Методологія тлумачення господарсько - правових актів

Тлумачення господарсько-правових актів е одним з різновидів юридичного тлумачення і одним з ключових елементів правозастосування. У цьому сенсі варто звернути увагу на думку С.С. Алексеева про те, що юридичне тлумачення — це «спеціальне пізнання, яке здійснюється в цілях практичної реалізації права». «Та діяльність, яку нерідко називають юридичним аналізом, по суті справи, і по­лягає в юридичному тлумаченні».

Не можна сприймати вчення про юридичне тлумачення як ви­нятково теоретичну і непрактичну дисципліну. Не намагаючись спростувати значення загальної теорії права в цьому питанні, все ж варто звернути увагу на необхідність профільного, зокрема господарсько-правового, дослідження методології тлумачення. Адже, по-перше, узагальнення, властиве будь-якій теорії, апріорі нівелює особливості і специфічні елементи галузевих правових утворень. По-друге, те чи інше узагальнення може бути неоднаково сприйняте в особливих умовах правового регулювання, зокрема, у сфері господарювання. А, по-третє, окрім узагальнення система знань про юридичне тлумачення не може обійтися без зворотного руху знань. Тільки тлумачення, яке спирається на окремі специфіч­ні умови правозастосування, щодо яких профільні фахівці мають глибокі напрацювання, має дійсно практичний сенс і значення.

Саме завданням галузевих наук стає вироблення пристосованих до специфічних правовідносин прийомів і методів юридичного тлумачення, формулювання доктринальних підходів до вирішення типових для галузі колізій, роз'яснення положень законодавства не тільки суто з юридичних, але і з позиції економічної обумовленості права, догми та духу відповідного законодавства.

Останнє має значення не тільки для правильного встановлення змісту господарського законодавства, але і для загального нала­штування системи судових органів і юридичної громадськості на однакове, стабільне і прогнозоване вирішення правових ситуацій.

Відповідаючи багатьом загальним рисам, тлумачення у сфері гос­подарського права має особливості, пов'язані із специфічністю сфе­ри, до якої це тлумачення застосовується. Ця специфіка пов'язана з особливістю предмета тлумачення — господарською діяльністю, професійною термінологією, статусом суб'єктів права, відсутністю чітких меж у предметах регулювання актів законодавства, особли­вістю об'єктів права, дією темпоральних норм, ієрархією джерел права, необхідністю врахування в рішеннях суду не тільки правової, але і економічної й соціальної складової спірної ситуації. Яскравий приклад останнього ЦІ корпоративні спори. Ескалація рейдерских захоплень підприємств вимагала від законодавця зосе­редити розгляд цих спорів у веденні господарських судів України. Це не тільки забезпечило централізацію розгляду справ, але і єд­ність практики застосування закону, а отже — стабільність право­відносин. Сьогодні аналогічним чином на порядок денний винесено питання про розширення компетенції господарських судів у частині розгляду публічно-правових спорів господарського характеру, що відбито в проекті Господарського процесуального кодексу України (Кодексу господарського судочинства).

Не можна думати, що Конституційний Суд України є єдиним офі­ційним інтерпретатором Конституції і законів України. Це не тільки суперечить теорії юридичного тлумачення, але і повноваженням судової системи. Зокрема, не відповідає законодавчій забороні від­мова в здійсненні правосуддя внаслідок неясності або суперечності законодавства. Тому будь-який суддя не може ухвалити рішення в найпростішій справі, якщо не з'ясує, не витлумачить заздалегідь зміст закону або Конституції України.

Основний принцип господарського судочинства, який закріпле­ний у ч. 6 ст. 4 ГПК (заборона у відмові від судочинства з причини суперечності законодавства) вимагає, передусім, вироблення такого способу тлумачення актів, який вирішує колізію, а не заводить проблему в безвихідь.

В умовах подальшої диференціації, ускладнення і зростання масиву законодавства України першорядним завданням учених і практиків стає конструктивне тлумачення нормативно-правових актів, виходячи з об'єктивності волі законодавця. Тупикові фрази типу «неможливо», «незрозуміло», «суперечить», «прогалина» по­винні бути відсунуті на другий план.

