Правовий статус банківських систем зарубіжних країн



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правовий статус банківських систем зарубіжних країн



Вивчаючи банківську систему будь-якої країни, необхідно враховувати, що її сучасний стан — це результат тривалого роз­витку, плід складних юридичних та економічних перетворень, які спираються не лише на суто економічні та юридичні закони та тенденції, а й враховують національні, культурні, моральні традиції народу. Банківська система сьогодні — одна із основних частин економічного механізму кожної розвиненої держа­ви. Навчившись раціонально впливати на національну бан­ківську систему, можна суттєво покращити економічний клімат в суспільстві, що особливо важливо для України кінця XX сто­річчя.

Банківські системи у країнах з ринковою економікою органі­зовані далеко не однаково, їх формування відбувалося в різних та своєрідних історичних умовах, в різні періоди розвитку на­ціональних економік, а пріоритет цілей їх функціонування не­одноразово змінювався. Проте існують і зберігаються певні за­гальні принципи побудови банківської системи на національно­му рівні.

До цих принципів, перш за все, відноситься законодавчий розподіл функцій Центрального та всіх інших банків, який зна­ходить відображення у дворівневій банківській системі. Полі­тика Центрального банку завжди узгоджується з економічною політикою уряду. Другим важливим принципом побудови бан­ківської системи у всіх країнах з ринковою економікою є те, що Центральний банк не бере участь у конкуренції на грошових ринках усередині країни.

Для тієї чи іншої національної економічної системи харак­терна власна модель банківської системи, яка склалася історич­но та закріпилася законодавче.

Розглянемо особливості банківських систем зарубіжних країн, при цьому особливу увагу приділимо таким країнам, як США, Японія, Німеччина та Великобританія, які можна назвати кла­сичними з точки зору банківських відношень.

Банківська система США орієнтована, перш за все, на забез­печення власної фінансової стабільності, обмеження всіх видів ризиків, зниження ймовірності банкрутств банків. Це є резуль­татом впливу Великої депресії 30-х років. Наприклад, банкам забороняється надавати кредит одному позичальнику в сумі, яка перевищує 5% його капіталу, а також придбати у власний порт­фель корпоративні цінні папери та здійснювати посередницькі операції з ними. Посередництвом в сфері операцій з цінними паперами в США займаються спеціалізовані інвестиційні банки.

Звичайно, така примусова спеціалізація дещо обмежує мож­ливість банків у видобуванні прибутків на фінансовому ринку Намагаючись «обійти» подібні обмеження, великі фінансові групи створюють банківські холдінги, основна мета яких — зв'язати в одне операції і на кредитному ринку і на ринку капіталів. Типо­ву американську холдінгову банківську компанію можна відоб­разити у вигляді такої схеми (рис. 1).

Банківська система США має свої особливості. Так, Цент­ральний банк США значно відрізняється за принципами орга­нізації та управління від центральних банків інших провідних країн з ринковою економікою. Федеральна резервна система, створена у 1913 році за спеціальним рішенням Конгресу США, зараз складається з 12 територіальних резервних банків, які фун­кціонують як єдиний центральний банк. Устрій Федеральної ре­зервної системи викладено в такій схемі (рис. 2).

 
 

 


Рис 1

 

В США банки та виробничі корпорації незалежні один від одного і проводять фінансові операції виключно у власних інте­ресах. Для цієї моделі банківської системи характерна наявність в країні широко розвинутих ринків цінних паперів, капіталів та інформації. При проведенні кредитної політики банки спира­ються на репутацію позичальників, ступені ризику вкладення їх доходів. У банків немає «своїх» компаній, вони видають кредити тим, вкладення в які уявляються найбільш економічно доціль­ними в даний момент часу. В той же час і корпорації мають повну свободу вибору банку.

 
 

 


Рис 2

 

Що стосується Федеральної резервної системи, то її основне завдання — підтримка стабільності і забезпечення економічного зростання шляхом фінансової стабілізації економіки на підставі використання традиційних інструментів грошово-кредитної по­лі гики. Це встановлення облікової процентної ставки, норм мінімальних резервів комерційних банків, проведення операцій на відкритому ринку з державними цінними паперами, політика рефінансування комерційних банків тощо.

