Концепція ефективності та рівновага економічної системи.

Під час вивчення різних аспектів ринкової економіки – поводження споживача і діяльності фірми, ринків споживчих товарів і ринків факторів виробництва – в центрі уваги була часткова рівновага (partіal equіlіbrіum) – рівновага, що складається на окремому ринку. Однак у реальній дійсності ринки взаємозалежні, ціни одних економічних благ впливають на ціни інших. Рівновага, що виникає в результаті взаємодії всіх ринків, коли зміна попиту або пропозиції на одному ринку впливає на рівноважні ціни й обсяги продажів на всіх ринках, називається загальною рівновагою (general equіlіbrіum).

Ефект зворотного зв'язку — це зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміну цін, що сталися на пов'язаних з ним ринках. Наприклад, через розрив економічних зв'язків зменшилося постачання нафти в Україну, це призводить до її подорожчання, відповідно, стає дорожчий бензин, а це призводить до зменшення попиту на автомобілі, бензин і нафту. Крім того, подорожчання нафти призводить до ефекту заміщення її на вугілля. Отже, попит на нафту зменшиться, цс призведе до зменшення ціни на неї.

Тобто починається зворотний процес (зв'язок), і так кілька разів -кожний наступний імпульс матиме меншу силу, ніж попередній.

Загальна рівновага відбудеться тоді, коли ціни прореагували на вихідну зміну попиту чи пропозиції таким чином, що обсяги попиту і пропозиції стали рівні на всіх ринках. За цих умов на жодному ринку нсмас тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.

Досягнення загальної рівноваги – результат впливу зміни на одному ринку на всі інші ринки, у т. ч. і на той ринок, з якого почався рух. У цій взаємодії на передній план виходять взаємозалежність (взаємодоповнюваність і взаємозамінність) різних товарів. Тому найпростіший аналіз повинен включати як мінімум чотири етапи:

1) первинна зміна,

2) зміни на ринках взаємозамінних товарів,

3) ринки взаємодоповнюючих товарів,

4) ефект зворотного зв'язку.

Припустимо, що ціна на автомобіль піднялася з 7000 до 10 000 доларів. Це спричиняє зниження продажів з 20 до 15 млн автомобілів на рік (рис. 82а). Падіння попиту на автомобілі відіб'ється на попиті на бензин. Він скоротиться з 12 до 10 млн л на день. Це призведе до падіння ціни на бензин з 50 до 40 центів за літр (рис. 82б).

Зростання цін на автомобілі змусить багатьох відмовитися від покупки нового автомобіля і звернути свою увагу на товари-замінники, на мотоцикли і змусить довше експлуатувати старі машини. Наприклад, попит на мотоцикли зросте з 50 до 60 млн шт. на рік (рис. 82в). Це призведе до підвищення ціни на мотоцикли в середньому з 1000 до 1100 доларів.

Більш тривале використання старих автомобілів призведе до зростання цін на послуги з ремонту внаслідок збільшення попиту на такі послуги. Їх кількість зросте з 100 до 120 млн на рік, ціна на них у середньому підвищиться з 400 до 500 доларів (рис. 82г).

У результаті довшого використання старих автомобілів і розширення попиту на мотоцикли попит на нові автомобілі знизиться до 12 млн на рік. Це змусить виробників знизити ціну з 10 000 до 8000 доларів (рис. 82а).

Природно, така зміна рівноважної ціни викличе нову реакцію на ринках взаємодоповнюючих і взаємозамінних товарів, що призведе до встановлення нових рівноважних цін і обсягів на всіх ринках.

 

10 12

D

S

D`

Млн л день

б

P (бензин)

S`

0,5   0,4

Кількість ремонтів, млн на рік

г

P(ремонту)

D

S

D`

100 120

Млн авто на рік

а

S

S`

12 15 20

D

D`

P(авто)

S

D`

в

P(мотоцикла)

D

50 60

Млн мотоциклів на рік

 

 

Рис. 82. Взаємозв'язок ринків в економіці: ефект зворотного зв'язку

 

Рівноважні ціни і кількості визначаються з урахуванням ефекту зворотного зв’язку (feedback effect), що відображає зміну часткової рівноваги на даному ринку в результаті змін, що виникають на суміжних ринках під впливом первісних змін на даному ринку.

