Особливості розрахунків за контрактами у сфері зед і механізм контролю за надходженням валютного виторгу

Розрахунки в сфері ЗЕД мають свої особливості. Насампе­ред, вони регулюються великим масивом нормативно-правових актів, серед яких центральне місце займають ГК і ЦК України, Закон України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. та ін.

Стаття 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» визначає, що виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповнова­жених банках у строки сплати заборгованостей, певні в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з моменту митного оформлен­ня (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а у випадку експорту робіт (послуг), прав інтелек­туальної власності — з моменту підписання акта або іншого доку­мента, що свідчить про виконання робіт, наданні послуг, експорті прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку вимагає індивідуальної ліцензії НБУ. Порушення резидентами за­значених вище строків спричиняє стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 % суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої в грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості. Фактично це відповідальність за неприйняття заходів щодо витребування заборгованості за контр­актом у ЗЕД.

Варто враховувати, що згідно зі ст. 5 Декрету КМУ «Про систе­му валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р., не вимагають індивідуального ліцензування платежі в іноземній валюті, які здійснюються резидентами за межі України на вико­нання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами, для оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав (крім оплати валютних цінностей і за договорами страхування життя).

Суб'єкти ЗЕД після сплати передбачених податків і зборів (обов'язкових платежів) за загальним правилом вправі самостійно розпоряджатися валютною виручкою від здійснення ЗЕД (ст. 387 ГК). У період фінансової кризи такі обмеження можуть вводити­ся, наприклад, постановою НБУ від 04.09.98 р. «Про введення обов'язкового продажу надходжень іноземної валюти на користь резидентів-юридичних осіб» у вигляді продажу на міжбанківському валютному ринку 50% надходжень на користь резидентів України, що діяло до 2005 року.

Для здійснення розрахунків за контрактами у ЗЕД необхідна низка передумов. Крім відкриття банківського рахунка суб'єктові ЗЕД необхідно придбати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку (за посередництвом банківської установи). Необ­хідний також правовий зв'язок банку, що обслуговує вітчизняного суб'єкта ЗЕД, з іноземними банками. Цей зв'язок встановлюється за допомогою відкриття банками один у одного кореспондентських рахунків. Відповідний порядок передбачений Положенням про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 26.03.98 р.

Характеризуючи розрахунки в сфері ЗЕД, варто вказати на спо­соби та форми розрахунків у ЗЕД. До способів розрахунків варто відносити: платіж готівкою та безготівковий платіж, що включає авансовий платіж, оплату після відвантаження й торгівлю за відкри­тим рахунком. До форм розрахунків належать прямий банківський переказ, платежі чеками, векселями, поштовими платіжними до­рученнями, телеграфними/телексними платіжними дорученнями, грошовими переказами за системою 8\УІРТ, інкасо, акредитив тощо.

Розмаїття форм розрахунків у ЗЕД визначається тим, що ГК України в ст. 344 допускає регулювання міжнародних розрахунків нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правила­ми, умовами контрактів у ЗЕД. Аналогічні правила передбачені в ст. 1088 ЦК України.

Готівкові платежі за зовнішньоекономічними договорами засто­совуються з обмеженнями, встановленими законодавством Україна про касові операції, оскільки є обов'язковими для українських суб'єктів ЗЕД. Зокрема, відповідно до Правил використання готів­кової іноземної валюти на території України, затверджених постано­вою Правління НБУ від 30.05.2007р. № 200, банки України можуть приймати від повноважного представника нерезидента в касу для наступного зарахування на рахунок суб'єкта господарювання Украї­ни готівкову іноземну валюту в еквіваленті 10 тис. доларів США при наявності експортного договору та інших документів, передбачених Правилами. У свою чергу законодавство України не передбачає можливості вивезення представниками суб'єктів господарювання України іноземної валюти за межі України для розрахунків з не­резидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами). Тому розрахунки готівкою за договорами, що передбачають імпорт товарів, не допускаються.

Авансовий безготівковий платіж — найбільш зручний спосіб платежу для експортера, тому що він одержує повну оплату перед відвантаженням товару. На відміну від законодавства Союзу РСР законодавство України не забороняє вільне встановлення правил про попередню оплату. Водночас, за наявності умови про наступну оплату товару, український суб'єкт ЗЕД буде позбавлений права на придбання валюти і Гї перерахування за межі України, тому що не зможе надати в уповноважений банк митну декларацію, що під­тверджує імпорт товарів за контрактом.

Оплата після відвантаження (платіж проти документів) несе ризики для продавця, тому що здійснення платежу цілком залежить від покупця.

Торгівля за відкритим рахунком передбачає надання експор­тером імпортерові товаророзпорядчих документів, минаючи банк, і оплату імпортером експортерові сум за контрактом на відкритий ра­хунок у строки, встановлені за попередньою згодою сторін (звичайно щомісяця, щокварталу, за півріччя). Такий спосіб розрахунків може бути вигідний тільки на умовах взаємності, коли контрагенти по­перемінно виступають у ролі покупця й продавця.

