Охарактеризуйте сутність, походження, структуру та функції політики.

Основні методи політології

1) Історичний « полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв’язку та розвитку »

2) Інституційний « вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність ( держави, партій, рухів, обєднань тощо. )

3) Соціальний « сприяє зясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релілії. »

4) Емпіричний « досліджує політичну діяльність шляхом спостереження, експкркменту, сфокусованого групового інтерв’ю, аналізу документів, анкетування і т.п. »

5) Системний « забезпечує цілісне сприйняття об’єкта, дослідження і всебічний аналіз

зв’язків між окремими його елементами в межах цілого. »

6) Структурно-функціональний « передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивідів. »

7) Соціально-психологічний « орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас іх особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної системи. »

8) Порівняльний « зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо.), різних способів реалізації одних й тих самих політичних функцій, політичних рішень і т.д. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн. »

9) Політичного моделювання « припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення. »

10) Антропологічний « вивчення зумовленості політики, не соціальними чинниками, а природою людського роду. »

 

3.Політична думка Стародавнього Сходу.

Перші соці­ально-політичні погляди мали релігійно-міфологічний харак­тер і лише у XI - VIII ст. ст. до н. е. відбувається перехід до відносно раціонального погляду на світ в цілому та державу, зокрема. Це проявляється у вченнях Конфуція, Мо Цзи, Лао-цзи (Китай), Будди (Індія), Заратустри (Персія) та ін.

Фундаментальну роль в історії політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція викладене в укладе ні й його учнями книзі «Бесіди та висловлювання». Конфуцій розвиває патріархальну концепцію держави: держава - це велика сім'я, a влaдa імператора є чимось на зразок влади батька. Відносини правителів і підданих схожі на відносини у сім'ї, де молодші залежні від старших. Соціально-політична ієрархія будується на принципі нерівності люде й: "темні люди" (простолюдини) повинні підпорядковуватися благо­родним мужам. Конфуцій виступав за аристо крати чну форму правління; його ідеалом було керівництво аристократів, яких характеризували знання та доброчесність, а не поход­ження та багатство. Конфуцій був прихильником ненасиль­ницьких методів правління, відданості правителю, абсолют­ного послуху усім "старшим". Політична етика Конфуція спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами та низами суспільства; він відкидав бунти, війни, завойов­ницькі походи, боротьбу за владу.

Школа даосизму заснована в VI ст. до н. е. китайським мислителем Лао-цзи. Даосисти виходили з того, що людина - частина природи, і знаходить своє щастя у єдності з при­родою. Цивілізація є джерелом нещасть, бо людина втрачає спокій. Держави повинні бути маленькі, з нечисельним на­селенням. Ідея даосизму передбачає створення міні-держав на рівні сіл, общин.

Однієюз з провідних течій давньокитайської політичної думки є легізм, засновником якого є Шан Ян. Легісти вважали, що держава повинна ліквідувати розпущеність народу, встановлювати певні еталони в думках і діях усіх громадян. Вони виступали за укріплення чиновницького та карального апарату, запровадження жорстких норм, що регламентують усі сфери життя і виконання яких забезпечується під загрозою покарання. Легісти були проти нагромадження громадянами приватної власності. Будь-яке право особи до самостійності, творчості вважалося злочином. Легісти ділили суспільство на 2класи: ті, хто правлять і ті, ким правлять.

Китайський мислитель Мо-Цзи із ідеєю соціальної рівності людей. Він критикував соціальну несправедливість, засуджував аристократизм і закликав до проведення реформ на користь народу. Він вважав, що здійснення реформ передбачає не тільки використання звичаїв, а й запровадження законів.

Проаналізуйте погляди на політику, державу, закони французьких мислителів Ш.Л.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо

Одним із перших французьких просвітників був Ш. -Л. Монтескє. Монтескє виділяв три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну фор­му правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії - невеликі республіки середнього розміру, імперії - величезні. Республіці притаманні недостатньо ієрархізований порядок, поміркованість, законність, участь ycix у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється iєрархічністю, диференціацією громадян, проте тут також була й поміркованість та законість. Для деспотій характерна відчуженість громадян від влади, беззакония, страх перед сваволею правителя.

