Поняття та юридична сутність валюти



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та юридична сутність валюти



Валютні відносини є важливою частиною системи економіч­них відносин. Сьогодні практично неможливо уявити міжна­родне економічне співробітництво в усіх його напрямках (тор­гове, виробниче, науково-технічне, інвестиційне тощо) без ви­користання валюти.

Валюта — в широкому розумінні — означає грошову одини­цю будь-якої країни (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо). Проте нерідко використовується для позначення коштів, виражених в грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних кредитних організацій — готівки, вкладів на банківських рахун­ках, платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як гро­шей інших країн. В цьому розумінні поняття «валюта» часто зустрічається в практиці міжнародних економічних відносин. Як­раз у цій сфері валютою нерідко називають і кошти в національ­них грошових одиницях.

У статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», немає однознач­ного поняття валюти, а подані терміни:

«валюта України», під якою розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, вира­жені у валюті України;

«іноземна валюта», під якою розуміється як власне іноземна валюта, так і монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Виходячи з цих визначень, об'єктом валютних відносин в Україні є:

валюта України;

платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;

іноземна валюта;

платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іно­земній валюті або монетарних металах;

монетарні метали.

При визначенні правової природи валюти необхідно дати аналіз понять:

валюта України;

іноземна валюта;

міжнародні колективні валюти.

Перед тим, як розглянути юридичну сутність цих понять, дамо таке поняття валюти.Валюта (англ. Currency) — грошова одиниця країни, що використовується для вимірювання величини вартості товарів.

Проаналізуємо поняття валюти в трьох значеннях:

1. Грошова одиниця даної країни (національна валюта) (англ. National currency) — гривня України, долар США, фунт стерлінгів Великобританії, марка Німеччини і так далі; виражена в тому чи іншому її виді (золота, срібна, паперова, металева).

2. Грошові знаки іноземних держав (іноземна валюта) (англ. Foreign currency).

3. Спеціальні міжнародні грошові одиниці (міжнародна ко­лективна валюта) (англ. International currency) — СДР, ЄВРО, ЕКЮ, андське песо та інші.

З метою визначення юридичної сутності валюти доцільно розподілити її з певною умовності долею на різні види за прин­ципом приналежності. Для більшої виразності відобразимо це схематично (рис. 44).

 

 
 

 


Рис. 44

В період металевого обігу в якості валюти використовували золото і срібло. На сучасному етапі в якості валюти застосову­ють паперові гроші та монети. Відповідно до п.1 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів від 19 лютого 1993 року «Про систему валют­ного регулювання і валютного контролю» так визначено вперше введене в обіг поняття «валюта України»:

грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, мо­нет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах

на території України.

У вищезазначеному Декреті під «іноземною валютою» мається

на увазі:

іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підляга­ють обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахун­кових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових уста­нов за межами України.

Діяльність валютного ринку заснована, перш за все, на про­веденні валютних операцій, пов'язаних з переходом прав влас­ності та інших прав на валютні цінності з використанням як засобу платежу валюти України, іноземної валюти та платіжних документів, виражених у валюті України та іноземній валюті, а також ввозом, переказом і пересиланням на територію України та вивезенням, перевезенням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Тому вищезазначений Декрет визначає таке важ­ливе поняття як «валютні цінності» і відносить до нього:

валюту України;

іноземну валюту;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акре­дитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або мо­нетарних металах;

монетарні метали — золото і метали ірідієво-платинової гру­пи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, про­мислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

У відповідності з Законом України від 06.06.1995 р. «Про визначення розміру збитків, заподіяних підприємству, установі, організації розкраданням, зникненням (пошкодженням), недо­стачею чи втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного камін­ня і валютних цінностей» та Законом України від 18.10.1997 р. «Про державне регулювання видобутку, виробництва і викорис­тання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та конт­роль за операціями з ними» до металів ірідієво-платинової гру­пи можливо віднести — паладій, іридій, осмій, платину, радій, рутеній.

