Правова природа кредитування в іноземній валюті



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правова природа кредитування в іноземній валюті



Кредитування юридичних та фізичних осіб — традиційна бан­ківська послуга Кредитні операції складають основу активної діяльності комерційних банків, оскільки

по-перше, їх успішне здійснення веде до отримання основ­них прибутків, сприяє підвищенню надійності та стійкості банків, а невдах у кредитуванні супроводжує розорення та банкрутство,

по-друге, банки повинні акумулювати власні та залучені ре­сурси для кредитування інвестицій в розвиток економіки країни,

по-третє, ця діяльність при ц успішному здійсненні прино­сить прибуток усім її учасникам банкам, позичальникам та сус­пільству в цілому

З юридичної точки зору, кредитні відносини виникають тоді, коли банк набуває права вимагати від третіх осіб виконання зо­бов'язань у грошовій формі або видає поручительства за третіх осіб, які передбачають виконання зобов'язань у грошовій формі (надання гарантій або акцептні операції)

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 20 10 1998 р. «Про встановлення тимчасового по­рядку кредитування в іноземній валюті» комерційні банки-ре­зиденти можуть надавати кредити в іноземній валюті резиден­там експортерам товарів (робіт, послуг) для забезпечення діяль­ності, пов'язаної з виробництвом таких товарів (виконанням робіт, наданням послуг), у тому числі з частковим або повним конвертуванням їх у гривні на валютних біржах або конверсією в іншу іноземну валюту на валютних біржах чи міжнародних валютних ринках, згідно з умовами укладених кредитних дого­ворів та за умови мобілізації валютних ресурсів на відповідний строк Погашення таких кредитів здійснюється згідно з умовами кредитних договорів за рахунок надходжень в іноземній валюті від експорту товарів (робіт, послуг) позичальників

Комерційні банки можуть надавати кредити в іноземній ва­люті резидентам на придбання товарів критичного імпорту, які входять до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, та на придбання енергоносіїв При цьому погашення кредитів може здійснюватися як за рахунок надходжень в іно­земній валюті, так і шляхом купівлі іноземної валюти у порядку, встановленому чинним законодавством

Надання комерційними банками кредитів в іноземній валюті резидентам за рахунок іноземної валюти, залученої безпосередньо від фінансово-банківських установ іноземних країн у рамках міждержавних, міжурядових договорів або договорів з міжнародними фінансовими організаціями, переуступлених Національним банком України уповноваженим банкам за га

рантом, одержаним від Кредитної установи для відбудови (Німеч­чини), за кредитною лінією Європейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малого і середнього підприємництва;

також одержаних під гарантію Кабінету Міністрів України, здійснюється на умовах, передбачених договорами з нерезиден­тами. Погашення таких кредитів може здійснюватися як за ра­хунок надходжень в іноземній валюті, так і шляхом купівлі іно­земної валюти у порядку, встановленому чинним законодавством.

Кредитування в іноземній валюті здійснюється при суворо­му дотриманні певних принципів, які є головним елементом системи кредитування, оскільки відображають сутність та зміст кредиту.

Принципи кредитування -— основні положення, правила та умови, яких мають дотримуватись при здійсненні кредитування в іноземній валюті. Ці положення і правила визначаються при­родою, роллю, функціями кредиту і тими суспільними умовами, в яких вони проявляються.

Банківська система кредитування в іноземній валюті, що склалася в Україні, сьогодні являє собою систему, в якій зберег­лися окремі риси старої схеми і вводяться принципово нові еле­менти, притаманні сучасному етапу розвитку економіки. При цьому перелік принципів банківського кредитування в іноземній валюті залишився таким самим, як і до перебудови, але зміст кожного з них набув суттєвих змін.

Кредитування в іноземній валюті ґрунтується на таких за­гальних принципах, як цільова направленість, повернення, строковість, забезпеченість і платність. У Положенні Національно­го банку України «Про кредитування» перелічені принципи трак­туються як умови, що передбачаються кредитним договором, порушення яких розглядається як недоліки кредитної діяльності.

