Строки і їх значення у цивільному праві

Ефективність реалізації, охорони і захисту своїх прав суб'єктами цивільних правовідносин залежить від своєчасності здійснення ними певних дій. Для цього законодавець і передбачив наявність у цивільному праві строків і термінів.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Він визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Такий момент визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Строки і терміни можуть бути встановлені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб’єктів з погляду її своєчасності тощо.

Строки звичайно розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб’єктивних прав та обов’язків у часі. Оскільки права та обов’язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення, особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов’язковими для суб’єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду, арбітражного суду чи іншого юрисдикційного органу.

Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб’єктів права строки мають на собі відбиток суб’єктивного, але будучи встановленими, вони існують об’єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєнний стан Збройних Сил держави, у складі яких перебувають позивач або відповідач (ст. 78 ЦК); пред’явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов’язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст. 79 ЦК), тощо. Суд, арбітражний чи третейський суд занаявності поважних причин пропуску строку позовної давності можуть відновити цей строк і захистити порушене право (ст. 80 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу людей, залежить від їхньої волі та свідомості.

Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб’єктивних прав та обов’язків, що становлять їх зміст. Суб’єктивне право та обов’язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма, час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв’язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв’язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не пред’явив позову до відповідача про захист порушеного права.

Види строків

За правовими наслідками строки поділяються на:

- правовстановлювальні або правостворювальні. Це строки, з якими пов’язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов’язків;

- правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов’язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов’язків. Так, по закінченні певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

- правозмінювальні. По закінченні цих строків припиняються одні права та обов’язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, то по закінченні визначеного строку вона перестає

бути власником речі, і право власності на цю річ може виникнути у іншої особи.

За підставами встановлення розрізняють строки:

- законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом, наприклад, законодавець встановлює шестимісячний строк для прийняття спадщини);

- судові. Це строки, тривалість яких визначається судом залежно від обставин конкретної справи і з урахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони;

- договірні. Це строки, які визначаються сторонами самостійно з урахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин. Наприклад, строк дії довіреності, договору оренди, договору позики тощо.

За ступенем самостійності сторін у встановленні строків вони поділяються на:

- імперативні, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю;

- диспозитивні, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін.

За призначенням розрізняють:

- строки здійснення цивільних прав, тобто строки, протягом яких власник суб’єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб’єктивному праві;

- строки виконання зобов’язань;

- строки захисту цивільних прав, тобто строки, протягом яких сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист.

За способом визначення їх поділяють на строки, визначені:

- календарною датою (строк повернення боргу);

- певним періодом часу (поставка продукції — поквартальна, щомісячна);

- вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (початок навігації).

За ступенем визначеності строки класифікуються на:

- визначені;

- невизначені, якщо це пов’язано з певною подією, яка обов’язково настане, або бажанням кредитора (наприклад, строк повернення боргу “за першою вимогою”).