Міжнародна (територіальна) колективна валюта використо­вується при розрахунках серед членів міжнародних союзів, міжна­родних фондів або територіальних союзів. Нині в окремих краї­нах світової торгівлі в ролі міжнародної валюти використовуєть­ся СДР, ЄВРО та інші.

Розглянемо спеціальні права запозичення (СДР) (англ. Special drawing rights). СДР — міжнародні платіжні та резервні засоби, які випускаються Міжнародним валютним фондом (МВФ) і ви­користовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках та в якості розрахунко­вої одиниці МВФ.

У 1969 роціМВФ, враховуючи зростаючу небезпеку пос­тійного дефіциту міжнародної ліквідності, в силу обмеженості виробництва золота та розширення обсягів світової торгівлі,

прийняв рішення про створення штучної валюти — СДР. СДР були створені як резервна валюта, що призначена для покриття платіжного балансу країни. Протягом перших трьох років дії цієї валюти її було випущено в розмірі 9,5 млрд. доларів.

При необхідності країна може обміняти свою квоту СДР на валюту, вказану Міжнародним валютним фондом, без прийнят­тя на себе будь-яких попередніх умов у сфері економічної полі­тики. Країна повинна додержуватися умов використання близь­ко 70% виділених СДР протягом п'ятирічного періоду. Фактич­но країна купувала СДР, так як повинна була представити свою власну валюту або валюту іншої країни в обмін на СДР.

Вартість СДР спочатку установлювалася в золотому еквіва­ленті (одиниця СДР = 0,888671 грамам чистого золота), але з першого червня 1974 року її стали визначати відносно середньо­зваженої вартості «кошика» 16 валют (долар США — 33%; марка ФРН — 12,5%; фунт стерлінгів — 9%; французький франк — 7,5%; японська єна — 7,5%; канадський долар — 6%; італійська ліра — 6%; нідерландський гульден — 4,5%; бельгійський франк — 3,5%; швейцарський франк — 2,5%; австралійський долар, датська крона, норвезька крона, іспанська песета — по 1,5%; австрійський шилінг та юарівський ренд — по 1%).

На перше липня 1974 року вартість СДР складала 1,2063 до­лара США. Надалі МВФ ввів практику щоденного встановлення доларової вартості СДР. У теперішній час курс СДР визначаєть­ся на валютному кошику 5 основними національними валютами (долар США, німецька марка, англійський фунт стерлінгів, фран­цузький франк, японська єна). Склад стандартного кошика пе­реглядається МВФ один раз у п'ять років.

Потрібно зазначити, що СДР стали використовувати не тільки як засіб платежу для проведення офіційних операцій між валют­ними органами, але і певною мірою для комерційних цілей. Так, у 1975 році вперше з'явилися облігації без спеціального забезпе­чення, депоновані (виражені) в СДР, а починаючи з 1977 року органи Міжнародної асоціації транспортної авіації стали вико­ристовувати СДР для сплати проїзду та вантажних тарифів.

СДР виконує ряд функцій світових грошей з регулювання платіжних балансів, поповнення офіційних валютних резервів порівняно вартості національних валют, але не має власної вар­тості та реального забезпечення. МВФ надає СДР зацікавленим країнам — членам МВФ і країнам, які не є членами МВФ, інтер­національним та територіальним валютним фондам і банкам.

Після того, як у січні 1970 року були випущені перші СДР, і з врахуванням другого випуску в 1979-1981 роках, в теперішній час їх нараховується 21,3 млрд. Розподіл СДР здійснюється ав­томатично пропорційно квоті країн у МВФ. Переваги СДР як сукупних зобов'язань країн-членів МВФ дозволяють поступово перетворити Їх в головні активні резервні засоби світової валют­ної системи. Підвищення ролі СДР виявляється в розширенні їх котувань і по відношенню до національних валют провідних країн світу.