Ш.-Л. Монтеск'є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову: одна влада має стримувати іншу, бо це є необхідна умова політичної свободи. Мислитель дав одне iз класичних визначень поняття "свобода " -це право "робити все, що дозволено законом", однак він зауважував, що свобода i влада повинні мати певні межі.

Важливу роль у Просвітництві відіграв французький філоософ Ж. -Ж. Руссо. Він вважав, що держава по­кликана виконувати загальну волю; його ідеалом є респуб­ліканська форма правління. Оскільки народ є єдиним суве­реном, то немає необхідності ділити владу на законодавчу та виконавчу гілки. Найважливіші суспільні проблеми Ж.-Ж. Руссо пропонував розглядати на всенародних плебіс­цитах. Мислитель вважав шкідливим існування в державі різноманітних асоціативних утворень (партій, громадських організацій, церкви), бо вони нібито перешкоджають вис­ловленню громадянами "головної загальної волі".

 

Функції політичної системи

Регул -вираж в коорд повед індив, груп, спільнот на основі введення пол і прав норм.. Інтегр -вироб пол курсу д. та визначеня цілей і завдань розвитку сусп; організ діял сусп щодо викон спільних завдань Дистрибутивна- розподіл с-мою матер благ, соц статусів і привілеїв. Реагув- здат с-ми сприйм імпул, що надходять з зовн серед.набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами.

Легітиміз -діял, спрям на узакон ПС. Пол соц-ізм -залуч люд до пол діял сусп.

Артикул інтересів – пред'явлення вимог до осіб, які вироб пол. Агрег інтересів – узаг та впоряд інтер і потреб соц верств

Пол комунікації –різні форми взаємодії та обміну інфо між різними структ ПС, лідерами і громадянами. Стабілізації – забезп стаб-сті розвитку сусп системи

Проаналізуйте типології ПС

Англо-амер, харак переваж в пол. к-рі таких цінностей, як свобода особ, добробут, соц безпека, екон лібералізм. Чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність. Континент-європ,відрізн фрагментар пол к-ри, співіснув трад і нових культур, нерівном розвит окремих субкультур. Доіндустр і частково індустр, мають пол. к-ру зміш типу, вищим є рів насилля, нечіткий поділ влади, нижчий рів інтелекту і раціоналізму в рішеннях і діях. Тоталіт, який заборон полсамодіяльність, всі соц комунікації знах під контр д і партії, домінує примусовий тип пол активності.

- військові та громадянські; -консервативні й ті, що трансформуються; - закриті й відкриті (в основу покладено ступінь і глибину зв'язків із зовнішнім світом); - завершені й незавершені (основний критерій — наявність усіх складових); -мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; - традиційні й модернізовані; -демократичні, авторитарні й тоталітарні.

 

21. Розкр пон, принц та ф демократії.

• як форма держави• як політичний режим

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Ознаки- визнанням народу вищим джерелом влади;виборністю основних органів держави;рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;підкоренням меншості більшості.

громадяни усвідомлюють себе залежними від неї. Основні форми демократії

Пряма — представницька демократія - форма народовладдя, при якій влада здійсн через вияв волі представ народу у виборних органах. Непряма -безпосер дем-ф народовл, при якій вл здійсн через безпосер виявлення волі народу чи певних соц групп.

Ф-ції дем: Організ-пол- організ под влади на дем засадах (самоврядування)
Регулят-компромісну- забезп плюралізму діял суб дем в цивіл рамках співроб і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави.
Сусп-стим -забезп оптим служіння д сус-тву, стимулюв, урахув і викор громад думки.
Установчу — формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).
Контрольну- забезп діял орг держ в межах їх компет відповідно до вимог норма-прав актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного аппарату. Охоронну — забезпеч держ орг безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобіг правопорушень і припинення їх.
принципи дем: пол свобода - свобода вибору суспільного ладу і форми правління,
рівноправ громад -рівність усіх перед законом, рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право нарівний захист перед судом. виборність органів держави і постійний контакт із ними населення. поділ влади взаємне обмеж різних гілок влади,що служить перешкодою для перетворення влади на засіб придуш свободи і рівності;
прийняття рішень за волею більшості при обов дотр прав меншості. плюралізм — багатоманітність сусп явищ, розширює коло пол вибору.