Аналіз загальної рівноваги показав, що зменшення пропозиції і відповідне зростання цін на деякому ринку призводить до падіння попиту на товари, що доповнюють, і його зростання на товари-субститути.

Умова Паретто-оптимального стану економіки

Функціонування ринкового механізму дозволяє не тільки досягти положення загальної рівноваги в економіці, а і забезпечити оптимальне функціонування економічної системи в цілому, досягти максимізації суспільного добробуту, що характеризується Паретто-оптимальним станом економіки. Він досягається тоді, коли виробництво і розподіл благ неможливо змінити таким чином, щоб збільшився добробут одних благ без зменшення добробуту інших. Основним критерієм за Паретто є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, за якого хоча б один учасник обміну може покращити своє становище без погіршення становища іншого економічного суб’єкта, вважається, що має місце розтрата ресурсів, а ситуація є неефективною за Паретто. Паретто-оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.

Ринок досконалої конкуренції забезпечує такий перерозподіл автоматично. У цьому процесі надзвичайно важливу роль відіграє рівноважна ціна. Якщо споживачі готові платити більше, ніж становлять граничні витрати виробництва, то підвищення ціни стимулює фірми нарощувати обсяги випуску до рівня, що забезпечує максимізацію прибутку. Ресурси переміщуються в дану галузь, споживачі покращують своє становище, купуючи додаткову продукцію аж до обсягу рівноваги. У разі досягнення рівноваги, де MV (гранична цінність продукту для споживача) = MC = P, немає жодної можливості покращити становище покупців чи продавців, отже, економіка стає ефективною за Паретто.

Є три умови Парето-оптимального стану економіки.

1. Ефективність у виробництві. Вона досягається тоді, коли неможливо збільшити випуск одного товару без зменшення випуску будь-якого іншого товару, і виражається в рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів.

Аналіз ефективності у сфері виробництва має два взаємопов’язаних аспекти: внутрішньогалузева ефективність – розподіл і використання ресурсів усередині галузі та міжгалузева ефективність – оптимальний розподіл ресурсів між галузями, трансформація структури виробництва.

Оптимальне розміщення ресурсів у галузі між окремими фірмами досягається, коли галузь випускає максимально можливий обсяг продукції і неможливо перерозподілити ресурси так, щоб збільшити випуск і знизити витрати. Це означає, що кожна фірма працює, застосовуючи технологічно та економічно ефективний способи виробництва, ресурси в галузі використовуються повністю. Технологічна ефективність дозволяє кожній фірмі максимізувати обсяг випуску за наявних обмежених ресурсів, а економічна ефективність дозволяє мінімізувати витрати виробництва заданого обсягу випуску.

2. Ефективність у споживанні. Вона показує взаємовигідність добровільного обміну благ між індивідуумами і характеризується рівністю граничних норм заміщення між будь-якими парами товарів для всіх споживачів.

Аналіз ефективності у споживанні й обміні дозволяє зробити два важливих висновки:

Ø якщо кожен учасник обміну максимізує свою корисність і при цьому відбувається взаємовигідна торгівля, то в результаті встановлюється рівновага, за якої розподіл благ є ефективним за споживанням і обміном;

Ø кожний ефективний розподіл є конкурентною рівновагою.

3. Ефективність на ринку продуктів. Структура випуску продукції є ефективною, якщо неможливо збільшити добробут хоча б одного індивідуума, не зменшуючи добробуту інших шляхом зміни структури продукції, що випускається. Рух униз по кривій виробничих можливостей, що має негативний нахил, супроводжується збільшенням виробництва одних товарів і скороченням виробництва інших, тобто зміною структури виробництва. Гранична норма трансформації (MRT) показує, від якої кількості одиниць одного товару варто відмовитися, щоб одержати кожну додаткову одиницю альтернативного товару, дотримуючись кривої виробничих можливостей. Вона виражається як відношення граничних витрат виробництва двох товарів. Ефективність на ринку продуктів досягається в тому разі, якщо дотримується умова MRT = MRS для всіх споживачів.