Правова сутність принципу цільового використання кредиту в іноземній валюті полягає в тому, що він має видаватися лише на визначені цілі — на замовлення тимчасової потреби позичаль­ника в додаткових коштах. У цьому відмінність кредитування від фінансування, оскільки останнє такої конкретної мети не має. Якщо ж припустити, що кредитом покриватимуться потре­би, які не мають тимчасового характеру, то позичені кошти не повернуться до кредитора і кредитування перетвориться на по­воротне фінансування. На практиці цей принцип здійснюється

шляхом надання кредиту на конкретні цілі (об'єкти) і знаходить відбиття у відповідному розділі кредитного договору, що вста­новлює конкретну мету кредиту і дозволяє здійснювати банків­ський контроль за дотриманням цієї умови позичальником.

Принцип строковості повернення кредиту відображає не­обхідність повернення отриманого від кредитора кредиту у виз­начений строк, обумовлений кредитною угодою.

У зв'язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальний і залежить від багатьох факторів, здійснювати дійовий контроль за поверненням кредиту можна лише за допо­могою встановлених строків його погашення.

Принцип строковості повернення кредиту знаходить своє практичне втілення у погашенні конкретного кредиту шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок кредитора і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів.

В ринкових умовах господарювання принципу строковості повернення кредиту надається особливого значення. Порушен­ня його є для кредитора підставою для застосування до пози­чальника економічних санкцій у вигляді збільшення процента за кредит, а при подальшій несплаті — пред'явлення фінансо­вих вимог у судовому порядку.

Аналіз практичної діяльності комерційних банків у галузі надання кредитів в іноземній валюті свідчить, що реалізація за­значеного принципу пов'язана з проблемами загального стану економіки держави, що зумовлює порушення термінів повер­нення кредитів і зростання безнадійної кредитної заборгованості.

З принципом строковості кредиту пов'язанийпринцип забез­печеності.

Однією з найбільш серйозних проблем, з якими зіштовху­ються комерційні банки, є ризик непогашення кредитів. Банки намагаються мінімізувати цей ризик за допомогою різних спо­собів забезпечення повернення кредиту.

Забезпечення — це види та форми гарантованих зобов'язань позичальника перед кредитором (банком) за повернення креди­ту в іноземній валюті у випадку його можливого неповернення позичальником.

Цивільним кодексом України передбачається, що виконан­ня зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, заставою, по­ручительством, завдатком та гарантією. Кожний з названих способів має за мету примусити позичальника виконати свої кре­дитні обов'язки.

Всі забезпечуючі зобов'язання є додатковими до основного зобов'язання, у випадку, що розглядається — до кредитного зо­бов'язання. Іншими словами, основне зобов'язання визначає долю додаткових зобов'язань, тому:

— при припиненні дії основного зобов'язання (кредитного договору) припиняється дія додаткового зобов'язання (застави, поручительства і т.д.);

— при погашенні частини кредиту і за згодою кредитора може бути пропорційно зменшена сума (обсяг) забезпечуючого зобов'язання.

У той же час, якщо угода про забезпечуюче зобов'язання з тих чи інших причин втрачає силу, то це не тягне за собою недієздатність основного зобов'язання (за кредитним договором).

Принцип забезпеченості тісно пов'язаний зпринципом плат­ності. Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ре­сурсів, але і оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм кредитного відсотка, став­ка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту, і за своєю економічною суттю являє собою ціну кре­дитних ресурсів. Банківський кредитний відсоток виконує три основні функції:

по-перше, економічна суть плати за кредит відображає фак­тичний перерозподіл між кредитором і позичальником додатко­во отриманого прибутку;

по-друге, з його допомогою здійснюється регулювання ви­робництва і обігу шляхом розподілу позичкових капіталів на га­лузевому і міжгалузевому рівнях;

по-третє, в процесі встановлення розміру банківського кре­дитного відсотка здійснюється певною мірою антиінфляційний захист грошових нагромаджень клієнтів банку в період кризово­го стану економіки держави.

Об'єм і умови надання кредитів залежать від кредитної полі­тики банку і визначаються рядом факторів: наявністю та варті­стю кредитних ресурсів, об'ємом та дохідністю депозитної бази банку, економічною ситуацією в регіоні, економічною та гро­шово-кредитною політикою держави та іншими.

