства про цінні папери та банківських правил. Відповідно до положень ст. 1102 ЦК розрахунковий чек — це документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану у роз-рахунковому чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю). Чекодавцем є юридична або фізична особа, яка здійснює перерахування коштів на рахунок чекодержателя за допомогою оформлення розрахункового чека. Таким чином, активну чекову правоздатність в Україні мають як юридичні, так і фізичні особи. Чекодержателем є особа, на користь якої здійснюється перерахунок грошових коштів за розрахунковим чеком.

Платником за розрахунковим чеком є банк, у якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. На практиці банк укладає з чекодавцем чековий договір і у відповідності з його умовами видає йому чекову книжку, в якій брошуруються 10, 20 або 25 банківських чеків. Без видачі чекової книжки банк може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою. Такі розрахункові чеки використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій і виготовляються у вигляді окремих бланків.

Третю групу визначених ст. 195 ЦК документів складають похідні цінні папери. Похідними визнаються специфічні фондові інструменти, які мають назву «деривативи». До них відповідно до Правил випуску та обігу фондових деривативів, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 червня 1997 р. № 13, належать опціони, ф'ючерси та варанти.

Опціоном є стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який закріплює право (але не зобов'язання) його власника на придбання від емітента опціону (опціон на купівлю) чи на продаж емітенту (опціон на продаж) у строк, визначений у ньому, зазначеної у ньому кількості базового активу (цінних паперів, товарів або коштів) за зафіксованою при його укладанні ціною.

Ф'ючерсом (ф'ючерсним контрактом) визнається стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який засвідчує зобов'язання продати або придбати відповідну кількість базового активу у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни базового активу під час укладання контракту. Такими базовими активами, як правило, можуть бути інші цінні папери (найчастіше акції).

Випуск опціонів та ф'ючерсів відповідно до п. 4 згаданих Правил здійснюється як у паперовій (документарній), так і в безпаперовій (без- документарній) формі.

Варантом є різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

Четверта група документів, що розглядаються, представлена това- ророзпорядчими цінними паперами. Володіння товаророзпорядчим документом визначає право власності на вказані у їх тексті товари та можливість витребувати їх у зобов'язаної за цінним папером особи. Прикладом товаророзпорядчих цінних паперів в Україні є коносамент. Коносамент є товаророзпорядчим документом, оскільки особа, яка є законним держателем цього цінного папера, має право розпоряджатися і товарами, які в ньому зазначені. Правовий режим коносаменту визначається в нашій країні Кодексом торговельного мореплавства України (далі — КТМ)1. Відповідно до ст. 137 КТМ після прийняття вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов'язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийняття перевізником вантажу, зазначеного у ньому. За словником, коносамент визначається як документ, який містить умови договору морського перевезення вантажу, посвідчує факт укладення договору і служить доказом прийняття вантажу до перевезення2. У коносаменті зазначаються його відповідні реквізити, передбачені ст. 138 КТМ. При перевезенні вантажів у закордонному сполученні в коносамент можуть бути внесені за згодою сторін і не передбачені вказаною нормою інші умови та застереження. Перевізник зобов'язаний видати відправнику на його бажання кілька примірників коносаменту тотожного змісту, причому в кожному з них повинна вказуватися кількість складених примірників коносаменту. Після видачі вантажу по одному з примірників коносаменту решта примірників втрачає чинність. Коносаменти можуть бути іменними, ордерними та на пред'явника. Іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з додержанням правил, встановлених для передачі боргової вимоги. Ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами. Коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення.

Зручність коносаменту при забезпеченні морських перевезень полягає в тому, що поки товари перевозяться морем, через передачу прав на коносамент стає можливим (при необхідності) неодноразово передати право власності на товари, що в ньому зазначені. Таким чином, одержати товари, що перевозились морем, у порту призначення зможе останній законний держатель коносаменту або його представник за умови відповідного підтвердження його повноважень.

Перелік груп цінних паперів, визначений ст. 195 ЦК, не є вичерпним. У вказаній статті зазначається, що законом можуть визначатись і інші групи цінних паперів. Зокрема, як одну із таких окремих груп чинне законодавство України визначає приватизаційні папери. їх поява була обумовлена прийняттям Верховною Радою України пакета законів, що регламентують приватизацію державного майна: «Про приватизацію майна державних підприємств»1, «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»2, «Про приватизаційні папери»3 та ін. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери» в Україні підлягали випуску приватизаційні папери трьох видів: приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони. Житлові чеки та земельні бони враховувались органами приватизації, але емітованими так і не були.