Рівновага на грошовому ринку

 

Дестабілізація грошової системи, а звідси – розвиток інфляційних процесів починається з порушення рівноваги на монетарному ринку, рівновагою між попитом і пропозицією грошей. Однак не існує надмірної пропозиції грошей взагалі. Вона як економічне явище може розглядатися лише стосовно попиту грошей. З цієї причини потрібно шукати такий механізм, який приводив би у відповідність виробництво і споживання, нагромадження та інвестиції.

Важливою функцією грошового ринку є забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Монетаристи опрацювали кілька теоретичних моделей встановлення рівноваги на основі взаємодії грошової маси, реальних доходів і норми процента.

 

 

r Ms

Процентна

ставка

r0 E

 

 

Md

0 M

Рис. 1. Грошовий ринок

 

На рис. 1 по горизонтальній вісі показано загальну кількість грошей (М), по вертикальній – номінальну процентну ставку. Пряма (Мs), яка вертикальна вісі абсцис, характеризує пропозицію грошей, яка вважається більш сталою величиною. Попит на гроші – змінна величина, динаміка якої показана у вигляді лінії (Мd), нахиленої вниз. За вищих процентних ставок суб’єкти ринку переміщують більшу частину своїх грошових залишків (що не приносять доходу) до високоліквідних активів.

Перетин ліній Мd і Мs у точці Е визначає не лише момент встановлення рівноваги монетарного ринку, а й показник рівноважної норми процента (r0), яка в даному разі є похідною величиною. З будь-якою більш низькою процентною ставкою рівень попиту на гроші перевершуватиме їх кількісну пропозицію. І навпаки, з будь-якою більш високою процентною ставкою пропозиція грошей перевищує рівень попиту. Тільки в точці Е пропозиція і попит збігаються (рівноважні).

Центральний банк може прийняти рішення про зменшення пропозиції грошей на урівноваженому ринку, щоб вирішити певні макроекономічні завдання. Цього можна досягти продажем цінних паперів на відкритому ринку, що призведе до скорочення надлишкових резервів комерційних банків і зменшення їхніх можливостей надавати позички своїм клієнтам. У разі збереження попиту на гроші, а отже і на банківські позички, на попередньому рівні, скорочення кредитних ресурсів банків призведе до ужорсточення банківського кредитування, передусім до підвищення позичкового процента. Конкуренція між економічними суб'єктами за банківські позички надасть цьому процесу тривалого характеру, поки процент не досягне нового рівноважного рівня, адекватного новим обсягам попиту і пропозиції, які скоротяться порівняно з попередніми. Крива пропозиції зміститься вліво (Ms), а точка рівноваги - вліво і вверх по кривій попиту (див. рис. 2). А відсоткова ставка зростатиме доти, доки не буде досягнуто нової рівноваги у точці (Е1) за нової вищої процентної ставки (r1).

 

Ms1 Ms Ms2

r2 E1

 

r0 E

E2

r2

Md

0 М1 М М2 гроші

 

Рис. 2. Рівновага на монетарному ринку.

 

Послаблення монетарної політики або зниження попиту на гроші призводить до протилежних наслідків. Якщо НБУ скуповує цінні папери на відкритому ринку, то тим він збільшує пропозицію грошей. Внаслідок цього лінія пропозиції (Ms) переміститься праворуч. Тепер точка (Е) вже свідчитиме про невідповідність попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, а нова рівновага (E2) досягається завдяки зниженню рівня процентної ставки (r2).

На відміну від пропозиції попит на гроші не може змінитися за бажанням банківської системи. Для цього потрібно, щоб у самій реальній економіці визріли необхідні передумови і чинники. Одним із таких чинників може бути зростання ВВП і національного доходу. У цьому випадку неминуче зросте попит на гроші, насамперед збільшиться потреба в трансакційних запасах. У реальній дійсності цим змінам відповідатиме збільшення попиту економічних суб'єктів на банківські позички. Для надання таких позичок банкам потрібні будуть додаткові резерви, і вони збільшать попит на ресурси на міжбанківському ринку. Проте задовольнити всі додаткові потреби в ресурсах таким способом банки не зможуть, бо загальна пропозиція грошей залишається незмінною. Між банками розпочнеться конкуренція за ресурси, відсутність яких спричинить зростання ставки процента на міжбанківському ринку, а потім і по інших позичках. У міру зростання рівня процента зростатиме альтернативна вартість зберігання грошей, і в економічних суб'єктів буде зменшуватись бажання накопичувати запаси грошей, а отже - одержувати додаткові позички. Звичайно, можуть з'явитися чинники, що зумовлять зниження попиту на гроші. Тоді всі розглянуті процеси (попит на позички, формування резервів, зміна процентної ставки) теж будуть запущені, але в протилежному напрямку. Проте в усіх випадках зміна ставки процента являє собою механізм урівноваження попиту і пропозиції, а кожний новий рівень процентної ставки є наслідком зміни попиту і пропозиції на грошовому ринку. З цього погляду рух процента підкоряється тим же ринковим силам, що й рух ціни на товарних ринках, що дає підстави розглядати процент як ціну грошей, що формується на грошовому ринку.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що таке грошовий ринок?

