Особисті немайнові права що забезпечують соц.буття людини

особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи:

- право на ім'я, його зміну та використання;

- право на повагу до гідності і честі;

- право на повагу до людини, яка померла;

- право на недоторканність ділової репутації;

- право на індивідуальність;

- право на особисте життя та його таємницю;

- право на інформацію;

- право на особисті папери та розпорядження ними;

- право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів;

- право на таємницю кореспонденції;

- право на захист інтересів фізичної особи при проведенні фото -, кіно -, теле- та відео зйомок;

- право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості;

- право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання;

- право на вибір роду занять та інші права (ст. 294-315 ЦКУ).

 

 

Поняття та ознаки речових прав

Головна Підручники Підручник Українське цивільне право (Заіка Ю.О.) скачати онлайн 13.7. Поняття та види речових прав

13.7. Поняття та види речових прав

Речові права — це права, що забезпечують задоволення інтересів власника шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарювання.

Головне місце в системі речових прав посідає право власності, оскільки право власності — це право на свою річ, тому воно і породжує повне панування над річчю. Суть права на чужі речі полягає в тому, що особа може користуватися чужою річчю, а інколи навіть розпоряджатися нею. До речових прав належать права, похідні і залежні від права власності, які виникають як за волею власника, так і відповідно до закону. ЦК до речових прав, крім права власності, відносить і речові права на чуже майно (статті 395—417).

Право на чужу річ має наступні особливості:

- є похідним від права власності;

- має обмежений характер і його обсяг вужче, ніж право власності;

- зберігається при зміні власника;

- захищається такими ж способами, як і право власності;

- може захищатися і від власника.

Види речових прав

Речові права на чуже майно

Речовими правами на чуже майно є право:

1) володіння;

2) користування (сервітут);

3) користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно (ст. 395 Цивільного кодексу України).

Суб'єкти права володіння чужим майном. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Право володіння чужим майном може належати водночас двом або більше особам.

Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 Цивільного кодексу України).

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ст. 401 Цивільного кодексу України).

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном та може бути встановлений на певний термін або без визначення терміну. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності — від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) (ст. 403 Цивільного кодексу України).

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) встановлюється договором між власником земельної ділянки й особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі — землекористувач). Це право може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування (ст. 407 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту (ст. 413 Цивільного кодексу України).

Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений термін.