Антиконкурентна поведінка у вигляді зловживання монопольним становищем

Слово «монополія» (mоnороlу, mоnороlе, Mоnоpоl) має грецьке походження (mоnоs — один; єдиний; роlео — продаю). При цьому монополію може мати не лише продавець, як це випливає із самого значення даного слова, а й покупець. В такому випадку одиночному покупцеві протистоїть множина продавців, а ціну диктує не прода­вець, а покупець, дана ситуація в теорії недосконалої конкуренції називається «монопсонією».

При цьому монопольне чи домінуюче становище суб'єкта госпо­дарювання на ринку може виникати внаслідок:

а) безпосереднього регулюючого впливу держави шляхом ви­знання певних сфер підприємництва монополіями з метою захисту інтересів держави і суспільства, зокрема в силу об'єктивних еконо­мічних причин;

б) самостійних дій суб'єктів господарювання, пов'язаних з:

— різноманітними способами концентрації капіталів у одного чи декількох суб'єктів підприємництва (реорганізація, при­дбання акцій (часток, паїв), угоди тощо);

— використання більш ефективних форм організації і здійснення підприємницької діяльності і в результаті цього перемоги в конкурентній боротьбі;

— іншими методами здійснення підприємницької діяльності на основі конкуренції;

в) володіння винятковими правами на результати інтелектуаль­ної діяльності і засоби індивідуалізації суб'єктів підприємництва (на винаходи, корисні моделі, товарні знаки та ін.).

Монополії, що утворюються внаслідок безпосереднього регулю­ючого впливу держави, поділяються на державні і природні.

Під державною монополією розуміється монополія, утворена у відповідності з законодавством відповідної держави, що визна­чає товарні межі монопольного ринку, поняття суб'єкта монополії (монополіста), норми контролю і регулювання його діяльності, а також компетенцію контролюючого органу. Наприклад, в Україні діє державна монополія на виробництво зброї та боєприпасів.

З іншого боку, відповідно до ст. 1 Закону України «Про природні монополії» природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей ви­робництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуга), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуга), ніж попит на інші товари (послуги). Сфера утворення та діяльності природних монополій регулюється як вказаним вище законом, так і законами України «Про транспорт» від 10.11.94р., «Про зв'язок» від 15.06.95 р., «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.96р. «Про електроенергетику» від 16.10.97 р. тощо. Подібно з назвами даних законів виділяють сфери економіки, де найбільш очевидне виникнення природних монополій.

Наступний вид монополій — монополії що утворюються вна­слідок самостійних дій суб'єктів господарювання без безпосе­реднього регулюючого впливу держави. Така монополія виникає, коли один суб'єкт або декілька суб'єктів господарювання тимчасово стають єдиними виробниками, постачальниками чи покупцями певного товару, а його конкуренти тимчасово не присутні на дано­му ринку внаслідок об'єктивних причин, або можуть з'явитися на даному ринку пізніше. Це є прикладом добросовісної конкуренції.

Третім видом монополій є монополії, що виникають у резуль­таті володіння винятковими правами. Даний вид монополії пов'язаний з володінням, використанням певним суб'єктом госпо­дарювання, виняткових прав на результати інтелектуальної діяль­ності і засоби індивідуалізації юридичної особи, продукції (робіт, послуг). Доданих виняткових прав належать: права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, назви місць по­ходження товарів тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України від 11.01.2001 р. «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання займає монопольне домінуюче становище на ринку товару якщо:

- на цьому ринку немає жодного конкурента;

— - він не зазнає значної конкуренції.

При цьому, як зазначається в літературі, слід враховувати, що поняття монопольного (домінуючого) становища має два аспекти: індивідуальний і колективний.

Індивідуальний аспект монопольного (домінуючого) становища, може бути поділений на:

— виключний (коли суб'єкт господарювання не мас конкурентів на даному ринку товару);

—• формальний (коли частка одного суб'єкта господарювання на ринку перевищує 35 відсотків, якщо вія не довів, що має конкурента на ринку, зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеження можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збу­ту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг або інших обставин);

—допустимий (коли частка одного суб'єкта господарювання на ринку менше 35 відсотків, але органи АМКУ довели, що він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, належних конкурентам).

Колективний (груповий) аспект домінуючого монопольного становища на ринку має:

— двохскладовий прояв (стосується двох суб'єктів господарю­вання в сфері певного виду товарів при відсутності у них конкурентів чи при наявності тільки незначної конкуренції);

— трьохскладовий прояв (коли сукупна частка не більше трьох суб'єктів господарювання на одному ринку перевищує 50 %);

— п'ятискладовий прояв (коли сукупна частка не більше п'яти суб'єктів господарювання на одному ринку перевищує 70%)'.

Важливо зазначити, що згідно з положеннями Закону України "Про захист економічної конкуренції" та конкурентного права України сама по собі наявність монопольного (домінуючого) ста­новища суб'єкта господарювання не є протиправною поведінкою. Протиправним є зловживання вказаним становищем на ринку. Ця заборона встановлена п. 3 ст. 13 і ст. 50 вказаного Закону.

Під зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку Закон розуміє дії або бездіяльність суб'єкта господарю­вання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умови існування значної конкуренції на ринку.