Керує федеральною резервною системою Рада керівників, яка складається з 7 осіб, що призначаються Президентом США і затверджуються Сенатом Конгресу на 14 років. Один з членів Ради призначається головою на 4 роки.

Проводячи певну політику у сфері грошово-кредитного ре­гулювання, Федеральна резервна система, по суті, здійснює дер­жавне регулювання економіки, яка розвивається виключно під впливом попиту та пропозиції, які складаються на ринку мате­ріальних та фінансових ресурсів. Починаючи з 1978 року, полі­тика Федеральної резервної системи проводиться відповідно до Закону Хемфрі-Хокінса «Про повну зайнятість та збалансоване зростання». Відповідно до цього закону, Федеральна резервна система щорічно до 20 лютого повинна оголошувати про свої цілі щодо збільшення грошової маси в обігу та обсягів кредиту­вання. У лютому та липні кожного року Федеральна резервна система представляє Конгресу США два звіти. Перший з них містить оцінки найважливіших елементів грошово-кредитної політики за попередній рік та їх проекти на поточний рік. Дру­гий дає оцінки макроекономічних показників, включаючи гро­шові агрегати, за перше півріччя та накреслює попередні цілі щодо збільшення грошової маси на наступний рік. Цим реалі­зується так звана система «планового моніторингу» економіч­них процесів на мікрорівні, які, в принципі, мають здійснюва­тися згідно з економічними завданнями адміністрації Президента та цілями економічного розвитку, висунутими Конгресом США. У цьому — головне завдання Федеральної резервної системи, яке досягається поєднанням її незалежності з підпорядкуванням загальнодержавним цілям економічного розвитку

Банківська система США заснована на розподілі функцій банків. В основі цього розподілу лежить закон 1933 року (Гласса-Стігла), який виявився реакцією на біржовий крах 1929 року Згідно з цим законом, фондовими операціями можуть займатися лише спеціалізовані (інвестиційні) банки, в той час, як комерційні банки пропонують решту банківських послуг. Американська бан­ківська система відрізняється сильними федеральними рисами. Для більшої наочності складемо схему банківської системи США (рис. 3).

Як вже відзначалось, банківська система США є двохрівневою. Функції центрального банку виконує Федеральна Резервна Система, яка складається із 12 федеральних резервних банків. Кожний із них акціонерний, акціонерами є національні ко­мерційні банки. Акціонери банків федерального резерву отри­мують дивіденди, але ці банки не мають право виплачувати ди­віденди, які перевищують 6%. Суму перевищення вони зобов'я­зані перераховувати у федеральний бюджет.

Діяльність банків регулюється на федеральному рівні та ра­дами і комісіями з банківської діяльності на рівні штатів. На федеральному рівні контроль і нагляд за діяльністю банків роз­поділяються між трьома установами: Радою керуючих федераль­ної резервної системи, федеральною корпорацією страхування ' депозитів та Управлінням валютного контролю.

Основною функцією Федеральної корпорації страхування і депозитів (далі — ФКСД) є захист вкладників від втрат у результаті неплатоспроможності банків. Не можна сказати, що у США уряд автоматично візьме на поруки, тобто візьметься підтримувати ліквідність якогось банку як кредитор останньої інстанції. ' Однак цю функцію ще не було випробувано до самого кінця, бо Жоден з великих банків США, таких як Сітібанк, Дж. П. Морган, ще не стояли на межі банкрутства.

