Основні сучасні цивільно- правові системи

Під поняттям цивільно-правової системи слід розуміти сукупність

правопорядків різних держав, які мають схожі основні закономірності

цивільно-правового регулювання та охорони суспільних відносин.

Основними критеріями виокремлення тієї чи іншої цивільно-правової системи

та віднесення до її складу будь-якої національної правової системи є: а)

історичне походження та розвиток правової системи; б) панівна юридична

доктрина та її специфіка; в) специфіка існуючих правових інститутів та їх

система; г) правові джерела, методи їх тлумачення та практика

застосування; д) ідеологічні чинники.

З огляду на це, слід виділяти такі цивільно-правові системи:

1) континентальну (романо-германську);

2) систему звичаєвого права (англо-американську);

3) мусульманську;

4) патріархальну;

5) північну (скандинавську);

6) далекосхідну;

7) індуїську.

Континентальна (романо-германська) система цивільного права на сьогодні є

панівною у Франції, Німеччині, Бельгії, Люксембургу, Іспанії, Італії,

Португалії, Австрії, Швейцарії, багатьох країнах Латинської Америки тощо.

В основі цієї системи цивільного права — рецепція римського права та його

гармонізація з урахуванням національної специфіки.

Характерними ознаками цієї правової системи є поділ права на публічне та

приватне. Ще однією істотною специфічною рисою континентальної системи

цивільного права є її галузевий підхід та чітка ієрархія всередині

системи. В континентальній системі цивільного права з огляду на специфіку

нормативно-правового регулювання та охорони суспільних відносин чітко

виділяються дві підсистеми: романська та германська.

Романську підсистему цивільного права започаткували французькі вчені,

результати досліджень яких було втілено в Цивільному кодексі Франції 1804

р. (Кодексі Наполеона). Цей кодекс побудовано за інституціональною

системою, в основі якої — рецепція Інституцій Гая (Corpus Juris Civilis),

в якій є три основні розділи: "Особи" (правове становище суб'єктів),

"Речі" (об'єкти права та відповідні їм права) і "Позови" (способи

реалізації та захисту прав). За цією ж підсистемою побудовано також і

цивільні кодекси Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Нідерландів,

Люксембургу, штату Луїзіана (США), провінції Квебек (Канада), більшості

країн Латинської Америки, Південно-східної Азії тощо.

Натомість германську підсистему цивільного права, започатковану німецькими

вченими, втілено в Німецькому цивільному уложені (BGB) 1896 р. Цей кодекс

грунтувався на пандектній системі, що була реципійована з Дигестів

(Пандектів) Юстиніана. Її характерною ознакою було виокремлення Загальної

частини — сукупності норм права, які стосувались будь-яких інститутів

цивільного права та містять загальні положення цивільного права, норми про

суб'єктів та об'єкти цивільного права, самі цивільні права, їх реалізацію

та захист. Решта ж правових норм становила Особливу частину, до якої

входили інститути зобов'язального, речевого, сімейного та спадкового

права. Окрім того, ця система розмежовувала матеріальні та процесуальні

норми. Пандектна система лягла також в основу цивільних кодексів

Швейцарії, Австрії, Російської Федерації, Бразилії тощо.

Основним джерелом континентальної системи цивільного права є

нормативно-правовий акт, який за своєю сутністю є виробленим цивілістичною

доктриною загальнообов'язковим правилом поведінки, тобто певною

конструкцією, що покликана регулювати певні суспільні відносини. Певне

значення в континентальній системі відіграє і звичай. Проте застосування

його порівняно з нормативно-правовим актом є набагато вужчим і

опосередковується переважно у формі звичаю ділового обороту. Значення

судової практики в континентальній системі цивільного права або має

субсидіарний (доповнюваний) характер і застосовується для усунення

прогалин нормативно-правового регулювання, або ж взагалі не є джерелом

права.

До країн з англо-американською системою цивільного права належать Велика

Британія, США, Канада, Південно-Африканська Республіка, Австралія, Нова

Зеландія, частково Індія та Ізраїль. В основі цієї системи права —

звичайне право (common law), що було результатом діяльності королівських

судів феодальної Англії, та право справедливості (law of equity), що було

результатом діяльності суду канцлера (суду справедливості), які в своїй

сукупності і становили прецедентне право (case law).