 

 

Макроекономіка

1. Визначити предмет, об’єкт та суб’єкти макроекономіки, основні види їх економічної діяльності. Навести та обґрунтувати логічну модель макроекономіки.

Макроекономіка – економічна наука, що досліджує сутність, результати і наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.

Макроекономіка — наука, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання тощо.

Предметом макроекономіки є ефективність функціонування економічної системи.

Економічна система – упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою певним чином упорядковану систему зв’язків між виробниками і споживачами всіх матеріальних і нематеріальних благ і послуг.

Об’єктом макроекономіки є національна економіка. Національна економіка в широкому розумінні – це сукупність домашніх господарств, підприємств (бізнес-фірм), відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. У вузькому розумінні під національною економікою розуміють ділові підприємства та об’єкти інфраструктури.

Виділяють економічні системи: традиційна(натуральна), планова або командно-адміністративна або централізована, ринкова економіка вільної конкуренції(кінець 19-поч.20),ринкова або соціально-орієнтована або регульована економічна система(др..пол.20-до сьогодення)

Суб'єкти макроекономіки:

Сектор домашніх господарств.

Підприємницький сектор.

Держава сектор

Зовнішній економічний сектор.

Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Домашнє господарство – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, забезпечує ними економіку й використовує отримані за це прибутки для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів.

Домашні господарства відіграють подвійну роль у економіці: як постачальники всіх економічних ресурсів (земля, праця, капітал, підприємництво) та як основа видаткової групи в національному виробництві. Вони є отримувачами доходу (заробітної плати, ренти, процента, прибутку). Витрати домашніх господарств – податки, власне споживання та заощадження. В цілому домашні господарства здійснюють такі види економічної діяльності: 1) пропонують фактори виробництва; 2) споживають частину отриманого доходу; 3) заощаджують.

Підприємницький сектор – це сукупність усіх фірм, що зареєстровані та діють у межах країни з метою отримання прибутку. Фірма – це ділова одиниця, яка використовує куплені у домашніх господарств ресурси для виробництва товарів та послуг і володіє та керує одним чи багатьма підприємствами. Підприємницький сектор здійснює такі види економічної діяльності: 1) пред’являє попит на фактори виробництва; 2) пропонує результати своєї діяльності; 3) інвестує.

Домашне господарство + підприємн.сектор= приватний сектор економіки

Державний сектор – це всі державні підприємства, інститути та установи. Основне завдання держави полягає у створенні суспільних благ, які надходять споживачам на безоплатній основі (безпека, досягнення фундаментальної науки та вирішення загальнодержавних програм, соціальної та виробничої інфраструктур). Держава також формує правове середовище для діяльності економіки, здійснює перерозподіл доходів.

Види економічної діяльності:

збір податків, здійснення держ.закупівель,визначення пропозиц.грошей для всіх макроекономічних суб’єктів.

Зовнішній економічний сектор включає всі економічні суб’єкти, що знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Суб’єкти макроекономіки беруть участь у кругообігу всіх матеріальних і грошових засобів які утворюють економічні мікроорганізми.

1. Підприємницький сектор купує ресурси у домашніх господарств.

2. Домашні господарства купують у підприємств (фірм) товари та послуги.

3. Держава (уряд): а) купує товари у підприємств та ресурси у домашніх господарств; б) виплачує заробітну плату працівникам бюджетної сфери; в) орендує або купує земельні ділянки; г) надає суспільні блага та послуги домашнім господарствам і підприємствам (фірмам).

4. Домашні господарства й підприємницький сектор сплачують податки уряду.

5. Уряд надає трансфертні платежі домашнім господарствам та дотації фірмам.

Трансфертні платежі – це державні виплати індивідам, які не обумовлюються їх безпосередньою участю в суспільному виробництві. До урядових трансфертів належать допомога по безробіттю, пенсії ветеранам, допомога людям похилого віку і хворим. Дотації – урядові платежі, що надаються окремим підприємствам і домашнім господарствам, які виробляють або споживають певні товари та послуги.

