Правові основи організації банківської системи України

Банківська система України — один із найважливіших еле­ментів її фінансової системи. Як і вся економіка України, банківська система сьогодні зазнає кардинальних змін, які торка­ються структурної і функціональної її частини. Зміни фіксують­ся банківським законодавством, розробка якого здійснюється на основі міжнародного досвіду, досвіду перших років економіч­них реформ на Україні, сучасних уявлень про суть та призна­чення банківських установ.

Економічна природа банків виражається в їх специфічній функції: виконувати на економічному ринку роль особливих фінансових посередників. В такій ролі банки залучають вільні грошові кошти, які звільнюються в процесі господарської діяль­ності одних суб'єктів — держави, господарюючих структур, фізич­них осіб — та надаються на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової направленості на тимчасове користування іншим. Тим самим вони виконують функцію бан­ківського кредитування.

Саме система банків акумулює величезний фонд грошових коштів як в готівковій, так і в безготівковій формі. Таким чином відбувається поступовий перерозподіл капіталу — як міжгалузе­вий, так і міжрегіональний.

Банк -- це установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредит­них ресурсів, касове та розрахункове обслуговування господар­ства держави, виконання валютних та інших банківських опе­рацій. Визначення поняття «банк» у законодавстві різних країн містять різний набір сутнісних рис, але практично у всіх обо­в'язковим є закріплення в тій чи іншій формі як мінімум двох банківських функцій: кредитування та розміщення на банківсь­ких рахунках вкладів клієнтів.

Історія становлення та розвитку банківської справи свідчить про те, що сукупність банківських організацій може існувати та існує в трьох формах.

Перша форма була представлена багатьма незалежними одна від одної кредитними організаціями, кожна із яких могла вико­нувати будь-які із прийнятих на той час банківських операцій, включаючи емісію готівкових коштів. Крім того, були відсутні стійкі взаємозв'язки між цими кредитними організаціями, а їх взаємодія спеціально ніким не координувалася. Звичайно, вони керувалися діючими в країні законами, проте ще не з'явився спеціальний орган, вповноважений державою на управління цією частиною економіки. Такий етап розвитку банківської справи пройшли багато країн світу.

З другою формою ми маємо справу тоді, коли в країні існує лише одна банківська організація, яка має розгалужену мережу філій, яка охоплює всю країну. Саме така форма склалася в СРСР та в ряді соціалістичних країн. У даному випадку мова йде про Держбанк СРСР та державні банки цих країн та Їх філії. Як і в першій формі, банківська справа і в цьому випадку має однорівневу організацію.

Третя форма — це велика кількість банківських організацій, які розпадаються на дві чисельно нерівні частини: на одному боці центральний банк, а на іншому — комерційні банки. Спе­цифічною особливістю цієї форми є те, що центральний банк уповноважений державою на управління всією сукупністю бан­ківських організацій. Так, відповідно Закону України «Про На­ціональний банк України», він проводить єдину державну гро­шово-кредитну політику, регулює діяльність банківської систе­ми в цілому, організує і здійснює міжбанківські розрахунки. Ці особливості свідчать про те, що у сукупності банківських органі­зацій з'явились ознаки системи та дворівнева форма побудови,

Якщо з цих позицій уважно розглянути банківську систему України, то в ній ми виявляємо зв'язки двох типів:

— між однопорядковими елементами банківської системи;

— між Національним банком та рештою суб'єктів банківсь­кої системи.

У першому випадку зв'язок забезпечує відносини коорди­нації між вказаними елементами системи, а у другому випадку

— перетворюється у відносини субординації, які, головним чи­ном, і забезпечують цілісність системи.

Виходячи з цього, можна дати таке визначення банківської системи України — законодавче визначена, чітко структурована сукупність банків, що функціонують в економіці країни.

Згідно з діючим Законом України «Про банки і банківську діяльність», банківська система України має дворівневу структу­ру і схематично виглядає так (рис. 9).

