Правове забезпечення страхування у сфері господарювання

Ризики, що виникають в процесі підприємницьких відносин, неможливо уникнути, але можна передбачити юридичні форми компенсації відповідних збитків на випадок їх виникнення. Саме для цього існує страхування.

Слово «страхування» увійшло до нашої мови давно. Воно є і в інших мовах: «insuransе» в англійському, «уегзісЬегип£з» в ні­мецькому. Західні філологи вважають, що термін має латинське походження. У його основі слова «securus» і «Sine cura», які озна­чають «безтурботний». Звідси страхування містить у собі ідею попе­редження, захисту і безпеки. Даний термін досліджується багатьма вченими, економістами та юристами. Проте єдиної думки з приводу поняття страхування в літературі так і не склалося. Найбільш ви­знаним є уявлення про страхування як про систему відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються із сплачуваних ними страхових внесків (страхових премій, платежів).

Об'єктивна потреба в страхуванні зумовлена тим, що збитки часом виникають унаслідок руйнівних чинників, взагалі не під­контрольних людині, таких як, наприклад, стихійні лиха. Стра­хування — це відносини із захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випад­ків) за рахунок грошових фондів, що формуються із сплачуваних ними страхових внесків (страхових премій). Також страхування розглядається як система економічних відносин, сукупність форм і методів формування цільових грошових фондів та їх викорис­тання для відшкодування збитків за різних несприятливих умов (страховий випадок), а також на надання допомоги громадянам та (або) їх сім'ям при настанні певних подій у їхньому житті (травми, інвалідність, смерть і т. п.).

З приведених визначень можна дійти висновку про те, що суть страхування стабільна і незмінна, а зміст змінюється залежно від конкретних умов розвитку суспільства. Аналіз визначень показує, що кожне з них доповнює або уточнює один одного, залишаючи без змін їх основу.

Страхування в суспільстві виконує низку функцій. Попереджу­вальна функція страхування пов'язана з використанням частини коштів страхового фонду на зменшення ступеня і наслідків страхо­вого ризику. Заощадження грошових сум за допомогою страхування на життя пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного достатку. Таким чином, страхування може виконувати і ощадну функцію. Контрольна функція забезпечує цільове викорис­тання страхових фондів. На сучасному етапі страхування виступає в ролі найважливішого стабілізатора процесу суспільного відтворен­ня, оскільки його значення не вичерпується тільки гарантійними функціями, що відшкодовуються. Інвестиційна функція полягає в тому, що за рахунок тимчасових вільних засобів страхових фон­дів відбувається фінансування економіки. Можливості страхової компанії щодо участі в інвестиційному процесі визначаються її інвестиційним потенціалом, під яким розуміється сукупність гро­шових коштів, що є тимчасово або відносно вільними від страхових зобов'язань і що використовуються для інвестування з метою отри-

мання інвестиційного доходу.

Страховий ринок як частина фінансово-кредитної сфери е об'єктом державного регулювання і контролю в цілях забезпечен­ня його стабільного функціонування з урахуванням значущості страхування в процесі суспільного відтворення. У більшості євро­пейських країн страхова справа виділяється в спеціальну сферу господарського законодавства і адміністративного нагляду: дер­жавне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, ухвалення законів за окремими видами підприємницької діяльності, що відображають порядок укладення договорів страхування і вирішення виникаючих спорів. Держава також встановлює з урахуванням інтересів всього суспіль­ства обов'язкові види страхування.

Першим нормативно-правовим актом України у сфері страху­вання був Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування» від 10.05.93 р. № 47-93. Даний нормативний акт зробив великий вплив на страховий ринок послуг в Україні за рахунок заснування Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю в Україні.

Сьогодні відносини зі страхування регулюються ГК і ЦК України, законами «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків державних послуг», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Систему спеціального законодавства складає Закон України «Про страхування» в редакції від 4.10.2001 р., Основи зако­нодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.98 р., закони України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 р., «Про загальнообов'язкове державне пенсійне стра­хування» від 09.07.2003 р., «Про загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, пов'язаними з похованням» від 18.01.2001 р., «Про цивільну відповідальність за ядерний збиток та її фінансове забезпечення» в редакції від 05.04.2006 р., «Про недержавне пенсійне забезпечення» в редакції від 14.06.2006 р., «Про загальнообов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засо­бів» в редакції від 20.10.2005 р. та інші.

Серед підзаконних актів слід виділити постанови Кабінету Міні­стрів України від 12.10.2002 р. «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіа­ції», «Про впровадження механізму страхування експортних та кре­дитних ризиків» від 17.08.1998 р. в редакції від 15.12.2005 р. та ін.

Положення про страхові відносини можна знайти в роз'ясненнях ВГСУ, зокрема, в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України.

«Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладенням і виконанням кредитних договорів» від 06.10.94 р. із змінами від 18.10.2003 р.