Англо-американське право не знає поділу на право приватне та право

публічне. Окрім цього, в англо-американській системі цивільного права

немає поняття "галузі права". Замість "галузевого підходу" існує так

званий проблемний підхід, внаслідок чого під "правом" розуміють сукупність

правових норм, що врегульовують будь-яку сферу подібних суспільних

відносин. Саме це дає можливість виділення конкурентного, медичного,

видавничого, біржового, страхового, банківського права тощо.

Найпоширенішим джерелом цивільного права в англо-американській системі є

судовий прецедент, тобто сукупність рішень судів вищої інстанції, які є

тлумаченням чинного законодавства, що носять обов'язковий характер для

застосування судами нижчого рівня при вирішенні аналогічних справ. При

цьому їх можуть приймати, змінювати чи скасовувати залежно від потреб

практики. Досить велике значення мають також і звичаї, які є передумовою

формування нових прецедентів. І майже зовсім нівельовано значення

нормативно-правових актів в англо-американській цивільно-правовій системі.

Насамперед, чинні нормативно-правові акти не є за своєю структурою

систематизованим (кодифікованим) законодавством, вони врегульовують лише

окремі інститути цивільного права і мають консолідований (механічно

систематизований) порядок (наприклад Торговий кодекс США).

 

До країн з мусульманською цивільно-правовою системою належать майже всі

країни Азії, які сповідують іслам (наприклад, Йорданія, Сирія, Ірак). Тому

і сутність їх права зводиться до поєднання основних вчень ісламу з чинними

у цих державах нормативно-правовими актами. Історично правова система цих

держав формувалась під постійним впливом шаріату, що й призвело до того,

що основними її "коренями" є: Коран (збірка релігійних висловів пророка

Мухамеда); Сунна (втілення боговдохновенної практики пророка, що має

визначальне значення для тлумачення заповідей Корана); Иджма (думка всієї

ісламської общини та юристів з якогось питання ісламського вчення); Кияс

(принцип судження за аналогією). Окрім цього, в країнах цієї

цивільно-правової системи є також і нормативно-правові акти, які

присвячено окремим питанням, укладені на різних правових системах і не

може, як правило, бути застосовано без прив'язки до шаріату.

Патріархальна система існує в більшості країн Африканського континенту. Її

сутність зводиться до поєднання континентальної системи права з цілою

низкою норм африканського звичаєвого права. Причому всі нормативно-правові

акти пристосовані до місцевих звичаїв. Великою є роль нормативно-правових

актів, які приймає глава держави.

Північна (скандинавська) система є особливим різновидом правових систем

світу (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія та Швеція). Її важко віднести

як до англо-американської, так і до континентальної системи права, хоча

вона зазнала істотного впливу з їх боку. І тому, характеризуючи цю

систему, ми повинні зазначити, що вона є досить вдалим поєднанням

континентальної та англо-американської цивільно-правової системи, і

ґрунтується, до того ж, і на національних звичаях.

До країн з далекосхідною цивільно-правовою системою належать Китайська

Народна Республіка, Японія, Корея, Гонконг, Індонезія, Малайзія тощо.

Специфіка цієї системи полягає в постійному впливові на формування

цивільно-правових норм догм конфуціанства та інших релігій. Причому саме

конфуціанство, як панівна релігія, не досить високо оцінювала право,

оскільки воно не відкриває шлях до духовного самовдосконалення. Ще одним

із вирішальних чинників специфіки цієї системи цивільного права є

сформований історично вплив на неї як континентального, так і

англо-американського права, а в окремих країнах ще й сьогодні досить

сильно відчувається вплив соціалістичної системи права (наприклад Китай).

До країн з індуською цивільно-правовою системою слід відносити переважну

частину Індії, Палестину, Бірму, Сінгапур, Малайзію. І ця система

історично зазнала впливу релігійно-філософського вчення індуїзму, основним

аспектом якого є вчення про карму. Окрім того, величезний вплив на

формування цієї системи мали і звичаї, що в своїй сукупності й призвело до

виникнення такої складної, переважно некодифікованої та суперечливої

системи цивільного права.