За станом на 1 січня 1998 року в Реєстрі банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ зареєстровано 227 банків. Із них створено у вигляді відкритих акціонерних това­риств — 133, закритих акціонерних товариств — 51, державних — 2, банків, створених за участю іноземного капіталу, — 22, у

 

 

 

Рис. 9

 

тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом — 6 банків. У 1997 року в банківську систему влилися 8 комерційних банків, із яких 6 мають у статутному фонді іноземний капітал. За період із 1992 року з Реєстру банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ вилучено 42 банки, з них у 1997 році — 10.

Стан системи комерційних банків України характеризує та­кож те, що на 01.01.1998 р. 63 банки віднесено до категорії про­блемних, 23 із них працюють у режимі фінансового оздоровлен­ня, 40 — у стадії ліквідації.

Комерційні банки мають майже 18 філій (мережа Ощадного банку України — близько 15 тисяч установ). Однак комерційні банки мають неоднакову мережу.

Найбільш широке розгалуження відділень і філій, причому по всій території України, — у чотирьох банків: Ощадбанку, АКБ «Україна», «Промінвестбанку» і «Укрсоцбанку».

Комерційні банки суто ринкового типу не мають такої ши­рокої мережі порівняно з тими, що виникли з колишніх держав­них банків. Лише найбільші з них (наприклад, «Правексбанк», Приватбанк та деякі інші) мають досить розгалужену мережу своїх філій,

Як зазначалося вище, правовим фундаментом банківської діяльності став Закон України «Про банки і банківську діяль­ність». В цьому нормативному акті визначено основні принци­пи побудови дворівневої банківської системи України, функції Національного банку України як центрального банку держави, її емісійного центру, банку банків та органу, що здійснює регу­лювання банківської системи України. Крім того, Закон перед­бачає правову основу діяльності комерційних банків та захист інтересів клієнтів. Безперечно, в даному законі неможливо було передбачити та охопити всі правовідносини, що виникли у про­цесі становлення та функціонування банківської системи, тому до нього неодноразово вносились зміни та доповнення. У травні 1999 року прийнятий закон України «Про Національний банк Ук­раїни».

Аналіз діяльності Національного банку з виконання покла­дених на нього нормативними актами основних цілей, завдань та функцій показує, що він якраз той елемент банківської систе­ми, який безпосередньо і здійснює державне управління нею. При цьому, як буде показано нижче, використовуються пере­важно економічні методи управління, методи правового регу­лювання, які покликані створювати сприятливі правові, еко­номічні, організаційні умови для функціонування банківських установ. Більш докладно правовий статус Національного банку України розглядається в наступному параграфі.

Основою банківської системи є комерційні банки. Це уста­нови, що безпосередньо виконують функції кредитно-розрахун­кового обслуговування юридичних та фізичних осіб на комер­ційних принципах.

Всі функціонуючі комерційні банки можуть бути класифіко­вані за кількома ознаками (рис. 10).

Діяльність комерційного банку повинна базуватися на пев­них правових принципах. Розглянемо їх.

Основоположним правовим принципом роботи комерцій­ного банку є принцип роботи у межах реально залучених ресурсів. Він означає, що комерційний банк повинен забезпечувати не лише кількісну відповідність між своїми ресурсами та кредитними вкладами, але і досягти відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих ним ресурсів. Перш за все, це відноситься до строків тих та інших. Так, якщо банк залучає кошти, головним чином, на короткі терміни, а вкладає Їх пере­важно в довгострокові кредити, то його спроможність без затри­мок розраховуватися за своїми зобов'язаннями (тобто, його ліквідність) опиниться під загрозою. Наявність в активах банку великої кількості позик з підвищеним ризиком вимагає від бан­ку збільшення питомої ваги власних коштів у загальному обсязі його ресурсів.

Жорстка залежність активів банку від характеру його пасивів повинна враховуватися при визначенні економічних нормативів діяльності банків та при регулюванні їх операцій. Можливість здійснення тих чи інших специфічних банківських операцій (на­приклад, інвестиційних) детермінована структурою пасивів банку. Тому, розробляючи умови цих операцій та вимоги до банків, які можуть їх здійснювати, необхідно першорядну увагу приділяти джерелам формування відповідних пасивів.