Крім того, потрібно враховувати і вади, що виявилися у про­цесі застосування СДР. Попри заходи, вживані МВФ, СДР ще не посіла досить вагомого місця в структурі міжнародних ва­лютних резервів. Як засвідчує статистика, обсяг операцій у СДР складає не більше 3% зовнішніх розрахунків країн-членів МВФ. СДР не стала надто привабливою і щодо прив'язки до неї ва­лютних курсів окремих держав. На початок 1990-х років на базі СДР визначали свої курси лише 8 валют, тоді як до долара було прив'язано 36. У цьому випадку вплив паритету СДР на валютні курси країн-членів МВФ відбувається опосередковано через си­стему взаємозв'язку СДР — долар — національна валюта.

Недоліки СДР є одним із чинників широкого розвитку ко­лективних валют, що функціонують на міжнародних територіаль­них засадах. Серед таких валют найвагоміше місце до 1999 року посідала європейська валютна одиниця (ЕКЮ), яка значною мірою компенсувала «вузькі місця» СДР.

Першочергові цілі та генезис європейської валютної одиниці були багато в чому відмінні від СДР — резервного активу гло­бального масштабу, і тільки у 80-ті роки з'явилися достатньо явні признаки того, що перша зможе перевершити другу. Спе­ціальні права запозичення були задумані та створені для вирі­шення кардинальних проблем світової валютної системи, тому над особливостями їх статусу ще задовго до встановлення нада­них одиниць сперечалися кращі розуми економічної думки се­редини нашого сторіччя.

13 березня 1979 року учасники Європейської валютної систе­ми вводятьЕКЮ (англ. Europen Currency Unit), яка являє собою територіальну міжнародну валютну одиницю. Створення ЕКЮ переслідувало мету сприяти інтеграції у валютній сфері, протис­тояти впливу долара США, а також забезпечити передумови фор­мування єдиного валютного ринку Європейського союзу.

ЕКЮ мало певний валютний курс, який розраховувався на базі валютного «кошику» національних валют країн — учасниць

Європейської валютної системи.

Країнами — учасницями ЄВС є Бельгія, Люксембург, Данія, Німеччина, Італія, Франція, Великобританія, Голландія, Ірлан­дія, Іспанія, Греція та Португалія. Частки вищеназваних країн у «кошику» періодично (один раз на п'ять років) переглядаються. Так, на червень 1994 року вони складали: німецька марка — 32%, французький франк — 20,4%, англійський фунт стерлінгів — 11,2%, нідерландський гульден — 10%, італійська ліра — 8,5%, бельгійський франк — 8,2%, іспанська песета — 4,5%, датська крона — 2,6%, ірландський фунт — 1,1%, португальський еску­до — 0,7%, грецька драхма — 0,5%, люксембурзький франк — 0,3%.

Половина випущених ЕКЮ була забезпечена відрахування­ми від золотих та доларових запасів, а інша — національними валютами країн. ЕКЮ виконувала розрахункові та кредитні функції, використовувалася як база вирівнювання паритетів ва­лют країн-учасниць, регулювала відхилення ринкових валютних курсів.

7 лютого 1992 року 12 країнами в Нідерландах був підписа­ний Маастрихтський договір, котрий ратифікований і вступив у силу з 1 листопада 1993 року. В січні 1994 року був створений Європейський валютний інститут у Франкфурті-на-Майні (ФРГ), головною метою якого є підготовка до організації Європейської системи центральних банків і до емісії нової міжнародної ко­лективної валюти. У лютому 1995 року на засіданні Європейсь­кого союзу в Мадриді була прийнята програма впровадження нової міжнародної колективної валюти, яка дістала назву ЄВРО. Ця програма була розвинена і конкретизована на засіданні Євро­пейського Союзу в Дубліні у грудні 1996 року. Нарешті, у травні 1998 року в Брюсселі були визначені одинадцять західноєвро­пейських країн, які відповідають критеріям участі в економіч­ному і валютному союзі і готові з 1 січня 1999 року ввести ЄВРО. Це Австрія, Бельгія, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Люк­сембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція. Для цих країн ЄВРО стає державною грошовою одиницею поряд з ко­лишніми валютами. Великобританія, Данія, Швеція мають мож­ливість приєднатись на пізнішому етапі. Греція поки не відпові­дає критеріям вступу у валютний союз.

