Поняття, предмет та методи цивільного права як науки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття, предмет та методи цивільного права як науки



 

Вивчення цивільного права не вичерпується його пізнанням лише як регулятора суспільних відносин, галузі матеріального права чи галузі законодавства. Це було б навіть невиправданим, оскільки поза увагою залишилась би ще одна істотна площина зазначеної галузі — її науковий аспект, у тому розумінні, що вона є не тільки галуззю суто матеріально-правовою, а й науковою, тобто галуззю правової науки.

Розглядаючи цивільне право в цьому аспекті, слід відзначити, що па відміну від галузі цивільного права, яка регулює особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, самостійності їх учасників, наука цивільного права (цивілістична наука) регулювання цих відносин не здійснює і мети такої не ставить. Мета цивілістичної науки інша — пізнавальна. Навпаки, цивільне право як галузь, регулюючи соціальні зв'язки, сама по собі, зрозуміло, ніякої пізнавальної та іншої теоретичної діяльності не здійснює і здійснювати не може.

Однак це зовсім не означає, що між регулятором суспільних відносин — галуззю цивільного права і наукою цивільного права існує протилежність. Навпаки, між зазначеними категоріями існує найтісніший взаємний зв'язок, який, утім, не дає права на їх ототожнення. Співвідношення між ними полягає в тому, що йдеться про два різних аспекти того, що становить поняття цивільного права. Дослідження взаємозв'язку науки і права з гносеологічної точки зору свідчить про те, що зазначена галузева юридична наука розглядає галузь цивільного права як один із елементів свого предмета пізнання. І тут наука відіграє роль активного «пізнавального» фактора, а її об'єкт пізнання (галузь права) ніякої активності не набуває. Проте саме «пасивність» об'єкта пізнання (галузі права) обумовлює назву науки як галузевої.

Таким чином, розглядаючи науку в порівнянні з правом, можна дійти висновку, що цивільно-правова наука, нічого не регулюючи, пізнає право і його регулюючий вплив на суспільні відносини, що виникають у тій чи іншій сфері соціального життя.

Водночас, досліджуючи науку і право з огляду на існуючий між ними соціально-динамічний зв'язок, слід підкреслити, що правова галузь активно впливає на розвиток науки. Наприклад, розробки і прийняття новітнього законодавства завжди викликали і викликають посилення творчої діяльності, завдяки чому наука набуває подальшого розвитку.

З іншого боку, не слід вважати, що наука цивільного права розви-вається виключно у «фарватері» законодавчої чи правозастосовної практики. Відповідні досягнення цивілістичної науки у вивченні фактів реальної дійсності, стану законодавства і практики його застосування сприяють розвитку галузі цивільного права і законодавства, допомагаючи законодавцеві виявити і усунути недоліки у правовому регулюванні, встановити соціально адекватні сучасним суспільним відносинам правові норми та інститути.

Тобто можна зазначити, що між наукою цивільного права і відпо-відною їй за назвою правовою галуззю існує не тільки взаємний зв'язок, а й взаємодія. Тому з'ясування понятійної суті науки цивільного права має також практичне значення.

Як галузь правознавства цивілістична наука може розглядатися в двох аспектах. З одного боку, це сфера людської діяльності, функцією (напрямом) якої є вироблення і використання теоретично система-тизованих знань про відносини, що становлять предмет цивільно-правового регулювання, спрямована на здобуття нових знань та їх використання в законодавчій, правозастосовній, підприємницькій практиці тощо. З другого боку, цивілістична наука уявляється як елемент змісту правової культури суспільства. І в цьому розумінні вона є своєрідною скарбницею, системою знань про явища цивільно-правового значення. Це система знань про саму сутність правової галузі, її особливості, цивільно-правові форми і зміст суспільних зв'язків тощо. Зазначені знання тісно пов'язані зі специфікою предмета цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

Тому в цілому науку цивільного права можна визначити як систему знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, яка вивчає соціальний зміст і форму цього регулювання особистих немайнових і майнових відносин в їх становленні, розвитку та дії, формулюючи здобуті знання у вигляді цивільно-правових категорій та ідей.