Принцип роботи у межах реально залучених ресурсів, як фундамент комерційної діяльності банку, міняє всі її аспекти:

зростає зацікавленість банку у залученні депозитів, розвиваєть­ся справжня конкуренція за пасиви, яка звільняє переміщення кредитних ресурсів. В таких умовах повинно відбуватися реаль-

 

Рис. 10

 

не переміщення банківського капіталу в більш рентабельні та динамічні галузі.

Працювати в межах реально залучених ресурсів, забезпечу­ючи при цьому підтримку своєї ліквідності, комерційний банк може лише маючи високий ступінь економічної свободи у по­єднанні з повною економічною відповідальністю за результат своєї діяльності. Тому другим важливим правовим принципом, на якому базується діяльність комерційних банків, виступає прин­цип повної економічної самостійності, маючи на увазі і економіч­ну відповідальність банку за результати своєї діяльності. Еконо­мічна самостійність передбачає свободу розпорядження власни­ми коштами банку та залученими ресурсами, вільний вибір клієнтів та вкладників, розпорядження доходами, які залиша­ються після сплати податків.

Наступний принцип роботи комерційного банку — прове­дення ним самостійної, кредитної, процентної і депозитної політи­ки, орієнтованої на стан ринку фінансових ресурсів. Цей принцип виступає неодмінною умовою реалізації принципу економічної самостійності банку. Щоб нести повну відповідальність за ре­зультати, банк повинен бути вільним не тільки у розпорядженні своїми ресурсами, але й у визначенні строків та умов надання позик, проведення різноманітних банківських операцій, відсотків за кредитами, депозитів і т.д.

Взаємовідносини комерційного банку зі своїми клієнтами буду­ються як звичайні ринкові відносини. В цьому полягає четвертий принцип. Надаючи позики, комерційний банк виходить, перш за все, із корисності розміщення своїх кредитних ресурсів.

Розгляд основних правових принципів, на яких базується діяльність комерційних банків, свідчить про те, що рушійним мотивом їх діяльності є отримання прибутку на основі пере­міщення капіталу. Комерційні банки володіють самостійністю у діях, які співпадають із вимогами ринку. Вони несуть правову й економічну відповідальність за результати цих дій не лише по­точними доходами, але і своїм капіталом. Все це робить ко­мерційні банки повноцінними суб'єктами правових відносин.

Відповідно до чинних нормативних актів, комерційні банки виконують різноманітні функції.

Серед різноманіття функцій, які виконуються комерційни­ми банками, в першу чергу потрібно назвати найважливішу, при­таманну виключно кредитним установам, — функцію створення грошей У цьому випадку маємо на увазі здатність банків «ство­рювати та знищувати гроші» Цю функцію виконує вся банків­ська система в цілому за допомогою політики, яка здійснюється Національним банком через систему комерційних банків

За допомогою видачі кредиту позичальникам банки створю­ють допоміжний платіжний попит в межах економічної систе­ми Це допомагає уникнути кризи перевиробництва товарів, крім того, розумне збільшення грошової маси за допомогою кредит­них процесів не провокує інфляцію

Однією із найважливіших функцій комерційного банку є посередництво у кредиті, яке вони здійснюють шляхом перероз­поділу грошових коштів, які тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств та грошових доходів фізичних осіб Особливість посередницької функції комерційних банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони своєю діяльністю зменшують ступінь ризику та невизначеності в економічній системі

Наступна важлива функція комерційних банків — стимулю­вання накопичення господарюючими суб'єктами в рамках еконо­мічної системи. Здійснення структурної перебудови економіки повинно спиратися на використання, в першу чергу, внутрішніх накопичень господарства Саме вони, а не іноземні інвестиції, повинні складати основну частину коштів, необхідних для фор­мування економіки

Комерційні банки, виступаючи на фінансовому ринку із по­питом на кредитні ресурси, повинні не лише максимально мобілізовувати наявні в економічній системі збереження, але і сфор­мувати достатньо ефективні стимули для накопичення коштів на основі поточного споживання Стимули для накопичення та споживання коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків Крім високих відсотків, які вип­лачуються за вкладами, кредиторам банку потрібні серйозні га­рантії надійності розміщення накопичених ресурсів банку