Тлумачення господарсько-правових актів — це діяльність, спрямована на з'ясування і роз'яснення дійсного сенсу правових норм, умов правочинів (договорів) і актів управління ненормативно г о характеру.

Правильне розуміння змісту норм права, умов договору і роз­поряджень ненормативних актів управління забезпечує якнай­повнішу і ефективнішу їхню реалізацію. Фактично, тлумачення господарсько-правових актів є повсякденною діяльністю тих осіб, J які пов'язані з реалізацією права в різних формах, насамперед, юрисконсультів підприємств, суддів господарських судів та інших юристів-господарників.

У понятті тлумачення відбито два аспекти тлумачення:

а) з'ясування — пізнання сенсу норми права;

б) роз'яснення — з'ясований для себе сенс правової норми до­водиться до інших осіб.

Слід зазначити, що зазвичай достатньо з'ясувати сенс правової норми, умови іншого юридичного акта, аби винести правильне рішення у конкретній справі. До роз'яснення вдаються тоді, коли в процесі з'ясування правової норми, змісту договору чи акта управління виявляється, що воля законодавця (сторін договору або суб'єкта управління) не отримала в ній чіткого словесного ви­раження, чи норма (умова, розпорядження) вимагає додаткової конкретизації, чи необхідно обґрунтувати можливість її застосу­вання до певних відносин.

Прийоми, способи і види тлумачення господарсько-правових актів визначають зміст методології відповідного тлумачення.

При тлумаченні слід встановити: зміст правової норми; її вза­ємовідношення з іншими нормами і принципами права; зв'язок норми з іншими суспільними явищами; дію в просторі, в часі і за колом осіб. З цією метою використовують наступні прийоми і спо­соби тлумачення:

Граматичне (текстуальне) тлумачення — для цього способу характерне використання правил граматики тієї мови, якою закон написаний. Наприклад, звертають увагу на роль сполучників «і», який зазвичай вживається для з'єднання понять («надзвичайні і не­відворотні обставини» — ст. 218 ГК), «і/або», що зазвичай вживається для розділення понять («збитки або штрафні санкції» — ст. 232 ГК). Звертають увагу також на форму дієслів. Наприклад, зворотні дієс­лова означають, що юридичне значення надається діям, що тільки відбулися («особа, яка виконала зобов'язання» — ст. 267 ГК).

Важко не погодитися з С.С. Алексєєвим, який вважає, що гра­матичне тлумачення є первинним та вихідним серед всіх способів тлумачення. Бо юридичні норми існують тільки в мовній формі, завжди виражені в тексті нормативного документа, конструюються у вигляді граматичних речень.

Тому при розгляді закону і способів його тлумачення завжди строго розрізняються, умовно кажучи, «буква» і «дух» закону, тобто буквальний текст і дійсний зміст юридичних норм. Останнє означає недостатність правильного розуміння тексту норми права для з'ясування її дійсного змісту.

Васьковський Є.В., провідний одеський дореволюційний фа­хівець у галузі юридичного тлумачення, зокрема, у класичному підручнику «Керівництво до тлумачення і застосування законів. Для починаючих юристів» видавництва 1913 p., протиставляв словесному (граматичному) тлумаченню реальне тлумачення, яке будується на встановленні систематичного, логічного зв'язку норми і підстави для прийняття закону.

Систематичне тлумачення припускає аналіз тексту конкрет­ної статті у взаємозв'язку з текстами інших статей даного норма­тивного акта, або інших нормативних актів, які зв'язані спільним предметом. Встановлюється місце правової норми в правовому інституті, галузі права, правовій системі загалом.

Деколи зміст норми права можна встановити навіть виходячи з такого прийому систематичного тлумачення, як зіставлення зміс­ту і назви статті того чи іншого закону. Наприклад, у ст. 288 ГК України встановлюється дозвіл на суборенду майна, якщо інше не встановлене законом, проте не вказується на приналежність май­на до будь-якої форми власності. Однак звернення до назви статті "Суборенда державного і комунального майна», — дозволяє дійти висновку, що таке правило стосується виключно оренди об'єктів публічної форми власності.