З 1 січня 1999 року обмінні валютні курси вищеназваних країн стали фіксованими. Запрацювала міжнародна платіжна система TARGET, яка об'єднує національні системи обробки крупних платежів у реальному масштабі часу Real Tame gross Settlement Systems. ЄВРО стало номіналом облігацій нових уря­дових позик, одиницею котировок на грошових ринках і валю­тою, в якій будуть здійснюватись міжбанківські розрахунки. На цей час банки-учасники кореспондентських відношень повинні вибрати банк для клірингових розрахунків у ЄВРО і відкриття ЄВРО-рахунків. Фізичним особам дозволено зберігати ЄВРО на банківських рахунках і здійснювати платежі, однак ні банкомати, ні монети в ЄВРО ще не випущені в обіг. Їх випуск в обіг почнеться не пізніше 1 січня 2002 року.

В цей період в обігу буде паралельно знаходитися Націо­нальна валюта та євровалюта. Споживчі ціни будуть визначені у двох валютах, даний період буде тривати 6 місяців, по закін­ченні яких в обігу буде знаходитися тільки євровалюта.

Крім вищезазначених валют, у повоєнні роки розвивалися колективні валюти окремих територіальних об'єднань (союзів) країн, які стали на шлях незалежного розвитку (наприклад, східноафриканський шилінг, андське песо, арабський розрахун­ковий динар та інші).

Особливо треба виділитирезервну” (ключову) валюту (англ. reserve currency) іноземна валюта, в якій Центральні банки інших держав накопичують та зберігають резерви для міжнарод­них розрахунків за зовнішньоторговими операціями та інозем­ними інвестиціями.

Спочатку в ролі резервної валюти виступав фунт стерлінгів, який відігравав панівну роль у міжнародних розрахунках. Рішен­нями конференції в Бреттон-Вуді поряд з фунтом стерлінгів у якості міжнародної, платіжної і резервної валюти став використовуватися долар США, що зайняв незабаром домінуюче положення в міжна­родних розрахунках. До резервної валюти відносяться також марка Німеччини, швейцарський франк, японська єна.

Резервна валюта означає конвертованість відповідної націо­нальної валюти, достатню стійкість ЇЇ курсу, сприятливий пра­вовий режим використання цієї валюти в інших країнах та в міжнародному обміні. Країни, валюта яких використовується як резервна, мають певні вигоди при одержанні зовнішніх пози­чок, імпорті товарів, мають кращі умови для здійснення зовніш­ньоекономічної експансії. Однак використання національних

валют окремих країн у вигляді резервних, приходить у супе­речність з інтернаціоналізацією господарського життя, законо­мірним посиленням економічної взаємозалежності.Це створює об'єктивні передумови для перетворення в резервну валюту міжнародних колективних валютних одиниць.

Найважливішу частину валютних резервів держави склада­ють централізовані запаси золота та іноземної валюти, резервної позиції країни в Міжнародному валютному фонді. Валютні ре­зерви — складова міжнародних ліквідних засобів, їх розподіл по групах країн характеризується нерівномірно: наприклад, США має валютні резерви на 61,8 мільярдів доларів. До кінця 80-х років валютні резерви країн — членів МВФ склали 0,8 трлн. доларів США, з яких більш як 3/4 припадало на золото та іно­земну валюту.

Відповідно до ст. 106 Договору про Європейський союз для проведення загальної валютної політики створюється Європейсь­ка система центральних банків, яка складається з Європейсько­го центрального банку й Національних центральних банків.

У зв'язку із створенням Європейського центрального банку згідно зі ст. ЗО його уставу спочатку в нього будуть переведені резерви країн-учасниць загальною вартістю не більше 50 млрд. ЄВРО у валютах країн, які не входять до Європейського союзу. Основну частину цих резервів будуть складати долар США і японська єна, а також золото.