Звичайно, кредит виступає у формі розстрочки платежу або грошової позики і виражає ті економічні відносини, які склада­ються між кредитором і боржником.

В умовах існування в Україні адміністративне регульованої економіки розвиток системи кредитування зовнішньоекономіч­ної діяльності характеризувався жорсткою централізацією в орга­нізації зовнішньоекономічних зв'язків, економічною і організа­ційною відособленістю суб'єктів господарювання від світового ринку, замкненістю банківської системи, виключно слабкою ефективністю використання вартісних важелів (цін, кредиту, процентних ставок) при ізоляції грошового обігу від міжнарод­ної валютної системи.

Здійснення економічних реформ значною мірою сприяло перебудові кредитної системи країни на ринкових началах. Кре­дитні інструменти стали широко використовуватися в діяльності комерційних банків. У сучасних умовах вагомо зростає роль кре­диту. Кредит обслуговує та стимулює здійснення збільшення різних видів внутрішньоекономічних зв'язків — внутрішньої торгівлі, обміну послугами, закордонною інвестиційною діяль­ністю, міжбанківського співтовариства у тих чи інших його фор­мах, відносин банків з експортними підприємствами і т.д. Роз­ширюється коло учасників кредитних відносин, застосовуються нові кредитні інструменти і в той же час ефективно використо­вуються традиційні механізми кредитування.

У сучасних умовах значну роль відіграє валютний кредит. Валютний кредит різновид міжнародного кредиту, що надаєть­ся у грошовій формі та використовується або для придбання товарів, або для покриття пасивного сальдо платіжного балансу. Валютний кредит видають банки при кредитуванні експорту чи імпорту товарів, або будівництві об'єктів країнами-кредитора­ми. В Україні валютні кредити — внутрішні кредити в іноземній валюті, що надаються банками, які уповноважені здійснювати валютні операції.

Розглянемо види кредиту, які надаються банками. Відобра­зимо їх схематично (рис. 46).

Крім того, необхідно виділити кредитування:

експортно-імпортних операцій;

 
 

 


Рис. 46

 

державних організацій з метою погашення зовнішньої за­боргованості;

діяльності спільних підприємств;

як різновид розрахунків.

Порядок отримання та використання валютних кредитів для державних потреб, з метою погашення зовнішньої заборгова­ності визначено постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. «Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу».

Правова організація кредитних взаємовідносин комерційних банків з юридичними особами визначається багатьма фактора­ми, включаючи стратегію і тактику банку, розмір статутного фонду і власних коштів та інше. Процес кредитування в іно­земній валюті складається з ряду етапів, кожний з яких забезпе­чує вирішення конкретних задач, а в сукупності вони направ­лені на досягнення мети банківського кредитування — отри­мання банківського прибутку,

Сьогодні процес кредитування в іноземній валюті можна по­ділити на такі етапи:

розгляд кредитної заяви та співбесіда з позичальником;

вивчення кредитоспроможності клієнта;

підготовка та укладання кредитного договору;

кредитний моніторинг.

На першому етапі кредитування в іноземній валюті здійсню­ються аналіз і попередній відбір заявок клієнтів на отримання кредиту. При зверненні за отриманням кредиту в іноземній ва­люті юридична особа подає в банк заявку, в якій зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика та економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк повинен оцінити сильні та слабкі сторони представ­леного для кредитування об'єкта, в першу чергу вірогідність своє­часного повернення кредиту та процентів за його користування,

Крім заявки на кредит, на прохання банку позичальник по­дає банку ряд документів. Якщо рахунок юридичної особи відкри­тий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії ста­туту та установчого договору, техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту в іноземній валюті, графік надходжень та платежів на весь термін користування кредитом в іноземній ва­люті, копії документів про підтвердження угод, що кредитують­ся, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтер­ський баланс та фінансові звіти на останню звітну дату. До бан­ку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому для визначення фінансового стану і кредитоспроможності клієнта.

Після ознайомлення з документами працівник банку пови­нен проводити попередню бесіду з майбутнім позичальником, що має велике значення для остаточного вирішення питання про надання кредиту. Це також дає можливість банку з'ясувати важливі деталі, пов'язані із заявою про отримання кредиту в іноземній валюті, визначити своє ставлення до клієнта, його пер­спективи.