Ринкова економіка може бути тільки системою ринків. Із багатьох ринків Дж. М. Кейнс виділив чотири основних: 1) ринок благ (товарів та послуг); 2) ринок грошей; 3) ринок цінних паперів; 4) ринок праці.

1. Ринок благ – це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж товарів та послуг. Він об’єднує всі товари та послуги в якесь благо як об’єкт сукупної купівлі та продажу. Виробником (продавцем) виступають фірми, а споживачами (покупцями) – домашні господарства, держава та фірми.

 

2. Ринок грошей – ринок, на якому здійснюється купівля-продаж грошей; це ринок короткотермінових кредитних операцій, де попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей). Продавцем на даному ринку виступає держава, а покупцями – домашні господарства, фірми та держава.

3. Ринок цінних паперів – ринок, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Продавцями виступають держава і фірми, а покупцями – держава, фірми та домашні господарства.

4. Ринок праці – ринок, на якому здійснюється купівля-продаж робочої сили за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції робочої сили. Продавцем на даному ринку виступають домашні господарства, а покупцями – фірми, держава та домашні господарства.

Кожен із цих ринків посідає в структурі макроекономіки важливе місце та виконує особливі функції. Взаємодія між цими ринками забезпечує механізм руху макроекономіки та відображується в усіх макроекономічних моделях.

Тепер об’єднаємо всі ці ринки в один макроринок та доповнимо його такими обов’язковими макроекономічними зв’язками:

1. Фірми та домашні господарства сплачують державі податки;

2. Держава здійснює дотації фірмам та трансфертні платежі домашнім господарствам;

3. Фірми частину отриманого прибутку перетворюють на інвестиції

(майбутня пропозиція), а домашні господарства частину доходу – на заощадження (майбутній попит);

4. Держава частину бюджету використовує на фінансування

неринкового сектору економіки (наука, освіта, охорона здоров’я, державний апарат, оборона тощо);

5. Держава перебуває в кредитних відносинах із закордоном.

У результаті перед нами макроринок як об’єкт макроекономічного аналізу.

 

 

2. Розкрити роль макроекономіки як теоретичної основи економічної політики держави. Проаналізувати основні види економічної політики.

Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення обумовлене тим, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. З огляду на це економіку можна уявити як систему взаємозв’язків. Тому той, хто хоче керувати всією системою, повинен розуміти сутність її головних внутрішніх зв’язків.

Таким чином, оскільки рівновага є справді центральною проблемою економіки, макроекономіку можна визначити як науку про умови загальної рівноваги в економіці, засоби її підтримання та наслідки порушення.

Економічна політика – це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення; цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.

Економічна політика передбачає варіанти вирішення економічних проблем і приводить у дію їхні механізми. Здійснення завдань економічної політики може спричинити зміни економічної системи, її удосконалення, що знаходить відображення в наступному розвитку теоретичної економіки. Зауважимо, що економічна політика існує принаймні у таких проявах: як фіскальна (бюджетно-податкова), монетарна (грошово-кредитна), соціальна (політика доходів) та зовнішньоекономічна політика.

Фіскальна політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Монетарна політика – це розробка та здійснення системи заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та регулювання грошової маси для стабілізації економіки. Монетарну політику проводить центральний банк країни (у нашій державі – Національний банк України, який застосовує такі методи: операції на відкритому ринку, зміна рівня мінімальної резервної норми та зміна облікової ставки).

Соціальна політика – політика, спрямована на боротьбу з інфляцією через обмеження зростання заробітної плати й цін. Цю політику інакше називають контролем за цінами й заробітною платою.

Зовнішньоекономічна політика – заходи уряду, які впливають на обсяги зовнішньої торгівлі. Розрізняють два основних види зовнішньоекономічної політики – протекціонізм (політика захисту національних виробників від іноземних товарів) та фритредерство (торгівля з незначними тарифними і нетарифними бар’єрами або взагалі без них).

 

 

3. Розкрити сутність та навести кількісну визначеність валового внутрішнього продукту, чистого внутрішнього продукту, національного доходу. Розкрити їх зв’язок з платіжним балансом.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям.

