Співвідношення цивільного і господарського права

Позитивні результати прийняття та застосування ЦКУ і ГКУ,

наявні теоретичні розробки не можуть бути підставою послаблення

дослідження та правотворчої діяльності, спрямованих на вдосконалення

цивільного і господарського законодавства з метою знайти оптимальний

баланс співвідношення державного регулювання і ринкових механізмів.

Відповідно, завданням цієї статті є обґрунтування необхідності підвищення

наукового рівня дисципліни господарського права і вдосконалення

оволодіння його особливостей відповідно до сучасної практики супроводу

господарської діяльності. На цій основі, як визначено в Преамбулі ГКУ,

підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної

спрямованості відповідно до вимог Конституції України, утвердити

соціальний господарський порядок в економічній системі України, сприяти

гармонізації з європейською і світовою економічними системами.

У визначені співвідношення цивільного і господарського права

насамперед слід виходити з того, що відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦКУ предметом

правового регулювання цивільного законодавства є особисті немайнові та

майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному виявленні,

майновій самостійності учасників. Проте, як відомо, критерієм галузевої

належності, в тому числі цивільно-правових відносин, є не тільки предмет,

а також метод правового регулювання, для якого щодо цивільного права

характерна юридична рівність та вільне волевиявлення учасників

регульованих відносин. Вільне волевиявлення учасників цивільних майнових

відносин полягає в тому, що вони, вступаючи у відносини, не пов’язані

волею сторонніх осіб, а вступивши до них, мають можливість здійснювати

належні їм права за своїм розсудом. При цьому ч. 2 цієї статті

передбачений імператив, який означає, що на майнових відносинах,

заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї

сторони іншій стороні, цивільне законодавства не застосовується, якщо це

прямо не встановлено законом.

Предмет регулювання господарського права визначено в ст. 1 ГКУ. У

цій статті, в першу чергу, встановлено, що ГКУ визначає основні засади

господарювання в Україні. І далі, що предметом правового регулювання

господарського права є господарські відносини, які виникають у процесі

організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами

господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин

у сфері господарювання. Методом господарського права є метод

підпорядкування суб’єктів господарювання встановленому господарському

порядку, тобто визначеному у суспільстві укладу матеріального виробництва,

заснованому на положеннях Конституції, норм права, ділових правилах та

звичаях, що схвалені економічними рівнями і забезпечують гармонізацію

приватних та публічних інтересів, створюють партнерські доброзичливі

взаємовідносини у господарській діяльності. Відносини щодо її здійснення

за взаємним становищем їх учасників поділяють на горизонтальні (учасники

правовідносин рівноправні) і вертикальні (одним з учасників правовідносин

є орган господарського керівництва або власник майна іншого учасника).

Звідси випливає комплексний характер відносин господарського права, який

ґрунтується як на публічно-правових, так і на приватно-правових засадах.

Практично, цивільне право регулює переважно відносини у сфері приватного і

підприємницького обміну, а господарське – у сфері організації і здійснення

виробництва, розподілу і обміну для задоволення суспільних потреб. Так, до

виконання і припинення господарських договорів відповідно до ч. 1 ст. 193

ГКУ застосовуються відповідні положення ЦКУ з урахуванням особливостей

сфери господарювання і предмета правового регулювання. В ч.1 ст. 175 ГКУ

визначено, що майново-господарські зобов’язання, які виникають між

учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням

особливостей, передбачених ГКУ.

На нашу думку, багато колізій виникає по причині ігнорування

методу і мети цивільно-правових і господарсько-правових відносин, які

часто є просто видуманими і можуть бути вирішені шляхом правильного

тлумачення. Наприклад, на перший погляд здавалося б недоречним передбачені

ЦКУ і ГКУ біля десяти одноманітних договорів. Але тільки на перший погляд

тому, що договори в ЦКУ мають приватно-правовий характер, а ГКУ

публічно-правовий. Так, ст. 712 ЦКУ визначає в основному зміст договору

поставки і звужує коло суб’єктів договору до суб’єктів підприємництва. В

статтях 263-271 ГКУ договір поставки передбачений в контексті

господарсько-торгівельної діяльності та матеріально-технічного постачання

і збуту для задоволення суспільних потреб. Ст.714 ЦКУ визначає договір

постачання енергетичними та іншими ресурсами, але через приєднану мережу.

ГКУ в ст. ст. 275-277 регламентує відносини між підприємствами щодо

енергопостачання, які генерують електричну енергію, її імпортером і

власником, оптовиком та споживачем. Є очевидним, що коли договір

купівлі-продажу чи поставки укладається для задоволення потреб

підприємства і здійснення підприємництва – він є цивільно-правовим. Якщо

для виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг

(господарської діяльності) з метою задоволення суспільних потреб – він є

господарсько-правовим. Разом з цим, в ч. 6 ст. 265 ГКУ передбачене

субсидіарне застосування відповідних положень ЦКУ про договір

купівлі-продажу до відносин поставки, не врегульованих ЦКУ і т.п.

Об’єктивно, що два одночасно прийняті законодавчі акти (ЦКУ і

ГКУ) мають деякі неузгодженості та суперечності, але не аж до такого

ступеня, як потребує практика розгляд господарських спорів, що

унеможливлюють їх практичне застосування.

Звичайно, є окремі проблеми вдосконалення співвідношення

цивільного і господарського права. Наприклад, ЦКУ не передбачає

класифікації підприємств зокрема, на державні і комунальні унітарні та

комерційні. Окремі норми ГКУ (ч. З ст.74, ст. 51) є бланкетними. В окремих

випадках є дублювання регулювання певних відносин ЦКУ і ГКУ. Статті глави

5 ЦКУ визначають правовий статус фізичної особи-підприємця, а ст. ст. 128,

129 ГКУ громадянина-підприємця як суб’єкта господарювання.

Застосування і розмежування предмету регулювання ЦКУ і ГКУ

ускладнюється і тим, що інші закони не приведені у відповідність з ними, а

також не прийнято ряд законів, необхідність в яких випливає з цих

кодексів. Йдеться про прийняття законодавчих актів про господарські

товариства, комерційну діяльність, непідприємницькі товариства тощо.

У підсумку зазначимо, що для оптимізації співвідношення

цивільного і господарського права можна досягти на засадах діалектичної

єдності начал приватного і публічного, як основи для наукового осмислення

і пропозицій їх вдосконалення та розвитку.