ТОП 10:

Поняття та структура кредитної системи



Кредитна система це:

1. Сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини.

2. Сукупність банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію грошових ресурсів і надають їх у позики.

Необхідність та передумови кредитної системи базуються :

а) на розвитку виробництва і розширенні торгівлі, що зумовлюють зростання обсягів грошового обороту і необхідність його організації;

б) виникає необхідність у специфічній формі підприємницької діяльності, пов’язаної з нагромадженням і розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку.

Ці чинники викликають появу особливих підприємств – інститутів кредитної системи, які поділяються на три великі групи: центральні банки, комерційні банки, спеціалізовані кредитно-фінансові установи (парабанки).

Перші дві групи становлять окрему ланку організації кредитних відносин – банківську систему країни, третя група формує окрему систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій.

Банківська система поділяється на:

1. Емісійні банки (центральні банки)

2. Неемісійні банки (комерційні банки):

· універсальні;

· спеціалізовані: інноваційні; інвестиційні; облікові; ощадні; біржові.

Парабанківська система поділяється на:

1. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути: лізингові компанії; факторингові компанії; ломбарди; кредитні спілки; страхові товариства; інвестиційні фонди; пенсійні фонди; розрахункові центри.

2. Поштово-ощадна система:

· поштові відділення;

· поштово-ощадні установи

Залежно від впорядкованості банків розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

1. Однорівнева банківська система.

2. Дворівнева банківська система.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацією їх операцій та функцій. Усі банки, що діють в країні перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтів.

Дворівнева банківська система складається з двох рівнів:

Верхній рівень – центральні (емісійні) банки, які обслуговують банківські інститути та урядові структури (НБУ).

Нижній рівень – комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі.

По вертикалі – це відносини щодо підпорядкування комерційних банків центральному банку.

По горизонталі – це відносини партнерства та конкуренції між комерційними банками.

Банківська система

Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність організаційно-правового виділення їх у самостійну, відносно замкнуту структуру, яка називається банківською системою. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Будується банківська система внаслідок за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку. Так, прийнятий у 1991 р. Закон України "Про банки і банківську діяльність" зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними. Тому банківська система - це законодавчо визначена, чітко структурована та субординована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємозв'язані в самостійну економічну структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

· відносно окремих банків як її структурних елементів;

· відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків. Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

1. Забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків.

2. Забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх в систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.

Не менш виразно проявляється відмінність функцій банківської системи як самостійної структури від функцій окремих банків. Банківська система спроможна виконувати три такі функції:

· трансформаційну;

· створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

· забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційну).

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами:

а) в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування (кредитні аукціони, кредитування через "облікове вікно", "ломбардне вікно", пряме кредитування окремих банків тощо) центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, розпочаті безпосередньо комерційними банками;

б) система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Якщо банк, як, наприклад, Ощадбанк України, спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції. Спільно, як складові системи ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей. Це ключова функція банківської системи. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної. Ця функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожний окремий банк потенційно спроможний брати участь у формуванні пропозиції грошей і заінтересований розширювати цю свою діяльність, оскільки вона дає йому додаткові доходи. І тільки система може визначити межі цієї діяльності, що адекватні попиту на гроші, і ввести в ці межі емісійну функцію кожного банку. Це досягається методами та інструментами грошово-кредитної політики центрального банку, реалізацію якої забезпечує система в цілому.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки. Як посередники на грошовому ринку, банки функціонують переважно за рахунок чужих капіталів - акціонерного капіталу, залучених коштів вкладників та позичок інших банків. Тому вони перебувають під постійним контролем і тиском з боку великої кількості клієнтів та акціонерів, дії яких визначаються не тільки економічними розрахунками, а й чутками, очікуваннями, припущеннями. Тому над банками постійно висить загроза паніки, яка може викликати обвальне вилучення депозитів та банкрутство, якщо цей процес своєчасно не зупинити.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється двояко:

· у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

· у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності, які включають:

· страхування банківських ризиків, передусім кредитних;

· страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

· створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків;

· створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів;

· централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками;

· створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю;

· створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків;

· узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).

У цих заходах виявляється організаційно-правове забезпечення стабілізаційної функції банківської системи. Кожний із них може бути реалізований лише в межах системи і є специфічним інфраструктурним елементом, що перетворює сукупність банків у якісно нове явище - банківську систему.

Банківську систему слід розглядати також відносно інших системних структур, з якими вона взаємодіє і створює як підсистема більш загальне утворення - економічну систему в цілому. Це, зокрема, бюджетна система, податкова система, валютна система, торговельна система тощо. Порівнюючи банківську підсистему з іншими, можна виявити в ній риси, які спільні для їх усіх, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність. До таких загальних рис можна віднести:

1. Поєднання багатьох однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки; однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за прибутковість і ліквідність.

2. Динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні. Так, з початком ринкової трансформації економіки Україна адаптувала свою банківську систему відповідно до вимог ринку і продовжує її вдосконалювати в міру побудови ринкової економіки: зростає кількість банків, удосконалюються методи банківської діяльності, розширюється коло їх операцій тощо.

3. Закритість системи. Банківська система є системою "закритого типу", що проявляється в концентрації уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, пов'язаній з грошовою сферою. Наприклад, банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою справою тощо. З іншого боку, суб'єктам інших систем заборонено займатися суто банківською діяльністю. Більше того, багато банківської інформації є по закону банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи. Водночас ця закритість є досить відносною. Адже банки функціонально постійно взаємодіють з іншими системами, зазнають впливу з боку останніх і самі проникають у сфери їх функціонування.

4. Саморегуляція системи. Банківська система теж має здатність до самонастроювання, саморегулювання: якщо один із банків банкрутує, його "нішу" негайно займають інші банки; якщо змінюється економічна ситуація в країні, банки негайно адекватно змінюють методи діяльності, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992-1994рр., коли всі банки перетворилися в універсальні, щоб вижити.

До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести:

· дворівневу побудову;

· поглиблене, централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;

· централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;

· наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

· гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.

Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити один державний банк і він може здійснювати на адміністративно-командних засадах і емісійно-касову функцію, і кредитно-розрахункове обслуговування господарської клієнтури, як це, по суті, було в СРСР. Не було двох рівнів банків і в слабо ринкових економіках, коли кожний банк виконував весь набір функцій - і емісійно-касових і кредитно-розрахункових.

При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або кілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. У зарубіжних країнах комерційними називають тільки частину банків другого рівня. Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних, у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків - кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо. На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників грошового обороту: фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує економіку відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент усієї банківської системи, вершиною якої є центральний банк.

Банки другого рівня відносно один одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, що конкурують між собою на грошовому ринку. Вони юридично й економічно відокремлені і будують свою діяльність на комерційних засадах з метою одержання прибутку. Заради прибутку вони обслуговують своїх клієнтів, зазнаючи при цьому великих ризиків: кредитних, процентних, валютних тощо.

Дворівневість банківської системи характеризується також чітким законодавчим розмежуванням прав і обов'язків кожної ланки системи, а також небанківських фінансових посередників. У багатьох країнах центральному банку надано право ліцензування банківської діяльності, право встановлювати економічні нормативи щодо діяльності комерційних банків, здійснювати тією чи іншою мірою нагляд і контроль за банками. З іншого боку, закони обмежують права центральних банків у комерційній діяльності, забороняють, зокрема, їм обслуговувати господарську клієнтуру. Цим комерційні банки захищаються від конкуренції з боку більш сильного - центрального банку, забезпечуються їхні права як банків другого рівня.

Звичайно, кожна інша система, що функціонує в економіці, теж має свою певну інфраструктуру, і в цьому розумінні банківська система не є винятком. Проте тільки в банківській системі інфраструктура є надзвичайно складною, багатопрофільною, життєво необхідною для функціонування окремих банків. Без деяких її елементів виконання банками окремих операцій буде вкрай неефективним, а то й просто неможливим.

Розрізняють два блоки банківської інфраструктури: внутрішній і зовнішній. Перший забезпечує стабільність банку, другий – у його взаємодії з зовнішнім середовищем.

До елементів внутрішньої інфраструктуривідносяться:

· законодавчі норми, які визначають статус кредитної установи, перелік виконуваних ним операцій;

· внутрішні правила здійснення операцій, які забезпечують виконання законодавчих актів та захист інтересів вкладників, клієнтів банку, його власних інтересів, в цілому методичне забезпечення;

· побудова звіту, звітності аналітичної бази, комп”ютерна обробка даних, управління діяльністю банку на базі сучасних комунікаційних систем;

· структура апарату управління банком.

До зовнішнього блоку банківської інфраструктури відносяться:

· інформаційне забезпечення;

· наукове забезпечення;

· кадрове забезпечення;

· законодавча база.

Банківське законодавство умовно можна розділити на три яруси.

Перший ярусмістить закони про центральний банк і закони, які регулюють діяльність комерційних банків.

Другим ярусом в системі банківського законодавства виступають закони, які відносяться до регулювання паралельно діючих інститутів і ті, які торкаються банківської діяльності. Такими законами, наприклад, можуть бути закони про біржу, акції і цінні папери, іпотеку, трасти і трастові операції, про діяльність фінансово-промислових підприємств, про інвестиційні фонди.

До третього ярусу відносяться закони загальної дії. До їх числа, наприклад відноситься конституція як головний закон країни. Положення такого закону має основоположне значення для банків, визначає ідеологію його діяльності, місце кредитних інститутів в економіці.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.125.29 (0.013 с.)