Важливе значення для вкладників має доступність інфор­мації про діяльність комерційних банків та про їх гарантії, які вони можуть дати Вирішуючи питання про використання наяв­них у нього коштів, кредитор повинен мати достатню інформа­цію про фінансовий стан банку щоб самому оцінити ризик маибутніх вкладень Завдання банків — створити такі форми залу­чення коштів, які реально зацікавили б клієнтів в накопиченні ресурсів та сформували у них звичку до збереження, яка визна­чає інвестиційні можливості ринкової економіки

Наступна функція комерційних банків — посередництво у пла­тежах між окремими самостійними суб'єктами економічної сис­теми Створення системи незалежних комерційних банків при­звело до розосередження розрахунків та підвищення у зв'язку із цим їх ризиків, які повинні брати на себе комерційні банки У цих умовах особливо важлива відповідальність банків за своєчасне та повне виконання доручень своїх клієнтів по здійснен­ню платежів

Сучасний комерційний банк — установа універсального типу, яка виконує різноманітні банківські операції та надає послуги юридичним та фізичним особам

Відповідно до статті 3 Закону України «Про банки та бан­ківську діяльність» банки можуть виконувати такі операції

— залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів,

— здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування,

— ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів,

— фінансування капітальних вкладень за дорученням влас­ників або розпорядників інвестованих коштів,

— випуск платіжних документів і цінних паперів,

— купівля, продаж і зберігання платіжних доку ментів, цінних

паперів, а також операції з ними,

— видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі,

— придбання права вимоги з поставки товарів і надання по­слуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих

вимог (факторинг),

— придбання за власні кошти засобів виробництва для пере­дачі в оренду (лізинг),

— купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах,

— купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних ме­талів,

— залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки

і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики,

— довірчі операції за дорученням клієнтів,

— надання консультаційних послуг,

— проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету за дорученням Національного банку України,

— здійснення інших операцій з дозволу Національного бан­ку України

З правової точки зору, всі види діяльності комерційних банків прийнято розподіляти на три групи

— пасивні операції,

— активні операції,

— послуги.

Пасивні операції — це операції з формування банківських ресурсів Останні складаються із власних коштів банку та залу­чених коштів

активні операції — це розміщення банками власних та залу­чених коштів з метою одержання доходу Та забезпечення своєї ліквідності Вони тісно пов'язані з пасивними операціями Роз­міщуючи кошти в активи, банки постійно слідкують за гим, щоб частина коштів залишалася у вигляді обов'язкових та вільних резервів, щоб тривалість вкладень в активи відповідала трива­лості залучення коштів в пасиви Крім того, кредитні операції банків (в активах) призводять до появи додаткових коштів у па­сивах Все це вимагає від банків управління активними і пасив­ними операціями в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом бан­ківської діяльності

Крім операцій, пов'язаних з формуванням банківських па­сивів і розміщенням коштів в активи, банки займаються багать­ма іншими видами діяльності, які об'єднують в окрему групу, що дістала назву банківських послуг Характерною ознакою бан­ківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні до­даткові ресурси Свою діяльність з надання послуг банки здійсню­ють, як правило, в процесі виконання звичайних пасивних і активних операцій Єдине, що для цього додатково потрібно, — це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технологи

Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а у формі комісійних виплат Банківські послуги — надзвичайно доходний, майже безризиковий вид діяльності, тому у західних країнах він швидко розвивається Банки України тільки почи­нають освоювати сферу послуг Зараз широко надаються роз­рахунково-касові, трастові, консультаційні та інші послуги

Затримка розвитку банківських послуг відбувається як з вини банків, — тому що не всі послуги вони можуть надавати, так і з вини їх клієнтів, які не виявляють зацікавленості ними

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування Комерційний банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 10 % власного статутного фонду (це обмеження не поширюється на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують операції відповідно до чинного законо­давства) Юридичним особам, крім банків, забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України, здійснення таких банківських операцій

— залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів,

— здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування,

— ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів,

— купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних ме­талів.

