Наука цивільного права є джерелом, у якому теорія держави і права

знаходить практичні та інші наукові матеріали, необхідні для теоретичних

узагальнень і висновків. Вона ставить перед теорією держави і права певні

питання і тим самим сприяє її розвитку.

Теорія держави і права має власні категорії (предмет і метод правового

регулювання, правовий принцип, правова функція, норма права, правовий

інститут, система права тощо), якими широко користується наука цивільного

права, розкриваючи їх цивільно-правові особливості. Для останньої також

надзвичайно важливою є розробка теорією держави і права питань прикладного

характеру: законодавчої техніки, правил тлумачення і застосування права.

Всі ці розробки використовує наука цивільного права. Тлумачення

цивільно-правових норм, аналіз судово-арбітражної практики застосування

цивільного законодавства містяться у монографічних та навчальних виданнях.

Такою є взаємодія теорії держави і права та науки цивільного права.

Наука цивільного права пов'язана з наукою сімейного права. Вона

використовує розробки з понять сімейного права (батьки, усиновителі,

спільна власність подружжя, опіка, піклування). Водночас результати

цивілістичних досліджень з проблем правоздатності і дієздатності, умов та

наслідків визнання особи безвісно відсутньою й оголошення особи померлою,

спільної власності, позовної давності, угод мають значення для подальшого

розвитку науки сімейного права.

 

Певний зв'язок існує з наукою трудового права. Цивільне право користується

науковими розробками з приводу матеріальної відповідальності робітників і

службовців, щоб виявити відмінності цивільно-правової і трудо-правової

відповідальності. Наука трудового права у своїх працях спирається на

цивільно-правові вчення про правосуб'єктність громадян та організацій,

договори, позовну давність, умови цивільно-правової відповідальності.

 

Між представниками зазначених наук обговорюється питання про галузеву

належність правових норм, які регулюють деліктну відповідальність за

заподіяння трудового каліцтва. Це обговорення набуло характеру дискусії.

Її суть полягає в тому, що представники науки трудового права намагаються

довести трудоправову природу деліктної відповідальності за заподіяння

трудового каліцтва, а також те, що норми ст. 456 ЦК України об'єктивно є

нормами трудового права*.

 

Відстоюючи зазначену пропозицію, вчені посилалися на такі аргументи: право

на безпечні умови праці є суб'єктивним правом робітника як елемент

трудових правовідносин, що виникає, як правило, з трудового договору.

Отже, обов'язок підприємства відшкодувати робітнику збитки, заподіяні

пошкодженням здоров'я на виробництві, — обов'язок однієї сторони трудового

договору (підприємства) перед іншою (робітником).

Наведена аргументація е не досить точною і суперечить чинному

законодавству. Підприємство як сторона за трудовим договором має обов'язок

"забезпечити безпечні й сприятливі умови праці робітникові". Юридичним

фактом, що породжує право потерпілого робітника на відшкодування збитків у

зв'язку з пошкодженням здоров'я, є порушення абсолютного права на охорону

здоров'я, передбаченого Конституцією України, а не трудового договору.

Абсолютному праву на охорону здоров'я відповідає обов'язок кожного і всіх,

у тому числі організації, з якою робітник перебуває у трудових відносинах,

утримуватися від порушення зазначеного права. Порушивши право на охорону

здоров'я свого робітника при виконанні ним трудових обов'язків,

організація несе відповідальність перед ним незалежно і поза трудовим

договором. Ст. 173 КЗпП України передбачає, що підприємства, установи,

організації несуть відповідно до законодавства матеріальну

відповідальність за шкоду, заподіяну робітникам і службовцям каліцтвом або

іншим пошкодженням здоров'я, та пов'язаним з виконанням ними своїх

трудових обов'язків.

Як бачимо, законодавець не визнав трудоправової природи деліктної

відповідальності.

 

Наука цивільного права органічно пов'язана з наукою

цивільно-процесуального права. Зміст наукових розробок з цивільного

процесу в багатьох моментах визначається особливостями

матеріально-правового вчення про відповідні цивільно-правові інститути. Це

можна проілюструвати на таких прикладах: цивільно-процесуальне вчення про

докази відчуває на собі вплив матеріально-правової концепції про умови

дійсності угод; на теорію цивільно-процесуальної відповідальності впливає

матеріально-правове вчення про цивільно-правову відповідальність. Таке

співвідношення між зазначеними галузями юридичної науки є цілком

закономірним, бо зміст цивільно-процесуальних норм багато в чому

визначається змістом норм цивільного права.

 

Ринкові відносини набуватимуть дедалі більшого розвитку за наявності

економічних і правових умов ефективного функціонування оптової торгівлі.

Поряд з цим матеріально-технічне постачання народного господарства

здійснюватиметься і за рахунок державних замовлень та договорів поставок.

Становлення ринкових відносин залежить від активної діяльності трудових

колективів, їх високої свідомості, почуття колективізму, громадянськості,

матеріальної заінтересованості, ефективного функціонування економічних

стимулів. Серед юридичних форм, що дають можливість забезпечити економічну

самостійність, заінтересованість, ініціативу, майнову відповідальність

організацій, найважливіше місце належить цивільному праву.

 

Цивільно-правові механізми, побудовані на засадах юридичної рівності і

диспозитивності, розраховані на регулювання товарно-грошових відносин на

базі товарного виробництва. Розвиток цивільно-правових форм органічно

пов'язаний з такими інструментами економіки, як господарський розрахунок,

гроші, ціна, собівартість, прибуток, торгівля, кредит, фінанси. Саме тому

в сучасних умовах поглиблення і впровадження повного господарського

розрахунку, самофінансування, системи економічного стимулювання для

сучасного цивільного права відкриваються широкі можливості.