Ціна як економічна категорія 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Ціна як економічна категорія



Проблемами формування цін, процесів вибору остаточної ціни залежно від чинників впливу на неї, в тому числі співвідношення попиту та пропозиції, грошового виразу вартості виробленої про­дукції, робіт та послуг, дослідники опікуються від самого початку зародження відносин обміну товарами та опосередкування такого обміну зі стародавніх часів.

Давньогрецький філософ Аристотель вказував у своїх працях, що ціна є категорією справедливого обміну визначених робіт та продукції, фактично замислюючись про мінову вартість та її ви­рази. В різний історичний час дослідження економічних теорій визначення ціни здійснювали X. де Матьєнсо, В. Петті, А. Сміт, Ж.Б. Сей, Д. Рікардо, К. Маркс та ін.

Зважаючи, що в наведеній категорії перетинаються всі основні проблеми розвитку економіки та діалектики суспільних виробничих відносин у цілому, а саме: стосовно реалізації товарів, створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту та національного доходу, — питання ціноутворення, безсумнівно, на­бували та набуватимуть центрального місця серед інших об'єктів наукових пошуків з метою усталеного розуміння цього явища, його сутності та природи, в тому числі задля подальшого встановлення способів ефективного впливу та регулювання відповідних процесів.

Зокрема, засновуючись на першочергових чинниках корисності та суб'єктивності, іспанський юрист та економіст Хуан де Матьєнсо виділяє поняття справедливої ціни, відхиляючи теорію співвідно­шення вартості як кількості праці, витрат виробництва, стверджу­ючи, що речі не мають об'єктивної вартості самі по собі, оскільки існують інші критерії визначення вартості: необхідність, корис­ність, зацікавленість осіб, дефіцит товару, насиченість ринку, тощо. X. де Матьєнсо схиляється до теорії суб'єктивної вартості то­варів і наводить відмінності між початковою вартістю (внутрішньо присутній) та набутою вартістю. Якщо перша і виражає природу створення товару, то друга характеризує структуру ситуативного ринку, яка впливає на ціну.

Іншою концепцією є пояснення ціни товару сумою грошових витрат у найкращому варіанті використання виробничих ресурсів. У цьому випадку ринкова ціна товару залежить не стільки від ви­трат виробника, скільки від оцінки корисності цих витрат покуп­цем. Причому, ціна є самостійною позавартісною величиною, для визначення якої оцінка покупця більш важлива, аніж витрати, зроблені виробником. Інакше кажучи, ціна «звільняється» від вартості, втрачається потреба в поясненні ціни вартістю.

Зокрема, Ж.Б. Сей вважає ціну оцінкою корисності блага, яке будується на власних суб'єктивних уявленнях та розуміннях пе­реваг продукції. Ціна постає як суб'єктивна вартість, вираження альтернативної оцінки. Тобто, фактично, зводиться до того, яку суму грошових коштів покупець готовий сплатити за товар.

Значну підтримку знайшла інша економічна концепція — тру­дової теорії вартості, розвинута В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом та іншими економістами, які загалом виходили з того, що вартість товару визначається кількістю витраченої праці на його створення.

При цьому, К. Маркс, розвиваючи вчення про вартісну теорію ціни, зазначав, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпо­середньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відноси­нах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами (у співвідношенні один з одним). Вартість будь-якого товару, і, як наслідок, товарів, з яких складається капітал, — ви­значається не тим необхідним робочим часом, який вкладався в нього, а робочим часом, суспільно необхідним для його відтворення, визначаючи абстрактний труд як субстанцію вартості.

На думку К. Маркса та Ф. Енгельса, «ціна є грошовим визна­ченням уречевленої в товарі праці».

Вартість — це втілені в товарі суспільно корисні витрати праці, але не будь-які, а лише відповідні середнім (для даного періоду) умовам, вмінням та інтенсивності праці. Оскільки всякий товар є результатом праці, то це автоматично дозволяє співвідносити всю продукцію, як таку, що є якісно однорідною внаслідок створення її завдяки праці. При цьому підході праця, втілена у товарах, також є якісно однорідною, працею «взагалі», облишеною конкретики. В економічній теорії такий труд прийнято іменувати абстрактним.

Таким чином, співвідношення вартості різноманітних товарів відображує відношення представлених у них величин абстрактної праці. Ці чинники і визначають пропорції обміну товарами (або купівлі-продажу).