Резиденти – фізичні особи, що постійно проживають у країні; юридичні особи, які зареєстровані та функціонують у межах даної країни.

Кінцевий продукт – це товар, який купується для кінцевого використання. Проміжний продукт – товар, який купується з метою його подальшої обробки чи перепродажу. Наприклад, костюм – кінцевий продукт, а проміжний – вовна, пряжа, пошиття костюма та його реалізація. Саме тому до розрахунку ВВП включають тільки кінцевий продукт.

Крім того, до валового внутрішнього продукту не включається:

– вартість товарів, які вироблені домашніми господарствами для власного споживання, а не для ринку (наприклад, столяр виробив для себе меблі тощо);

– продукція, що виробляється на присадибних ділянках для власного споживання;

– продукція, яка виробляється в тіньовій економіці. Хоча така продукція й виробляється для продажу, але держава не володіє інформацією про неї, тому офіційна статистика її врахувати не може.

Тіньова економіка – економічна діяльність, яка не враховується офіційною статистикою та не оподатковується (неформальна складова тіньової економіки), а також діяльність, котра являє собою небезпеку для суспільства (підпільна складова тіньової економіки).

Існують методи розрахунку ВВП за виробленою продукцією (виробничий метод); за витратами на виготовлену в країні продукцію та за доходами, отриманими в результаті виробництва продукції.

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки: ВВ – ПС = ДВ (2.1), де ВВ – валовий випуск; ПС – проміжне споживання; ДВ – додана вартість. Тобто за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

Розрахунок ВВП за витратами:

ВВП = CВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ (2.2), де:

ВВП – валовий внутрішній продукт; СВ – споживчі витрати домашніх господарств;ВІ – валові внутрішні приватні інвестиції;ДЗ – державні закупівлі; ЧЕ – чистий експорт.

Першою складовою розрахунку ВВП за витратами є особисті споживчі витрати (СВ) – витрати домашніх господарств на товари поточного споживання (одяг, їжа, енергія тощо), товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби) та послуги (житло, освіта, охорона здоров’я, відпочинок, інше).

Другою складовою розрахунку ВВП за витратами є валові приватні внутрішні інвестиції (ВІ) – витрати фірм на: придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій; зведення будинків і споруд; створення товарно-матеріальних запасів; амортизацію – інвестиції на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва протягом року; а також витрати домашніх господарств на придбання житла (будинків, квартир).

Таким чином, валові приватні внутрішні інвестиції складаються з амортизації та чистих інвестицій (чистого приросту обсягів основного капіталу): ВI = A + ЧІ (2.3).

Третьою складовою розрахунку ВВП за витратами є державні закупівлі (ДЗ) – урядові видатки на купівлю товарів та послуг колективного споживання та державне інвестування економіки. Державні закупівлі – це різниця між державними витратами та трансфертними платежами.

Четвертою складовою розрахунку ВВП за витратами є чистий експорт (ЧE) – різниця між обсягами експорту та імпорту. Експорт – товари й послуги, вироблені у країні та продані покупцям інших країн. Імпорт – витрати окремих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на товари й послуги, вироблені в інших країнах.

На величину чистого експорту впливають такі фактори: 1) рівень світових цін на продукцію, що імпортується та експортується; 2) зміна курсу національної валюти до твердої валюти; 3) митне регулювання.

Позитивний чистий експорт веде до збільшення сукупних витрат порівняно з їхньою величиною у закритій економіці і, відповідно, спричиняє збільшення ВВП. Від’ємний чистий експорт веде до зниження сукупних витрат порівняно з рівнем витрат у закритій економіці і, відповідно, – до зменшення ВВП.

Розглянемо обчислення ВВП за доходами.

ВВП = ЗП + рента + процент + прибуток + A + НП (2.4), де:

ВВП – валовий внутрішній продукт;ЗП – заробітна плата;А – амортизація; НП – непрямі податки.

Заробітна плата – це грошова винагорода за працю найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів.

Рента – це доходи, які отримують домашні господарства за надані в оренду землі, житло, приміщення, нерухоме майно тощо.