Логічне тлумачення означає використання прийомів формаль­ної логіки для виявлення структурних елементів самої правової норми. Аналізується співвідношення обсягів понять, правильність думок.

Логічне відношення між нормами може бути декількох типів:

1) одна норма може розвивати і доповнювати іншу;

2) норма може поширювати або обмежувати іншу в тому або іншому напрямі;

3) одна норма може підтверджувати і обґрунтовувати іншу;

4) нарешті, одна норма може суперечити іншій.

Існує точка зору, що логічне тлумачення не є самостійним прийо­мом, а є, зокрема, прийомом систематичного тлумачення, оскільки правила логіки використовуються у всіх способах і прийомах тлу­мачення, проте в деяких працях воно виділяється як самостійне.

Історично, ще з часів Риму склалася низка конкретних прийомів логічного тлумачення, серед яких можна виділити:

1) a pari — «порівняння певного конкретного випадку з окремим випадком, подібним до нього в усіх відношеннях».

Саме таким чином усувається прогалина в правовому регулюван­ні шляхом застосування аналогії права чи аналогії закону.

Наприклад, законодавець залишив без чіткого визначення в корпоративному законодавстві питання про те, в які строки має здійснюватися фактичне внесення внесків учасниками товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) при збільшенні статутного фонду, коли самі учасники ТОВ не встановили строк для внесення додаткових внесків. Це питання було витлумачено Вищим госпо­дарським судом України у постанові від 19.01.2009 р. № 38/173-08, у якій суд застосував до врегулювання цих відносин за аналогією ч. З ст. 144 ЦК України, яка розрахована на регулювання порядку внесення вкладів при формуванні статутного фонду. Ця норма, зо­крема, передбачає, що частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою після державної реєстрації ТОВ, підлягає сплаті про­тягом першого року діяльності товариства;

2) a fortiori (від лат. «fortiori causa» більш сильної підстави) — «хто управомочен або зобов'язаний до більшого, той управомочен або зобов'язаний до меншого; кому заборонене менше, тому забо­ронене більше».

Наприклад, державному підприємству за загальним правилом заборонено здавати в оренду основні засоби без згоди Фонду держав­ного майна. Отже, йому заборонено без такої згоди здавати основні засоби в лізинг або безвідплатне наймання (позику).

3) de ео quod persumque fit — «законодавець передбачив випад­ки, які є найбільш частими, але не виключає випадки, які є менш частими».

Наприклад, згідно з ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративне підпри­ємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням. Це означає, що допускається створення корпоративного підприємства однією особою, проте дане правило повинне бути передбачене в законі. Зокрема, правило про можли­вість створення господарського товариства однією особою, окрім командитного і повного товариства, передбачено ст. 114 ЦК України;

4) ad absurdum — доведення того, що «певне тлумачення закону вводить його у суперечність із загальною системою законодавства чи іншими законодавчими актами, або подібне його тлумачення взагалі не може бути проведене в життя».

Наприклад, переважне право орендаря на придбання об'єкта оренди відповідно до ст. 777 ЦК України не може бути застосоване до відносин з відчуження державного майна відповідно до ст. 141 ГК України, що передбачає конкурентний спосіб такого відчуження. Адже, якщо б, наприклад, аукціон передбачав би чиєсь переважне право купівлі речі, тоді б він не міг би ефективно відбутися, вимагав би не конкуренцію пропозицій найвищої ціни, а очікування пого­дження особи, що має відповідне переважне право;

5) argumentum a contrario — висновок про певне тлумачення ро­биться на підставі встановлення хибності супротивного судження. Наприклад, поняття «непереборна сила» має тлумачитися як таке, що потребує поєднання «надзвичайних» і «невідворотних» обставин (ст. 218 ГК). Адже, серед іншого, супротивне судження допускає таке неосяжне розуміння непереборної сили, яке порушує логіку та загальні засади добросовісності поведінки суб'єктів. Зокрема, настання холоду взимку є невідворотною, але не надзвичайною обставиною. Ця обставина могла б бути передбачена стороною та не може бути поодинці, поза ознаки надзвичайності, покладена в основу звільнення особи від відповідальності за невиконання зобов'язання у зв'язку із настанням холодів.

