Умови, порядок і правові наслідки оголошення фізичної особи померлою

Оголошення фізичної особи померлою. Вважається, що підставою оголошення

фізичної особи померлою є презумпція її смерті.

 

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в місці її

постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом

трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували

смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного

випадку, - протягом шести місяців (ч. 1 ст. 46 ЦК). Це може бути,

наприклад, землетрус у місці проживання фізичної особи, загибель

повітряного судна, членом екіпажу або пасажиром якого була особа, тощо.

 

Для того, щоб винести рішення про оголошення громадянина померлим, суд

повинен бути впевнений у імовірності смерті особи. Особливі умови

передбачені для оголошення померлими фізичних осіб, які пропали безвісти у

зв'язку з воєнними діями. Вони можуть бути оголошені судом померлими після

спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних

обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу

цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

 

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання про це законної сили

рішенням суду. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що

загрожували смертю останній або дають підстави припустити її загибель від

певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути

оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч, 3 ст. 46 ЦК).

 

За правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою прирівнюється

до правових наслідків, які настають у разі смерті фізичної особи, а саме

на майно такої особи відкривається спадщина (ч. 1 ст. 1220 ЦК).

 

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо

одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування

цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за

заявою останньої або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про

оголошення фізичної особи померлою (ч. 1 ст. 48 ЦК).

 

Виходячи з того, що оголошення фізичної особи померлою є юридичною

презумпцією, закон (на випадок появи фізичної особи) закріплює норми, які

забезпечать часткове повернення її до того майнового стану, що мав місце

до вступу рішення суду в законну силу.

 

По - перше, спадкоємцям фізичної особи, яка оголошена в судовому порядку

померлою, забороняється відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно,

що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Заборону відчуження

накладає нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на

спадщину. По - друге, якщо фізична особа, яка була оголошена померлою,

з'явиться, то незалежно від часу її появи вона має право вимагати при

наявності певних умов: повернення свого майна, відшкодування його

вартості, повернення суми, одержаної від реалізації цього майна.

 

Вимагати повернення свого майна можна, за загальним правилом, лише від

осіб (юридичних або фізичних), які на час появи фізичної особи, котра була

оголошена померлою, володіють майном, що збереглося. Причому суттєвою

умовою реалізації даного права є те, що майно повинно бути отримано

безоплатно такою особою вже після оголошення фізичної особи померлою. Але

це право не поширюється на майно, придбане за набувальною давністю, а

також на гроші та цінні папери на пред'явника.

 

Вимагати повернення свого майна можна і від особи (фізичної або

юридичної), до якої воно перейшло за відплатним договором, але за умови,

якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що

фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

 

Причому, якщо майно не збереглося, то особа, яка набула його безоплатно,

не повинна відшкодовувати вартість останнього, а особа, до котрої майно

перейшло за відплатним договором, при умові, що вона знала про те, що

фізична особа, яка була оголошена померлою, жива, має відшкодувати

вартість цього майна.

 

Вимагати повернення суми, одержаної від реалізації цього майна, можна лише

у випадку, якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою,

перейшло у власність держави Україна, АРК або територіальної громади і

було ними реалізоване.

 

Від оголошення фізичної особи померлою слід відрізняти встановлення судом

факту смерті фізичної особи (п. 7 ч. 1 ст. 273 ЦПК), коли є докази смерті

фізичної особи у певний час і за певних обставин, але органи реєстрації

актів цивільного стану відмовляють заявнику в реєстрації смерті.

Акти цивільного стану

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з

фізичною осо бою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її

можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її похо

дження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата,

досягнення від повідного віку, надання повної цивільної дієздатності,

обмеження цивільної дієздат ності, визнання особи недієздатною, шлюб,

розірвання шлюбу, усиновлення, позбав лення та поновлення батьківських

прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її

походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

(Стаття 49 зі змінами, внесеними згідно із законом № 2710-1V від 23.06.2005)

Акти цивільного стану визначаються у ст. 49 ЦК як події та дії, що

нерозривно пов'я зані з фізичною особою і започатковують, змінюють,

доповнюють або припиняють її мож ливість бути суб'єктом цивільних прав та

обов'язків.

