Види цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не лише суто теоретичне, а й

практичне значення, оскільки дозволяє правильно застосувати норми

цивільного права в кожному конкретному випадку. Традиційно розрізняють

такі види цивільних правовідносин.

Майнові та особисті немайнові. Майнові правовідносини спрямовані

головним чином на задоволення матеріальних інтересів сторін. Більшість

цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, із

відшкодування заподіяної шкоди тощо). Особисті немайнові правовідносини

пов'язані з охороною індивідуальності людини і з нематеріальними благами,

які належать громадянину з народження і є невідчужуваними від нього

(честь, гідність, ділова репутація тощо).

Абсолютні та відносні. В абсолютних правовідносинах правомочній особі

протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Так, у відносинах

власності зобов'язаною стороною виступають всі особи, що оточують

власника, оскільки ніхто з них не може порушувати права власника щодо

володіння, користування та розпорядження річчю. У відносних

правовідносинах правомочній особі протистоїть певна особа. Так, за

договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплати товару від

конкретного покупця, а покупець — відповідно передачі речі від конкретного

продавця.

Речові та зобов'язальні. У речових правовідносинах права можуть бути

здійснені їх носієм самостійно. Так, власник користується своєю річчю і не

потребує сприяння інших осіб. У зобов'язальних правовідносинах реалізація

права передбачає певні дії зобов'язаної особи: продавець реалізує своє

право на отримання грошової суми, якщо покупець виконає обов'язок щодо її

сплати.

Загальна характеристика фізичної особи як суб'єкта цивільних

Правовідносин

Одним із найважливіших учасників цивільних правовідносин є фізична особа.

Однак це поняття слід відмежовувати від низки інших суміжних понять.

Наприклад, відмінність між поняттями "фізична особа" та "людина" полягає в

тому, що поняттям "людина" охоплюється будь-яка біопсихосоціальна істота,

незалежно від того, чи вступає вона в цивільні правовідносини, чи ні.

Натомість "фізичною особою" може бути тільки людина як суб'єкт цивільних

правовідносин (ст. 24 ЦК). Потрібно відокремлювати також поняття "фізична

особа" від поняття "особа", оскільки останнє є ширшим і означає як

фізичних, так і юридичних осіб (ст. 2 ЦК). Є також відмінність між

поняттям "фізична особа" та "громадянин", оскільки громадянин є учасником

здебільшого конституційних правовідносин і визначається як особа, яка в

порядку, що передбачений законами України та міжнародними договорами,

набула громадянство України (правовий зв'язок між фізичною особою та

Україною, що виявляється у взаємних права та обов'язках). Неправильним

також було б і ототожнення понять "фізична особа" та "особистість",

оскільки останнє є здебільшого поняттям психолого-філософським і означає

особу, яка наділена певним рівнем психологічного розвитку. Отже, з метою

уніфікації понятійно-категоріального апарату для визначення людини у

цивільних правовідносинах потрібно використовувати поняття "фізична

особа".

Як учасник цивільних правовідносин, фізична особа повинна бути наділена

низкою ознак, які її індивідуалізують, виокремлюють її з-поміж інших та

персоніфікують як учасника цих правовідносин. До таких ознак належать:

ім'я фізичної особи, її громадянство, вік, стать, сімейний стан, стан

здоров'я тощо.