ТОП 10:

Маса грошей, що обслуговує грошовий обіг та її склад



 

Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон'юнктуру ринків, а значить - на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики. Завдяки цьому вивчення та правильне визначення маси грошей в обороті має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення.

Грошова маса – це сукупність залишків грошей у всіх формах, які знаходяться у розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент.

Довший час грошові системи багатьох країн спирались на жорстку прив’язку грошової маси до золота. Грошовій одиниці відповідала певна кількість золота, і, найголовніше, власники паперових грошей могли обміняти їх на золото. Динаміка цін на золото відігравала виключну роль в загальній ціновій кон’юнктурі і тим самим впливала на грошову масу. З відходом від цього золотого правила грошового обороту в якості забезпечення грошей виступають товарна маса і фінансово-економічні активи, включаючи золото та ін. дорогоцінні метали.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання - динаміка руху обсягу та структури. У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:

· за ступенем "готовності" окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;

· за формою грошових коштів (готівкові, депозитні);

· за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;

· за територіальним розміщенням та ін.

Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, які вже не е грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат – це визначена законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічна група ліквідних активів. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях.

Грошові агрегати формуються на основі таких принципів:

1. Грошова маса включає не лише готівкові гроші, а й депозити.

2. Уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.

3. Сукупна грошова маса включає також банківські внески, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

Грошові агрегати будуються шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: M0, M1, M2, МЗ.

М0- готівка яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб.;

М1 - М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання;

М2 - М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках;

М3 - М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

В окремих країнах, наприклад США, банківська статистика виділяє ще агрегат L, який складається з М3, а також банківських акцептів, комерційних паперів, державних цінних паперів, та деяких інших форм фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.

Наведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат М1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат перебуває під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів. Заслуговує уваги також агрегат М0. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату М1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші. В інших грошових агрегатах (М2, МЗ) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у спокої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільшою ліквідністю володіє грошовий агрегат М0 (готівка), ліквідність М1 нижча, ніж М0, але вища, ніж М2, оскільки вклади до запитання повинні бути повернені вкладнику за його запитом, а строкові вклади можуть протягом усього строку вкладу використовуватись банком для своїх цілей і повертаються вкладнику по закінченню цього строку.

Обсяг грошової маси в кожному агрегаті визначається такими факторами: обсяг агрегату М1 залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей; грошова маса М2 визначається рухом готівки і безготівкових коштів, які, в свою чергу, знаходяться в прямій залежності від заощаджень населення і залишків коштів на рахунках юридичних осіб. Звідси випливає, що якщо процес заощадження населення йде інтенсивно, населення довіряє банкам і тримає свої кошти на їх рахунках, то Національний банк має великі можливості збільшити грошову масу. Заощадження населення виконують ніби функцію забезпечення нових грошей. Обсяги агрегатів М2, М3, L – визначаються крім того і розвитком кредитних відносин, рівнем капіталізації грошових доходів суб’єктів обігу тощо.

Крім грошових агрегатів, існує показник, що називається грошовою базою. Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.
Грошова база включає запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.Грошова база – це гроші, які не беруть участі в кредитному обороті та грошовому обігу, але створюють базу для їх розширення. Ця категорія грошей може прямо контролюватись Національним банком, на відміну від інших елементів сукупної грошової маси. Вони мають не тільки велику ліквідність, а й показують дієздатність, центрального банку, його можливості виконувати свої зобов’язання.

Величину грошової бази можна визначити за формулою:

Гб = Г вип. + Г рез.,

де:

Гвип. - сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди;

Грез. - сума грошових коштів (резервів), які перебувають на кореспондентських рахунках банків у центральному банку.

Перший елемент (Гвип.) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 - більший на суму готівки в касах банків. Другий елемент (Грез.) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів M1, M2, МЗ. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів - це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, тобто за рахунок Грез., так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора. Тому безготівкові елементи грошових агрегатів значно більші за своїм обсягом від безготівкового елемента грошової бази. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Ступінь цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.

 

Швидкість обігу грошей

 

Інший фактор, який впливає на грошову масу – швидкість обігу грошей, тобто їх інтенсивний рух при виконанні ними функцій обігу і платежу. Для розрахунку цього показника використовують непрямі методи, серед яких:

1. Швидкість руху грошей в кругообігу вартості суспільного продукту або кругообігу прибутків визначається як співвідношення: валовий національний продукт або національний прибуток поділено на грошову масу (агрегати М1, або М2). Цей показник свідчить про зв'язок між грошовим обігом і процесами економічного розвитку.

2. Обертання грошей в платіжному обороті визначається співвідношенням: сума грошей на банківських рахунках поділено на середньорічну величину грошової маси в обігу.

Цей показник свідчить про швидкість безготівкових розрахунків. Використовуються також й інші показники швидкості обігу грошей. На швидкість обігу грошей впливають загальноекономічні чинники, тобто циклічний розвиток виробництва, темпи його зростання, рух цін, а також грошові (монетарні) чинники, тобто структура платіжного обороту (співвідношення готівкових і безготівкових грошей), розвиток кредитних операцій і взаємних розрахунків, рівень процентних ставок за кредит на грошовому ринку, а також впровадження комп'ютерів для операцій в кредитних установах і використання електронних грошей в розрахунках. Крім цих загальних чинників, швидкість обігу грошей залежить від періодичності виплати доходів, рівномірності витрат населенням своїх коштів, рівня заощадження і накопичення. Але так як швидкість обігу грошей обернено пропорційна кількості грошей в обігу, прискорення їх оборотності означає збільшення грошової маси. Збільшена грошова маса при тому ж обсязі товарів і послуг на ринку призводить до знецінення грошей, тобто в кінцевому підсумку є одним з чинників інфляційного процесу.