Харак тоналіт пол режиму.

Політичний режим— система засобів і методів здійснення політичної влади; модель, форма взаємодії державновладних структур і населення.

Тоталітаризм. Цей термін запровадив Б. Муссоліні для характеристики фашистського руху в Італії та для відмежування його від нацистського руху в Німеччині. Теорія тоталітаризму склалася в ЗО—40х роках XX ст. із появою фашизму та його різновидів.
Насильство за тоталітарного режиму є одним із головних засобів політичного управління. Він деформує ментальність, політичну культуру, соціальноекономічну стратифікацію населення, особисту й соціальну психологію, політичні відносини та внутрісімейні стосунки. Тоталітаризм (лат. totalis — увесь, повний) — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією. Характерним для нього є харизматичний тип лідерства з обов'язковою опорою на репресивний апарат. Спосіб мобілізації (модель здійснення владою політичних рішень та залучення населення до їх виконання) за тоталітаризму може здійснюватись інтенсивно через створення внутріпсихологічного ентузіазму, а також екстенсивне — за допомогою репресивнопропагандистського апарату. Лідерство за тоталітаризму має переважно індивідуалізований характер, причому навіть найближче оточення лідера значно дистанційоване від ньогоУ тоталітарних державах недопустимі будьякі форми несанкціонованих дій населення. Тоталітаризм вимагає від людини активних виявів лояльності й відданості режиму. Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси: — наявність загальнообов'язкової ідеології, яка доводить необхідність існування даного режиму;— загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля «світлого» майбутнього;— ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей режиму;— жорстке переслідування будьякого спротиву і навіть особистих думок та виправдовування з огляду на це будьяких форм насильства;— концентрація влади в руках одного лідера чи партії;— підпорядкування інформаційного простору політичному лідерові чи партії.Класичними тоталітарними державами були гітлерівська Німеччина та СРСР.

23.аналіз типології політичних еліт.

Ціннісний підхід, започ В. Парето, пояснює існув ел. наяв осіб особливо цінних для сусп інтелект, психол, морал, організ та ін рис, які забезп їм переважання над іншими людьми.

Функціональний або організаційний підхід започ Г. Моска і Р. Міхельс.-пояснює існув пол ел важливістю ф-цій управ, які зумов особл роль люд, що їх викон. За місцем у ПС ел поділ на прав і неправ (контреліту).

До прав ел належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управ сусп,

а до контреліти-особи, які наділ харак для ел якостями, але не мають доступу до управ. Контрел можебути пол опоз, що прагне послабити владу прав ел і взяти на себе частину її повноважень. Закон цирку еліт не дозволяє занепад старій ел привести до занепаду все сусп. Коли процеси занепаду прав ел й кількісн зрост контреліти набув шир масштабів, контрел за доп мас витісняє стару ел і стає прав-"масова циркуляція ел", або революція. За часом і засоб утвер панув пол ел поділ на трад і сучасні. Влада трад ел спир на трад цінності. Відпов до цих цінн виокрем родова знать, земел аристократія, воєнна еліта, реліг ієрархи і т. п..

Влада сучасних еліт баз на сучас цінн, до яких належать,промисл капітал, освіченість, проф досяг тощо. до сучас ел належ підпр, освічені пол лідери, представ наук-тех інтелігенції, мистецтв. За обсягом владних повноважень поділяються на вищі, середні і адміністративні. За змістом діял і ф-цій пол ел поділ на парт, воєнну, адмін та ідеол.