Крім того, валюту можна класифікувати за сферою та режи­мом застосування, залежно від якого валюта поділяється на вільно конвертовану, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на голов­них валютних ринках світу; вільно конвертовану валюту, яка не використовується широко для здійснення платежів за міжнарод­ними операціями та не продається на головних валютних рин­ках світу, та неконвертовану. За цією підставою валюта в Ук­раїні поділяється згідно з Постановою Правління Національно­го банку України від 04.02.98 № 34 «Класифікатор іноземних

валют».

Вільно конвертована валюта, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та про­дається на головних валютних ринках світу — (англ. Hard currency), грошові одиниці, які вільно та необмежене обміню­ються на інші іноземні валюти та міжнародні платіжні засоби, в будь-якій формі та всіх видах операцій.

У період дії золотого стандарту конвертованою автоматично ставала та валюта, яка могла вільно обмінюватися на золото. Після відміни золотого змісту всіх валют та їх золотих паритетів на початку 70-х років конвертованість розуміється як здатність вільно продаватися та купуватися, обмінюватися за діючим ва­лютним курсом, використовуватися для утворення різноманіт­ного роду фінансових активів.

Міжнародний валютний фонд схвалює і дає згоду на вико­ристання валюти тієї чи іншої країни в якості вільно конверто­ваної. Це означає, що вільно конвертована валюта може бути використана в усіх видах міжнародних банківських та фінансо­вих операцій як резидентами, так і нерезидентами. У цей період 10 валют визнані цілком конвертованими, причому п'яти з них Міжнародний валютний фонд у 1976 р. присвоїв кваліфікацію «вільно використовуваної валюти», підкреслюючи тим самим, як би вищий рівень їх конвертованості. В цю категорію входять:

долар США, німецька марка, фунт стерлінгів Великобританії, японська єна, французький франк. Ці валюти найбільш активно використовуються в міжнародних розрахунках і завжди є в дос­татній кількості на світовому валютному ринку та накопичують­ся у валютних резервах країн світу. Режим функціонування вільно конвертованої валюти на практиці означає відсутність будь-яких валютних обмежень.

Ступінь конвертованості валюти знаходиться в прямій за­лежності від економічного потенціалу країни, масштабів її зов­нішньоекономічної діяльності, стійкості внутрішнього грошо­вого обігу, ступеня розвитку національних товарних і грошових ринків та ринків капіталу. Крім того, необхідною умовою підтримки конвертованості є постійна участь центрального бан­ку країни у валютних інтервенціях для утриманності курсу своєї національної валюти по відношенню до долара США чи до пев­ного визначеного «кошика» іноземних валют на оптимальному рівні.

Вільно конвертована валюта, яка не використовується широ­ко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається на головних валютних ринках світу (англ. Partially convertible currency), національна валюта країн, конвертованість яких у тій чи іншій мірі обмежена для певних власників, а також з окремих видів обмінних операцій. Цей вид валюти обмінюєть­ся тільки на деякі іноземні валюти та використовується не в усіх зовнішньоторгових угодах. В цю групу входять валюти більшості

розвинених та країн, що розвиваються. Ступінь конвертованості визначається державою в спеціальних нормативних актах. Нор­мативним актом встановлюється порядок та перелік іноземних валют, на які може обмінюватися національна валюта, а також кількісний вираз такого обміну, дозволяється купівля-продаж валюти на валютних ринках, зазначається коло суб'єктів таких угод (тобто власні громадяни країни — резиденти чи іноземні громадяни-нерезиденти, або тим та іншим підприємствам, бан­кам, міжнародним організаціям та ін.). Нормативний акт також регулює коло і міру обмеження валютообмінних операцій, умо­ви і порядок їх здійснення. Передусім це стосується зовнішньо­торгових угод, купівлі-продажу валюти, відкриття валютних ра­хунків і таке інше.

