Інфляція, її сутність, причини, види і соціально-економічні наслідки. Антиінфляційна політика держави.

Інфляція — це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей готівкових і безготівкових. Таке становище веде до їх знецінення, гроші дешевіють, а ціни набувають тенденції до зростання.

 

Під час інфляції має місце:

o знецінювання грошей по відношенню до золота

o знецінювання грошей по відношенню до товару;

o знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Інфляція — це підвищення загального рівня цін. Одне із головних хворих місць — це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.

Види. Залежно від швидкості зростання загального рівня цін на товари та послуги розрізняють три види інфляції — помірна, галопуюча, гіперінфляція.

Помірна інфляція — це така інфляція, за якої зростання загального рівня цін не перевищує 5-Ю відсотків на рік. Деякі економісти вважають, що помірна інфляція може бути використана для збалансування грошово-фінансових і матеріальних ресурсів, стимулює товаровиробників у збільшенні виробництва товарів, прискоренні технічного переозброєння підприємств, змушує постійно дбати про зниження затрат живої праці.

Помірна інфляція може бути позитивним чинником розвитку суспільного виробництва в умовах ринкової економіки. В Україні вона була негативним процесом, внаслідок якого постійно існував товарний дефіцит, виникали диспропорції у вітчизняній економіці, діяв затратний механізм господарювання, утримувався великий апарат управління, знижувався життєвий рівень народу.

Галопуюча інфляція — це інфляція, коли щорічний темп зростання цін сягає від 20 до 200 відсотків. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним зростанням цін, різким знеціненням грошей, розладом економічних пропорцій, стагнацією застоєм і навіть падінням виробництва, масовим зубожінням населення країни.

Гіперінфляція — це інфляція, коли річні темпи зростання цін сягають від 500 до 1000 відсотків. Гіперінфляція, як правило, призводить до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів і катаклізмів. Ціни на товари та послуги стають хаотичними, а колообіг реального і грошового потоків — дезорганізованим. Відбуваються значні зміни в розподілі суспільного продукту, доходів та майна. Переважно більша частина населення країни зазнає збитків на користь невеликої групи людей.

 

Типи інфляції

В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат пропозиції. Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

Інфляція попиту — це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних витрат, збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих зростання заробітної плати. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів.

 

Інфляція витрат пропозиції спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, ня монополізації виробництва і ринку,зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці наприклад, послуг, з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, І отже і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що гри попередньому попиті теж підштовхуватиме ціни вверх. Тут теж виникне зайвий попит, що провокуватиме зростання цін.

 

Соціальні наслідки

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень населення усіх верств населення.

По-друге, вона знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну рнту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

зростання виробництва і насичення ринку товарами

структурну та конверсійну перебудову економіки

обмеження емісії грошей

скорочення дефіциту державного бюджету

стимулювання нагромаджень та інвестицій

приватизацію і стимулювання середнього і малого підприємництва

 

Якщо розглядати підсумки антиінфляційної політики в Україні за останній період, то можна дійти висновку, що пожорстокішання монетарної та фіскальної політики сприяло ліквідації проявів відкритої інфляції. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції та досягнення фінансової стабілізації1. Для цього було вжито ряд обмежувальних заходів:

підвищено облікову ставку

відсотки за кредитними та депозитними операціями банків виведено на позитивний відносно темпів інфляції рівень

підвищено норми обовязкового резервування

запроваджено кредитні аукціони, внаслідок чого розподіл коштів між банками набув ринкового характеру

запроваджено операції з державними цінними паперами як основне джерело покриття бюджетного дефіциту.

Зазначені аспекти цієї політики спрямовувалися передусім на обмеження грошової пропозиції.

Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність — чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

 

Непрямі засоби включають:

1 регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

 

2 регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

3 обовязкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

4 операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

5 регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

 

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої ринковості. Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобовязань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

 

28. Безробіття, його зміст, причини, види, форми. Наслідки впливу безробіття на економіку.
Безробіття — соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць перевага пропозиції робочої сили над її попитом.

Факторами формування безробіття можуть бути такі: • нестача сукупного ефективного попиту; • негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, повязані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією; • недостатня мобільність робочої сили; • структурні зрушення в економіці; • дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості; • демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили; • сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття. Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення.