Переходячи до характеристики форм розрахунків у ЗЕД, необхід­но розглянути прямий банківський трансферт (переказ). Ця форма розрахунків аналогічна до розрахунків платіжними дорученнями. Потрібно відзначити, що в постанові Правління Національного банку України від 30 грудня 2003 р. «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями» вказується повний перелік документів, що с підставою для переказу банками коштів на користь нерезидентів як з доручення резидентів — суб'єктів підприємницької діяльності, так і на виконання власних зобов'язань щодо оплати робіт, послуг,

прав інтелектуальної власності за договорами, які передбачають їхнє виконання, надання, передачу нерезидентами.

Загальні положення щодо розрахунків чеками передбачає § 5 гл. 74 ЦК України. Спеціальні норми знаходяться в Положенні про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженому Постановою Правління НБУ від 29.12.2000 р.

У ЗБД застосовуються два види чеків — дорожній та іменний. Дорожній чек використовується як спосіб міжнародних розрахунків неторгового характеру. Іменний чек використовується в торговель­ному обороті.

Використання чеків в іноземній валюті при розрахунках у зов­нішньоекономічних операціях дозволяється, якщо в зовнішньоеко­номічному договорі визначено, що чек виписується нерезидентом на резидента, а учасники платежу є сторонами за договором. У чеку або супровідному доповненні до нього повинне визначатися призна­чення платежу. Нерезидентом — чекодавцем за загальним правилом можуть виступати банк, держава (в особі уповноваженого державного органу), або міжнародна організація, корпорація, страхова компанія.

Необхідно також зупинитися на характеристиці такої форми розрахунків, як платіж векселем. Регулювання даного способу розрахунків забезпечується Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 р. Особливість таких розрахунків розгля­нута в розділі цього підручника про розрахунки.

Переходячи до характеристики таких способів платежу, як акре­дитив та інкасо, необхідно відзначити, що в постанові КМУ й НБУ від 21.06.95 року «Про типові платіжні умови зовнішньоекономіч­них договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті», такі форми розрахунків рекомен­дуються при експорті й імпорті товарів, робіт, послуг. Указ Пре­зидента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, які укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» від 04.10.94 р. встановлює, що такі розрахунки здійсню­ються відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для докумен­тарних акредитивів і Уніфікованих правил по інкасо Міжнародної торговельної палати.

Регулювання акредитивних розрахунків у ЗБД, таким чином, ґрунтується на загальних положеннях § 3 гл. 74 ЦК України й спеціальних вимогах Уніфікованих правил і звичаїв для до­кументарних акредитивів у редакції 1993 р. (публікація МТП № 500). Постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. затверджене Положення про порядок здійснення уповноваженими банками опе­рацій за документарними акредитивами в розрахунках у зовніш­ньоекономічних операціях.

Крім таких стандартних видів акредитивів, як відкличний і без­відкличний, покритий і непокритий, у сфері ЗЕД застосовується

низка спеціальних акредитивних угод. Так, застосовуються екс­портний акредитив, що відкривається іноземним банком-емітентом на користь бенефіціара, розміщеного на території України, імпортний акредитив, що відкривається уповноваженим банком- емітентом за дорученням наказодавця акредитива або від власного імені на користь бенефіціара, розташованого за межами України або в Україні за умови відкриття трансферабельного (перекладного) акредитива. Крім того використовується трансферабельний (переказний) акредитив, що являє собою акредитив, що містить умову про відступлення прав за акредитивом. Такий акредитив сприяє участі в операції посередника. Останній одержує лише винагороду за свої послуги, а основна сума акредитива надходить безпосередньо власникові товару.

Переходячи до характеристики такого способу платежу, як інка­со, необхідно відзначити, що Уніфіковані правила по інкасо Між­народної торговельної палати діють у редакції 1995 р. Уніфіковані правила МТП виступають у цьому випадку як спеціальні норми щодо загальних правил § 4 гл. 74 ЦК України про розрахунки з інкасових доручень. Інкасо у ЗЕД визначається як розрахункова банківська операція, при якій банк-ремітент, що діє в строгій від­повідності з інструкціями свого клієнта (довірителя) здійснює опе­рації з представленими клієнтом документами з метою одержання від платника платежу й/або акцепту векселя або видачі документів на інших умовах.

Зазначені вище Уніфіковані правила встановлюють два різно­види інкасо. До першого виду належить чисте інкасо, що означає інкасо фінансових документів, не супроводжуваних комерційними документами. До фінансових документів входять прості векселі, чеки, платіжні розписки й інші документи, що використовуються для одержання платежу. До комерційних документів належать ра­хунки, відвантажувальні документи, документи про право власності та інші документи, що не є фінансовими. До другого виду інкасо належить документарне інкасо, тобто інкасо фінансових докумен­тів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо комерційних документів, що не супроводжуються фінансовими документами.