До таких подій і дій ЦК, зокрема, відносить народження фізичної особи,

встановлен ня її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та

його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної

дієздатності, обмеження цивільної дієздатнос ті, визнання особи

недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інва

лідність, смерть тощо.

Перелік актів цивільного стану, встановлений у ст. 49 ЦК, є приблизним і

може тлума читися поширювально. Наприклад, актами цивільного стану за

своєю сутністю є визнання особи безвісно відсутньою та оголошення її

померлою, а також скасування рішень про це, відсутність особи у місці

знаходження та ін.

Деякі акти цивільного стану підлягають державній реєстрації. Це стосується

наро дження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб,

розірвання шлюбу, зміна імені, смерть. На відміну від загального переліку

актів цивільного стану перелік тих актів, що підлягають державній

реєстрації, виглядає як вичерпний (ч. З ст. 49 ЦК).

Державна реєстрація актів цивільного стану провадиться територіальними

органами РАЦС, утвореними органами виконавчої влади. Акти цивільного стану

стосовно громадян України, що проживають за кордоном, реєструються

консульськими установами України. Координація діяльності по державній

реєстрації актів цивільного стану здійснюється Мі ністерством юстиції

України.

Визнаються дійсними акти цивільного стану, вчинені за релігійними обрядами

до утво рення чи відновлення органів РАЦС (наприклад, під час Великої

Вітчизняної війни на оку пованих територіях). Вони прирівнюються до актів

цивільного стану, вчинених у органах РАЦС, і не вимагають наступної

державної реєстрації.

Державна реєстрація актів цивільного стану здійснюється шляхом виконання

двох ідентичних екземплярів на бланку відповідної форми, куди включаються

необхідні відо мості про громадянина і про сам акт цивільного стану. На

підставі вчиненого запису громадянам видається на руки посвідчення —

документ, що засвідчує факт державної реєстрації акта цивільного стану.

Бланки посвідчень є документами строгої звітності; кожен такий бланк має

серію і номер. Перші екземпляри актових книг зберігаються в органах РАЦС

за місцем їхнього вчинення, другі — в органі виконавчої влади, у компе

тенцію якого входить організація діяльності по державній реєстрації актів

цивільного стану у даному регіоні.

Для вчинення запису акта цивільного стану громадянами мають бути надані

документи, що є підставою для державної реєстрації цього акта (наприклад,

довідка встановленої форми про народження чи смерть; спільна заява батька

і матері дитини, що не перебувають у шлюбі одне з одним, про встановлення

батьківства; рішення суду про встановлення бать ківства тощо), а також

документ, що посвідчує особу заявника.

Відповідальність за правильність державної реєстрації актів цивільного

стану і якість вчинення запису покладається на керівника відповідного

органу РАЦС.

Зміни чи виправлення у записі акта цивільного стану вносяться органом РАЦС

за заявою зацікавлених осіб (наприклад, у разі помилки при запису:

перекручування, пропуск відомос тей тощо), на підставі рішення суду чи на

підставі рішень адміністративних органів (напри клад, рішення органу опіки

і піклування про зміну імені чи прізвища дитини), на підставі інших

вчинених записів актів цивільного стану (наприклад, у запис акта про

народження вносяться зміни на підставі запису про встановлення батьківства

чи про усиновлення).

Відмова органу РАЦС внести в запис актів цивільного стану зміни чи

виправлення може бути оскаржена в суд. Тільки на підставі судового рішення

вносяться виправлення чи зміни у запис акта цивільного стану за наявності

суперечки між зацікавленими сторонами.

У разі втрати свідчення про державну реєстрацію акта цивільного стану

громадянину на його прохання може бути видане органом РАЦС повторне

свідчення на підставі запису актів цивільного стану, що зберігається в

органах РАЦС. Сам втрачений запис акта цивіль ного стану може бути

відновленим тільки на підставі рішення суду про установлення фак ту

реєстрації відповідного акта цивільного стану.

Анулювання записів актів цивільного стану провадиться органом РАЦС за

місцем збе реження цих записів актів цивільного стану на підставі рішення

суду. З моменту анулюван ня запис акта цивільного стану втрачає своє

правове значення. Припиняє свою дію і свідо цтво, яке було видане на

підставі цього запису.