Недопущення конкуренції передбачає створення такої ситуа­ції, коли підвищуються бар'єри входження на ринок потенційних конкурентів або створюються умови, відповідно до яких суб'єкти господарювання, що працюють на одному ринку з об'єктивних причин, не конкурують. У цьому випадку недопущення конкуренції може мати місце на тому ринку, на якому конкуренції не було.

Під усуненням, конкуренції необхідно розуміти повне або суттєве припинення змагальності між конкурентами, внаслідок чого покупці (продавці) позбавляються можливості вибирати між продавцями (покупцями).

А обмеження конкуренції відбувається у разі зменшення впливу визначених для конкуренції чинників, внаслідок виникнення або посилення у відповідних суб'єктів господарювання ринкової влади, яке характеризується у кожному конкретному випадку відповід­ними якісними і кількісними показниками.

До конкретних видів зловживання монопольним становищем на ринку, серед іншого, належить:

— встановлення таких цін або інших умов придбання або ре­алізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку;

— застосування різних цін або різних інших умов до рівнознач­них угод із суб'єктами господарювання, продавцями або по­купцями без об'єктивно виправданих на те причин;

— обумовлення укладення угод прийняттям суб'єктом господа­рювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговельними та іншими чесними звичаями в під­приємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

— обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, який заподіяв або може заподіяти шкоду іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

—часткова або повна відмова від придбання або реалізації то­вару через відсутність альтернативних джерел реалізації або придбання;

— суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

— створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) або усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів гос­подарювання.

Необхідно враховувати, що перелік заборонених дій, наведений у ч. 2 ст. 13, не є вичерпним. Зловживання монопольним становищем стосується будь-яких дій, що обмежують конкуренцію або обме­жують права споживачів.

Слід зазначити, що заборонені норми ст. 13 Закону про захист економічної конкуренції поширюються не тільки на дії (бездіяль­ність) суб'єкта господарювання, які вже фактично призвели до зловживання монопольним становищем, але і на дії, які можуть заподіяти збиток суб'єктам господарювання, покупцям або про­давцям. Зокрема, ВГСУ визнає, що для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як правопорушення, а саме зловживання монополь­ним домінуючим становищем на ринку, не обов'язкове настання наслідків у вигляді обмеження інших суб'єктів господарювання або споживачів, зокрема, заподіяння їм шкоди (збитків), а достатньо встановлення можливості настання таких наслідків.

Перелічені вище види зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб'єкта господарювання на ринку мають декілька спеціальних ознак:

по-перше, вони є діяннями, тобто активною чи пасивною поведін­кою господарюючого суб'єкта (групи осіб) на ринку, що наносить чи може нанести шкоду суспільним відносинам у сфері конкуренції;

по-друге, дане діяння повинно оцінюватись компетентними ор­ганами з точки зору його впливу на економічну ситуацію в Україні і на конкретному товарному ринку. Оцінці підлягає вплив цієї по­ведінки на інтереси господарюючих суб'єктів і споживачів.

Відповідний компетентний орган у кожній конкретній справі повинен встановити, чи втрачаються (або можуть бути втрачені) найважливіші ознаки конкурентного ринку в результаті зловживан­ня господарюючим суб'єктом своєю ринковою владою. При цьому вказаний орган аналізує ринкову ситуацію, виходячи з загального визначення економічної конкуренції, яке дано в ст. 1 Закону Укра­їни «Про захист економічної конкуренції».

При реалізації заборон, встановлених державою, що полягають у можливості застосування заходів державного примусу до суб'єкта, який порушив правові приписи в цій сфері, компетентним органам держави важливо попередньо встановити наявність монопольного (домінуючого) становища.

Особливості порядку визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку встановлені Методи­кою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням АМКУ № 49-р від 05.03.2002 р.

Необхідно зазначити, що встановлення монопольного (домі­нуючого) становища, де факто несе певні негативні організаційні наслідки для суб'єкта господарювання. Зокрема, встановлюється необхідність спеціального інформаційного обміну монополіста із органами АМКУ, діяльність відповідного суб'єкта знаходиться під

загрозою застосування спеціальних санкцій за антиконкурентну поведінку.

Об'єктами аналізу при визначенні монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкт господарювання, група суб'єктів господарю­вання або конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (викорис­товується, споживається).

Перелік товарів, стосовно яких повинне визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається а товарів (товарних груп), які мають оборот в Україні або на відповід­ній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).

Таким чином, чинне законодавство про захист економічної конкуренції намагається надати економічному аналізу сфери моно­полізму і конкуренції чіткі правові рамки.

Цьому сприяє і судова практика. Зокрема, Вищий господарський суд України звертає увагу на те, що при вирішенні спору зі справи, обставини якої пов'язані з визначенням меж товарного ринку та або монопольного становища суб'єкта господарювання на ньому, господарський суд не повинен знову визначати такі межі та/або монопольне становище після того, як це зробив орган АМКУ, і та­ким чином перебирати на себе повноваження зазначеного органу, а має перевірити відповідність прийнятого у зв'язку з цим рішення органу АМКУ вимогам чинного законодавства.