В умовах розвитку ринкових відносин захист ділової, фінан­сової, технологічної та іншої інформації від розкрадання, не­санкціоноване використання, змінення або знищення набуває особливо важливе значення Для власника такої інформації вона має певну цінність, реальну вартість Тому необхідною умовою нормального функціонування банківської системи України та кожного банку окремо є збереження банківської таємниці

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки та бан­ківську діяльність», банківською таємницею є — відомості, що становлять інформацію про операції, рахунки та вклади клієнтів і кореспондентів банку

Банки в Україні гарантують таємницю вкладів своїх клієнтів та кореспондентів, а також нерозголошування операцій, які з ними проводяться Всі службовці банків зобов'язані зберігати в таємниці операції, які проводяться банком з рахунками його клієнтів і кореспондентів. Довідки про операції з рахунками юридичних осіб та інших організацій видаються самим органі­заціям, органам державної податкової служби з питань оподат­кування, органам Пенсійного фонду України з питань сплати страхових внесків, а також на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ Антимонопольного комітету України, державної контрольне ревізійної служби, арбітражного суду та аудиторським організаціям. Довідки про рахунки і вклади громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, також судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, податкової міліції у справах, що зна­ходяться в Їх впровадженні. Довідки про рахунки і вклади у разі смерті їх власника видаються особам, вказаним банку власни­ком рахунка і вкладу в заповідальному розпорядженні, держав­ним нотаріальним конторам у справах спадщини, що знаходять­ся на розгляді, а також іноземним консульським установам.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про Національний банк України», для здійснення своїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків та інших фінансово-кредитних установ інформацію про їх діяльність відповідно до наданої ліцензії та пояснення стосовно втриманої інформації і проведених операцій. Для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної ситуації Національний банк має право отримувати необхідну інформацію від органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суб'єктів господа­рювання усіх форм власності. Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбачених законодав­ством України. Крім того, відповідно до ст. 66 Закону України «Про Національний банк України», службовцям Національного банку забороняється розголошувати інформацію, що становить службову таємницю або має конфіденційний характер і стала відома їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків, і в разі припинення роботи в Національному банку, крім випадків, пе­редбачених законодавством України.

На грошові кошти та інші цінності, що належать юридич­ним особам та громадянам і знаходяться у банках, може бути накладено арешт або звернено стягнення. Арешт накладається тільки за рішенням судів і постановами слідчих органів або арбіт­ражних судів, а стягнення звертається лише за виконавчими листами, виданими судами за наказами арбітражних судів, та іншими виконавчими документами, а у випадках, передбачених законодавством, — на вимогу державних податкових інспекцій та Державного комітету України по матеріальних резервах і його органів. На грошові кошти та інші цінності іноземних та міжна­родних організацій, що знаходяться у банках, може бути накла­дено арешт або звернено стягнення тільки на підставі рішень судів або арбітражних судів в порядку, встановленому законо­давством. Конфіскацію грошових коштів та інших цінностей громадян може бути здійснено на підставі вироку суду, що на­брав законної сили, або винесеної відповідно до закону поста­нови про конфіскацію майна.

Правове положення банків в Україні визначає не лише За­кон України «Про банки і банківську діяльність», але й інші нормативні акти, такі як Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного ре­гулювання і валютного контролю», положення Національного банку України «Про кредитування», положення Національного банку України «Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій» та інші.

Однак немає нормативних актів, які б регулювали окремі сторони діяльності банків і їхні відносини з клієнтами, наприк­лад, про страхування вкладів населення, про зрощення бан­ківського і промислового капіталів тощо. Крім того, необхідно забезпечити своєчасний перегляд банківського законодавства (наприклад, у західних країнах це робиться, як правило, раз на 10 — 12 років). Для України, у зв'язку з швидкоплинними змінами умов, це необхідно робити раз на 3 роки,

Розвиток банківської системи в Україні вимагає відповідно­го банківського законодавства, тому повинні бути прийняті нові нормативні акти, які регламентують діяльність банківської сис­теми, що дасть можливість створити класичну дворівневу бан­ківську систему, яка відповідає вимогам ринкової економіки.

Банківська система, будучи важливою складовою ринкової економіки, справляє великий, багатосторонній вплив на життє­діяльність суспільства в цілому. Вона не лише забезпечує ме­ханізм міжгалузевого та міжтериторіального перерозподілу гро­шового капіталу, але і є ключовою ланкою розрахункового та платіжного механізму господарської системи країни.