Розкриваючи зміст цього визначення, необхідно підкреслити, що як система знань цивілістична наука вивчає не тільки норми спорідненої з нею правової галузі, а й врегульовані цими нормами суспільні відносини; практику застосування цивільного законодавства; юридичну техніку тощо. І це зрозуміло. Наприклад, зв'язок цивілістичної науки з юридичною практикою (особливо практикою роботи загального суду, господарського суду, а також інших органів, що застосовують норми права) є безперечним. І цей зв'язок багатоплановий.

Наука своїми теоретичними дослідженнями відчутно допомагає юридичній практиці точніше з'ясовувати і застосовувати норми чинного права.

Монографічні дослідження, присвячені окремим правовим інститутам, наукові статті, в яких узагальнюється практика з тих чи інших найважливіших категорій цивільних прав, освітлюють шлях практиці застосування норм цивільного законодавства. В умовах кодифікації цивільного законодавства це має найважливіше значення. Наприклад, такі праці, як «Кодифікація приватного (цивільного) права (за ред. проф. А. С. Довгерта, 2000 р.); Історія приватного права Європи: західна традиція (Є. О. Харитонов, 2001 р.); Право інтелектуальної власності (за ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького, 2002 р.); Проблеми довірчих відносин в цивільному праві (Р. А. Майданик, 2002 р.); Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення (О. М. Вінник, 2003 р.); Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы (за заг. ред. Є. Б. Кубко, В. В. Цвєткова, 2003 р.) та ін., не тільки є внеском у розвиток самої науки, а й мають досить вагоме практичне значення, оскільки сприяють адекватному розумінню ключових інститутів чинного законодавства з боку правознавців-практиків, а отже, і безпомилковій реалізації цих інститутів.

Разом з тим юридична практика не тільки сприймає теорії, уявлення та наукові ідеї, що розробляються цивілістичною наукою. Вона також узагальнює застосування чинного законодавства при розгляді цивільних спорів із справ відповідних категорій правозастосування. При цьому практика майже завжди стикається з необхідністю теоретичного осмис-лення результатів узагальнень власного правозастосування.

Маються на увазі перш за все узагальнення, здійснювані, наприклад, Верховним Судом України та Вищим господарським судом України. У керівних роз'ясненнях цих судових органів міститься чимало розсудів, що мають теоретичне значення, оскільки при цьому з'ясовуються питання не тільки про те, як, а й чому саме так слід (чи не слід) застосовувати норми цивільного права.

Отже, цивілістична наука не тільки пов'язана і взаємодіє з право- застосовною практикою, а й має з нею елементи єдності. Більше того, сама наука чи не найголовнішою бачить для себе мету, пов'язану з вирішенням проблем, що мають практичне значення.

Таким чином, наука цивільного права є надзвичайно різнобічним, багатоманітним і складним явищем і не створюється сама з себе, а, скоріше, є наслідком пізнання законів і різноманітних соціальних явищ. Звичайно, вона не позбавлена і власних проблем, бо з розширенням та поглибленням уявлень про оточуючу дійсність виникає потреба в переосмисленні тих чи інших суто теоретичних напрацювань, які раніше вважалися безсумнівними.

Питання про те, чим займається наука, — це питання про її предмет. І якщо питання предмета цивільного права як регулятора суспільних відносин означає що саме, які саме відносини зазначена правова галузь регулює, то стосовно предмета цивілістичної науки воно буде означати, а що саме ця наука вивчає.

У широкому розумінні слова предмет науки є сукупністю явищ, які вона вивчає, та завдання, які вона покликана вирішувати задля досягнення цілей, поставлених практикою.

