Поняття банківського права та законодавства

В Україні йде глибока економічна реформа, яка направлена на вдосконалення ринкової економіки, створення правової дер­жави та громадянського суспільства, які б спиралися на пріори­тет прав та свободу громадян, рівність всіх форм власності, сво­боду підприємництва. В період радикальних економічних пере­творень в Україні спостерігається інтенсивна нормотворча діяльність в області банківських відносин. При цьому проходить формування багатьох основних положень банківського законо­давства, що об'єктивно обумовлює потребу у вдосконаленні те­оретичної бази банківського права, яке розвивається.

Розкриваючи поняття «банківське право», важливо визначи­ти його місце в системі права України. Розглянемо юридичну сутність поняття «банківське право». Право регулює взаємопов'я­зані і разом з тим різні суспільні відносини, які являють собою складну систему. Цим обумовлений системний характер самого права. Суспільні відносини спеціалізуються, розділяються, з'яв­ляються нові, змінюється вже утворена система відносин. Відпо­відно виникають нові норми та нові системні взаємозв'язки цих норм. Як відомо, система права — це розділення сукупності пра­вових норм на галузі права та інститути права, залежно від пред­мета та методу регулювання. У свою чергу, під галуззю права розуміється сукупність відокремлених юридичних норм, які ре­гулюють якісно специфічний вид суспільних відносин. До того ж регулювання таких відносин здійснюється специфічними прийомами та методами.

У правовій системі поряд із основними підрозділами, які відокремлюються за юридичними режимами, що виражені в особ­ливих методах та механізмах регулювання, існують утворення комплексного характеру, такі як банківське право, морське пра­во... Ці утворення є комплексними в тому розумінні, що норми, які входять до них, не пов'язані єдиним методом чи механізмом регулювання... Юридичні норми, які входять до комплексних утворень, залишаються на своїх первинних моментах в головній структурі, в основних галузях і на них поширюються загальні положення відповідних галузей права'.

Отже, правильним буде висновок про наявність багатьох системоутворюючих факторів, які свідчать про існування в сис­темі права України комплексних утворень та появу нових галу­зей права. Проте наявність багаточисельних зв'язків в системі права не дозволяють її оперативно перебудовувати, навіть при радикальних змінах залишаються релікти попереднього право­вого стану.

Поява таких нових галузей права, як космічне, екологічне та інших викликає гострі суперечки. Питання про статус банківсь­кого права також викликає суперечки в юридичній літературі. Так, цивільно-правова наука традиційно розглядає банківське право як частину цивільного права. Зокрема, така думка була висловлена О.С. Йоффе. Серед цивільних зобов'язань він виділяє групу зобов'язань з кредитування та розрахунків. І.С. Гуревич розглядав банківське право як підгалузь фінансового права, тобто як сукупність родинних інститутів даної галузі права, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення банківських операцій, направлених на забезпечення господарської діяльності організацій та обслуговування грома­дян. Ряд авторів дотримуються точки зору, відповідно до якої банківське право являє собою складову частину господарського права. Наприклад, Л.М. Коган вважає, що відносини, в яких бе­руть участь банки, є господарсько-правовими. І.А. Танчук роз­глядає кредитні правовідносини як частину господарського права, включаючи кредитні зобов'язання в групу господарських зо­бов'язань з передачі майна у володіння, користування, розпо­рядження на умовах повернення рівноцінного майна. М.М. Агарков з цього приводу писав, що «...в складі господарського права прийнято відрізняти цивільне право і торгове право, які зазви­чай розділяють в якості предметів викладання. Банківське право в основному являє собою спеціальний відділ торгового права, який присвячений банкам»'. Така точка зору у відношенні до банківського права характерна для 20—70-х років.