За способом формув ел подід на закриті й відкриті (система гільдій і антрепренерська системи). сист гільдій характер закритістю, відбором претендентів на більш високі посади нижчих прошарків самої ел, поступовим і повільним просув по службі. Антрепренер сис відбору харак відкритістю, широкими можлив для представ будь-яких сусп груп претендувати на керівні посади. Відбір здійсн на конкур основі за невеликої кількості формал вимог широким колом селекторату, яким можуть виступати всі виборці країни. Обидві системи відбору еліт у чистому вигляді трапляються досить рідко. Залежно від масштабів діял пол ел поділ на загальнонац та регіон. Парето- Залежно від стилю правління є ел "левів" та еліта "лисів". Леви-консервативно налаштов прихил сил методів правл, які виступ проти радикал сусп змін. лиси - люди динамічні, майстри обману й політ комбінацій, прихильники радикал перетворень у сусп, які спирна перекон.

 

Харак авторитар пол режиму.

Авт- тип пол реж, який харак суборд суб пол відносин, наяв сильного центру, що має концентр владу, звуженням пол прав і свобод громадян та їх об'єднань, суворою регламентацією їхньої активності, можливістю застос насильства чи примусу. ознаки: перевага в діял держ органів методу адмініструв, диктату,сильна викон влада;

концентр вл в руках 1 чи декіл держ органів; здійсн орг викон вл нормотвор функцій;

звуження сфери гласності та виборності держ органів; обмеж громад, пол та особ права і свободи,відчуження народу від влади;відсутність єдиної ідеології;опора на силу й готовність влади в будь-який час застосувати масові репресії;при боротьбі за владу використовуються як законні, так і незаконні методи,обмеж чи заборона діял опоз до існ реж об'єднань громадян;

види авторитаризму:стабілізаційний, метою якого є збереження існуючого ладу; альтернат, власт кр, які відкинули демокр засади розвитку сусп. Найчастіше авторитаризм встановлюється в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії. Характерно, що за авторитаризму існує і громадянське суспільство, а в самому суспільстві чіткої регламентації зазнає переважно політична сфера.

25.харак процесу демокр псс України.:

По-перше, відносна стабіл с-ми, здатна легко трансформ в нестаб через поглиб конфліктів між осн пол блоками. По-друге, сист з відносно низьким темпом соц проц і недостатньою сприйнятістю соц новин. По-третє, пол сист Ук властиві централіз з деякими елем регіоналіз та децентраліз. По-четверге, сучас пол сист Ук - це перехід від неправ до прав типу пол сист. Для більшості насслення політична система легітимна. Пол сис суч Ук діє в ум надзвичайної ситуації - пол та соц.

Суч пол сис не здатна забезп зрост рів і якості добробуту всіх осн верств насел. Пол сис є світська, на відміну від атеїстичної або релігійної.

Суч пол сист Ук можна назв перехід від соц до капіталіст.

Загальні ознаки

1) охоплює усе населення країни в просторових межах.

2) має спеціальний апарат управління — систему державних органів

3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4)видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію.

5) має єдину грошову систему;

6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

7) має суверенітет;

8) має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Основні внутрішні функції держави: економічна, соціальна, політична й культурно-виховна, до яких додається ще правова.

Зовнішні функції держави реалізуються у стосунках з іншими державами й міжнародними організаціями і спрямовані на охорону національних інтересів на міжнародній арені. Є три види таких інтересів — інтереси існування, співіснування і функціонування. Цим трьом окремим видам інтересів відповідають три найважливіші зовнішні функції держави — оборонна, дипломатична і співробітництва.

Основні теорії походження держави:

Патріархальнf (Аристотель та ін). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держава).

Теологічна (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви — над державою.

Договірна (природно-нравова) теорія (Спіноза, Гоббс,Локк,Кант) - походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

Органічна (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. М. Спенсер у XIX ст. розвив думку, що держава — це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин. Теорія насильства (Дюринг та ін) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших. Матеріалістична (класова) (Маркс,Енгельс,Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами.

27.Охарактеризуйте монархічну форму державного правління.

Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави. Існують дві основні форми державного правління — монархічна й республіканська.

Монархія (від грец. monarchia — єдиновладдя) — форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена а руках однієї особи — глави держави — спадкоємного монарха. Монархії поділяють на абсолютні, конституційні та теократичні.