На цьому етапі банк повинен приділити увагу достовірності

документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту в іноземній валюті.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності юридичної особи, тобто наявності передумов для одержання кредитів в іноземній валюті, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розра­хунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Кредитоспроможність розрахо­вується банками для кожного клієнта і може вимірюватися по­казниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу, при­бутковості, рентабельності, співвідношення інших статей балансу.

При аналізі кредитоспроможності клієнта банком проводить­ся ретельне вивчення фінансових можливостей позичальника, його спроможності своєчасно і в повному обсязі погасити кре­дит в іноземній валюті і проценти, якісне забезпечення кредиту, здатність позичальника виробляти та реалізовувати конкурен­тоспроможну продукцію (послуги) та ін.

Аналіз кредитної заявки юридичної особи, його кредито­спроможності базується на використанні різних джерел інфор­мації, серед яких: матеріали, отримані безпосередньо від клієнта;

матеріали про клієнта, які містяться в архівах і базах даних бан­ку; відомості, які при потребі можуть бути або вже отримані банком від зовнішнього оточення юридичної особи (постачаль­ники, покупці продукції, кредитори тощо); звіти й інші офіційні матеріали різних установ та організацій.

З метою отримання більш повної картини про господарсь­ко-фінансову діяльність юридичної особи, уточнення і перевірки достовірності поданої інформації та документів банками можуть здійснюватися перевірки на місцях. Програма відвідування клієнта на місці повинна бути добре і детально продуманою і переслідувати конкретні цілі.

Після проведення оцінки кредитоспроможності і господарсь­ко-фінансового стану позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до третього етапу надання кредиту — розробки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного догово­ру. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає суму і строк кредиту в іноземній валюті, спроби видачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови. Після того, як чітко визначені характеристики кредиту, а за договором до­сягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст кредитного договору.

Кредитний договір є правовою основою відносин між бан­ком та позичальником, які виникають, з приводу кредиту в іно­земній валюті.

Кредитний договір в іноземній валюті — це угода між юри­дичними особами, яка спрямована на встановлення між ними прав і обов'язків і у відповідності з якою кредитор передає пози­чальнику кошти за обумовлену плату у вигляді відсотків від пе­реданої суми, а останній зобов'язується надати банкові необхід­не забезпечення кредиту, використовувати його на обумовлені цілі, повернути в установлений термін і сплатити відповідні

відсотки.

За своїми ознаками і зобов'язальними елементами кредит­ний договір в іноземній валюті має багато спільного з договором

позики.

Відмінності і особливості зазначених договорів, в першу чергу,

обумовлені тим, що однією із сторін в кредитному договорі ви­ступають банки. В той же час в якості позикодавця можуть вис­тупати будь-які фізичні та юридичні особи.

Предметом договору позики можуть бути грошові кошти та майно, визначене родовими ознаками. Предметом кредитного договору, як правило, є грошові кошти. Кредитний договір є консенсуальним. Його укладання спричиняє зобов'язання кре­дитора надати кредит. Договір позики є реальним.Не можна спонукати позикодавця до передачі позичальнику обумовлених сум або майна.

Кредитний договір в іноземній валюті укладається в пись­мовій формі як шляхом складання одного документа, підписа­ного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листа­ми, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає. До умов кредитного договору в іноземній валюті належать: об'єкти кредитування, розмір кредиту, умови його надання та погашення позичок, відсоткові ставки за користу­вання кредитами та порядок сплати відсотків, умови здійснення банківського контролю за використанням коштів, засоби забез­печення виконання позичальником зобов'язань за договором, майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Визначення відсоткової ставки є однією із найскладніших задач кредитування. Кредитор намагається встановити достат­ньо високу ставку для того, щоб отримати прибуток з кредиту та компенсувати всі свої затрати і ризики. Проте ставка повинна

