Правовий статус державних підприємств,як носіїв речових прав на майно

Стаття 37. Правовий режим майна державного підприємства

1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним

підприємством, належить йому на праві повного господарського

відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство

володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном,

вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та

цілям діяльності підприємства. До права повного господарського

відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не

встановлено законодавчими актами України.

2. У разі прийняття державним органом, уповноваженим

управляти державним майном, рішення про реорганізацію або

ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право

вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в

інше підприємство, засноване на колективній власності.

3. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство

державного підприємства, його трудовий колектив має право

вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення його

в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови

прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згоди

кредиторів. (Пункт 3 статті 37 в редакції Закону N 2690-12 від

14.10.92)

4. Спори, що виникають у випадках, зазначених у пунктах 2 і 3

цієї статті, між державним органом і трудовим колективом,

вирішуються господарським судом.

Стаття 39. Правовий режим майна державної установи

1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державною

установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті,

належить їй на праві оперативного управління.

2. Державні установи (організації), що перебувають на

державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими

актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право

самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном,

придбаним за рахунок цих доходів.

3. Державна установа (організація) відповідає за своїми

зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності

у державної установи (організації) коштів відповідальність за її

зобов'язаннями несе власник

Право спільної власності

Власником майна зазвичай є одна особа — громадянин, організація, держава. Якщо майно належить одночасно кільком особам, то такі правовідносини називають спільною власністю.

Право співвласників спільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном називається правом спільної власності. Спільна власність може виникнути внаслідок отримання у спадщину неподільних речей кількома спадкоємцями, при спільному створенні речі, її придбанні тощо.

Законодавець передбачає два види спільної власності:

- спільну сумісну;

- спільну часткову.

У спільній сумісній власності частки у праві власності на майно співвласників не визначені. Право кожного з них поширюється на все майно. Частки співвласників визначаються у разі припинення правовідносин (поділу, виділу). Спільна сумісна власність виникає в силу закону.

Спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової тим, що її учасники не мають наперед визначених часток в праві на спільне майно. В ній право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно.

Режим спільної сумісної власності визначено у статтях 368— 372 ЦК, статтях 60—74 СК, статтях 16, 17 Закону України від 7 лютого 1991 р. “Про власність”.Виходячи зі змісту ст. 368 ЦК, можна виокремити два види спільної сумісної власності за ознакою суб’єктного складу:

а) спільна сумісна власність подружжя;

б) спільна сумісна власність членів сім’ї.

Майно подружжя, набуте після реєстрації шлюбу в органах РАЦС, належить їм на праві спільної сумісної власності. За правилом ст. 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між суб’єктами.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється учасниками за їх згодою.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Водночас у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У спільній частковій власності кожен із співвласників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Розмір часток може бути рівним або нерівним. Відповідно до ст. 357 ЦК розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Частка учасника спільної часткової власності (співвласника) у праві власності визначається у відсотках або у вигляді дробу (1/2; 1/4; 1/6 та ін.). Таку частку називають “ідеальною”. Ідеальна частка має відповідати реальній частці. Реальна частка — це частка майна в натурі.

Кожен із співвласників, зазначено у ч. З ст. 358 ЦК, має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласники здійснюють право спільної часткової власності за згодою між ними. Вони вправі домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Співвласники будинку (квартири), як правило, самі визначають порядок користування житловими приміщеннями. Для цього вони можуть укласти між собою договір, в якому визначити, хто і якими житловими (нежитловими) приміщеннями буде користуватися відповідно до частки кожного з них. Такий договір може мати такий вигляд.