У 90-х роках статус банківського права змінюється, зокрема Г.А. Ухтуєв вважає, що банківське право являє собою комплекс­ний інститут, провідне місце в якому займають норми цивіль­ного та торгового права, які регулюють організацію банківської діяльності та здійснення банківських операцій, майнові відносини, що складаються між банками та клієнтом. На думку Л.Г. Єфимової, банківська діяльність регулюється нормами різних галу­зей права, головним чином цивільного, фінансового та адміні­стративного. Г.А. Тосунян, детально аналізуючи дану проблему, приходить до висновку про те, що банківське право являє со­бою комплексну галузь законодавства, яка поступово перерос­тає в галузь права. П.М.Бірюков та М.В. Карасьова вважають, що банківське право являє собою сукупність правових інсти­тутів та норм, які регламентують більше або менше відособлені відносини, які відрізняються якісною своєрідністю. З точки зору організаційної структури банківське право являє собою досить складне юридичне утворення, яке складається із різних елементів правових інститутів та норм. При цьому вони зазначають, що банківське право носить комплексний характер.

Юридичний словник-довідник за редакцією Ю.С. Шемшученка дає таке поняття банківського права — «сукупність право­вих норм, які регулюють діяльність банків, їхні взаємовідноси­ни з клієнтами (організаціями і громадянами), яких обслуговує банк». При цьому вказується, що банківське право — комплек­сний правовий інститут.

Французькі юристи (наприклад, Ж. Стуфле) розглядають бан­ківське право як самостійну галузь права, спираючись на те, що воно має притаманний лише йому специфічний предмет право­вого регулювання. Американські юристи (наприклад, А. Поллард) вважають, що банківське право — це багатогранний термін. Він охоплює не лише загальні принципи організації і діяльності банків, а й сукупність норм, які регулюють порядок надання фінансових і пов'язаних із ними послуг.

Незважаючи на таке різноманіття визначень банківського права, з нашої точки зору, можна говорити про те, що в умовах радикальних змін грошово-кредитних відносин формується нова галузь права — банківське право. Формування на Україні бан­ківського права як галузі права підтверджується нижчевикладеним.

Як відомо, поділ права на галузі визначають два основні кри­терії: предмет і метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання — суспільні відносини, які створюють в силу їх специфіки особливі системи зв'язку між юридичними нормами. Предмет правового регулювання є осно­вою групування правових норм у певну галузь права. Для визна­чення предмета регулювання та встановлення меж банківського права служать певні критерії, головними ознаками яких є те, що вони регулюють:

— суспільні відносини, що виникають у процесі організації банківської системи;

— суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення банківських операцій, направлених на забезпечення господарю­вання підприємств, організацій та установ;

— відносини між банківськими установами і фізичними осо­бами.

Будь-яка галузь права характеризується не лише предметом, який належить до неї, але й методом правового регулювання суспільних відносин. Метод правового регулювання — це су­купність способів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини. В теоретичному плані можна виді­лити два методи правового регулювання.

По-перше, диспозитивний метод, який надає самим учас­никам регульованих правом суспільних відносин можливість самостійно визначати свою поведінку по відношенню один до одного в межах закону (застосовується головним чином в сфері дії приватного права).

По-друге, імперативний метод, який спирається на викори­стання владних правових наказів, які встановлюють основи та порядок виникнення конкретних прав та обов'язків у суб'єктів правовідносин (застосовується, як правило, в публічному праві). «Такий поділ системи права на право публічне та приватне зап­ропонували ще юристи Древнього Риму. Але вони ж зазначили і відому умовність такого розподілу, тому що більшість «публіч­них» правових рішень неминуче впливають на особисті інтере­си, а останні так або інакше пов'язані із суспільно-соціальними відносинами»'.

Оскільки банківське право є комплексною галуззю права, то й метод правового регулювання можна назвати комплексним. Банківські правовідносини мають багато граней та аспектів. З од­ного боку, вони підпадають під правове регулювання диспози­тивним методом, а з іншого, — імперативним.

Диспозитивне регулювання банківської діяльності знайшло своє відображення в ч. 2 ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де визначено, що банки «є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпо­рядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх опе­ративною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відпо­відають чинному законодавству».