Абсолютна — форма правління, за якою керівник держави (монарх) — головне джерело законодавчої і виконавчої влади. Конституційна — влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі — уряду. Тут монарх є верховним носієм виконавчої влади, головою судової системи, формально призначає уряд, змінює міністрів, має право розпоряджатися військовими і політичними силами, видавати накази, скасовувати прийняті парламентом закони, розпускати парламент. Залежно від ступеня обмеження влади монарха конституційні монархії поділяють на дуалістичні і п арламентські. Дуалістична монархія —за якої повноваження монарха обмежені у сфері законодавства (пріоритет належить парламентові), але достатньо широкі у виконавчій владі. Парламентська монархія виникла в Англії, де законодавча влада зосереджена в парламенті, виконавча — в уряді на чолі з прем´єр-міністром. Теократична монархія (грец. theokratia — влада Бога) — форма держави, в якій політична і духовна влада зосереджена в руках церкви (Ватикан, Катар, Бахрейн).

Проаналізуйте зміст понять «політика», «легітимність влади», охарактеризуйте типи легітимного панування викладені в статті М.Вебера «Політика як покликання і професія». Наведіть і охарактеризуйте типології та якості політиків, наведені М.Вебером в ній

Політика – регулятивна і контрольована сфера суспільства в межах якої здійснюється соціальна діяльність спрямована на досягнення, утримання та реалізацію влади індивідами та соц.. групами задля задоволення власних потреб. та інтересів. Легітимність влади – порядок виникнення і функціонування влади, який робить можливим досягнення згоди у владних структурах та їх взаємодії з суспільством. Як писав Вебер, «панування означає шанс зустріти послух певному наказу». Крім цього, панування передбачає взаємні очікування того хто наказує і ще, хто підкоряється цьому наказу, очікуючи що наказ матиме той характер, який ними сприймається. Вебер виділяє три різновиду підпорядкування ставлячи їм у відповідність три типу підпорядкування. Перший тип панування Вебер називає легальним. Тут у ролі мотиву поступливості розглядаються міркування інтересу, тобто цілерациональної дії. До такого типу, на його думку, ставляться сучасні йому європейські держави: Англія, Франція та. У цих державах підпорядковуються не особистості, а чітко встановленим законам, яким підкоряються і керовані та управляючі. Найбільш чистим типом легального панування Вебер вважав бюроктратію. Правління бюрократії - це панування у вигляді знання, й у цьому полягає його специфічно раціональний характер. Другий тип легітимного панування Вебер позначає як традиційний. Цей тип обумовлений мораллю, звичкою до якогось поведінці. У цьому вся відношенні традиційне панування грунтується на вірі у законність, але у священність здавна існуючих порядків та позиції влади. Найчистішим типом такого панування є, за Вебером, патріархальна держава. Це суспільство, що передували сучасному буржуазному суспільству. Тип традиційного панування за своєю структурою подібний зі структурою сім'ї. Саме ця обставина робить особливо міцним і стійким цей тип легітимності. Третім типом панування є, за Вебером, харизматичне панування. До харизматичних якостей Вебер відносить магічні здібності, пророчий дар, видатну силу духу, і слова. Харизму, по Веберові, мають герої, полководці, маги, пророки і провидці, засновники світових релігій та ін. Харизматичний тип легітимного панування є пряму протилежність традиційному. Основний базою харизматичного панування є афективний тип соціальної дії. Вебер розглядає харизму як велику революційну силу у традиційному типі суспільства, здатну внести зміни у позбавлену динамізму структуру цих товариств. Проте слід відзначити, що з всім відмінності і навіть протилежності і харизматичного типів панування з-поміж них є договір щось спільне саме: той і той спираються на особисті стосунки між господином та підлеглим. Типологія політиків: 1.політики по випадку – всі пі час виборів чи ін.. політичних діях. 2.політики по сумісництву – займаються у випадку необхідності, це для них не є справою життя. 3.професійні політики – ті, що живуть заради політики і за рахунок неї. За рахунок – пребендарії, що мають нерегулярні доходи (взятки, чайоті тощо), оплачувані чиновики, котрі мають заробітну плату. Якості: пристрасть, почуття відповідальності, окомір. Пристрасть — себто орієнтації на суть справи. Потрібен також окомір, здатність з м'якою внутрішньою зібраністю і спокоєм піддатися впливу реальностей, іншими словами, потрібна дистанція стосовно речей та

 

Охарактеризуйте сутність, походження, структуру та функції політики.

