Метод правового регулювання, принципи та інші системоутворювальні елементи господарського права

Питання про метод господарського права є одним з найбільш дискусійних у науці господарського права.

Московськими (B.C. Мартем'янов, В.В. Лаптев та ін.) і київськи­ми (І.Г. Побірченко, Г.В. Пронська, B.C. Щербина та ін.) ученими — представниками школи господарського права обґрунтовано по­єднання різних методів господарсько-правового регулювання.

При даному підході виділяються такі методи господарського права, як метод обов'язкових розпоряджень (іноді — метод підпо­рядкування), метод узгодження (автономних рішень і координації) і метод рекомендацій. Виділення цих методів обґрунтоване тим, що горизонтальні і вертикальні господарські відносини вимагають багаторівневого правового впливу.

Метод обов'язкових розпоряджень (підпорядкування) полягає в тому, що стороні, яка наділена господарською компетенцією, на­дано право ухвалювати обов'язкові для іншої сторони управлінські рішення, засновані на законі. Наприклад, такими правами відповід­но до статуту наділяється засновник (власник) відносно створеного ним підприємства. Джерелом обов'язкових розпоряджень можуть бути індивідуальні і нормативні управлінські рішення.

Метод узгодження може бути роздільний на метод автономних рішень і метод координації. При застосуванні методу автономних рішень суб'єкт господарювання наділяється правом за власною іні­ціативою здійснювати будь-які дії, які не суперечать законодавству. Механізми цього методу діють при встановленні в законодавстві видів діяльності, які потребують ліцензування, при закріпленні критеріїв порушень у сфері економічної конкуренції. Метод коор­динації забезпечує прийняття юридично значимих рішень за згодою сторін. Причому, метод координації застосовується не тільки в горизонтальних відносинах (наприклад, при укладенні господар­ських договорів), але і у вертикальних господарських відносинах (наприклад, при здійсненні спільних дій податковими, митними органами і місцевими державними адміністраціями з реєстрації і контролю за переміщенням іноземних інвестицій).

Метод рекомендацій передбачає видання компетентними ор­ганами певних пропозицій (рекомендацій), адресованих суб'єктам господарювання, щодо бажаної для суспільства і економіки пове­дінки таких суб'єктів. Йдеться про розробку програм соціально- економічного розвитку, зразкових господарських договорів та ін.

Концептуально названі методи господарського права базуються на двох принципах. Перший — загальнодозволений («дозволено все, що не заборонене законом») — діє в правовому регулюванні поведінки суб'єктів господарювання. Другий — що зобов'язує («до­зволено тільки те, що визначено законом») — стосується правової організації діяльності органів управління в сфері господарювання.

Названа диференціація методів господарського права не свід­чить про те, що господарське право — це якась комплексна, а значить не єдина галузь права. Твердження про те, що тільки в комплексних галузях права допускається застосування різних методів регулювання, не відповідає реальному стану справ у право­знавстві. «У кожній окремій галузі права застосовується не один, а декілька методів правового регулювання, взятих в їх поєднанні». У цивільному праві, наприклад, метод рівності сторін е основним, але не єдиним. Зокрема, метод підпорядкування застосовується в цивільних правовідносинах між опікуном і недієздатною особою (розділ 6 ЦК). Аналогічна ситуація спостерігається у взаєминах сторін публічного договору (ст. 633 ЦК) і в інших випадках. Нарівні з диспозитивним елементом цивільно-правового методу регулювання в цивілістиці виділяється імперативний елемент. Для адміністра­тивного права не можна вважати єдиним метод підпорядкування. Наприклад, у сфері реалізації вимог державної виконавчої влади домінує метод переконання; при організації дорожнього руху — методи узгодження і координації тощо. Водночас, особлива ком­позиція методів правового регулювання обумовлює специфіку тієї або іншої галузі права.

Сукупність методів (прийомів) регулювання, якими оперують господарсько-правові норми, має помітну своєрідність. Поєднання цих методів (прийомів) здійснене системно.

В зв'язку з цим варто звернути увагу на думку донецьких учених-господарників (Г.Л. Знаменський, В.К. Мамутов та ін.), які справедливо виділяють елемент, який «цементує» вищезгадані розрізнені методи в єдиний інструмент. Ним виступає суспільний господарський порядок. Іншими словами «господарське право — це з'єднання ідей у купол, на якому накреслено «суспільний госпо­дарський порядок».