Процент – дохід власників грошового капіталу, що заощаджується домашніми господарствами, який вони отримують від підприємців (фірм) за користування позичкою.

Прибуток – дохід, який отримують власники одноосібних господарств. Він складається з чистого прибутку приватних підприємств (некорпоративний прибуток) та прибутків корпорацій (прибуток = некорпоративний прибуток + корпоративний прибуток). Некорпоративний прибуток – це податок на прибуток та нерозподілений прибуток. Корпоративний прибуток використовується за такими напрямами: а) частина прибутку перераховується до державного бюджету у вигляді податків – ППК (податки на прибуток корпорацій); б) друга частина виплачується акціонерам у вигляді дивідендів, утворюючи в кінцевому підсумку елемент сімейних доходів; в) третя частина прибутків корпорацій створює так званий нерозподілений прибуток корпорацій (НПК). Він іде на відновлення використаного капіталу, інвестується в створення нових об’єктів виробництва або купівлю обладнання.

Амортизація – це еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік.

Непрямі податки – податки, які входять у ціну товару. До непрямих податків належать:

– податок на додану вартість – податок, який встановлюється як процент до доданої вартості, тобто податок на різницю між вартістю товарів, проданих фірмою (підприємством) і вартістю матеріалів та послуг, куплених фірмою в інших фірм;

– акцизний збір – податок, що накладається на купівлю специфічного товару або групи товарів (наприклад, алкогольні напої чи тютюнові вироби);

– мито – податок, який накладає держава на імпортні та експортні товари;

– ліцензійні платежі тощо.

Важливо зазначити, що обсяг витрат, здійснених суспільством на закупівлю товарів і послуг у даному році, повинен дорівнювати грошовим доходам, отриманим товаровиробниками в тому ж році. Якщо при визначенні ВВП виявиться, що сума витрат перевищує суму доходів, це означає, що країна живе в борг, за який рано чи пізно потрібно розраховуватись.

В економічній теорії та практиці розраховують номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в поточних ринкових цінах (фактичні ціни того року, який є предметом обліку або аналізу). На величину номінального ВВП впливає динаміка обсягу виробництва та динаміка рівня цін.

Реальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в постійних цінах (фактичні ціни того року, котрий приймають за базовий у разі обчислення макроекономічної динаміки). Реальний ВВП точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту, тому що не враховує зміну рівня цін. На величину реального ВВП впливає лише зміна обсягів виробництва. Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін.

Індекс цін (Іц) відображає відносну зміну середнього рівня цін (РЦ) за певний період часу. При його визначенні ціни базового року приймаються за 100%.

Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Іц<1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (Іц>1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.

Дефлятор ВВП = (2.9), де:ВВПн – номінальний ВВП, ВВПр – реальний ВВП.

Дефлятор ВВП використовується з метою визначення рівня інфляції. Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.

Індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різні характеристики зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності:

1) дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

2) дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;

3) дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса). Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни цін. Залежно від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.

Валовий національний продукт (ВНП) – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених із ресурсів, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці ресурси застосовуються – у національній економіці чи за кордоном.

ВНП не враховує доходи, зароблені компаніями, розташованими в країні, але які перебувають у володінні іноземців, а також доходи іноземців, які працюють у країні.

Взаємозв’язок між ВВП та ВНП має такий вигляд: ВНП = ВВП + доходи, які отримали резиденти з-за кордону у зв’язку з їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (заробітна плата, проценти, дивіденди), – доходи, оплачені резидентами іноземних країн, за участь у виробництві ВВП даної країни (заробітна плата, проценти, дивіденди).

ВВП = ВНП – чисті надходження факторів від інших країн.

Чистий внутрішній продукт – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів та послуг за винятком відрахувань на споживання капіталу (амортизації – щорічних відрахувань, що показує розмір капіталу, спожитого в процесі виробництва).

ЧВП = ВВП – A (2.10), де:ЧВП – чистий внутрішній продукт;ВВП – валовий внутрішній продукт;А – амортизація.