Традиційний прийом логічного тлумачення — встановлення пріоритету спеціальної норми над загальною на підставі загаль- ноправового принципу «Lex specialisderogat generali («спеціальний закон скасовує дію загального закону»). Для з'ясування загальної та спеціальної норми необхідно співвіднести коло відносин, на які ці норми розповсюджують свою дію. Спеціальна норма встановлює особливе регулювання для вузького кола відносин у порівнянні з загальною нормою, розрахованою на ширше коло відносин.

Помилковою є думка про те, що спеціальна норма повинна роз­вивати і деталізувати загальну норму. Деталізація є лише окремим випадком утворення спеціальної норми. З теорії права добре відомо що спеціалізацію права визначає ще й така форма, «диференці­ація правового регулювання, «тобто його розгалуження, розще­плювання, набуття тією чи іншою віттю все більш специфічних, своєрідних рис».

Таким чином, з'ясування змісту норм у разі деталізації (конкре­тизації) вичерпується систематичним тлумаченням. Водночас у ви­падку диференціації виникає конкуренція норм права — спеціальна норма вводить для особливої сфери суспільних відносин інше регу­лювання, аніж воно передбачене загальною нормою, розрахованою на регулювання всіх відносин, який позбавлений особливостей. Ін­шою мовою, в разі, коли говориться про пріоритет спеціальних норм перед загальними, йдеться про конкуренцію загальних норм саме з спеціально-особливими, а не спеціально-деталізованими нормами.

Для прикладу можна навести норму статті ч. 4 статті 293 ГК, що забороняє міну основних фондів, що належать до державної або комунальної власності, якщо інший учасник міни не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Це спеціальна норма стосовно загальноцивільної міни (ст.ст. 715-716 ЦК), де подібна заборона не передбачена.

Не можна ототожнювати ієрархію нормативно-правових актів вищої і нижчої юридичної сили (Конституція — закони (кодек­си) — укази Президента — Ухвали Уряду — інші підзаконні акти) із конкуренцією загальної і спеціальної норми. У першому випадку діє принцип «Lex superior derogat legi inferiorf (закон вищої юридичної сили відміняє дію закону нижчої юридичної сили), а не принцип "Lex specialis derogat generali». Загальна і спеціальна норми можуть утворювати конкуренцію тільки на одному рівні юридичної сили ак­тів. Закони і кодекси мають рівну юридичну силу, і співвідношення між ними формується на логіко-структурних засадах, однією з яких є співвідношення загальних норм і спеціальних норм.

Одним з найвідоміших принципів тлумачення, що існує ціле­спрямовано для усунення суперечностей між нормами законів, які були прийнятими у різний час, є правило lex posterior derogat prioti — «подальший закон скасовує дію попереднього закону

Наприклад, можна звернути увагу на положення ч. З ст. 144 ЦК України, згідно з якими до моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше п'ятдесяти відсотків суми своїх внесків. Проте, дана норма введена в дію у зв'язку з набуттям чинності ЦК, увійшла у супереч­ність з положеннями ст. 52 Закону «Про господарські товариства»» яка для цього випадку передбачала внесок у розмірі тридцяти про

центів. Звичайно, пріоритетне застосування отримала ч. З ст. 144 ЦК.

Натомість, застосування принципу lex posterior derogat prioti розповсюджується на закони, що конкурують між собою як за­гальні та спеціальні. Оновлення загального закону в цьому разі не призводить до зміни спеціального закону.

Історичний прийом, тлумачення використовується тоді, коли для з'ясування сенсу норми досліджуються історичні обставини, при яких дана норма була прийнята, мотиви її ухвалення.