Поняття суспільного господарського порядку використовується не тільки в науковій літературі, але і в преамбулі ГК України. Окрім того, в тексті ГК використовується поняття правового господарсько­го порядку, який є складовою частиною суспільного господарського порядку.

Суспільний господарський порядок — це заснована на за­конодавстві і реальних інтересах суспільства система правових і економічних засобів, що спрямована на забезпечення стабільності і ефективності господарювання, задоволення і захист інтересів господарюючих суб'єктів.

У ст. 5 ГК України зазначено, що правовий господарський поря­док формується на підставі оптимального поєднання ринкового са­морегулювання економічних суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з принципів, закріплених у Конституції України.

Господарське право має й інші системоутворювальні елементи.

Нерідко супротивники концепції господарського права гово­рять про те, що сукупність приватних і публічних елементів в його змісті свідчить про комплексність, а значить несамостійність цієї галузі права. Проте, по-перше, комплексність не виключає єдності і системності. Комплексність може розглядатися як сино­нім системності. По-друге, у самостійній галузі права взаємодія приватних і публічних правових норм призводить до «хімічного», тобто нерозривного їх поєднання. Про подібну якість господарсько- правового утворення свідчать: єдність принципів регулювання, своєрідність понятійного інструментарію, власні заходи від­повідальності і наявність систематизованого законодавства. Нарешті, невід'ємний показник самостійності галузі права — розви­нена на її основі галузева правова наука. Саме галузь науки права свідчить про здатність нормативно-правового масиву існувати у вигляді стійкого галузевого утворення, схильного до творчого і ди­намічного вдосконалення, яке, будучи піддане зміні, не руйнується, а зберігає і примножує системоутворювальні характеристики.

Галузь господарського права має всі ознаки специфічного нерозривного поєднання норм права.

Зокрема, на додаток до вказаних вище основоположних принципів підприємництва, закріплених у ст.ст. 43-46 ГК (свобода вибору перед­бачених законом організаційних форм, програми діяльності, контр­агентів та інших умов господарювання, вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком тощо), на підставі ст. 6 ГК України Можна додати такі принципи господарського права:

— забезпечення економічного різноманіття і рівного захисту державою всіх суб'єктів господарювання;

— свобода підприємницької діяльності в межах закону;

— вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

— обмеження державного регулювання економічних процесів у рамках необхідності забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і безпеки суспільства і держави;

— захист національного товаровиробника;

— заборона незаконного втручання органів держави і місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Особливість господарського права як галузі права значною мірою визначається його джерелами, про які йтиметься далі.

У цьому курсі буде чимало сказано про різні системоутворювальні чинники господарського права. їхня сукупність дозволяє говорити про те, що господарське право — єдина галузь права, яка займає рівне місце в системі інших галузей українського права.

Наука господарського права

Найважливішим показником галузевої специфіки господарсько­го законодавства, його здатності існувати в рамках стійкої системи норм права є галузева наука господарського права.

Можна виділити 4 етапи становлення вітчизняної науки госпо­дарського права, найбільш істотні напрями її розвитку:

Перший етап — початок XIX—20-ті роки XX століття — знаменує зародження господарсько-правових ідей.

У той час, коли в країнах Європи приймаютсья роздільні коди­фікування цивільного і торгового (комерційного) законодавства, у вітчизняній правовій науці починають з'являтися спеціальні до­слідження у відповідній сфері.

Причому, даний період характеризувався двоякими процеса­ми. З одного боку, деякі вчені відокремлюють торгове право від права цивільного в рамках спеціального приватного права (праці П.П. Цитовіча, А. І. Камінки, О. Пергамента, А.Х.Гольмстена та ін.). З іншого боку — вибувається самостійний науковий напрям господарського права, який об'єднує приватні і державні аспекти

господарювання (професори К.Д. Ушинський, І.І. Янжул,

B. А. Удінцев, А.Ф. Федоров та ін.).

У цей період формуються ідеї, які ввійшли потім в основу теорій багатьох поколінь учених-господарників.

Ще в середині XIX століття К.Д. Ушинський зробив висновок про те, що усередині громадянського суспільства народилося «гос­подарське суспільство», і йому повинне відповідати своє особливе право — господарське право, яке є «юридичним викладом госпо­дарської діяльності». Вважається, що тоді і була створена перша концепція господарського права.