2. Визначити склад грошового ринку.

3. Що таке ринок грошей?

4. Що таке ринок капіталів?

5. Визначити поняття ринку цінних паперів.

6. Яка суть міжбанківського ринку?

7. Визначити поняття “попит на гроші”.

8. Які чинники спричиняють зміни в попиті на гроші?

9. Що таке грошова база?

10. У чому полягає зв’язок між банківськими резервами та масою грошей в обігу?

11. У чому полягає суть грошового мультиплікатора? Як він визначається?

12. Який механізм зв’язку між рівнем процентної ставки та обсягом маси грошей в обігу?

 

 

ТЕМА 5. ГРОШОВІ СИСТЕМИ

 

Елементи грошової системи

 

Грошові системи сформувались в XVI – XVII століттях з появою та затвердженням ринкового способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в більш ранній період. З розвитком товарно-грошових відносин та ринкового способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі. Зміст і структурні елементи грошової системи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни. Вона є складником ринкового механізму і юридично регулюється законами, встановленими державою Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обігу.

Грошова система – це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні. Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і розглядається як її складова. Центральний банк – це інституційний центр грошової системи. Йому належить вирішальна роль в організації та забезпеченні ефективного функціонування національної грошової системи. Основними елементами, що формують грошову систему країни є:

1. Найменування грошової одиниці.

2. Масштаб цін.

3. Валютний курс.

4. Види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу.

5. Регламентація безготівкового обороту.

6. Державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Найменування грошової одиниці – встановлений у законодавчому порядку грошовий знак. Він служить для вимірювання цін товарів та послуг. Грошова одиниця встановлюється законодавством країни з урахуванням соціально-економічних та історичних закономірностей і розвитку. Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично.

До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР – карбованець (рубль), сотою долею якого була копійка. Найменування "рубль" закріпилося за грошовою одиницею Росії відносно пізно – в XVII ст. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі – гривні. "Гривня" як грошова й вагова одиниця Стародавньої Русі походить від найменування обруча – прикраси із золота чи срібла, який носили на шиї ("загривку"). Частина цього обруча (рублена гривна), що оберталася в ролі грошей, стала основою найменування грошової одиниці "рубль" (карбованець).

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Величина вираження вартості товарів у грошовій одиниці в сучасних умовах визначається відповідно до основ формування вартості грошей. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн. Він представляє собою своєрідну "ціну" валюти однієї країни, виражену у валютах інших країн. В залежності від типу грошової системи валютний курс може визначатись ринком або встановлюватись державою в особі уповноважених нею органів. Залежно від соціально-політичного стану суспільства і розвитку ринкових відносин використовуються фіксовані валютні курси, плаваючі системи валютних курсів і системи валютних коридорів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким органом як правило є центральний банк країни. Випущені ним грошові знаки мають назву банківських білетів (банкнот).

Емісія казначейських білетів використовується для покриття бюджетних видатків і допускається в умовах глибокої кризи державних фінансів. Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарбниці. Вона вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур. У першому випадку, емітовані банкноти спрямовуються в реальний сектор економіки. Це створює матеріальні передумови для їх повернення до емітента внаслідок погашення позичок та для запобігання зайвого накопичення банкнот в обігу. В другому випадку, емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Але такий механізм працюватиме успішно лише за умови, що уряд повертатиме центральному банку одержані позики.

Окреме місце в грошовій готівці посідає розмінна монета. Вона відіграє допоміжну роль – забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці в країні дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується або взагалі відпадає.

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є безготівкові гроші, тобто залишки на рахунках в банках та небанківських кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках ("грошей безготівкового обігу" або "електронних" в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту. Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо.

Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи – її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Кожна держава, пристосовуючи грошову систему до своїх інтересів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Таким органом за традицією виступає центральний банк, в Україні – Національний банк України. Це передбачено Конституцією України та Законом “Про Національний банк України”. Основу діяльності НБУ складають: забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні; розробка і реалізація грошово-кредитної політики та здійснення повсякденного контролю за її реалізацією; стимулювання розвитку й зміцнення банківської системи України; забезпечення ефективного та безперебійного функціонування розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів тощо. Відносно усіх інших банків НБУ є монополістом у питаннях емісії національної валюти, кредитором останньої інстанції, забезпечує методичне керівництво банками, визначає порядок реєстрації і нагляду за діяльністю комерційних банків, здійснює інкасування, перевезення й зберігання резервів грошових знаків.

До інших органів, що забезпечують регулювання грошового обігу відносяться: Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів та комерційні банки.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

· відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

· переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей;

· збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

· випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

· розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

· посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи – відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.