Наприклад, при розробці ЦК було відкинуто формулювання ст. 9 в редакції проекту від 07.02.2002 р.: «Відносини в сфері підприємни­цтва, не врегульовані цим Кодексом, регулюються іншими актами законодавства». Це формулювання було замінене в остаточній редакції ЦК іншим: «Законом можуть бути передбачені особли­вості регулювання майнових відносин у сфері господарювання» (ч. 2 ст. 9 ЦК). Тобто виключено переважне застосування ЦК до майнових відносин у сфері господарювання. Це дозволяє тлумачити ГК як спеціальний закон у даній сфері.

Телеологічне тлумачення направлене на з'ясування мети, яку ставив перед собою законодавець, приймаючи норму.

Наприклад, визначення в ч. З ст. 411 ГК України мети «забезпе­чення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, заоща­дження живих ресурсів і управління ними у винятковій (морській) економічній зоні» дозволяє дійти висновку, що встановлені даною статтею державні заходи (огляд, інспекція, арешт і судовий роз­гляд) стосуються не тільки вітчизняних, але й іноземних суб'єктів господарювання.

Телеологічний і історичний прийоми тлумачення служать, по суті, встановленню підстави для прийняття закону, а тому можуть сприяти у встановленні його змісту.

У цьому сенсі стає зрозумілим висновок Є.В. Васьковського про те, що логічний зв'язок, систематичне положення і підстава — ось три категорії, які здатні служити засобами для реального тлума­чення норм права.

Тлумачення за обсягом припускає вирішення питання про те, чи потрібно розуміти текст буквально, або ж можна застосувати обмеж­увальне чи поширювальне його розуміння. Тлумачення за обсягом припускає професійно-юридичне сприйняття нормативно-правового матеріалу, виходячи із знань особливостей юридичних традицій, принципів і загальної логіки (сенсу) національного права.

Наприклад, згідно зі ст. 56 ГК України «суб'єкт господарювання може бути створений за рішенням власника або уповноваженого ним органу». Виходячи з загального сенсу господарського законодавства зрозуміло, що дане правило повинне тлумачитися обмежувально — воно не розповсюджується на громадян — підприємців, а стосується винятково юридичних осіб.

і навпаки, правило ч. 6 ст. 232 ГК і ч. 4 ст. 613 ЦК про те, що «за грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити проценти за час прострочення кредитора» має тлумачитися у поширювальний спосіб — боржник звільняється не тільки від сплати процентів, але і неустойки за час прострочення кредитора.

Узуальне тлумачення — тлумачення закону виходячи з прак­тики господарювання і ділових звичаїв. Це тлумачення особливо витребуване при з'ясуванні змісту так званих «каучукових» норм, що містять такі поняття, як розумні строки, належне виконання, звичайні вимоги тощо.

Тлумачення господарських договорів є спеціальним видом юридичного тлумачення. На жаль, ГК України не регламентує ці поняття, що вимагає звернення до ЦК України.

Зокрема, згідно зі статтею 213 ЦК при тлумаченні змісту правочи- нів береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з'ясувати зміст окремих частин правочину, то їх зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину із змістом інших її частин, всім її змістом, намірами сторін. Якщо і за такими правилами немає можливості визначити дійсну волю осо­би, що зробила операцію, береться до уваги мета правочину, зміст попередніх переговорів, стала практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, які мають істотне значення.

Як видно, ЦК виходить з пріоритетності буквального тлума­чення умов правочину перед намірами сторін. Тим часом західне законодавство здебільшого звертає увагу на наміри або дії сторін. Першою метою договору повинне бути встановлення загальною волі сторін — такі положення містяться, наприклад, в ЦУ Німеччини, ЦК Італії, а також у низці міжнародних документів, наприклад Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