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій, передбачених ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність», при цьому вони самостійно виз­начають їх обсяг та вільні у виборі відповідного рішення, а зна­чить, у цьому проявляється реалізація диспозитивного методу регулювання банківської діяльності.

В той же час, відповідно до ст.17 вищевказаного Закону і Положення Національного банку «Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій», комерційні банки для здійснення банківських операцій повинні отримати в На­ціональному банку України ліцензію, тобто виникають відноси­ни «влади-підпорядкованості», а отже вони підпадають під пра­вове регулювання імперативним методом. Це пояснюється тим, що тут немає рівноправних відносин, а навпаки, тут виникають відносини, які характеризуються нерівноправністю їх учасників (Національного банку та комерційних банків) і за змістом відно­шень, і за правовим статусом учасників, і за набором правочинностей та обов'язків. Імперативне регулювання банківської діяльності зумовлюється необхідністю проведення державної грошо­во-кредитної політики, основні засади якої, відповідно до ст. 100 Конституції України, розробляє та здійснює Рада Національно­го банку України. У процесі імперативного регулювання бан­ківської діяльності беруть участь:

— Президент України (видає укази);

— Верховна Рада України (приймає закони, постанови);

— Кабінет Міністрів України (приймає постанови);

— Національний банк України (приймає постанови).

Виходячи із вищевикладеного, з нашої точки зору, метод правового регулювання банківського права можна назвати ком­плексним або змішаним.

Таким чином, якщо предмет правового регулювання дозво­ляє виявити ту сферу суспільних відносин, на яку впливає бан­ківське право, то метод правового регулювання виступає засо­бом цього впливу, регулювання, що також характеризує (нарівні з предметом) банківське право як галузь права.

У наш час «виникають нові галузі права — космічне, еколо­гічне, банківське¹, інформаційне (комп'ютерне) та деякі інші, які відокремлюються поки що за своїм предметом, а метод регу­лювання для цих відносин може ще розроблятися, може бути змішаним, або взагалі не мати чіткого змісту»².

Теоретично структура банківського права визначається як ха­рактеристика внутрішньої будови банківського права. Правові норми, які регулюють банківську діяльність, групуються всере­дині банківського права у певні правові інститути. Інститут бан­ківського права — це таке угрупування норм права, що регулює кон­кретний вид однорідних суспільних відносин. Вони об'єктивно існу­ють. Порядок їх розміщення та вивчення всередині галузі права об'єктивно обумовлений самою системою суспільних відносин у сфері банківської діяльності. Як і інші галузі права України, бан­ківське право поділяється на загальну й особливу частини.

До загальної частини банківського права відносять норми, які регулюють загальні принципи банківської системи, правове положення Національного банку та комерційних банків Украї­ни, порядок створення та припинення діяльності комерційних банків. Особлива частина банківського права включає до свого складу розміщені в певному порядку та логічній послідовності його інститути, зв'язок між якими обумовлений об'єктивно.

Так, до інститутів банківського права належать, наприклад, правові норми, які регулюють розрахунки, кредитні та валютні відносини та інші.

Таким чином, у системі банківського права знайшла відоб­раження об'єктивно існуюча банківська система держави.

Банківське право — зміст банківського законодавства, а ос­таннє є формою вираження банківського права. В наш час до­сить широко застосовується таке поняття як «банківське зако­нодавство» (наприклад, положення НБУ від 04.02.1998 р. «Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства»).

Отже, необхідно дати поняття «банківського законодавства», визначити його місце в системі законодавства України та пока­зати структуру банківського законодавства.

Вважаємо за необхідне розпочати наш аналіз із визначення поняття — «система банківського законодавства».

Система банківського законодавства являє собою сукупність законів та підзаконних нормативних актів, тобто сукупність дже­рел права, форму вираження правових норм. Систематизоване законодавство значною мірою виключає можливість для непра­вильного або свавільного застосування правових норм, є перед­умовою для того, щоб всі суб'єкти відносин дотримувалися пра­вових норм.