Термін “політика” походить від давньо-грецького слова “polis” (місто-держава) та його похідних: “politike” (мистецтво управляти державою), “politeia” (конституція), “polites” (громадяни), “politica” (державний діяч) та ін. Політика-організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб.

Метою політики є забезпечення панування одних суспільних груп над іншими, один інтересів-над іншими, або узгодження соціальних інтересів, забезпечення оптимального можливого в даному суспільстві та в конкретних умовах здійснення суспільних процесів. Засобами політики є право, сила, мораль. Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтересів об’єднувати усі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань.

Коли виникла політика як усвідомлений і специфічний вид соціальної діяльності? Є дві точки зору щодо відповіді на поставлене запитання- немарксистська і марксистська. Представники першої точки зору (Д. Пікклз, Р. Даль та ін..) вважають, що політика виникла одночасно з формуванням стійких груп людей, об’єднаних спільним інтересами та цілями. В цих групах виникають відносини панування і підпорядкування, поступово формуються відповідні органи політичної влади та політичні інститути. Представники марксистської точки зору вважають, що політика виникає лише на етапі класового розшарування суспільства. Основним суб’єктом політики виступає панівний у суспільстві клас, який визначає зміст і спрямування політики у державі.

У політиці виділяють три рівні її функціонування:

1) мегарівень відноситься до діяльності таких міжнародних організацій як Європейський Союз, Організація Об’єднаних Націй, НАТО та ін.;

2) макрорівень характеризує державу як ціле, державну владу, її структуру;

3) мікрорівень, охоплює окремі структури і організації (політичні партії, громадські організації, профспілки тощо).

Структура і функції політики. У структурі політики можна виділити такі елементи: політична свідомість, політичні інститути і політичні відносини. Політична свідомість виражає сутність усвідомленості суб’єктами політики законів і тенденцій розвитку політичної діяльності. Політичні інститути -це сукупність організацій та установ (держава, її органи, політичні партії тощо), що впорядковують політичні та інші відносини у суспільстві. Політичні відносини виражають стійкі зв’язки між громадянами і владою, державою та громадянським суспільством; у їх центрі-інтереси та потреби суб’єктів політики.

У структурі політики також виділяють економічну, соціальну та культурну політику. У свою чергу економічна політика поділяється на промислову, сільськогосподарську, фінансову та ін.. Соціальну політику можна диференціювати на політику у сфері охорони здоров’я, соціального забезпечення, побутового обслуговування. Культурна політика включає у себе політику у царині освіти, науки, культури, мистецтва.

У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань політика поділяється на внутрішню та міжнародну. Внутрішня політика охоплює основні напрями діяльності держави щодо регулювання економічних, політичних, соціальних та інших відносин між людьми в середині суспільства. Міжнародна політика спрямовується на забезпечення безпеки держави, вона покликана створювати сприятливі умови для досягнення основних завдань внутрішньо політики.

Найчастіше серед функцій політики виділяють такі:

- фунцію управління -розробка основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;

- прогностична функція -визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану політичної системи тощо;

- функція інтеграції полягає у об’єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів, цінностей;

- мобілізаційно-організаційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;

- ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності;

- виховна функція спрямована на соціалізацію індивідів, тобто їх включення у політичне життя;

- інноваційна функція спрямована на творчеосмислення політичної дійсності, способи і методи її зміни. Тобто, політика має своїм завданням створювати нові-прогресивніші-форми соціальної організації життя;

 

2. Охарактеризуйте: становлення і розвиток політології як науки і навчальної дисципліни, її обєкт, предмет, методи дослідження та функції.

