Поняття об'єктів цивільних правовідносин. Теорії об'єктів.

Під об'єктом цивільних правовідносин розуміють матеріальні та

нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини та

процес створення цих благ. Основним критерієм "об'єкта цивільних

правовідносин" є його оборотоздатність, тобто можливість вільно

відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку

правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з

цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від

фізичної чи юридичної особи.

З огляду на це, до об'єктів цивільних правовідносин відносять речі, у тому

числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт,

послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а

також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Річ як об'єкт цивільних правовідносин — це предмет матеріального світу в

своєму природному стані або ж такий, що створено в результаті людської

діяльності, задовольняє певні потреби суб'єктів цивільних правовідносин і

щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Моністичний та плюралістичний підходи до розуміння об’єктів правовідносин

Цивільний кодекс України (далі — ЦК України) вказує на об'єкт цивільних

прав і нічого щодо об'єкта цивільних правовідносин. Основний юридичний

зміст правовідносин складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Як

правильно зазначає В. А. Бєлов, об'єкт суб'єктивного права може лише

входити як складова об'єкта правовідносин, а останній безпосередньо

повинен бути дещо більшим, ніж об'єкт суб'єктивного права [2]. Тому об'єкт

суб'єктивного права одночасно становить і об'єкт юридичного обов'язку, що

є у своїй єдності нічим іншим, як об'єктом правовідносин.

Враховуючи вищевикладені поняття «об'єкт цивільних правовідносин» та

«об'єкт цивільних прав» слід вважати тотожними.

При визначенні змісту категорії об'єкта правовідносин (прав) слід

зазначити, що «в науці не існує єдиної концепції об'єкта (предмета) права

і правовідношення, в силу чого під об'єктом розуміють досить різноманітні

явища і утворення — від фактів об'єктивної дійсності до явищ психічного

порядку» [3]. Всю численну кількість теорій об'єкта правовідносин загалом

можна об'єднати у два основних напрями: плюралістичний, що визнає

множинність об'єктів правовідносин, та моністичний, автори якого обстоюють

думку єдиного об'єкта правовідносин.

До моністичного напряму належать дві з найбільш розвинутих теорій

«об'єкта-поведінки» та «об'єкта-речі». Представниками теорії «поведінки»

виступають її засновник Я. М. Магазинер [4], О. С. Іоффе [5], Д. М. Генкін

[6] та інші вчені. Вони вказували на те, що змістом правовідносин є права

і обов'язки його учасників, а тому об'єктом правовідносин виступають дії

(поведінка) зобов'язаної особи. Загалом моністична теорія «поведінки»

(об'єкта-дії) заснована на розмежуванні змісту правовідношення,

представленого сукупністю прав та обов'язків, та об'єкта як поведінки

зобов'язаної особи.

Серед концепцій об'єкта-дії також слід вказати на теорію Д. М. Генкіна.

Загалом вона зводиться до того, що змістом правовідношення є права та

обов'язки сторін, а об'єктом — здійснення дій, що становлять реалізацію

прав та виконання обов'язків. Окрім вказаного об'єкта правовідношення, він

виділяє ще й предмет останнього, який складають речі, продукти духовної

творчості, а також сама дія як така.

Другу теорію моністичного напряму — об'єкта-речі обстоювали такі автори,

як С. М. Братусь, М. М. Агарков, Р. Й. Халфіна та інші.

Зокрема Р. Й. Халфіна зазначає, що «під об'єктом розуміються реальні речі

матеріального світу, продукти духовної творчості в об'єктивованій формі»

[7]. М. М. Агарков вважає, що «об'єктом права є те, на що спрямовано

поведінку зобов'язаної особи, перш за все річ» [8]. С. М. Братусь [9],

розглядаючи об'єкт правовідношення, вказує на те, що при розгляді об'єкта,

в першу чергу слід виходити з потреб практики, а тому змістом

правовідносин є поведінка його учасників, а об'єктом — речі. В тих

випадках, коли в зобов'язальному правовідно-шенні немає речі, воно є

безоб'єктним. Але в даному разі слід вказати на суттєвий недолік даної

теорії в зв'язку з тим, що сфера цивільних правовідносин не обмежується

тільки об'єктами-реча-ми, а тому відповідна концепція не є достатньо

переконливою. До того ж, як у теорії права, так і у цивільному праві не

викликає сумнівів та обставина, що без-об'єктних правовідносин бути не

може. Як зазначає Г. Ф. Шершеневич, об'єкт права складає суттєвий момент,

тому що тільки він виправдовує існування юридичного відношення. Тому

безоб'єктні права так само малоймовірні, як і права безсуб'єктні [10].

Серед сучасних моністичних теорій, зокрема, можна виділити: теорію В. А.

Ла-пача — як об'єкт правовідносин він розглядає волю та свідомість

зобов'язаної особи [11]; В. І. Сенчищева, який вказує на те, що об'єктом є

правовий режим [12]; М. Д. Єгорова [13], який вирізняє поведінку суб'єктів

цивільних правовідносин у процесі їх взаємодії між собою, а також

поведінку, спрямовану на матеріальне благо. Як результат він робить

висновок про те, що поведінка при взаємовідношенні між суб'єктами утворює

зміст останнього, а поведінка, спрямована на матеріальне благо, — його

об'єкт.