Отже, виникає питання щодо розуміння терміна «банківське законодавство» та його місця у системі законодавства України.

У період становлення ринкових відносин та інтенсивного розвитку банківської системи України спостерігається широкоспекторна нормотворча діяльність в області банківських відно­син. При цьому відбувається формування основних положень банківського законодавства.

Можна дати таке поняття банківського законодавства — сукупність законів та підзаконних нормативних актів, що забезпе­чують правове регулювання банківських відносин. Воно містить основоположні правові норми, базові положення з основних пи­тань банківської діяльності.

Структура банківського законодавства є будовою і внутріш­ньою формою організації системи банківських нормативних актів. Банківські нормативні акти залежно від їх юридичної сили пе­ребувають на різних структурних рівнях. Найважливішими нор­мативними актами є закони. Закон — це нормативно-правовий акт, який приймається вищим представницьким органом дер­жави та має вищу юридичну силу.

Основою банківського законодавства є Конституція Украї­ни. Поки що якогось єдиного джерела в області банківського права немає. Хоча, з нашої точки зору, подальший розвиток ринкових відносин на Україні вимагає створення Банківського кодексу, який би визначав правове положення суб'єктів бан­ківської системи держави, підстави створення та порядок діяль­ності комерційних банків, регулював розрахункові та кредитні відносини, а також регулював інші відносини в сфері банківсь­кої діяльності.

Сьогодні банківська діяльність регулюється законами Украї­ни: «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про господарські товариства», «Про підприєм­ства в Україні», «Про підприємництво», «Про цінні папери і фондову біржу»; Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та інши­ми нормативними актами України.

Закони мають вищу юридичну силу в порівнянні з усіма інши­ми актами держави. Вища юридична сила законів виражається в тому, що окремі нормативні акти видаються на їх основі та по­винні відповідати їм.

Значне місце серед підзаконних актів як джерел банківсько­го права займають Укази Президента, хоча ними можуть бути лише ті укази, які містять норми банківського права, тобто нор­ми, які спрямовані на регулювання банківських відносин. До їх числа належить, наприклад, Указ Президента України від 12.06.1995 р. № 436 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Норми банківського права містяться також в різних поста­новах та інших актах, які приймаються Кабінетом Міністрів

України (наприклад, постанова від 17.08.1995 р. № 655 «Про до­даткове забезпечення гарантій або інших зобов'язань уряду Ук­раїни, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юри­дичними особами»). Національним банком України (наприк­лад, постанова Правління НБУ від 26.03.1998р. № 119 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валю­ти на території України»), в Статутах комерційних банків, ло­кальних нормативних актах комерційних банків.

Таким чином, система банківського законодавства складаєть­ся об'єктивно внаслідок появи і відбору нормативних актів та шляхом суб'єктивного приєднання їх за певними ознаками до відповідних груп, класів. Основний юридичний спосіб система­тизації банківського законодавства — кодифікація (розробка та прийняття Банківського кодексу України).

Банківське законодавство України займає певне, притаман­не тільки йому специфічне місце в системі законодавства Украї­ни та являє собою систему нормативних актів, які містять в собі банківські правові норми.

Отже, система банківського права характеризується певною внутрішньою будовою, специфічним розміщенням його інсти­тутів, у той час як система банківського законодавства відно­ситься до зовнішніх форм вираження банківського права, при створенні яких беруться принципи найбільшої ефективності впливу норм права на відносини, які регулюються, виходячи із існуючих потреб правозастосовної практики. Найбільша части­на банківського законодавства спрямована на регулювання діяль­ності комерційних банків, Їх взаємовідносин між собою, клієнта­ми та іншими суб'єктами правовідносин.

Система банківського права досить суттєво впливає на сис­тему банківської юридичної науки та навчальної дисципліни. З нашої точки зору, такій галузі права як банківське право по­винна відповідати своя галузь юридичної науки, яка її дослід­жує. Крім того, кожній галузі права відповідає однойменна на­вчальна дисципліна, тобто викладання знань про цю галузь в навчальних закладах. Сьогодні банківське право як навчальна дисципліна викладається в ряді вищих закладів освіти України.