 

 


Рис З

 

ФКСД страхує депозити на суму до 100 000 доларів на вклад­ника — фізичну або юридичну особу — у всіх федеральних банках та більшості банків штатів Однією із найбільш важливих функцій ФКСД є визначення основних направлень дій у випад­ку банкрутства банку корпорація звичайно робить висновок про неплатоспроможність банку і є офіційною установою, яка при­значається для проведення ліквідації неплатоспроможного бан­ку, тобто врегульовує всі фінансові питання Вона також відпо­відає за пошук партнера для злиття або розподілу залишкових коштів банку та здійснення виплат застрахованим вкладникам

Що стосується третього суб'єкта контролю і нагляду за діяль­ністю банків ~ управління валютного контролю, то воно видає ліцензії (сертифікати про інкорпорацію), регулює, контролює та здійснює перевірку діяльності комерційних банків, зареєст­рованих на загальнонаціональному рівні, а також здійснює по­точний контроль за діяльністю банків та визначає показники кредитоспроможності осіб та установ, що позичають гроші

Як було зазначено вище, кожен штат має свої власні ради та комісії з банківської справи Вони мають такі повноваження

— видають ліцензії новим банкам штату,

— здійснюють контроль та перевірки діяльності штатів,

— задовольняють прохання банків, які працюють в межах кордонів штату про відкриття філій, відкриття дочірніх компаній або відкриття відділення,

— встановлюють вимоги щодо ліквідності та мінімального розміру акціонерного капіталу для банків штату

Підводячи підсумок, можна стверджувати, що в США банки відносяться до найбільш суворо контрольованої сфери підприємницької діяльностіНе багато сфер ділової активності перевіря­ються так часто і так неухильно органами контролю та регулю­вання, щоб впевнитися в тому, що операції відбуваються відпо­відно до діючих законів та інших нормативних актів Практично кожна фаза банківської діяльності підпадає під дію федеральних та місцевих законів Численні нормативні акти можна згрупува­ти таким чином

— обмеження на право займатися банківською діяльністю

— обмеження на розширення діяльності шляхом створення відділень чи злиття,

— отримання конкурентної боротьби за активи, які прино­сять прибуток шляхом заборони або обмеження купівлі подібних активів як за об'ємом, так і за складом,

— обмеження здатності банків конкурувати в залученні коштів (заборона виплачувати процент по вкладах до запитання, вста­новлення граничної величини проценту, який виплачується по термінових та ощадних вкладах),

— встановлення норм обов'язкових резервів по вкладах до запитання та термінових вкладах,

— вимоги відносно банківського капіталу

Банківська система США відрізняється сильними федераль­ними рисами Комерційні банки можуть набути концесію відпо­відного федерального штату або федерального уряду На сьо­годні, не дивлячись на велику кількість спроб, зрушення на бік створення системи універсальних банків в США так і не відбу­лося

Розглянемо правове становище банківської системи Японії і Банківську систему Японії очолює Банк Японії Він був зас­нований у жовтні 1882 року як центральний банк країни 3 мо­менту створення єдиною серйозною зміною його статусу було і створення в 1942 році керуючого органу — ради з політики, — 'що являє собою найвищий орган для прийняття рішень До членів даної ради входять управляючий банку та представники із [ міністерства фінансів, агентства з економічного планування, при ватного банківського бізнесу та промисловості Державі нале­жить 55% капіталу банків Японії, а 45% — іншим приватним інвесторам, які не мають права голосу

і. Розглянемо структуру банківської системи Японії, схематично вона виглядає так (рис 4)

Функції Банку Японії подібні до функцій центральних банків \ інших країн, назвемо їх

— формування грошово-кредитної політики та забезпечен­ня засобів для її реалізації,

— здійснює емісію грошей,

— банкір уряду

— контрольний орган за діяльністю комерційних банків. Більшість банків у своїй діяльності спираються на можли­вості Банку Японії у рефінансуванні Одним із основних показ­ників у банківській системі Японії є облікова ставка Банку Японії

 

 

 

 


Рис. 4

 

по переказних векселях. Уряд Японії здійснює свою кредитно-грошову політику такими способами:

— коректування облікової ставки банку;

— зміни вимог щодо розмірів резервів банку;

— інтервенції на грошовому ринку;

— встановлення обмежень обсягів кредитування банків. В Японії існує тісний зв'язок банку з виробничою корпора­цією. У кожної корпорації є свій банк, який є для неї основним. Як правило, в основі їх взаємовідносин лежать не кредитні, а так звані «неформальні» відносини, які включають такого роду угоди:

— банк може володіти до 5% капіталу компаній, тобто бути акціонером свого клієнта (вСША, наприклад, подібні операції заборонені);

— банк має право активно втручатися в управління компа­нією, призначати свого представника у Раду директорів, ауди­торів і т.д. і т.п.;

— банк активно займається інвестиційною діяльністю за до­рученням свого клієнта, тобто здійснює операції з цінними па­перами, валютою в інтересах корпорації;

— основний (головний) банк корпорації надає їй найбільші кредити і в першочерговому порядку, а якщо не в змозі зробити це самостійно, зобов'язаний залучити до цієї операції інші бан­ки для видачі консолідованої позики;

— у випадку виникнення у корпорації фінансових усклад­нень, банк не лише приймає активну участь в їх ліквідації, але і зобов'язаний розробити перспективну програму по недопущен­ню подібних економічних диспропорцій у майбутньому.

Дана модель характеризується відсутністю будь-яких зако­нодавчих обмежень на максимальний розмір кредиту, який ви­дається одному позичальнику, а також за іншими параметрами діяльності банків, характерних для американської банківської системи.

Структура типового японського основного (головного) бан­ку показана нижче (рис. 5). На відміну від США, в японському банку існує два рівня управління, що має значення при прий­нятті рішення про видання позики.

Крім того, в Японії знаходиться декілька великих комерцій­них банків світу з широкою мережею міжнародних банків-ко­респондентів. Банківська система складається з банків, які мають ліцензію на здійснення операцій. Підводячи підсумок, можна сказати, що статус банківської Системи Японії характеризується взаємоінтеграцією банків та підприємств, взаємоволодінням капіталом, а також високим сту­пенем концентрації капіталу, що обумовлений необхідністю на­ївності великих банків, які здатні повнокровно обслуговувати функціонування економіки.

' Розглянемо правові положення банківської системи Німеччини.

 

 

 


Рис 5

 

Банківська система Німеччини будується на основі спеціально розробленої концепції, в межах якої відводиться певне місце Южному виду банків та кожному банку окремо. Для більшої точності складемо схему банківської системи Німеччини (рис. 6). Відповідно до ст.88 Конституції Німеччини, яка почала дія­ти в 1949 році, на Федерацію був покладений обов'язок створи­ти валютний емісійний банк в якості Федерального банку, і, Таким чином, замінити діюче окупаційне право німецьким пра­вом. Федерація виконала своє законодавче доручення в 1957 році. З прийняттям Закону про Німецький Федеральний банк від 26 Липня 1957 року було ліквідовано двоступеневу побудову системи центральних банків Замість неї був створений єдиний банк — Німецький Федеральний банк (Бундесбанк)

При цьому Центральні банки земель злились із Банком Німецьких земель і потім перетворились на Федеральний банк Центральні банки земель v правовому відношенні втратили свою самостійність і стали в якості головних у прав тінь частиноюФедерального банку Свою назву Центральний банк землі при цьому вони зберегли При набутті чинності 1 листопада 1992 року

 

 


Рис 6

 

четвертого закону про актуалізацію Закону про Федеральний банк область адміністративної дії центральних банків земель не обо­в'язково співпадає із територією однієї федеральної землі

Центральні банки землі в цей час продовжують володіти самостійними повноваженнями в адміністративних справах та при проведенні у своїх регіонах угод

Федеральний банк Німеччини здійснює такі функції

— емісійний банк,

— банк банків,

— банк держави,

— управляє валютними резервами

Бундесбанк серед усіх центральних банків має найбільшу незалежність у проведенні грошово-кредитної та емісійної по­літики За конституцією Німеччини, діяльність Бундесбанку ре­гулюється публічним правом Його статутний фонд належить уряду, якому й перераховується отриманий банком прибуток Проте, згідно із законодавством, банк не зобов'язаний викону­вати вказівки Федерального уряду Але він має здійснювати підтримку Федерального уряду щодо проведення загальної економічної політики Для вирішення найважливіших заходів уряд залучає президента Федерального банку В свою чергу, уряд може брати участь в усіх засіданнях центральної ради банку, але не має права голосу Проте уряд може подавати заяви або вимага­ти, щоб будь-яке рішення цієї ради не набирало чинності протягом ДВОХ ТИЖНІВ