Зокрема, Принципи міжнародних торгових угод, які розроблені ЮНІДРУА, встановлюють наступне: 1. Договір повинен тлумачити­ся виходячи із загальної волі сторін, якщо така може бути з'ясована. 2. Якщо така загальна воля не може бути з'ясована, договір повинен Тлумачитися відповідно до значення, яке було б дане розумними особами, що мають схоже із сторонами становище, і в схожих об­ставинах. При цьому до уваги беруться всі обставини, включаючи (а) передуючі договір переговори між сторонами, (б) усталену практику у взаємних відносинах сторін, (в) подальша після укладення контр­акту поведінка сторін, (г) характер і мета договору, (д) значення, що надається зазвичай у даній галузі термінам і виразам, (е) звичаї. Можливо, буквальне тлумачення договору, встановлене в ЦК, є до­цільним в умовах неефективної судової системи, проте, по-перше тлумачення застосовується не тільки судами, а по-друге, не факт, що слабка судова система буде здатна ефективно вирішити і задачу буквального тлумачення.

У ст. 637 ЦК йдеться про те, що у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), на­віть якщо в договорі немає посилання на ці умови. ГК для подібних випадків передбачає примірні та типові договори (ст. 179).

Проблеми вирішення колізій у нормативному регулюванні господарської діяльності є найважливішим напрямом тлумачення господарсько-правових актів.

Найбільш розвинене колізійне право в міжнародному приват­ному праві, де вирішення питання про право, яке застосовується до відносин за участю суб'єктів різної державної приналежності, залежить від колізійних норм, спеціально створених для вирішення таких колізій (Закон України «Про міжнародне приватне право»).

У внутрішньому праві України, зокрема господарському праві, колізії (суперечності) є не менш поширеним явищем.

На жаль, деякі фахівці перебільшують руйнівне значення цих колізій для правозастосування, підміняють пошук ефективних рішень у цій сфері рекомендаціями щодо внесення змін до законо­давства. Особливо це помітно в аналізі норм ЦК та ГК України. На­очний приклад — деякі автори висловилися про те, що «ст. 293 ГК не передбачає кваліфікації як договору міни такого договору, який виходить за межі обміну одного товару на інший (якщо в обмін на товар виконуються роботи або надаються послуги)». Проте у від­повідних висновках не враховується, що в ч. 6 ст. 139 ГК України під товаром розуміється не тільки продукція (товарні запаси), але і «виконані роботи і послуги». Як наслідок, зникає предмет про­блематики норми ГК.

У першу чергу для вирішення колізій повинна бути прийнята за основу ідея про те, що спеціалізація норм господарського за­конодавства за загальним правилом не означає дефекти правового регулювання.

Дефектні норми, що не підлягають застосуванню, є винятком, констатація якого потребує відповідального підходу, максимально­го обґрунтування, оскільки може означати ігнорування волі зако­нодавця. Як приклад, абсолютно дефектної норми можна привести ч. З ст. 1122 ЦК, відсутність диспозиції якої робить неможливою кваліфікацію умови договору комерційної концесії як нікчемного. Дефектними є положення ст. 225 ГК України, яка відносить до

складу збитків «вартість пошкодженого майна» замість «вартість відновлення пошкодженого майна» і т. п.

Нерідко констатація дефектної норми або колізії є суб'єктивним відтворенням правової дійсності і не має нічого спільного з об'єктивним правом, підміняє проблему конкуренції норм про­блемою колізійності. Тому вірне з'ясування змісту неоднозначних норм, а також виявлення і вірне застосування колізійних норм, тобто норм, покликаних вирішувати колізії, дозволяє подолати ко­лізійну ситуацію. Найважливішим прийомом для цього служить не механічне, зовнішнє сприйняття нормативно-правових положень, а спроба зрозуміти логіку законодавця при прийнятті тих чи інших рішень, спрямованість аналізу на з'ясування сфери дії кожної норми господарського законодавства, особливо коли вони несуть відбиток колізійності. Як правило, колізії в різних ситуаціях вирішуються не однаково, а на користь різної правової норми. Приклад тому — застосування терміна «підприємство» в ЦК та ГК України, яке певні правознавці поспішили назвати суперечністю. Але уважне ставлення до тлумачення закону спростовує цю «суперечність».