Внутрішня система банківської юридичної науки та навчаль­ної дисципліни повинна будуватися із врахуванням внутрішньої системи банківського права. Хоча повної відповідності між системою банківського права та системою однойменної юридичної науки, а також системою навчальної дисципліни немає. Наприк­лад, у навчальній дисципліні «Банківське право» дається мате­ріал не лише про структурні підрозділи галузі, яка вивчається, але і про історію розвитку даної галузі, про її предмет, метод регулювання і так далі, тобто якраз ті положення, які висвітлю­ються в даному навчальному посібнику.

Система банківського законодавства також впливає на сис­тему банківської юридичної науки та систему навчальної дис­ципліни. Вчені та викладачі не обмежуються вивченням лише даної галузі, але вивчають і пов'язані з нею деякі інші норми, тобто фактично вивчають однойменну галузь законодавства.

Таким чином, система банківського права, законодавства, юридичної науки та навчальної дисципліни мають між собою багато спільного, але не співпадають повністю. Проте система банківського права та законодавства здійснює вирішальний вплив на систему юридичної науки та навчальної дисципліни.

Наведена в даному навчальному посібнику точка зору, на наш погляд, найточніше відображає юридичну сутність банків­ського права та законодавства, їх місце в системі права та зако­нодавстві України. Правильне рішення цього питання стано­вить не лише великий теоретичний інтерес, але також має чи­мале практичне значення, оскільки правильне поєднання у законодавстві та правозастосовній практиці способів та прийомів правового регулювання, притаманних банківському праву, сто­совно суспільних відносин, врегульованих його нормами, доз­воляє створити сприятливі умови для вирішення ряду гострих проблем, які мають місце в сфері банківської діяльності.

Роблячи висновок, можна констатувати, що в умовах фор­мування на Україні ринкових відносин на межі фінансового та цивільного права формується нова галузь права — банківське право.

Банківське право — це галузь права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини в процесі орга­нізації та функціонування банківської системи України з метою задоволення потреб громадян та держави.

ПІДСУМОК

Перехід до ринкової економіки потребував нових та більш радикальних перетворень у грошово-кредитній сфері. Назріла необхідність використовувати економічні важелі, притаманні банкам, розробити та реалізувати принципово нові підходи до управління грошовим оборотом країни, які більше відповідають ринковим відносинам. Банківська система стала однією із пер­ших сфер економіки, де реально здійснилася демонополізація.

У цій главі Ви розглянули історію виникнення та розвитку правового регулювання діяльності банків. Вивчення історії по­ходження та функціонування банку, безперечно, має суттєве зна­чення, так як воно наближає нас до розкриття суті банку.

Маємо надію, що після вивчення глави вам стане очевидним об'єкт регулювання банківського права — специфічна група сус­пільних відносин, предметом яких є банківська діяльність.

Глава 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Після вивчення цієї глави Ви зрозумієте:

1. Які відносини регулює міжнародне банківське право.

2. Статус банківських систем зарубіжних країн.

Банківські системи різних країн не функціонують ізольова­но одна від одної, а навпаки, знаходяться в постійній взаємоза­лежності, взаємовпливі та взаємодії. Розвиток світової економі­ки та міжнародних економічних відносин приводить до викори­стання світового досвіду в національних банківських системах. Іноземний капітал проникає у банківський сектор економіки тієї чи іншої держави, відбувається розвиток міжнародного та територіального співробітництва з формування загальних стан­дартів банківського регулювання, формування транс граничного ринку банківських послуг і т.д.

Це призводить до виникнення специфічної міжнародної правової системи, об'єктом регулювання якої є банківська діяльність. Така правова система отримала назву міжнародного банківського права. Для міжнародного банківського права ха­рактерний свій особливий об'єкт регулювання, специфічні суб'єк­ти та джерела регулювання.

У даній главі розглядаються ці складові інституту міжнарод­ного банківського права.