Як і інші центральні банки, Бундесбанк поряд із монополь­ним правом випуску банкнот зобов’язаний забезпечити стабільність німецької марки Для цього він використовує традиційний для німецьких банків набір інструментів грошово-кредитного регулювання Коли, як і які з них застосовувати, банк вирішує самостійно Банк широко використовує політику обо­в'язкових мінімальних резервів, облікову політику, операції на відкритому ринку Банк здійснює касове виконання державного бюджету, операції з іноземною валютою та золотом, кредитує уряд і міжнародні організації.

Грошово-кредитну політику визначає вищий орган Бундесбанку — Рада центральних банків До складу входять прези­дент Бундесбанку (голова Ради), віцепрезидент (заступник го­лови Ради), члени Ради директорів та президенти Центральних банків земель Федеральний принцип побудови Бундесбанку проявляється в тому що до Ради центральних банків входять як призначені центром члени Ради директорів, так і представники регіонів, кандидатури яких висувають уряди земель

Рішення Ради приймаються простою більшістю голосів Рада видає директиви, які відносяться до керівництва та управління банком, розмежовує сфери компетенції інших органів банку, якщо це не передбачено законом «Про Німецький Федеральний банк» Рада центральних банків призначається Президентом Держави за поданням Федерального уряду, а президенти банків земель — за пропозицією Федеральної Ради

Вищим виконавчим органом Бундесбанку є Рада директорів Вона відповідає за операції з державою та її грошовими фонда­ми, з кредитними установами, а також за валютні операції, опе­рації на відкритому ринку До Ради директорів входять прези­дент Бундесбанку, віцепрезидент та інші його члени (до 6 осіб) Головою Ради директорів є президент Бундесбанку Члени Ради директорів призначаються на термін 8 років Президентом дер­жави за пропозицією і за поданням Ради центральних банків

Особливістю німецької банківської системи є універсальність банківських установ незалежно від розмірів банків, різниці у правових формах та відносинах вчасності

У Німеччині домінують універсальні банки, які поєднують комерційні банківські операції з гарантованим розміщенням цінних паперів, які випускалися приватними корпораціями Через універсальні банки проходить значний обіг фондових ціннос­тей, на них концентрується попит та пропозиція на цінні папе­ри Проте в цьому випадку універсальні банки зовсім не замі­нюють собою традиційну біржу В цьому випадку біржа має не корпоративний (як в США), а публічно-правовий характер, який забезпечує рівний доступ до біржових угод широкому колу підприємців

Універсальні банки, які поєднують комерційну та інвести­ційну діяльності, більш стійкі, ніж спеціалізовані, оскільки по­вністю можуть використовувати переваги широкої диверсифі­кації своїх операцій Користуючись можливістю оперативного маневрування ресурсами, вони сприяють досягненню ефектив­ної рівноваги на ринку цінних паперів

Клієнтам вигідніше мати справу із одним банком, ніж з де кількома спеціалізованими посередниками Разом з тим, як ствер­джують деякі західні спеціалісти, перевага універсальних банків приховує в собі небезпеку надмірної концентрації економічної влади у фінансовому секторі, що може викликати ріст ціни ка­піталу у рамках економічної системи Проте тенденція до відмо­ви від жорсткого розмежування комерційної та інвестиційної банківської діяльності стає все більш виразною

Виходячи із вищевикладеного, доцільно привести структуру типового німецького універсального банку (рис 7)

Наявність у банківській системі універсальних банків зовсім не виключає паралельного функціонування спеціалізованих бан­ків В банківській системі Німеччини нарівні із універсальними банками функціонують іпотечні банки, банки споживчого кре­диту, гарантійні банки, банки фінансування житлового будів­ництва та інші спеціалізовані банківські установи

В основі банківської системи Німеччини лежать неформальні відносини між банками та клієнтами Обсяг кредитів, які нада­ються одному клієнтові, не обмежується хоча на практиці, як правило, банки намагаються знизити рівень ризику за рахунок переважної видачі консолідованих позик Німецькі банки зас­новують свою роботу на системі кредитних комітетів У рамках системи необхідно отримати схвалення певної кількості керую­чих робітників банку на видання кредиту При цьому рішення

 
 

 

 


Рис. 7

 

приймається залежно від обсягу кредиту, стану галузі економіки та конкретного позичальника.