Поняття «політологія» утворилося з двох грецьких слів-politike (державні справи) і logos (вчення).

Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині ХIX ст. У 1857 р. Ф. Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880 р. у цьому ж колежді створюється перша школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 роком датується створення Американської асоціації політичних наук.

Політологія - це наука про політика, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми, методи діяльності суб’єктів політики.

Головне завданні політології як навчальної дисципліни -опрацювання і таке викладення загальнотеоретичного і практичного матеріалу, щоб відповідно до завдань політологічної підготовки спеціалістів будь-якого профілю, у доступній формі дати їм необхідний мінімум наукових політологічних знань.

Обєктом дослідження політології є сфера політики, політична дійсність, політичне життя особи й суспільства. Політична сфера вивчається й аналізується у поєднанні з особливостями її розвитку, функціонування, зв’язками з економічною та духовною сферами суспільства.

Предметом політології є конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами.

Як і будь-яка інша суспільствознавча наука, політологія оперує сукупністю категорій-загальними поняттями про політику, невіддільні від законів. Категорії є важливим інструментарієм пізнання політичного життя суспільства. Умовно їх можна поділити на чотири групи:

- загальні (політика, влада, демократія, свобода, менталітет тощо)

- структурні (політична система, політична організація, держава, політична партія, громадсько-політичний рух та ін.)

- функціонування (політична діяльність, політичний процес, політична боротьба, політичний конфлікт та ін.)

- розвитку (політична еволюція, політична революція, політична трансформація та ін.)

Політологія як суспільствознавча та навчальна дисцип­ліна виконує ряд теоретичних та практичних функцій.

Описова функція полягає у пошуку відповідей на запи­тання: якою насправді є політична дійсність? у чому її при­рода та специфіка? хто виступає суб'єктом політики?

Пояснювальна функція дозволяє знайти відповіді на запи­тання: чому певні факти політичної дійсності існують? чому ці факти мають саме такі властивості?

Інструментальна (технологічна) функція пов'язана з по­шуками відповідей на запитання щодо вибору форм і видів політичної дії з метою досягнення бажаного результату.

Іноваційна функція прагне надати прогнозам і висновкам максимальну наукову обгрунтованість і максимальну конт­рольовану форму.

Прогностична функція полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність у майбутньому або коли відбудуться певні події. Результатом цієї функції є поява прогнозних гіпотез. Велике значення мають дослідження комплексних політичних проблем, бо вони дають можливість створити цілісну картину майбутнього розвитку ос­новних сфер політичного життя, передбачити можливість настання негативних наслідків, спланувати шляхи і засоби оптимізації політичного керівництва й управління. В умо­вах сучасної української реальності зростає роль прогнозу­вання політичної поведінки соціальних суб'єктів та наслідків проведення політичних акцій.

Серед інших функцій політології - методологічна (охоп­лює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань), світогляд­на (утверджує цінності, ідеали, норми, які характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соці­альних суб'єктів), функція політичної соціалізації (забезпе­чує процес включення людини в політичну сферу життя сус­пільства і формування певного типу політичної культури).

Прикладна (управлінська) функція розробляє критерії ефективності діяльності парламенту, партій, рухів, лідерів, забезпечує провідною інформацією про стан справ і знання засобів ефективного впливу.

Нормативна функція проявляється в регламентації відно­син між суб'єктами політичного життя.

Основні методи політології

1) Історичний « полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв’язку та розвитку »

2) Інституційний « вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність ( держави, партій, рухів, обєднань тощо. )

3) Соціальний « сприяє зясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релілії. »

4) Емпіричний « досліджує політичну діяльність шляхом спостереження, експкркменту, сфокусованого групового інтерв’ю, аналізу документів, анкетування і т.п. »

5) Системний « забезпечує цілісне сприйняття об’єкта, дослідження і всебічний аналіз

зв’язків між окремими його елементами в межах цілого. »

6) Структурно-функціональний « передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивідів. »

7) Соціально-психологічний « орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас іх особистостей, що виконують будь-яку по