Ціна товару є грошовим вираженням його вартості. Ціна окремого товару може відхилятися залежно від існуючих ринко­вих обставин та випадкових факторів впливу. Тим самим теорія К. Маркса убачає в вартості об'єктивну основу ціни, розрізняючи вартість та ціну.

Окрім трудової вартості, до витратних концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

Отже, результатом наукових досліджень є дві основні економіко- теоретичні концепції ціни, які обґрунтовуються критеріями суб'­єктивізму:

1) вартісна теорія ціни, яка розуміється її прихильниками як сукупність об'єктивних витрат праці, здійснених при створенні продукції, наданні послуг, виконанні робіт;

2) теорія корисності (теорія суб'єктивної оцінки, розробники та захисники якої виходять з розуміння того,'що окрім витратних складових, ціна формується також з інших факторів, як-то необхід­ність, корисність, рівень попиту та пропозиції, дефіцит, насиченість ринку, тощо).

Сучасна економічна теорія намагається об'єднати обидва під­ходи до ціноутворення, поєднуючи в ціні об'єктивну вартість та суб'єктивність (корисність) товару.

У новітніх концепціях ціноутворення домінуюче становище на­лежить викладеному підходу англійського економіста А. Маршалла, згідно з яким теорія вартості вже не займає центральне місце, як це мало місце в XIX ст. На перший план висунуто теорію ціни, яка комплексно враховує вплив різноманітних ціноутворюючих факторів. Вчений, фактично, обґрунтовано синтезує положення доктрини про визначну роль витрат виробництва та теорії граничної корисності, попиту та пропозиції в формуванні та русі цін.

Усвідомлення значення такої категорія, як ціна, повинно здій­снюватися через наступні характеристики, які їй надаються. Отже, ціна це є, зокрема:

—грошове вираження вартості;

—грошове вираження системи ціноутворюючих факторів;

— інструмент ринкової конкуренції.

Треба погодитися з твердженнями Щербини В.С., який вста­новив, що суб'єктивістські та волюнтаристські уявлення щодо

ціноутворення, які мали місце в нашій країні, коли ігнорувалися вимоги об'єктивних економічних законів (передусім закону вар­тості та закону розподілу за працею), зумовили те, що ціни лише фіксували рівень витрат того чи іншого виробництва, що склався. У багатьох випадках цей рівень був досить далеким від суспільно необхідних витрат. Відірвані від об'єктивної вартісної бази, ціни, таким чином, не відповідали суспільно необхідним затратам праці і по суті перетворилися на планово-обліковий вимірювач. Цілком зрозуміло, що така система цін не могла застосовуватися в умовах реформування економіки, фундаментальним моментом якого у сфері ціноутворення є найбільш повне відображення в нових цінах суспільно необхідних затрат.

Отже, звертаючись вже до реалій сьогодення, безспірним є по­ложення про те, що кількісне визначення витрат на виробництво та реалізацію товарів і послуг були та залишаються об'єктивною потребою і дійсністю в будь-якій суспільно-економічній формації. Оскільки очевидно, що об'єктивний процес формування витрат в умовах ринкової економіки відбувається на базі ринкових цін і ви­магає відшкодування всіх втрат, пов'язаних зі здійсненням процесів виробництва та реалізації товарів, за рахунок одержаних доходів.

Поступовий відхід від минулих радянських централізованих планувань, тарифікації та цінового монополізму держави, сприяє актуалізації пошуків та повернення до універсальних нагальних класичних та неокласичних економічних інструментів забезпечення ринкового ціноутворення, яке забезпечує комплексне зростання не лише відокремленого з загальних економічних процесів господа­рюючого суб'єкта, але і усієї сфери господарювання та економіки сучасної України з широким колом учасників відповідних відносин.

Ціна як правова категорія

Визначення терміна «ціни» в чинному господарському законо­давстві України виходить здебільшого з вартісної економічної теорії, оскільки за статтею 189 Господарського кодексу України вона ви­значається як «форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна, як правова категорія, має наступні значення:

1) є істотною умовою господарського договору;

2) виступає вираженням грошових зобов'язань у сфері господа­рювання;

3) становить основу податкового обліку, митних процедур;

4) дозволяє здійснювати контроль та нагляд за додержанням дисципліни цін, застосовуючи (у разі порушення останньої) встановлені законодавством санкції, як наслідок настання юридичної відповідальності.