Не можна не відзначити і висновки професора П.П. Цитовіча: ♦Цивільне право роз'єднує і протиставляє людей, торгове пра­во їх поєднує і підпорядковує. Одне право індивідуальне, інше соціальне». У цей період А.І. Камінка пише: «Торгове право вклю­чає і публічне, і приватне право, при цьому публічне торгове право розпадається на державне право і міжнародне торгове право». «Вся ця галузь проникнута спеціальним духом, який у більшому або меншому ступені є чужим решті галузі відносин».

Професор Київського університету В. А. Удінцев тоді ж висунув ідею про те, що в торговельно-промисловому праві приватноправові принципи зближуються з принципами публічно-правовими. І це зближення викликане тим, що в сфері торгового обороту разом із захистом торгівлі і промисловості переслідується і «захист інтересу суспільного і третіх осіб».

Галузева самостійність торгового права названа професором Новоросійського університету А.Ф. Федоровим серед іншого резуль­татом того, що міжнародні економічні правовідносини вимагають подолання національних особливостей цивільного права окремих країн.

Названі й інші вчені вказаного періоду, хоч деколи і з різних сторін, але підкреслили одну істотну межу наміченого регулюван­ня економіки — виділення самостійного, комплексного і такого, що динамічно розвивається, утворення норм права, іменованого сьогодні господарським (комерційним, підприємницьким) правом.

Другий етап — це період раннього розвитку господарського права — 20-і— кінець 30-х років XX століття.

Даний період у розвитку науки господарського права може бути охарактеризований взаємодією двох основних наукових напрямів: двох секторній теорії П. І. Стучки і теорії єдиного господарського права Л.Я.Гінцбурга і Є.Б. Пашуканіса.

Прихильники двохсекторної теорії в період НЕПу поставили питання про необхідність особливого правового стимулювання со­ціалістичного сектора економіки (господарсько-адміністративне право) на противагу регулюванню її приватного сектора (цивільне право). Дані галузі визнавалися антагоністичними, а тому не здат­ними до взаємодії; причому передбачалося, що через усуспільнення економічних відносин цивільне право перестане існувати. Дана теорія не витримала перевірки часом — цивільне право в умовах соціалістичного господарства не зникло, а стало регулятором від­носин громадян із задоволення споживчих потреб.

Представники теорії єдиного господарського права бачили в ньому особливу форму політики держави «в галузі організації управління господарством і організації господарських зв'язків». Була сформульована концепція єдиного підходу до регулювання економічних відносин, центром якого повинен стати господарський кодекс, проект якого був запропонований у 1935 році. Відстоювала­ся теза про неприпустимість поділу єдиного господарського права на дві самостійні частини — господарсько-адміністративне і цивільне права. На жаль, ця теорія нечітко підійшла до визначення предмета регулювання господарського права, включивши до нього майнові відносини за участю громадян.

Це дало привід для нападу на представників господарсько- правової концепції одіозними керівниками юридичного відомства того часу. Зокрема, А.Я. Вишинський (тоді — Генеральний проку­рор СРСР і директор інституту права АН СРСР), разом з деякими вірними зауваженнями перекрутив сенс цієї прогресивної в основі теорії і навіть звинуватив представників науки господарського права в «шкідництві». В результаті авторитарного втручання запанувала точка зору, яка відбилася на поглядах багатьох подальших поколінь юристів, зокрема деяких сучасних учених, про те, що господарське право не є самостійною галуззю права. Навпаки, було обґрунтовано таке існування в рамках цивільного права. В результаті громадянин на довгий час виявився приниженим у рамках цивільного права, оскільки об'єднання у одній галузі цивільних і господарських від­носин неминуче відсунуло громадянина з його потребами на другий план створило умови для безсистемної правотворчості різних ад­міністративних органів. Сама ж наука господарського права — на довгі 20 років була піддана негласній забороні, а багато її представ­ників — репресовані.

Третій етап — період «фундаменталізації» господарського права в 60-80-і роки XX століття.

Характеризувався цей період не тільки відродженням господарсько-правової науки в СРСР, але і остаточним становлен­ням єдиної (моністичної) концепції господарського права. Саме у цей період нова школа господарського права, початок якій поклали праці В.В. Лаптева, В.К. Мамутова та інших учених-господарників, з'явилася в цілісному вигляді на противагу роздільним і неузгодженим один з одним цивільно-правовим і адміністративно-правовим дослідженням економіки.