Стосовно предмета цивільно-правової науки перш за все цілком зрозумілим є те, що вона не займається розпізнаванням самих речей, юридичних чи фізичних осіб, а вивчає насамперед суспільні відносини, що можуть виникати за участю зазначених осіб з того чи іншого приводу. Різновидом суспільних відносин є цивільно-правові відносини (особисті немайнові та майнові), що становлять один із елементів предмета галузі науки і являють собою одну із форм існування суспільних відносин. Причому наукою цивільного права пізнавання цивільно-правових відносин провадиться не тільки в їх статичному стані, айв аспекті їх динаміки та розвитку, оскільки завжди існує потреба у з'ясуванні самих підстав, завдяки яким відбувається їх динамічний розвиток. Тому до складових предмета цивільно-правової науки належать також юридичні факти (дії, події тощо).

Як предмет елемента науки зазначені відносини досліджуються на рівні монографічних творів та інших наукових джерел — наукових статей, тез, рефератів тощо. Слід зазначити, що це один із найскладніших напрямів наукових досліджень.

Через пізнання відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання, цивілістична наука займається дослідженням самої однойменної з нею правової галузі. Проте не слід думати, що наука є дзеркальним відображенням системи галузевих правових норм. Стосовно останніх наука формує систему теоретичних обстежень, правових ідей, понять, а також знань про закономірності цивільно- правового регулювання суспільних відносин. У науці є такі розділи, яких немає і бути не може в системі цивільного законодавства (відповідні розділи науки про цивільно-правові відносини, джерела права, поняття, систему, предмет цивільного права тощо), тому вона значно багатша і різноманітніша, ніж система галузі права. Крім того, наукою вивчається цивільне право та законодавство в розвитку і у порівнянні з минулим та правом і законодавством інших країн. Виключно науковими є й суто теоретичні вчення, наприклад, про поняття, предмет та методологію науки цивільного права; співвідношення цивілістичної науки із загальною теорією права тощо, про поняття та сутність юридичної особи тощо.

Таким чином, предмет цивільно-правової науки становлять особисті немайнові та майнові відносини, що регулюються цивільним правом, а також галузь цивільного права як система норм та інститутів, практичний досвід застосування цивільно-правових норм і юридичні факти.

Методи дослідження науки цивільного права Цивілістична наука, як і кожна інша, має власне бачення відповіді не лише на запитання про те, що вона вивчає, а й на запитання про те, як вона це робить, тобто які саме методи використовуються нею для досягнення своїх пізнавальних цілей.

«Метод» — спосіб пізнання дійсності, спосіб дослідження явищ природи і суспільного ЖИТТЯ. Цей термін набув значного поширення в дослідницькій практиці різноманітних напрямів, починаючи з філософії і закінчуючи галузевими науками, зокрема юриспруденцією, у тому числі її структурним підрозділом — цивільно-правовою наукою.

Сучасне загальнонаукове визначення методу в юриспруденції істотно не відрізняється від первісного і тим більше від загальнофілософського, з огляду на те, що метод — це прийоми, способи, підходи, інші різноманітні можливі заходи, які використовуються наукою для здійснюваного нею пізнання свого предмета з метою отримання певних наукових результатів. Науковим методам присвячена низка вчень, які мають загальну назву — методологія .

По суті, пізнання методів дослідження не менш важливе, ніж пізнання предмета дослідження. Адже від з'ясування того, якими методами здобувалися ті чи інші наукові результати (знання), щонайменше зале-жатиме достовірність цих результатів (знань), довіра до них.

Слід підкреслити, що набір способів, прийомів чи підходів у дослід-ницькій справі ніколи не буває довільним: він визначається, по-перше, цілями і завданнями, які стоять перед відповідною правовою наукою; по- друге, рівнем пізнаних можливостей суспільних наук; по-третє, рівнем розвитку і пізнання можливостей загальної теорії і права, нарешті, рівнем розвитку можливостей теорії самого цивільного права.