На підставі ч. 3 ст. 180 ГК України, сторони господарського договору повинні в будь-якому разі погодити між собою ціну, як істотну умову господарського договору. Відсутність домовленості сторін угоди хоча б з однієї його істотної умови має наслідком неукладення такого правочину, що прямо випливає з норми статті 638 Цивільного кодексу України.

Виходячи з логіки спрямування правових положень на захист суб'єктів господарювання від можливого свавілля з боку їхніх контрагентів, забезпечення сталості економічних відносин та захис­ту їхніх учасників від необґрунтованого підвищення ціни, встанов­лена заборона на односторонню зміну погодженої сторонами ціни. Зокрема, частина перша статті 180 ГК України не допускає зміну положень господарського договору в односторонньому порядку, окрім випадків визначених договором або законом, а частина третя статті 632 ЦК України повторює аналогічну заборону, конкретизу­ючи її саме відносно ціни правочину.

Варто зауважити, якщо ціни є державними, то їх дотримання являє собою необхідні умови господарювання, а відступлення від них розцінюється як правопорушення, тобто порушення дисципліни цін, що тягне настання юридичної відповідальності.

Ціна, як правова категорія, виступає засобом вираження грошових зобов'язань у сфері господарської діяльності шляхом й закріплення у правочинах між учасниками відповідних відносин. За загальними нормативними правилами, які виходять зі ст.ст. 189 та 198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Це правило має певні винятки.

Зокрема, ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (частина 2 ст. 189 ГК України). Здійснення розрахункових операцій за зовніш­ньоекономічними договорами регламентується, зокрема, Законом України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті можливо у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, наприклад при отриманні відповідної ліцензії НБУ.

Ціна сосновою податкового обліку, в ході якого визначається база оподаткували я проведених господарських операцій, за якими мають нараховуватися та виконуватися податкові зобов'язання згідно з профільним законодавством України.

Зокрема, за ц. 4.1. Закону України від 03.04.97 р. М168/97-ВР «Про податок на додану вартість» встановлено: «База оподаткував ця операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань опо­даткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільни­кового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг)». Тут же зазначається, що у разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Практичне значення такої категорії, як звичайна ціна, важко переоцінити. Остання має на меті забезпечення фіскальної функції держави при наповненні бюджетів різних рівнів, передусім запо­бігаючи численним зловживанням з боку недобросовісних учасни­ків господарських відносин, які намагаються штучно знизити або завищити існуючі ціни на певний товар (роботи, послуги) з метою подальшої оптимізації податкового навантаження задля уникнення сплати реальних грошових коштів, формально, порушуючи норми права, а фактично, завдаючи шкоди, зокрема, соціальному розвитку суспільства через унеможливлення справедливого розподілу ресур­сів серед малозахищених категорій громадян, якими опікується дер­жава, та зриваючи фінансове забезпечення, розвиток неприбуткових сфер життя населення країни (культура, спорт, мистецтво, тощо).

Звичайна ціна визначається як справедлива ринкова ціна, тобто ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому влас­нику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фак­тично (не є пов'язаними особами), володіють достатньою інформа­цією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності — однорідних) товарів (робіт, послуг).

Більш детально стосовно характеристики, особливостей викорис­тання та регулювання питання застосування звичайних цін можна

дізнатися з дисципліни податкового або фінансового права, зокрема чис­ленних роз'яснень (рекомендацій, листів) Державної податкової адміні­страції У країни, в тому числі з Листа ДПА від02.04Л007р. М 6448/7/23- 5017 "Щодо руйнування механізмів мінімізації, що використовуються суб'єктами, які декларують від'ємне значення об'єкта оподаткування (збитковими підприємствами)", яким складені та запропоновані «Ме­тодичні рекомендації щодо особливостей проведення перевірок суб'єктів господарювання, що декларують від'ємне значення об'єктів оподатку­вання (збиткові підприємства)».

Ціна також визнається ключовим елементом при здійсненні митного очищення товару в момент проходження (перетинання) митного кордону держави і формуванні обов'язкових розрахунків розміру податкових зобов'язань та іншого фіскального навантажен­ня суб'єкта зазначених процедурних дій.