бути достатньо низькою, щоб позичальник не звернувся до дру­гого кредитора та міг успішно погасити кредит Чим вищий рівень конкуренції на ринку банківських кредитів тим гостріша не­обхідність підтримувати відсоткову ставку на розумному рівні, який можна співставити з рівнем конкурентів на даному сег­менті ринку По мірі розвитку ринкових відносин в Україні пи­тання про встановлення оптимальної відсоткової ставки по кре­дитах в іноземній валюті набуває все більшої і більшої актуаль­ності

Як уже зазначалося, кредити служать головним джерелом доходів банку та водночас головною причиною ризику Від струк­тури та якості кредитного портфеля залежать стабільність банку та його майбутнє Тому всі банки, які відповідають сучасним

вимогам або які прагнуть їм відповідати, здійснюють кредитний моніторинг

Поняттякредитного моніторингу включає до свого складу систему спостереження за погашенням кредитів, розробку та прийняття заходів, які забезпечують вирішення цього завдання

Незважаючи на те, що сьогодні в банківській практиці вико­ристовуються різні способи кредитного моніторингу, всі вони ґрунтуються на головних принципах

1 Періодична перевірка всіх видів кредитів Кожні 30, 60 або 90 днів перевіряються всі великі кредити і вибірково — більш дрібні

2 Ретельна розробка етапів кредитного контролю з тим, щоб

забезпечити перевірку всіх важливих умов по кожному кредиту, в тому числі

відповідність фактичних платежів по кредиту розрахунко­вим даним,

якість та стан забезпечення кредиту,

повнота відповідної документації, можливість отримати у своє розпорядження забезпечення та юридичне право починати при необхідності судові дії по відношенню до позичальника,

оцінка змін фінансового положення та прогнози відносно збільшення або скорочення потреб позичальника у банківсько­му кредиті,

оцінка відповідності виданого кредиту кредитній політиці банку та стандартам, які розроблені контролерами зі сторони регулюючих органів по відношенню до кредитного портфеля.

3 Найбільш часті перевірки проблемних кредитів, збільшення частоти перевірок по мірі росту проблем, пов'язаних з конкрет­ним кредитом

4 Більш часті перевірки кредитів в умовах економічного спаду

або появи значних проблем у тих галузях, в які банк уклав знач­ну частину своїх ресурсів (наприклад, помітні зміни податково­го та експортно-імпортного законодавства, поява нових конку­рентів або зміна технологи, які вимагають використання нових методів виробництва та реалізації продукції)

Важливим елементом кредитного моніторингу є внутрішній аудит кредитування Така перевірка здійснюється (як негласно, так і відкрито) відділом, який підзвітний контролеру банку Кон­тролер знаходиться у безпосередньому адміністративному підпо­рядкуванні президента банку або особи, яка його заміщує.

Аудиторська перевірка має за мету визначити:

стан залишків на банківських рахунках по прострочених кре­дитах,

реальну ситуацію з забезпеченням повернення кредитів та скороченням кредитного ризику,

стан з організацією кредитного процесу відповідність прак­тики видачі та погашення кредитів вимогам кредитного мемо­рандуму банку, правильність відображення всіх кредитів в об­лікових документах, особливо по пролонгованих та простроче­них кредитах, стан резервів на покриття збитків по кредитах.

Перевірка дотримання порядку кредитування включає кон­троль за обліком заявок на отримання кредитів в реєстраційно­му журналі, основними реквізитами якого є дата надходження, назва та адреса прохача, сума, призначення, термін, відсоткова ставка, забезпечення та примітки У примітках вказуються дата передачі справи на розгляд кредитного комітету та його рішення

Аудитор перевіряє правильність оформлення та ведення кре­дитного досьє. Зазвичайно у кредитному досьє документи сконцентровані у таких розділах:

основна кредитна документація (копії кредитних договорів та угоди забезпечення застави, банківської гарантії, страхування і таке інше, довіреність на право підписання документів, по свідчення про стан забезпечення, графік погашення кредиту),

основна фінансово-економічна інформація про позичальника (коли балансів та звітів про прибуток та збитки, бізнес-план,

інформація про грошові надходження, копії ліцензії та податко­вої декларації);

матеріали про кредитоспроможність (аналіз, підготовлений у самому банку-кредитору, аналітичні документи, які отримані від інформаційно-кредитних бюро, відповіді на запити в банки та комісії про кредитну історію потенційного позичальника та ін.);

переписка з клієнтом з питань видачі та погашення кредиту, записи зустрічей та телефонних розмов з цього питання.