Таким чином, враховуючи викладене, галузеве визначення методів дослідження, що використовуються наукою цивільного права, вбачається в тому, що це сукупність (комплекс) різноманітних прийоміву способів, підходів, інших можливих заходів, які обумовлені предметом науки цивільного права і визначені досягненнями суспільних наук (перш за все філософії), загальної теорії держави і права, власне теорії цивільного права і використовуються для пізнання його предмета, цивільного законодавства і врегульованих ним майнових та особистих немайнових відносин з метою одержання відповідних наукових результатів.

Із наведеного визначення поняття методів наукового пізнання цивільно-правових явищ, що охоплюються предметом науки цивільного права, можна зробити висновок про те, що ці методи характеризуються різноманітністю як за рівневими, так і за своїми змістовними ознаками, а це створює об'єктивну передумову та необхідність їх класифікації.

Виходячи з того, що, перебуваючи у складі правової науки взагалі, наука цивільного права водночас охоплюється і загальним поняттям суспільних наук, не викликає сумніву методологічна підпорядкованість вивчення цивільно-правових явищ загальнонауковим методам, що ви-користовуються для пізнання соціально-суспільних явищ взагалі. І оскільки для пізнання явищ суспільного життя загальну методологічну основу створює філософія, то останній належить основоположне методологічне значення і стосовно вивчення різновиду суспільних явищ — цивільно-правових.

Зупинимося на розгляді окремих методів науки цивільного права.

Діалектичний метод надає спроможності науці цивільного права досягги своїх пізнавальних цілей зіставленням із загальними правовими категоріями стосовно, наприклад, цивільно-правової майнової відповідальності, що має похідне значення від уявлень про правову та соціально-економічну відповідальність. Навряд чи було б можливим дослідження і власності лише з правових позицій без врахування її економічного аспекту тощо.

Доцільність і необхідність використання наукою цивільного права методу історико-правового аналізу зумовлена тим, що в світі існує не лише універсальний взаємозв'язок між відповідними фактами, але й відповідна історико-хронологічна послідовність, певна соціально-економічна і політична зумовленість виникнення цих фактів, власне, як і виникнення самого цивільного права. Саме такий підхід створює передумову для вивчення генезису предмета дослідження, розвитку і закономірностей втілення в існуючі відповідні соціально-економічні умови життя і розвитку суспільства. Із зазначеної історико-правової позиції стає можливим врахування світового історичного досвіду в законодавчих підходах до вирішення тих чи інших питань цивільно- правового характеру.

З точки зору саме історичного розвитку, зокрема, таких цивільно- правових інститутів, як інститут юридичної особи, інститут приватної власності, інститут інтелектуальної власності або, візьмемо, деякі договірні інститути, наприклад, купівлі-продажу, позики, лізингу тощо, останні вивчаються як такі, що є втіленими у цивільне законодавство України внаслідок об'єктивної соціально-економічної зумовленості і водночас багаторічної виправданості з точки зору світового історичного досвіду.

Втіленням загальнонаукового розуміння переходу кількості в якість наука цивільного права спрямовує зосередження зусиль на пізнання явищ у процесі їх зародження та формування із накопиченням ними відповідних рис та критеріїв (критичної маси), необхідних та достатніх для виникнення нової інституції (як правових інститутів та угруповань). Це простежується майже у всіх напрямах дослідження, особливо під час суттєвих перетворень в українському суспільстві. Прикладами можуть бути зниження переваг державної власності із скасуванням відповідних механізмів, за допомогою яких вони встановлювалися, і поступовим формуванням передумов для рівності всіх власників.