Види. Циклічне конюнктурне безробіття виникає внаслідок коливань економіки. В фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що конюнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.

Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.

Природне безробіття — безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття.

Рівень природного безробіття нині оцінюється у 5,5 — 6,5 % від числа працездатних. Ще 30-35 років тому він визначався у 3 %, що свідчить зростання мобільності робочої сили це підвищує добровільне безробіття і прискорення темпів науково-технічного прогресу це збільшує структурне безробіття.

Фрикційне безробіття виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.

Структурне безробіття — виникає в результаті зміни структури економіки, викликане науково-технічним прогресом і зміною структури потрібних кадрів.

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття. Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін. Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це повязано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

Згідно із Законом України Про зайнятість населення безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.

Соціально-економічні наслідки безробіття розглядаються на рівних правах із проблемами бідності та соціальної нестабільності як одна із найбільш гострих та глобальних національних проблем.

Існують два основних закони, що виражають економічні наслідки безробіття. Це закони Оукена і Філліпса. Одним із головних економічних наслідків безробіття є невипущена продукція. Американський вчений А.Оукен математично відобразив співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу валового внутрішнього продукту. Це співвідношення має назву закону Оукена: Yf-YpYp= — Uf — Up, де Yf — фактичний ВВП, Yp — потенційний ВВП, Uf, — фактичний рівень безробіття, Up — природний рівень безробіття, — емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до змін циклічного безробіття коефіцієнт Оукена. Припустимо, = 2,5. Тоді: якщо фактичний рівень безробіття Uf перевищує природний рівень Up на 1%, то відставання обсягу ВВП становить 2,5%. Це відношення і:2,5 або 2:5 дозволяє обчислити абсолютні втрати продукції, які повязані з будь-яким рівнем безробіття.

Кейнсіанська модель зайнятості передбачає інфляцію. За цією теорією в економіці може виникнути або безробіття, або інфляція, тобто, регуляячи рівень безробіття, можна регулявати рівень інфляції. Вагомий внесок в теоретичне осмислення взаємодії двох факторів макроекономічної нестабільності зробив австралійський економіст кейнсіанського напрямку О.Філліпс. Частіше за все його закон зображають з допомогою кривої — графіку залежності показника інфляції від показника безробіття:

Виходячи із цих та деяких інших принципів функціонування економіки, можна виокремити кілька позитивних та негативних економічних наслідків безробіття.

Позитивними називаять: створення резерву робочої сили для структурного перебудування економіки; конкуренція між робітниками як стимул до розвитку здатностей до праці; перерва у зайнятості для перенавчання та підвищення кваліфікації; стимулявання зростання інтенсивності та продуктивності праці.

Негативними ж: знецінення наслідків навчання, скорочення виробництва, витрати на допомогу безробітним, втрата кваліфікації, зниження рівня життя, недовиробництво національного доходу, зниження податкових надходжень.

Соціальні наслідки: Серед негативних впливів: загострення криміногенної ситуації, як наслідок необхідності прокормити сімю та неможливості заробити гроші легальним шляхом, посилення соціальної напруженості, як наслідок недовіри суспільства до влади, котра не може нічого вдіяти із ситуацією; ріст кількості фізичних та психічних хвороб, як наслідок зростання кількості нервових розладів на базі звільнень та нестачі коштів на елементарні потреби; посилення соціальної диференціації, як наслідок набагато чіткішої грані між працюючими та не працюючими, заможними та незаможними; зниження трудової активності, як наслідок розпачу та безнадії.

В свою чергу, позитивними впливами називають: підвищення соціальної цінності робочого місця, внаслідок зменшення їх кількості; збільшення кількості особистого вільного часу, внаслідок незайнятості; зростання свободи обрання місця роботи, внаслідок вимушеної відсутності особистих обмежень щодо вибору робочого місця; збільшення соціального значення та цінності праці, внаслідок концентрації уваги на важливості її для сімейного добробуту.

 

29. Вимірювання безробіття. Закон Оукена. Механізм державного регулювання зайнятості.
Безробіття — соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць перевага пропозиції робочої сили над її попитом.

Таким чином: населення = робоча сила + особи поза робочою силою, робоча сила = зайняті + безробітні.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. Рівень безробіття = Безробітніробочу силух 100%.

Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше:

Рівень зайнятості = Зайняті Особи у віці від 16 років і старше 100 %

Циклічне конюнктурне безробіття виникає внаслідок коливань економіки. В фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що конюнктурне безробіття зникає через 2-3 роки. Циклічне безробіття дорівнює різниці між фактичним безробіттям та природним рівнем безробіття. ЦБ = ФРБ — ПРБ, де: ЦБ — циклічне безробіття; ФРБ — фактичний рівень безробіття; ПРБ — природний рівень безробіття.

Природне безробіття — безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття. ПРБ = ФБ + СБ 3.5, де: ПРБ — природний рівень безробіття; ФБ — фрикційне безробіття; СБ — структурне безробіття.

Американський вчений А.Оукен математично відобразив співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу валового внутрішнього продукту. Це співвідношення має назву закону Оукена: [ВВПф - ВВПп ВВПп ]х 100% = — ФРБ-ПРБ, де ВВПф — фактичний обсяг ВВП; ВВПп — потенційний ВВП; ФРБ — фактичний рівень безробіття; ПРБ — природний рівень безробіття;, — коефіцієнт чутливості ВВП до змін циклічного безробіття коефіцієнт Оукена. Він показує, на скільки процентів відхиляється фактичний ВВП від потенційного, якщо безробіття вище природного рівня на 1%. Значення цього коефіцієнту оцінюється в межах від 2-2,5. Припустимо, = 2,5. Тоді закон Оукена формулюється так: якщо фактичний рівень безробіття Uf перевищує природний рівень Up на 1%, то відставання обсягу ВВП становить 2,5%. Це відношення і:2,5 або 2:5 дозволяє обчислити абсолютні втрати продукції, які повязані з будь-яким рівнем безробіття.

Для визначення зміни фактичного ВВП у поточному періоді в порівнянні з ВВП у минулому періоді можна використати закон Оукена в іншому виразі:

[ ВВПфпп - ВВПфмп ВВПфмп ]х100%=3% — 2ФРБпп -ФРБмп 3.8, де: ВВПфпп — фактичний рівень ВВП у поточному періоді; ВВПфмп — фактичний рівень ВВП у минулому періоді; ФРБпп — фактичний рівень безробіття у поточному періоді; ФРБмп — фактичний рівень безробіття у минулому періоді. Закон Оукена водночас показує і зворотний ефект. Він полягає у тому, що якщо щорічний приріст ВВП буде не меншим 2,7 %, то безробіття буде на постійному природному рівні. Отже, рівень безробіття зростає, якщо не досягається трьохпроцентного приросту макроекономічних параметрів.

В умовах ринкового господарювання фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні соціально-економічного становища країни в цілому і кожної людини зокрема. Тому однією з найважливіших функцій державного управління є вивчення і відповідне регулювання процесів зайнятості населення.

В Україні ці функції регулюються Законом України Про зайнятість населення 1991 p., який визначає правові, економічні та організаційні положення щодо регулювання зайнятості населення та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Ці положення є основою правового регулювання зайнятості населення не лише на загальнодержавному, а й на регіональному рівнях.

Механізм регулювання зайнятості населення включає такі складові: розробку загальнодержавної та регіональних програм зайнятості; організацію і забезпечення, функціонування державної служби зайнятості; участь підприємств, установ і організацій у реалізації, державної політики зайнятості; функціонування Державного фонду сприяння зайнятості населення; професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовки незайнятих громадян; надання компенсацій громадянам, що втратили роботу або проходять перекваліфікацію; контроль державних органів влади за дотриманням законодавства України про зайнятість населення.

При розвязанні багатьох проблем зайнятості та безробіття важливі функції покладаються на Державну службу зайнятості. її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці і соціальної політики України та місцевих адміністрацій. Вона фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості і звільняється від сплати податків, митних та інших зборів, що вносяться до бюджету.

 

30. Державний бюджет, його структура, види, функції.
Державний бюджет — система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це — щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.

Суть державного бюджету реалізується через такі основні функції: 1 розподільчу; 2 контрольну. Зміст розподільчої функції виявляється у розподілі ВВП, який є основним джерелом формування державного бюджету. Державний бюджет використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки та культури на всій території. Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, обєднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Державні видатки — це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

а виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

б заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоровя, фізичної культури, соціального забезпечення;

в загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

г загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

д утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

е утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

є створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.