Швидкість обігу грошей виражається рівнянням:

V = QP : M ,

де:

V – швидкість обігу грошей;
Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовується;
P – рівень цін товарів і послуг;
M – маса грошей, що перебуває в обігу.

 

З кількісної теорії грошей випливає, що грошова маса залежить від швидкості обігу грошей: чим вища швидкість обігу грошей (при умові сталості товарообороту), тим менше грошової маси потрібно для обслуговування річного виробництва ВНП. Швидкість обігу грошей – це показник частоти переходу грошей від одного суб’єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій. Він показує, скільки разів у середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів чи послуг.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонаправленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи:

1. Ті, що діють на боці платоспроможного попиту.

2. Ті, що діють на боці пропозиції.

Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи - розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо. Зміна попиту на гроші виявляється в зміні бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високоліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивнішим за надходження і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємозв'язані показники з оберненою залежністю.
Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв'язків, збалансованістю ринку та ін. Чим глибший поділ суспільної праці, вища її продуктивність, тим частіше і більше кожний виробник "викидатиме" товарів у сферу обігу, частіше продаватиме й купуватиме їх, зумовлюючи прискорення обігу грошей. Але для цього потрібна належна збалансованість попиту і пропозиції на ринку, висока організованість ринкових відносин, коли виробник знає свого покупця ще до виходу з товаром на ринок. Велику роль тут відіграє розвиток маркетингу, що забезпечує максимальне прискорення товарних метаморфоз, а отже, й обігу грошей. Зростання ефективності суспільного виробництва скорочує період нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорюючи повернення в обіг грошей, що обслуговують цілі нагромадження в межах окремих індивідуальних капіталів. Велике значення у подоланні стримуючого впливу грошових нагромаджень на обіг грошей має розвиток кредитних відносин і банківської системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягами нагромадження грошей знову спрямовуються у сферу обігу, прискорюючи свій рух у межах обороту всього суспільного капіталу.

Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача. Зауважимо, що зміна швидкості грошового обігу не є дзеркальним відображенням зміни інтенсивності процесу суспільного відтворення. При зниженні останньої сповільнення обігу грошей відбувається лише до певної межі, поки його суб'єкти не відчують загрози знецінення грошей. За цією межею починають діяти чинники, що прискорюють обіг грошей. В умовах вільного ціноутворення споживачі починають прискорювати купівлю, щоб обігнати зростання цін й уникнути втрат від знецінення грошей. Починається купівля товарів "на всякий випадок". Коли знецінення грошей досягає значних розмірів, виникає ажіотажний попит, "втеча" від грошей до товарів, що ще більше прискорює їх обіг і зумовлює подальше знецінення. Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду - прискоренням чи уповільненням.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: при її збільшенні за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообороту, коли зростаюча потреба в грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним фактором. Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть при незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповільнення грошового обігу завжди входять до антиінфляційних програм як їх складова, а економічна ситуація, що характеризується уповільненням обігу грошей, є найсприятливішою для реформування грошової системи країни.

Швидкість обігу грошей - явище об'єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила дійових інструментів оперативного регулювання швидкості обігу грошей для впливу на кон'юнктуру ринку. Не випадково, представники кількісної теорії грошей тривалий час намагалися абстрагуватися від цього чинника впливу на економіку, вважаючи швидкість обігу грошей незмінною. Лише Дж. М. Кейнс довів безпідставність цього припущення і визнав, що швидкість обігу може істотно змінюватися і відчутно впливати на економіку. Тому абстрагування від цього чинника в економічних розрахунках, особливо в короткостроковій перспективі, недопустиме. Будучи пов'язаною оберненою залежністю з попитом на гроші, швидкість обігу грошей так само чутлива до зміни процента, як і попит на гроші. Оскільки ж рівень процента постійно й істотно коливається, швидкість обігу грошей, за Кейнсом, теж постійно і не прогнозовано змінюється. На цій підставі Кейнс узагалі поставив під сумнів реальність кількісної теорії грошей та можливість проведення ефективної монетарної політики і спрямував свої пошуки дійових інструментів регулювання економіки у фіскально-бюджетну сферу. М.Фрідман - засновник сучасної монетаристської теорії - слідом за Кейнсом визнав здатність швидкості обігу грошей до коливання. Проте він не погодився з Кейнсом щодо неможливості їх прогнозувати, що дало йому підстави відновити пріоритетну роль монетарної політики в державному регулюванні економіки. Передбачення зміни V дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни маси грошей в обороті. Наприклад, якщо V уповільнюється, то нейтралізувати такий вплив на ринок можна збільшенням пропозиції грошей, а якщо прискорюється - то зменшенням. Завдяки цьому вплив на масу грошей стає ефективним регулятивним заходом грошово-кредитної політики.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.233.215 (0.007 с.)