Здійснення контролю за діяльністю комерційних банків у Німеччині має суттєві особливості. Функції нагляду за діяльні­стю банківської системи здійснює Федеральне відомство з на­гляду, яке встановлює жорстке співвідношення між розмірами власного капіталу банків та загальною сумою ліквідності, вста­новлюється сума виданих кредитів, яка не повинна перевищу­вати власний капітал банків більш ніж у 18 разів. Нормативне контролюється обсяг та структура ліквідності, до речі, передба­чається, що банки: по-перше, повинні мати достатню кількість готівкових коштів або ліквідних активів; по-друге, забезпечува­ти необхідні касові кошти на перспективу за рахунок відповід­ної тимчасової структури платежів по зобов'язаннях; по-третє, підтримувати належний рівень диверсифікованості депозитної бази. Якість ліквідності повинна забезпечувати надійність функ­ціонування банківської системи.

В цілому можна констатувати, що Німеччина має, як і більшість розвинутих промислових країн, дуже багатоярусну та високорозвинену банківську систему, в яку входять більше 5000 банків різної величини та спеціалізації. У ході загального еконо­мічного, політичного, суспільного та правового розвитку Німеч­чини ця система стала могутньою галуззю господарства, яка відпо­відає всім вимогам сучасного індустріального суспільства.

Розглянемо правове положення банківської системи Велико­британії.

До 70-х років англійська банківська система характеризува­лась розподілом праці між банками, які мають давні традиції. Депозитні банки приймали депозити, видавали кредити та здійснювали розрахунки. Ділові банки займалися фінансуван­ням міжнародної торгівлі та емісією цінних паперів.

Сьогодні банківська система Великобританії рухається до системи універсальних банків за типом німецької моделі. Для наочності складемо схему банківської системи Великобританії (рис. 8).

У Великобританії Банк англії має жартівливу назву: «Стара леді на Треднидлстріт» (Треднидлстріт — вулиця, на якій роз­міщується Банк Англії). Практика діяльності Банку Англії відрізняється від методів інших центральних банків. Ці відмінності спричинені історією формування банківської системи Велико­британії. Банк Англії був заснований у 1694 році як приватна акціонерна компанія. Це був перший акціонерний комерційний банк, тому з ним традиційно пов'язується початок розвитку бан­ківської системи. У 1946 році Банк Англії був націоналізований, і зараз є центральним банком Великобританії.

 
 


Рис 8

 

В даний час Банк Англії виконує такі функції:

— емісійний банк;

— управляє грошово-кредитною політикою;

— здійснює нагляд.

Закон «Про банківську діяльність» 1979 року дав Банку Англії повноваження видавати ліцензії і контролювати діяльність всіх фінансових установ, які приймають вклади у населення. Зараз Банк Англії має широкі повноваження на отримання інформації, а також має право відкликати ліцензію банку на здійснення бан­ківських операцій.

Крім того, Банк Англії відповідає за здійснення контролю за діяльністю всіх установ, які здійснюють операції на ринку дер­жавних облігацій та цінних паперів. Банк втілює в життя грошово-кредитну політику уряду за допомогою двох інструментів:

— вимога щодо збереження певної мінімальної суми резервів безпосередньо впливає на здатність комерційних банків пропо­нувати позики;

— встановлює мінімальну відсоткову ставку шляхом визна­чення відсоткової ставки на державні цінні папери.

Ці два інструменти мають значний вплив на банківську сис­тему та грошову політику Великобританії. Більше того, грошо­во-кредитна політика є зараз основним інструментом економіч­ної політики уряду Великобританії.