Залежно від об'єму кола осіб і операцій, пов'язаних з вико­ристанням валюти, виділяють також поняттязовнішньої конвер­тованості (обмеженої), що поширюється тільки на іноземних фізичних та юридичних осіб і тільки в поточних (а частіше за все — лише в зовнішньоторгових) розрахунках,

Існує також поняттявнутрішньої конвертованості національ­ної валюти, під яким розуміють можливість для громадян і орга­нізацій даної країни — резидентів здійснювати купівлю інозем­ної валюти за національну і оплачувати зовнішньоторгові угоди без обмежень. Без солідних інвестицій в іноземній валюті, особ­ливо на початковій стадії впровадження, внутрішня конверто­ваність неможлива. Наприклад, для введення внутрішньої кон­вертованості польського злотого була надана значна валютна

допомога іноземних держав.

Неконвертована (замкнута) валюта (англ. Inconvertible currency) національна валюта, що функціонує в межах однієї країни та не підлягає обміну на інші іноземні валюти. До замк­нутих валют відносяться валюти країн, що встановлюють різно­манітні обмеження і заборони на купівлю та продаж іноземної валюти, на ввіз і вивіз національної та іноземної валюти, а та­кож застосовують інші спроби валютного регулювання (наприк­лад валютні коефіцієнти з метою обмеження розрахунків в іно­земній валюті). Основні причини валютних обмежень — недо­стача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, важкий стан платіжних балансів. Потрібно зазначити, що в більшості країн-членів Міжнародного валютного фонду розповсюджені деякі валютні обмеження, передусім, пов'язані з міжнародними роз­рахунками за поточними операціями, а також з рухом інвестиціи Більш широке застосування валютні обмеження дістали в країнах, що вступили у МВФ нещодавно Це в першу чергу, країни Східної Європи, держави СНД В цих країнах валютні обмеження будуть поступово скорочуватися по мірі розвитку ринкових відношень і в зв'язку з цим встановленням більш гнуч­кого та ефективного застосування економічних інструментів у галузі валютного регулювання й переходу спершу до внутрішньої, а потім і до загальної конвертованості національної ва­люти

При здійсненні валютних операцій (зовнішньоторгові кон­тракти, валютні кредити, купівля-продаж валюти, зобов'язання, двосторонні розрахунки між країнами — кліринг та ін.) постала необхідність виділення певних термінів, що характеризують стан і функціональну роль тієї або іншої валюти, яка використовується в цих операціях 3 цієї точки зору, у валютних відносинах вико­ристовують таю терміни валюта ціни (валюта угоди), валюта платежу, валюта кредиту, валюта погашення кредиту, валюта векселя, валюта клірингу та ін

Валюта ціни (також називається валюта угоди) (англ. Currency of transaction) — одна з умов, поряд з валютою платежу, що зви­чайно узгоджуються між експортером і імпортером та фіксують­ся в зовнішньоторговому контракті, і позначає грошову одини­цю, в якій висловлена ціна товару в зовнішньоторговому кон­тракті чи влаштовує сума наданого міжнародного кредиту Валютою ціни може бути валюта експортера або кредитора, імпортера або позичальника, а також валюта трьох країн чи міжнародна розрахункова одиниця (СДР, ЄВРО) Як правило, в якості валюти ціни в міжнародних контрактах з організаціями та фірмами зарубіжних країн використовують звичайно 6-8 кон­вертованих валют, частіше всього долар США, англійський фунт стерлінгів, німецьку марку, французький та швейцарський фран­ки, японську єну) Угода про валюту ціни контракту здійснюється з метою страхування ризику зміни курсу валюти платежу

Валюта платежу (англ. Currency of payment) — валюта, в якій проходить фактична оплата товару в зовнішньоторговій угоді чи погашення міжнародного кредиту В цій якості може виступати будь яка валюта, погоджена між контрагентами При розрахун­ках у вільно конвертованій валюті у торгово-економічних відно­синах з розвиненими західними країнами, як правило, застосовуються національні валюти цих країн

Валюта платежу може співпадати з валютою угоди, але може відрізнятися від останньої В останньому випадку в контракті передбачається порядок визначення курсу перерахунку валюти угоди у валюту платежу, зазначаючи при цьому 1) дату перера­хунку (на день платежу чи на день, що передує дню платежу), 2) валютний ринок, котирування якого береться за основу, 3) зви­чайно середній курс між курсами продавця та покупця (або один з них)