Розрахунок ЧВП за витратами:

ЧВП = ВВП-A = CВ+(ВІ-A)+ДЗ+ЧE = CВ+ЧІ+ДЗ+ЧЕ (2.11), де:

ЧВП – чистий внутрішній продукт;

ЧІ – чисті інвестиції (ЧІ= ВІ-А).

Розрахунок ЧВП за доходами:

ЧВП = ВВП – A = ЗП + рента + процент + прибуток + НП (2.12), де:

ЧВП – чистий внутрішній продукт;ЗП – заробітна плата;НП – непрямі податки.

Важливим макроекономічним показником є національний дохід (НД).

Національний дохід – це дохід, який створено факторами виробництва в результаті їхньої участі в процесі виробництва поточного обсягу ВВП, або вартість ресурсів, що використовуються для виробництва обсягу продукції в поточному році.

Національний дохід розраховується шляхом вилучення з вартості чистого внутрішнього продукту непрямих податків.

НД = ЧВП – НП (2.13), де:

НД – національний дохід;ЧВП – чистий внутрішній продукт;НП – непрямі податки.

Національний дохід – це сукупний дохід, який заробляють власники факторів виробництва: робочої сили (заробітна плата найманих працівників), землі (земельна рента) та власники капіталу (прибуток і процент) за рік. Він вважається заробленим доходом.

НД = ЗП + рента + процент + прибуток (2.14), де:

З точки зору постачальників ресурсів національний дохід є вимірювачем доходів, які вони отримують від участі у поточному виробництві. З точки зору фірм (підприємств) національний дохід є вимірювачем цін факторів виробництва або ресурсів.

Національний дохід відображає ринкові ціни економічних ресурсів, які використовуються на створення обсягу виробництва даного року.

Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний проміжок часу, як правило за рік. Він відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни.

Платіжний баланс - це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Іншими словами, це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури й характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві.

Останнім часом додатково до платіжного балансу, який відображає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних активів і пасивів країни, що відображає її міжнародний фінансовий стан.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які із дня в день постійно змінюються.

 

 

4. Розкрити сутність, навести кількісну визначеність особистого доходу та доходу кінцевого використання. Показати їх вплив на рівень життя населення.

Особистий дохід – це дохід, отриманий сім’ями та окремими індивідами до сплати податків.

Особистий дохід можна отримати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Він розподіляється на споживання, заощадження і сплату податків.

ОД = НД- ВСС-ППК-НПК+ТП (2.15), де:

ОД – особистий дохід;

НД– національний дохід;

ВСС – внески на соціальне страхування;

ППК – податок на прибуток корпорацій;

НПК – нерозподілений прибуток корпорацій;

ТП– трансфертні платежі.

Дохід кінцевого використання – це частина особистого доходу, яка залишається в розпорядженні домашніх господарств після сплати індивідуальних податків та використовується ними на споживання й заощадження.

ДКВ = ОД-(ОПП+ПМ+ПС) (2.16), де:

ДКВ – дохід кінцевого використання;

ОД – особистий дохід;

ОПП – особистий прибутковий податок;

ПМ – податок на майно;

ПС – податок на спадщину.

Дохід кінцевого використання являє собою суму споживчих витрат домашніх господарств та заощаджень.

ДКВ = СВ+З (2.17), де:

СВ – споживчі витрати домашніх господарств;

З – заощадження.

Співвідношення між основними показниками національних рахунків можна виразити наступним чином: валовий внутрішній продукт мінус амортизація дорівнює чистому внутрішньому продукту; чистий внутрішній продукт мінус непрямі податки дорівнює національному доходу; національний дохід мінус внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій та плюс трансфертні платежі дорівнює особистому доходу; особистий дохід мінус особисті податки (особисті прибуткові податки, податки на майно та податки на спадщину) дорівнює доходу кінцевого використання.

Рівень життя - ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення.

 

 

5. Проаналізувати фази економічного циклу. Сутність розриву валового внутрішнього продукту. Розкрити найважливіші заходи антикризової політики держави.

Економічний цикл (цикл ділової активності) – це періодичний підйом або спад фактичного ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.