Наприклад, при вирішенні суперечок, пов'язаних з вимогами банків про стягнення від страховика неповернених позичальником кредиту і процентної ставки за наданий кредит, ВГСУ рекомендував місцевим судам враховувати, що, укладаючи договір страхування, страхуваль­ник має право передбачити в договорі умову про виплату страхової суми іншій особі, зокрема, банку, від якого він отримав кредит. Надаючи кредит з умовою його страхування, банк повинен перевірити наявність у договорі обов'язку страховика у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму банку.

Слід враховувати норми міжнародних документів про страху­вання, наприклад, Конвенції про мінімальні норми соціального за­безпечення 1952 року, Модельного Закону про державне соціальне страхування, який був прийнятий на 10-му пленарному засіданні Міжпарламентської Асамблеї держав, — учасників СНД (Ухвала № 10-4 від 6 грудня 1997 року).

Поняття страхування надається в ГК України, а саме в ч. 4 ст. 333 страхування визначене як діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господа­рювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання. Ч. 1 ст. 352 визначає страху­вання як діяльність спеціально уповноважених державних орга­нізацій та суб'єктів господарювання (страховиків), яка пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їхніх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Закон України «Про страхування» визначає страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізич­них осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових пла­тежів (страхових внесків, страхових премій).

ЦК України визначення страхування не містить, а передбачає поняття договору страхування в ст. 979: «За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або Іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову ви­плату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору».

Вважається, що вказані поняття мають недоліки, перш за все, в тій частині, коли страхування визначене в законодавстві як вид цивільно-правових відносив. Адже страхування — це ширше (комплексне) поняття, перш за все, вид господарської діяльності, в процесі якої дані правовідносини реалізуються безпосередньо. Адже на сучасному етапі страхування здійснюється на підприєм­ницькій основі.

Форми і види страхування. Відповідно до ст. 5 Закову Укра­їни «Про страхування» формами страхування є добровільне та обов'язкове страхування.

Страхові правовідносини між страховиками і страхувальниками можуть бути позадоговірними, тобто обов'язковими для сторін через закон і договірними, які виникають через волевиявлення суб'єктів господарювання щодо змісту договору страхування. Звідси на прак­тиці розрізняють два види страхування: обов'язкове і добровільне.

Під обов'язковим страхуванням розуміється обов'язок внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових плате­жів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не тільки конкретного страховика, але і інтереси держави. Іншими словами, обов'язкова форма страхування розповсюджується на пріоритетні об'єкти стра­хового захисту. Тому соціальне страхування, медичне страхування, особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, страху­вання засобів водного транспорту, страхування майна, переданого в концесію, і багато що інше підлягає обов'язковому страхуванню.

Добровільне страхування — це страхування, здійснюване на осно­ві договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються пра­вилами страхування, які встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог законодавства. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, ви­значаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

У цьому Законі передбачений двадцять один вид добровільного страхування і даний перелік не є вичерпним.

Характеристику і класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Обов'язкове страхування, як у галузі державного соціального страхування, так і в індивідуальному страхуванні зумовлено ризи­ками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або з виник­ненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані окремою особою. В обов'язковому страхуванні відношення між страховиком і страхувальником виникають у відповідності із законом, а стра­хування здійснюється на основі відповідних законодавчих актів, якими передбачений перелік об'єктів, які підлягають страхуванню, перелік страхових подій і винятки з них, максимальні страхові та­рифи і мінімальні страхові суми, рівень страхового забезпечення та інші істотні моменти. Принцип обов'язковості однаково розповсю­джується і на страховика, і на страхувальника. Страховик повинен обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт, а страхувальник зобов'язаний прийняти до страхування відповідні об'єкти, не маючи права відмовити в цьому.

Право на здійснення обов'язкових видів страхування має будь- який страховик, за наявності у нього відповідної ліцензії. Винятки становлять державні види обов'язкового страхування. Ці види, відповідно до чинного законодавства, проводить Національна акціо­нерна страхова компанія «Оранта», яка є правонаступником Держ­страху. Державне обов'язкове страхування проводиться за рахунок коштів державного бюджету і розповсюджується, як правило, на державних службовців, робота яких в основному пов'язана з підви­щеною небезпекою для їхнього життя і здоров'я. Дане положення стосується військовослужбовців і військовозобов'язаних, медичних і фармацевтичних працівників, суддів, працівників прокуратури та інших.

Зокрема, Верховний Суд України дослідив матеріали у справі грома­дянина «П»,який був працівником міліції і став інвалідом другої групи у зв'язку з хворобою, отриманою в результаті проходження служби в органах внутрішніх справ, про стягнення страхових виплат з «Оран- ти», які йому були нараховані, але несплачені, а також 25000 грн на відшкодування моральної шкоди. Суд, керуючись Законом України «Про міліцію»і постановою Кабінету Міністрів від29.06.91 р., визнав право­мірними вимоги про виплату страхових платежів, а виплату моральної шкоди не задовольнив, оскільки «Оранта» не має права здійснювати виплати на відшкодування моральної шкоди.