У випадку погашення кредиту складається справка про зак­риття справи та передачі її до архіву. У випадку, коли кредит не погашено, справа передається до юридичного відділу банку з метою відкриття позову про неповернення кредиту та надання справи в арбітраж. Аудитор перевіряє правильність оформлення всіх документів, наявність необхідних реквізитів, посилань та підписів. Він звертає увагу на те, що в суму кредиту не повинна включатися сума сплаченого страхового внеску або нотаріаль­ного платежу при оформленні застави або суми гарантії.

У звіті про результати аудиторської перевірки робляться вис­новки відносно:

загального стану надання кредитів та їх погашення;

основних причин кредитних неплатежів (в результаті недо­статньої кваліфікації співробітників, які займаються цими про­блемами, практики видачі кредитів поза встановленою процеду­рою — за вказівкою керівництва банку);

положення зі списанням безнадійних кредитів;

стан фондів для покриття заборгованості по кредитах;

стан ведення кредитного обліку та іншої документації, в тому числі кредитного досьє. Містяться рекомендації відносно фінан­сових, кадрово-організаційних та інших заходів по вирішенню проблеми погашення кредитів. Звіт представляється президенту банку та раді директорів.

Перевірка кредитів необхідна для здійснення програми ро­зумного кредитування. Вона допомагає керівництву банку не лише швидше виявляти проблемні кредити, але й постійно кон­тролювати відповідність кредитної політики банку діям уповно­важених співробітників кредитного управління (відділу).

Кредитний контроль допомагає також банку в оцінці сукуп­ного ризику та здійсненні відповідних превентивних заходів щодо укріплення фінансової стійкості банку.

При здійсненні кредитування в іноземній валюті необхідно врахувати не лише високий рівень прибутковості цих операцій, але й високий ступінь їхнього ризику, пов'язаний з повільним проходженням міжнародних платежів, складністю застосування закону «Про заставу» при реалізації схеми забезпечення повер­нення кредиту.

Управління кредитним ризиком є одним з основних у

банківській справі. Процес управління кредитами заслуговує особливої уваги, тому що від його якості залежить успіх роботи банку.

Основу всього процесу управління кредитами становить кре­дитна валютна політика.Кредитна валютна політика — сукупність правових, економічних та організаційних заходів та форм, які проводяться комерційними банками при наданні кредитів в іно­земній валюті. Політика визначає об'єктивні стандарти та пара­метри, якими мають керуватись працівники банку, котрі відпо­відають за надання і оформлення позик та управління ними. Коли кредитна політика сформована правильно, чітко прово­диться зверху і добре розуміється на всіх рівнях банку, вона доз­воляє керівництву банку підтримувати стандарти в галузі креди­тування, уникати зайвого ризику та правильно оцінювати мож­ливості розвитку справи. Особи, які здійснюють контроль за роботою банків, вважають, що розумна кредитна політика банку є основою для правильного управління кредитним ризиком. В Україні, незважаючи на те, що банки самі розробляють свою кредитну політику, вони часто не дотримуються її курсу, інколи тому що це зменшує їхні можливості щодо надання кредитів, а інколи просто через некомпетентність службовців банку. Ос­новне призначення кредитної валютної політики — це забезпе­чення послідовності дій та дотримання надійності, чіткості в роботі.

Надання кредитів відіграє центральну роль в операціях ко­мерційних банків. Ця функція банків являє собою дуже важли­вий надмірно чутливий процес. Банк має визначити, які креди­ти буде надавати, які ні; скільки кредитів кожного типу; кому і на яких умовах він буде їх надавати. Ризик не можна ігнорувати. Всі ці важливі рішення вимагають, щоб метою політики банку була підтримка оптимальних співвідношень між кредитами, де­позитами та іншими зобов'язаннями і власним капіталом. Здо-

рова кредитна валютна політика сприяє підвищенню якості кре­дитів. Цілі кредитної політики мають охоплювати певні елемен­ти правового регулювання, ступінь допустимого ризику та ба­лансу кредитного портфелю банку,



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.102.4 (0.021 с.)