Валюта кредиту (англ. Currency of credit) означає грошову одиницю, якій надаються експортні кредити Як правило, вони надаються в національних валютах експортера чи імпортера, однак в останні роки кредити стали надаватися і у валютах третіх країн чи в міжнародних розрахункових одиницях У кінцевому рахунку вибір валюти кредиту за експортно-імпортними опера­ціями є предметом переговорів Стан валюти кредиту здійснює безпосередній вплив на рівень процентних ставок за кредитами в різноманітних валютах на вартість угоди Це пов'язано з існу­ванням так званих «сильних» та «слабких» валют Якщо кредит надається в «слабких» валютах (італійські ліри, французькі чи бельгійські франки та ін ), курси яких мають загальну тенден­цію до пониження, то кредитори несуть ризик знецінення за­боргованості, а отже, певних збитків Якщо кредит надається у «сильних» валютах (долари США, швейцарські франки, японські єни, німецькі марки), курси яких постійно підвищуються, то ризик збитків у зв'язку із збільшенням суми заборгованості не­суть позичальники

Валюта кредиту може не співпадати з валютою погашення (валютою платежу) При їх визначенні мають велике значення прийнята практика розрахунків, позиції контрагентів на нада­ному валютному ринку, їх відношення з кредитними установа­ми, а також узгоджена валюта кредиту В разі неспівпадання валюти кредиту та валюти платежу у кредитному договорі також передбачається порядок перерахунку однієї валюти в іншу

Валюта клірингу (англ. Clearing currency) використовується при здійсненні міжурядових угод про обов'язковість заліку зус­трічних вимог та зобов'язань, що витікають з вартісної рівності товарних постачань та послуг (кліринг) При розрахунках за клірингом валюта платежу співпадає з валютою клірингу

Система валютного клірингу передбачає наявність ряду обо­в'язкових елементів, які обумовлюються в міжнародних угодах систему клірингових рахунків, обсяг клірингу, валюту клірингу, систему вирівнювання платежів, схему остаточного погашення заборгованості по закінченні терміну міжнародної клірингової угоди з переходом до розрахунків у вільно конвертованій валюті

Ще один термін —валюта векселя (англ. Currency of bill) оз­начає грошову одиницю, в якій виставлений вексель Звичайно у внутрішньому обігу векселі виставляються у валюті цієї країни, а в міжнародному обігу - у валюті країни боржника, креди­тора або третьої країни

Визначимо, врешті, ще одну підставу, за якою можна розпо­ділити валюти Мова йде про взаємозв'язок валютного курсу і стану валюти на валютному ринку Для наочності відобразимо це схематично (рис 45)

У валютообмінних операціях і міжнародних угодах часто використовується таке визначення валюти, як «слабка» та «сильна» валюта, залежно від величини курсу даної валюти на даний період часу чи на даний момент Причому перший терміни застосовується часто до валют, що ніяк не назвеш «слабкими» на міжнародному рівні Так, традиційно,в Європейському суспільстві «сильними» валютами визнано вважаються німецька марка, анг­лійський фунт стерлінгів, швейцарський франк, голландський гульден, а«слабкими» французький франк, італійська ліра, бельгійський франк Насвітовому валютному ринку розставлен­ня валют дещо інше«сильними» валютами вважаються амери­канський долар, німецька марка, англійський фунт стерлінгів, японська єна, швейцарський франк, голландський гульден, а всі інші валюти по відношенню до них розглядаються як«слабкі»

В певні періоди і «сильні» валюти можуть «слабшати» по відношенню до своїх загальновідомих «слабких» валют Так, при зниженні курсу долара США у порівнянні з французьким фран­ком говорять про «слабкість» або «схуднення» долара

Часто у валютних відносинах застосовують термін«м'яка» та «тверда» валюта, що означає теж саме, що «сильна» і «слабка»

 
 

 

 


Рис 45

 

валюта, але, як правило, ці терміни використовують при характеристиці валют, що не входять до числа вільно конвертованих



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.211.61 (0.019 с.)