Метою обов'язкового страхування є підвищення соціальної за­хищеності окремих категорій громадян, посилення стабільності в економіці завдяки раціональному використанню страхових фондів, розширення кола страховиків і помітне зниження на цьому фоні страхових платежів.

Стаття 7 Закону України «Про страхування» містить перелік видів страхування, які є обов'язковими, цей перелік є вичерпним і налічує близько 42 видів. Наприклад, у більшості європейських країн передбачається не більше 5-6 видів обов'язкового страху­вання. В основному більше половини з цих видів є державними, за своєю суттю вони належать до сторони відповідальності працедавця, проте здійснюються як види особистого страхування. Ті види страхування, які не увійшли до даного переліку, є добровільним страхуванням.

Більшість видів майнового та особистого страхування здійсню­ються на добровільній основі. Добровільне страхування є опти­мальною формою виразу страхових інтересів. В цьому випадку у страховика є вибір страхувальника, а їхні відносини регулюються укладеним договором. Добровільне страхування спирається на во­левиявлення сторін. Ним, як правило, охоплюються ті юридичні і фізичні особи, які не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватися. На відміну від обов'язкового страхування добровільне завжди діє в рамках певного періоду часу, обумовленого договором. Саме у договорі чітко фіксується виникнення прав та обов'язків сторін і дата їх припинення. Це має виняткове значення, тому що страхове відшкодування (страхова сума), виплачується тільки тоді, коли страховий випадок відбувся в період страхування.

До видів загальнообов'язкового державного соціального страху­вання залежно від страхового випадку відносять: пенсійне страху­вання; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, пов'язаними з похоронами; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до Закону України «Про страхування»' введено обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. З 1 січня 2005 р. набув чинності Закон «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності влас­ників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. На відміну від попереднього порядку страхування цивільної відповідальності, новий закон передбачає декілька варіантів договору страхування. Згідно з діючим порядком поліс оформляється на автовласника і транспортний засіб одночасно. Якщо одна особа користується де­кількома наземними транспортними засобами, йому слід набувати відповідної кількості страховок.

Зокрема, в своєму рішенні від 16.08. 2006 року колегія Верховного Суду України, дослідивши матеріали у справі про стягнення страхової виплати з ВАТ «Страхової компанії «У» на користь особи «Н* у зв'язку з настанням страхового випадку, а саме виникненням дорожньо-транспортної події за участю застрахованого автомобіля особи «Н». визнала правомірним стягнення з ВАТ «Страхова компанія «У» страхового відшкодування на користь особи «Н» s судових витрат у сумі 1700 грн.

Суд відмінив рішення Хмельницького місцевого суду і поста­нову Апеляційного суду Хмельницької області. У своєму рішенні Верховний Суд України керувався ст.ст. 979 і 991 ЦК України і ст.ст. 8 і 26 Закону України «Про страхування». Суд, дослідивши договір добровільного страхування, який був укладений між осо­бою «Н» і ВАТ «Страхова компанія «У» і дійшов висновку про те, що дорожньо-транспортна подія відбулася у момент дії договору страхування пошкодженого автомобіля. Обставин для відмови стра­хувальника виплатити страхове відшкодування судом не виявлено. Права і обов'язки у сторін виникають лише у разі обов'язкових ви­плат разових або періодичних страхових платежів, відразу ж після сплати першого з них.

У розряд перспективних видів страхування включається стра­хування фінансового ризику втрати права власності на нерухоме майно і землю (титульне страхування), яке надзвичайно розвинене за кордоном. В ліцензіях українських страховиків цей вид страху­вання називається «Страхування втрати майна в результаті втрати права власності».

Система недержавного пенсійного забезпечення є прикладом добровільного страхування і діє на підставі Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 р. Дана систе­ма ' складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на принципах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, окрім випадків, передбачених за­конами, у формуванні пенсійних заощаджень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових сто­совно загальнообов'язкового державного пенсійного забезпечення пенсійних виплат. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів і вкладниками цих фондів; страховими організаціями шляхом укладення договору страхуван­ня довічної пенсії; банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень.

Відмінними рисами обов'язкового страхування від добровіль­ного є:

— обов'язкове страхування — встановлюється законом; має суцільний обхват об'єктів страхування; діє незалежно від надходження страхових платежів; розповсюджується авто­матично; має безстроковий характер; характерне нормування страхового забезпечення;

добровільне страхування діє і черtp закон і на добровільних засадах; маг вибіркове охоплення; діє тільки при оплаті стра­хових платежів; обов'язкова добровільна участь у страхуванні; обмежено терміном страхування; страхове забезпечення залежить від бажання суб'єктів та умов договору.