У цей період була обґрунтована головна мета господарсько- правової науки, яка виявилася з часом основною її ідеєю і призна­ченням, — поставити господарське законодавство на службу гос­подарському будівництву, направити науку на вирішення проблем господарського комплексу.

Цій прогресивній ідеї присвятили свої праці чимало вітчизняних учених-господарників: В.К. Андреев, В.М. Гайворонський, З.М. Замен- гоф, І.Є. Замойський, Г.Л. Знаменський, М.І. Клеандров, В.Ф. Кузьмін, B.C. Мартем'янов, С.З. Михайлин, Г.В. Пронська, І.Г. Побірченко, Ю.С. Цимерман, B.C. Шелестов, Л.М. Шор тощо.

Учені-господарники поставили питання про запровадження за­конності на всіх рівнях економіки, про зміцнення господарського розрахунку на базі розширення прав підприємств, про встановлення відповідальності державних органів за неправомірні дії відносно підприємств, про розвиток внутрішньогосподарських відносин та інші заходи. На базі Інституту держави і права СРСР був створений проект Господарського кодексу СРСР.

На жаль, не без участі цивілістів, які вбачали в діях господар­ників посягання на їх «вотчину» в галузі майнових правовідносин, ідею про прийняття ГК у той час відкинули. Адміністративно-господарська система управління часів Радянського Союзу не могла допустити існування рамок поведінки в економіці, які б обмежували П безмежне панування над суб'єктами господарювання.

Четвертий етап розвитку господарсько-правової науки — сучас­ний період, який ознаменувався її розквітом, — з кінця 80-х років XX століття до теперішнього часу.

Позбавлена політичного і ідеологічного стримування, наука господарського права виступила могутньою рушійною силою про­гресивних ідей на стику економіки і права.

Цей період характеризується двома взаємодоповнюючими век­торами розвитку науки господарського права. Перший — забезпе­чення економіко-правових реформ. Другий — розробка самостійного Господарського кодексу України. Прийняття цього Кодексу в 2003 р. ознаменувало собою новий якісний прорив в усвідомленні суті, форми і змісту господарського права як самостійної галузі права.

Забезпечують дану галузь науки на сьогоднішній день в Україні 17 докторів і більше 70-ти кандидатів юридичних наук, що захисти­ли дисертації за фахом 12.00.04 «Господарськеправо, господарсько- процесуальне право». Провідними центрами вітчизняної школи господарського права виступають кафедра господарського права Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Інститут економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк), кафе­дра господарського права і процесу Одеської національної юридичної академії, кафедри господарського і аграрного права Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого (м. Харків), кафедра господар­ського права Донецького національного університету. Кафедри гос­подарського (підприємницького) права створені в більшості інших вітчизняних ВНЗ юридичного профілю.

Масив господарсько-правових досліджень, здійснених за останні роки в Україні, визначається працями В.К. Мамутова, О.А. Беляне- вич, А.Г. Бобкової, О.М. Вінник, В.М. Гайворонського, І.Є. Замой- ського, Г.Л. Знаменського, Б.М. Полякова, О.П. Подцерковного, Д.М. Притики, Г.В. Пронської, Б.Г. Розовського, В.Г. Ротаня, Н.О. Саніахметової, В.І. Семчика, О.О. Чувпила, B.C. Щербини, О.І. Ющика, М.О. Абрамова, В.Е. Беляневича, О.П. Віхрова, І.В. Го­лованя, В.В. Джуня, С.Ф. Демченка, Д.В. Задихайла, О.Р. Кібенко, В.І. Коростея, Д.Х. Ліпніцького, B.C. Мілаш, Т.В. Степанової, В.В. Ха- хуліна, О.Х. Юлдашева і багатьох інших, зокрема згадуваних в окремих розділах цієї книги. Сказане дозволяє стверджувати, що господарсько- правова школа, яка розквітла після набуття незалежності України, гостро затребувана в умовах становлення прогресивного економічного устрою і розвитку соціально орієнтованої економіки.

Контрольні запитання:

1. Які передумови виділення господарського права в самостійну галузь права?

2. Які відносини регулюються нормами господарського права?

3. У чому полягає специфіка предмета господарського права в порівнянні з предметом регулювання суміжних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового і фінансового?

4. Який зміст методу регулювання господарського права?

б. Назвіть принципи й інші системоутворювальні елементи гос­подарського права.

6. Назвіть етапи розвитку і основних представників науки гос­подарського права.

 

Розділ 2