Дійсно, в ст. 191 ЦК визначається підприємство як єдиний май­новий комплекс, тобто йдеться про об'єкт права. Проте, поняття підприємства не втрачає розуміння як суб'єкта правовідносин. Про це свідчать не тільки положення ГК України, але й ст.ст. 152,167, 169,708,722,913,916,918,972 ЦК України, в яких застосовується поняття підприємства як відповідного суб'єкта. Цьому відповідає цілком професійне припущення юридично-лінгвістичного тлума­чення про те, що будь-який термін може мати інше, ніж загально­вживане значення. Як справедливо відзначає П. Рабінович, «здат­ність нормативного юридичного тексту бути потенційним носієм різних смислів є його об'єктивною і невід'ємною властивістю». Ось чому, поняття «підприємство» лише в окремому значенні (як єдиний майновий комплекс) може розглядатися як об'єкт майнових прав.

У найпоширенішому значенні таке поняття характеризує суб'єкта. майнових правовідносин. Таке роздвоєння значень для тлумачен­ня не є новим. Досить пригадати, що термін «організація» має три значення. Це і форма юридичної особи, і стан впорядкованості, протилежний поняттю дезорганізації, і, нарешті, активна дія щодо впорядкування певної структури.

Необхідним для тлумачення є розуміння духу господарського за­конодавства, його догми. Процес пізнанням цих категорій прямо

пов'язаний із успішністю застосування аналогії в праві, подоланням прогалин у правовому регулюванні.

Як відзначав Монтеск'є в своєму трактаті «Про дух законів», в тих питаннях, які недвозначно вирішені в чинних законах, ні про який дух не слід і говорити. Про нього доречно вести мову, коли життя висуває питання, за якими закон ще прямо не висловився, але потреба в слові законодавця і теоретика є. Тоді, кажучи про дух закону, екстраполюють логіку вже відомих рішень законодавця на ті питання, щодо яких йому лише належить висловитися.

Дух господарсько-правового регулювання можна розуміти так: якщо написати цей підручник через 10 років, то з позиції госпо­дарського права це будуть нові факти і нові юридичні інструменти, але їхня загальна спрямованість і значення — та сама. Цей дух — турбота про розвиток виробничої і фінансової системи, економічна зумовленість права, порядок у господарській сфері, знання про суб'єктів господарювання не як про майно, а як про соціальний організм, нарешті, розуміння необхідності взаємодії приватних і публічних інтересів у регулюванні економіки.

Автори підручника, звичайно, не претендують на роль адептів духу господарського права, але думають, що поступальний розвиток вчення про цю галузь права створить і тут свої канони.

Багато корисних думок у цьому сенсі можна підкреслити з праць академіка В.К. Мамутова, який справедливо відзначає необхідність економічно обґрунтованого тлумачення правових норм у процесі їх застосування господарськими (арбітражними) судами. Слід «з'ясовувати економічний сенс норми, економічну мету, досягнення якої переслідувалося її прийняттям, економічні наслідки того чи іншого її розуміння. Економічне тлумачення дозволяє подолати казуїстичний, крючкотворний підхід, коли за відсутності спеці­альних законів іноді штучно нав'язується застосування застарілих норм. Тільки у разі відсутності ділових звичаїв слід удаватися до застосування закону за аналогією».

Контрольні запитання:

1. Поясніть співвідношення поняття джерел господарського права і господарського законодавства.

2. У чому полягає ієрархія нормативно-правових актів у сфері регулювання господарської діяльності?

3. Поясність значення та дайте загальну характеристику Госпо­дарському кодексу України.

4. Яке співвідношення Цивільного і Господарського кодексів України?

5. Визначте загальні і спеціальні норми господарського законодавства.

6. Встановіть місце ділових звичаїв у системі джерел господарського права.

7. У чому полягає співвідношення нормативних договорів і формулярного права?

8. Поясніть значення судової практики для правозастосування в сфері господарювання.

9. У чому практичне застосування висновків, вироблених док­триною, для сфери господарювання?

10. Які способи і прийоми тлумачення господарсько-правових актів ви знаєте?

11. Як встановити загальну і спеціальну норму в господарсько- правовому регулюванні?

12. У чому полягає дух господарського законодавства?

 

Розділ З