Визначення ціни та її фіксація у належний спосіб шляхом закріп­лення в письмових документах дозволяє компетентним держав­ним органам здійснювати контроль та нагляд у сфері додержання суб'єктами господарювання нормативно-правових актів стосовно ціноутворення та державного регулювання цін. Правильність вста­новлення і застосування державних фіксованих та регульованих цін і тарифів має вирішальне значення для забезпечення прав та законних інтересів абстрактного кола осіб, права яких можуть бути порушені протиправними діями, зокрема, монопольних утворень. У даному випадку визначення ціни, як правової категорії, гарантує можливість своєчасного реагування на такі правопорушення, їх по­дальше припинення та профілактику шляхом застосування заходів юридичної відповідальності.

Види цін та їх класифікація

Класифікація цін і тарифів здійснюється залежно від багатьох факторів та обставин, які дозволяють виокремлювати деякі їхні групи за нижченаведеними ознаками.

Виходячи з норми частини третьої ст. 189 ГК України, суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльнос­ті вільні, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Таким чином, за способом встановлення цін і тарифів залежно від впливу держави, останні поділяються на:

—вільні ціни і тарифи;

— державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільна ціна це є по суті ціна, яка формується на ринку під впливом попиту та про­позиції незалежно від влади держави.

Вільні ціни можуть бути договірними та такими, що вста­новлюються суб'єктами господарювання самостійно. Договір­ними є ціни, що встановлюються за згодою сторін та які зазвичай фіксуються в письмовій формі. При їх визначенні враховується новизна товару, його корисність, якість, доступність до придбання на ринку (рівень пропозиції), структура ринку, інші обставини.

Ціни, що встановлюються самостійно суб'єктами господа­рювання, інакше називаються ціни виробника. Зокрема, у вну­трішньогосподарських відносинах (відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання; відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами) вільні ціни встановлюються також за рішенням суб'єкта господарювання, що має наслідком необхідність застосування та додержання таким структурним підрозділом встановлених суб'єктом господарювання, в структурі якого діє такий підрозділ, вільних цін на продукцію (роботи, послуги).

Варто сказати, щодо цін, які встановлюються суб'єктами госпо­дарювання за їх самостійним рішенням, можливо віднести випадки встановлення цін суб'єктами господарювання в сфері публічних зобов'язань, які, за правилами ст. 178 ГК України, відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язані здійснювати ви­конання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не мають права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у них такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 3 ст. 178 ГК України визначено, що Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недій­сними. Прикладом такого регулювання в господарських відносинах є Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.98 р.№ 1998 «Про удосконалення порядку формування цін».

Зазначене стосовно публічних зобов'язань суб'єктів господа­рювання однаковою мірою стосується і державних фіксованих та регульованих цін у тих випадках, коли відповідні зобов'язання виникають вже в сфері дії державних фіксованих і регульованих цін. Для прикладу регламентації відносин, що виникають у межах існування вказаних цін, можливо навести такий нормативний акт, як Постанова КМУ від 08.12.2006 р. № 1697 «Про заходи щодо по­дальшого вдосконалення механізму забезпечення природним газом вітчизняних споживачів».

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Державні ціни поділяються на дві групи: фіксовані та регульо­вані ціни.

Фіксовані ціни прямо встановлюються державою в особі строго визначених державних органів, перелік яких встановлений Поста­новою КМУ від 25.12.96р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)». Фіксовані ціни не можуть бути збіль­шені або зменшені суб'єктами господарювання.

Регульовані ціни — це граничні рівні цін або граничні відхилен­ня від державних фіксованих цін. Регульовані ціни можуть бути максимально граничними або мінімально граничними.

За частиною другою ст. 191 ГК України державні ціни встанов­люються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарюван­ня — природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних моно­полій, при прийнятті рішень щодо регулювання цін у відповідній сфері відносин враховують інформацію про діяльність суб'єкта природної монополії, надану об'єднаннями споживачів та іншими заінтересованими особами. Порядок оприлюднення інформації та відкритих слухань щодо зміни цін (тарифів) на товари суб'єктів при­родних монополій визначається тими органами, на які покладається затвердження або регулювання цін (тарифів).

Зокрема, особливий порядок передбачено в Положенні про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо- технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затвердженому Постановою КМУ від 22.02.95 р. № 135.

Окрім цього, державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продук­цію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

Відповідно до частини 5 ст. 191 ГК України, державне регулю­вання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: - фіксованих державних та комунальних цін;

— граничних рівнів цін;

— граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород;

— граничних нормативів рентабельності;

— обов'язкового декларування зміни цін.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Урядом України можуть вводитись інші методи державного регу­лювання цін і тарифів.