До плюралістичних теорій об'єкта цивільних правовідносин можна віднести

кілька достатньо різносторонніх теорій. Першою з них можна виділити

теорію, засновану Є. Р. Бирлінгом [14], про дворівневий об'єкт. Він вказує

на те, що правовідношення передбачає відповідну поведінку зобов'язаної

особи і називає її об'єктом прав кредитора (об'єктом першого роду), а

оскільки об'єктом називають те, на що спрямована певна поведінка

зобов'язаного суб'єкта у правовід-ношенні-речі, то це також є об'єктом

права (об'єкт другого роду). Тотожною до даної теорії є теорія О. С.

Іоффе, викладена в його пізніх працях [15], де він виділяє юридичний

об'єкт зобов'язання (поведінку зобов'язаної особи, як і в будь-якому

цивільному правовідношен-ні) та матеріальний об'єкт, який в багатьох

зобов'язаннях взагалі відсутній (наприклад виконання робіт, послуги).

Наступною теорією плюралістичного напряму можна виділити теорію Ю. К.

Толстого [16]. Він вказує на те, що норма права і правовідношення має один

єдиний об'єкт — фактичні суспільні відносини. Якщо до суспільних відносин,

на які впливають правовідносини, входять речі, то вони розглядаються як

складова об'єкта правовідносин (він їх називає спеціальним об'єктом).

Серед теорій множинності (плюралістичних) об'єктів слід виділити напрям,

який розглядав об'єкт за критерієм залежно від виду цивільного

правовідношення. Наприклад, Г. Ф. Шершеневич під об'єктом юридичного

правовідношення розглядав засіб реалізації інтересу. Такими засобами

виступають: 1) речі як частина зовнішнього світу — що складають відношення

речового права, та 2) дії інших осіб — зобов'язального або виключних прав.

Власні сили (право на життя, здоров'я та ін.) не можуть складати об'єкт

юридичного відношення. Г. Ф. Шершеневич зазначав, що поєднання в одній

особі суб'єкта і об'єкта суперечить самій природі права. Визнання фізичних

та моральних сил людини об'єктом права суперечить поняттю про об'єкт як

про те, що знаходиться поза сприймаючим суб'єктом [17]. І. Б. Но-вицький

об'єктом речового правовідношення визначив річ, а об'єктом зобов'язання —

дії, здійснення яких (або утримання від яких) кредитор має право вимагати

від боржника [18].

Найбільш поширеною та такою, що заслуговує на увагу, є плюралістична

теорія множинності об'єкта правовідносин. Представниками цього напряму

виступають С. С. Алексєєв [19], Л. В. Сан-никова [20], а також А. П.

Дудін, О. О. Красавчиков, М. М. Агарков та багато інших. Вони розглядають

об'єкт правовідносин через категорію «благо»:

речі, послуги, особисті нематеріальні блага та інші. Різнобічність

поглядів авторів даної теорії полягає лише в переліку таких об'єктів-благ.

Множинність об'єктів у даному випадку пов'язана з природою та

різноманіттям існуючих у повсякденному житті соціальних благ.

Застосування категорії «благо» як єдиного об'єкта дає підстави відносити

цю теорію не до плюралістичного напряму, а до моністичного. Але таке

розуміння є поверховим, оскільки категорія «благо» відображає лише форму

даної теорії, а не її зміст. її розуміння через категорію «благо» не

змінює множинності явищ об'єктивної дійсності, що об'єднані нею. Зокрема

С. С. Алексєєв правильно зазначав про категорію «благо» в об'єкті

правовідношення, що «це формулювання деякою мірою уточнює загальне

визначення об'єкта як зовнішнього предмета через суб'єктивний момент —

інтерес уповноваженого, але не більше» [21].

Під благом у даному випадку слід розуміти певні предмети, явища

матеріального та духовного світу, за допомогою яких людина може

задовольнити свої потреби, інтереси. Цінність об'єкта у правовідносинах

проявляється у його здатності задовольняти певні юридично значимі інтереси

суб'єкта, бути для нього певним благом. Як зазначав Г. Ф. Шер-шеневич: «В

об'єкті права схрещуються інтереси уповноваженого та зобов'язаного

суб'єктів, і юридичне відношення є відношенням вимушено розмежованих

інтересів. Об'єкт права слід шукати у благах, забезпечених правом, як

меті, а не у встановленій поведінці, як засобі» [22].

Слід зауважити, що серед деяких науковців (С. С. Алексєєв, С. Й.

Вільнянський [23], В. Ф. Маслов, А. А. Пушкін [24] та інші), які

дотримуються теорії об'єкта-блага, вони виділяють різноманітні за своєю

природою блага, але дії не відносять до них як об'єкти, оскільки останні

як у речових, так і в зобов'язальних правовідносинах складають їх зміст.

Зокрема С. Й. Вільнянський вказує, що поведінка людей не може розглядатися

як об'єкт правовідносин. Поведінка — об'єкт правового регулювання, об'єкт

дії норми права, правил поведінки, тобто права в об'єктивному розумінні, а

не правовідносин [25].