Дещо специфічним у науці цивільного законодавства є погляд на цивільно-правові явища крізь призму конкуренції протилежностей. Незважаючи на загальну посилку цивільного права про автономію суб'єктів та їх воль, що зумовлює відповідну юридичну незалежність одного учасника від іншого, це не виключає наявності власних інтересів кожного. Останні часто мають протилежний характер, що підлягає врахуванню в численних правових конструкціях, наприклад, у підходах до регулювання юридичних осіб через особливості статусу залежних юридичних осіб, афілійованих та пов'язаних осіб, правочинів із заінтересованістю тощо. При цьому врахування цивільно-правовою наукою такого методу дослідження із запропонуванням відповідних механізмів виходить із того, що йдеться не про пріоритети одних суб'єктів права власності над іншими, а про те, що зазначена конкурентність не повинна супроводжуватися пріоритетністю правового становища певних учасників. Унаслідок цього як неприпустиме розцінюється використання недосконалості законодавства для надання переваг інтересам однієї особи за рахунок завдання майнової шкоди іншій.

Окрім загальнонаукових філософських методів досліджень явищ наука цивільного права використовує також методи загальнотеоретичного правового значення, тобто загальної теорії держави і права, зокрема, соціологічний, порівняльний, логічно-догматичний, а також метод правового моделювання чи використання судової статистики.

Використання в цивільно-правових дослідженнях соціологічних методів зумовлене тим, що цивілістична наука не обмежується пізнанням лише нормативного матеріалу. У процесі вивчення цивільно-правових явищ аналізу підлягають різноманітні зв'язки цивільного права із суспільним життям та життям держави, їхні взаємні зв'язки, що здійснюють зворотний вплив на цивільне право. Низка прийомів, таких, як спостереження, анкетування, експеримент, наприклад, пов'язаний з вільними економічними зонами, що використовуються в межах соціологічного методу, значно впливають на цивільно-науковий пошук варіантів відповідних оптимальних законодавчих рішень, розробки обґрунтованих передбачень (прогнозів) стосовно майбутнього розвитку цивільно-правових відносин та їх регулювання.

Метод порівняльного аналізу в дослідницькій практиці застосовується для врахування досвіду законотворчої та судової практики інших держав для вдосконалення національного правового середовища. Цей метод має вирішальне значення для теорії і практики інтеграції законодавства і права України у правовий простір світового співтовариства.

Завдання, що стоять перед наукою цивільного права, перебувають у суттєвій залежності й від застосування іншого загальнотеоретичного правового методу пізнання —логікодогматичного. Застосування останнього в дослідженні явищ цивільно-правового характеру сприяє досягненню внутрішньої погодженості самих текстів цивільно-правових законодавчих актів і загальної сприйнятності цивільно-правової мови.

Застосування методу правового моделювання чи використання судової статистики в цивільно-правових дослідженнях обумовлюється тим, що пізнання цивільно-правових явищ не становить для галузевої правової науки ту чи іншу самоціль, а зорієнтоване завжди практичною доцільністю і необхідністю. Тому судова статистика є критерієм оцінки ефективності цивільно-правового регулювання відносин і підставою наукового обґрунтування версій щодо необхідності відповідних вдосконалень законодавства.

Оскільки право характеризується певною системністю, для його вивчення застосовується метод системного аналізу. Наприклад, при дослідженні договору вимагається використання передусім загальних засад цивільного законодавства, зокрема, про свободу договору; його розуміння в системі юридичних фактів і ще вужче — правочинів. Це обумовлює, у свою чергу, аналіз прояву умов дійсності правочинів для договору, зокрема щодо його форми, змісту (наявності істотних умов), порядку укладення і як наслідок — висновок про прийнятність тенденції вважати договори неукладеними в певних випадках або навпаки.

Науково-галузевому цивілістичному світогляду притаманні й певні власні орієнтири пізнання явищ, охоплюваних галузевою цивілістичною наукою. Це дає змогу оцінювати досягнення цивілістичної науки в розробці галузевих понять, теорій, у співвідношенні з якими стає можливим розвиток цивілістичної думки в Україні. Це стосується, зокрема, визначення поняття поважності причин пропуску строку позовної давності, неналежного виконання договірних зобов'язань, моральної шкоди тощо, які не надаються в джерелах цивільного права і їхнє з'ясування неможливе без наукового розпізнання суті зазначених явищ.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.223.5 (0.011 с.)