Отже, узагальнюючи, можна визначити, що державні ціни вста­новлюються на: а) ресурси, які здійснюють визначальний вплив на загальний рівень та динаміку цін; б) продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення; в) продукцію (по­слуги) суб'єктів господарювання — природних монополістів; г)на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

Свої особливості має ціноутворення при здійсненні експортно- імпортних операцій. Зокрема, згідно з ч. 4 ст. 189 ГК України та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зов­нішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Тривалий час регулювання цін при експортно-імпортних опера­ціях здійснювалося із застосуванням індикативних цін відповідно до Указу Президента України від 10.02.96 р. № 124/96 «Про за­ходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності». Індикативні ціни на товари затверджувалися Мінекономіки України, а їх застосування було обов'язковим для суб'єктів ЗЕД.

Однак, беручи до уваги те, що індикативні ціни не відповідали правилам Світової організації торгівлі (СОТ), членом якої стала Україна, Указом Президента України від 05.08.2008 р. № 686/2008 вказаний вище нормативний акт скасовано. Отже, українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності самостійно визначають контрактні ціни, виходячи з договірних засад з урахуванням попиту та пропозиції, а також факторів недопущення застосування до них антидемпінгових санкцій.

Залежно від кола суб'єктів реалізації продукції та обсягів такої реалізації всі ціни поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни — ціни виробників продукції, за якими підприємство реалізує вироблену продукцію (оптовими партіями) оптово-збутовим організаціям або іншим підприємствам. Оптова ціна в таких випадках включає в себе собівартість, прибуток і по­даток на додану вартість.

Роздрібні ціни — це ціни, за якими товари реалізуються в роз­дрібній мережі населенню, підприємствам та організаціям, що є кінцевими споживачами товару. За роздрібними цінами продукція вибуває зі сфери обігу та споживається в домашньому господарстві або виробництві. Склад роздрібної ціни характеризується наступ­ними елементами: оптовою ціною промисловості та торговою надбавкою (націнка) чи торговельною скидкою. В свою чергу торгова надбавка складається з витрат торгових організацій та їх прибутку з метою здійснення господарської діяльності. ,

Залежно від сфери обслуговування товарного обігу, ціни поді­ляються на такі основні види:

— оптові ціни на продукцію промисловості;

— ціни на будівельну продукцію;

— закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;

— тарифи вантажного та пасажирського транспорту;

— роздрібні ціни для населення;

—тарифи на комунальні та побутові послуги;

— ціни, які обслуговують зовнішньоекономічний обіг;

— та інші.

Закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію являють собою оптові ціни, за якими реалізується сільськогосподарська продукція сільськогосподарським підприємствам, фермерам та на­селенню. На практиці закупівельні ціни для окремих господарств трансформуються в середні ціни фактичної реалізації, в яких вра­ховані ціни та кількість продукції, реалізованої різними каналами продажу (заготівельним організаціям, за прямими зв'язками з роздрібною торгівлею, на колгоспному ринку тощо). Закупівельні ціни — договірні (вільні) ціни, які встановлюються залежно від співвідношення попиту та пропозиції.

За своєю структурою закупівельна ціна складається, по-перше, з собівартості, по-друге, з норм прибутку, які необхідні для продов­ження здійснення господарської діяльності в умовах ринкових від­носин не тільки простого, але і розширеного відтворення.

Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за переміщення вантажів та пасажирів, що стягується транспортни­ми організаціями з відправників вантажу та за перевезення населен­ня. Складові елементи тарифу — витрати та прибуток транспортних організацій, а також податкові зобов'язання (в тому числі податок на додану вартість).

Тарифи на комунальні та побутові послуги — це плата за по­слуги, що надаються населенню комунальними та побутовими службами. До них можуть бути віднесені: ціни на послуги за водо­постачання, каналізацію, опалення житла, телефонний зв'язок; ціни на ремонт одягу, послуги хімчистки, прасувальних підпри­ємств, тощо. Наведені ціни, власне, як і вищеперелічені, визнача­ються затратами, які складають собівартість, та рівнем прибутку, необхідного для забезпечення існування таких організацій.

Отже, види цін є вкрай різноманітними та відрізняються залежно від багатьох обставин своєї економічної та правової природи, що і зумовлює подальшу специфіку їхнього нормативного врегулювання, якість, ефективність та обґрунтованість якого в свою чергу має ви­рішальне значення для належного та стабільного розвитку ринкової економіки вашої держави.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 185; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.87.33.97 (0.009 с.)