Банк Англії є одним з найменш незалежних банків. На його діяльність суттєвий вплив має Казначейство.Воно уповноваже­не давати центральному банку рекомендації після попередніх консультацій з ним,

Керівництво Банку Англії призначається урядом. Керуючий, його заступник та 16 директорів належать до верхівки англійсь­кого фінансового «олімпу» і займають керівні посади у найбіль­ших промислових монополіях, банках та страхових компаніях.

У Великобританії до числа найбільших банків можна відне­сти: Barclaus Ваnк, National Westminster Bank, Midland Bank та Lloyds Bank. Сьогодні вони працюють як універсальні банки, які, за виключенням пайової участі у промислових підприєм­ствах, надають всі найважливіші види фінансових послуг.

Торговельні банки є інвестиційними банками, які зосеред­жують свою діяльність на наданні послуг великим компаніям, фінансовим установам, компаніям з управління капіталовкла­деннями, пенсійним фондам та державним інвесторам. Вони мають справу як з борговими інструментами, так і з акціонер­ним капіталом.

Обслуговування державних боргів передбачає управління випуском державних боргових зобов'язань. Послуги, пов'язані із акціонерним капіталом, передбачають управління випуском акцій для корпорацій. Торгівельні банки здійснюють управлін­ня випуском акцій, організовують гарантування розміщення ви­пуску цінних паперів емісійним консорціумом цих банків, бе­руть на себе зобов'язання викупити акції, які не були придбані. Вони також здійснюють контроль за розмірами своїх інвестицій та інвестицій своїх клієнтів, їх ризиковістю, торгуючи фінансо­вими інструментами. Також вони пропонують консультаційні послуги з фінансових питань корпораціям, забезпечують спеціа­лізовані поради з таких питань, як отримання фінансування для проведення злиття компаній або придбання однієї компанії іншою та з інших питань.

Що стосується іноземних банків, то в Лондоні їх більше 250. Це більше, ніж у будь-якому іншому фінансовому центрі світу. Надання так званих «гуртових послуг» або обслуговування вели­ких корпорацій —- торгівля різноманітними фінансовими інстру­ментами, — є міжнародним бізнесом. Така торгівля відбувається по всьому світу 24 години на добу. Тому, щоб скористатися та­кими перевагами, банки намагаються забезпечити активне та постійне здійснення своїх операцій по всьому світу. Коли банк припиняє торгівлю на одному ринку у зв'язку з його закриттям, він повинен скоригувати свої позиції на цьому ринку та розпо­чати торгівлю на іншому ринку з цих позицій.

До інших фінансових установ, які входять у банківську сис­тему Великобританії, можна віднести:

— установи грошового ринку;

— установи по накопиченню коштів для будівництва;

— установи з приватної оплати кредитів;

— спеціальні установи по довгострокових кредитах. У цілому можна констатувати, що сучасна банківська систе­ма Великобританії — це результат тривалого розвитку, плід склад­них економічних перетворень, які спираються не тільки на еко­номічні закони розвитку, але і на цілий комплекс нормативних актів.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що розвиток міжна­родних фінансових ринків, зростання зовнішньої торгівлі, розвиток нових фінансових продуктів, а також утворення Європейсь­кого союзу спричинило те, що все більше кредитних установ виходять за межі національних кордонів. Тому все більшу роль набуває не тільки конкуренція з іноземними кредитними уста­новами, але і співробітництво з ними. Виходячи з цього, вив­чення правового становища банківських систем інших країн стає особливо актуальним для майбутніх юристів та економістів.

ПІДСУМОК

У цій главі були розглянуті основи міжнародного банківсь­кого права. Можна стверджувати, що міжнародне банківське право являє собою комплексну правову систему, яка об'єднує норми різної юридичної природи. Набуті знання про порядок організації та функціонування банківських систем інших країн повинні допомогти майбутнім фахівцям уникнути тих помилок, які мають місце в Україні сьогодні. Результатом використання міжнародного досвіду побудови банківських систем повинна стати ефективна банківська система, яка може адекватно впливати на стабілізацію економіки України.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.7.202 (0.042 с.)