Підстави виникнення цивільних правовідносин

Правовідносини не перебувають у стані спокою. Вони виникають,

змінюються і припиняються на підставі передбачених в законі обставин —

юридичних фактів. Всі юридичні факти можна поділити на дві групи: події і

дії.

Події — настають незалежно від волі людей (стихійні лиха, смерть

людини, закінчення строку тощо). Але внаслідок подій у спадкоємців виникає

право на спадщину, у страхувальника — право на відшкодування шкоди.

Дії — результат свідомої діяльності людини. Вони поділяються на:

- правомірні (тобто такі, що відповідають приписам закону);

- неправомірні (такі, що суперечать закону).

Правомірні дії поділяються на правочини, юридичні вчинки,

адміністративні акти. Якщо правочини (за ЦК 1963 p. — угоди) — це вольові,

правомірні дії осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення

цивільних прав та обов'язків (наприклад, при укладенні договору

купівлі-продажу покупець має на меті стати власником майна, а продавець —

набути гроші за це майно), то юридичні вчинки створюють правові наслідки

незалежно від спрямованості волі осіб, які їх вчиняють. Так, створення

художнього твору може бути спеціально і не спрямоване на виникнення

правовідносин, але незалежно від цього художник набуває авторське право.

Неправомірні дії можуть бути підставами виникнення правовідносин у

випадках заподіяння шкоди, набуття чужого майна без достатніх правових

підстав тощо.

Елементи цивільних правовідносин

Три основних елементи

(частини):

суб'єктів

об'єкт (чи об'єкти);

зміст (суть).

Суб'єктами цивільного правовідношення виступають його учасники. Ними

можуть бути громадяни (фізичні особи), організації (юридичні особи) і в

передбачених законом випадках держава (скарбниця).

 

У деяких цивільних правовідносинах суб'єкти мають спеціальну назву.

Наприклад, в зобов'язальному право-відношенні наділеного правами

суб'єкта називають кредитором, а іншого, що має обов'язки

(зобов'язаного), - боржникам. В цивільному правовідношенні боржник і

кредитор протистоять один одному і не можуть співіснувати один без

одного.

 

В літературі відсутня єдина точка зору щодо визначення поняття об'єкта

цивільно-правових відносин. Одні автори вважають, що об'єктом є те, у

зв'язку з чим виникає правовідношення, другі - що таким об'єктом є те,

на що спрямоване правовідношення, треті - що об'єктом правовідношення є

те, на що воно (правовідношення) впливає. Не вдаючись у суть спору,

необхідно підкреслити, що, незважаючи на розбіжність позицій, всі автори

приходять до єдиного висновку - об'єктом цивільних правовідносин є

конкретне благо, здатне задовольняти певні потреби людей, заради якого

вони й вступають у правовідносини. На нашу думку, трактування об'єктів

цивільних правовідносин як благ дає змогу зрозуміти їх суть і те місце,

яке вони займають у правовідношеннях.

До об'єкт цивільних правовідносин можна віднести:

1) майно (речі та послуги);

2) результат інтелектуальної діяльності;

3) особисті немайнові права.

Зміст цивільного правовідношення, як уже зазначалось, складають цивільні

права і обов'язки суб'єктів правовідношення. При цьому один із суб'єктів

має правомочності на здійснення певних дій для задоволення свого

інтересу, а другий несе відповідні цим правомочностям обов'язки).

 

Право, що належить конкретній особі, називається суб'єктивним цивільним

правом (певно, точніше було б сказати суб'єктним цивільним правом), а

відповідний цьому праву обов'язок другої особи - суб'єктивним (точніше:

суб'єктним) цивільним обов'язком.

 

Зміст суб'єктивного цивільного права полягає в тому, що закон

уповноважує суб'єкта права:

1) здійснювати певні дії (наприклад, володіти річчю, користуватись та

розпоряджатись нею);

2) вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб (наприклад,

передати річ, виконати роботу, сплатити гроші і т.д.);

 

3) звертатись у необхідних випадках до суду з вимогою розглянути питання

про застосування примусової сили державного апарату до зобов'язаних

осіб.

 

Отже, суб'єктивне цивільне право - це засноване на цивільно-правових

нормах право особи здійснювати певні дії і вимагати задоволення свого

інтересу від зобов'язаної особи.

 

Зміст цивільно-правового обов'язку полягає в тому, що закон (договір)

зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматись

від певних дій) для задоволення інтересів уповноваженої особи.

Суб'єктивний цивільний обов'язок - це заснована на законі міра

відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки

поведінки

зобов'язаної особи.

 

Суб'єктивне цивільне право (обов'язок) необхідно відрізняти від

об'єктивного права (цивільного та й будь-якого іншого). Об'єктивне право

(право в об'єктивному розумінні) - це сукупність правових норм, а

суб'єктивне цивільне право (обов'язок) - це право (обов'язок), яке

належить конкретному суб'єктові цивільних правовідносин.