Місце і роль У. в сучасному геополітичнму просторі.

Визначення геополітичних інтересів нашої держави потребує врахування як усієї системи глобальних зацікавлень різних країн, так і фактичного розкладу сил — економічних, політичних, військових, ідеологічних — в своєму регіоні. У розташована в Південно-Східній частині Європи, в зоні, де перетинаються три величезні геополітичні масиви — Євроатлантичний, Євразійський та Ісламський. Це має свої + та -. Сьогоденне існування У є перехідним, воно є боротьбою. Визначення національних інтересів У й активізація її зовнішньополітичних зусиль відбувається перш за все на двох рівнях: глобальному і субрегіональному. На глобальному рівні можливості Устали вкрай обмеженими після того, як вона позбулася ядерної зброї та значно скоротила свій військовий потенціал, не компенсувавши цих втрат економічними здобутками. На цьому рівні У є об'єктом тиску з боку глобальних силових потуг: США, ЄС, міжнародних фінансових структур, Росії. Реально посилити свої позиції на глобальному рівні Україна може шляхом структурної модернізації свого економічного потенціалу та масштабної цілеспрямованої експансії в Південно-Східному напрямку. Сприятиме цьому також інтегрування в європейські структури, посилення стратегічного співробітництва з США, розвиток рівноправного партнерства з РФ.

На субрегіональному рівні У є великою державою зі значним потенціалом. Але, на жаль, Україна й на цьому рівні здає свої позиції. Вона втратила контроль над Чорноморським флотом (який має велике регіональне значення); послабився її вплив на Балканських ринках, що пов'язано з закриттям Дунайської транспортної мережі; їй поки що не вдається подолати труднощі з включенням в дію Євроазіатського транспортно-енергетичного коридору. Якщо У й надалі програватиме на своєму субрегіонально-му рівні, то це призведе до того, що й тут вона стане переважно об'єктом тиску з боку інших регіональних сил. Активно діяти вона, отже, зможе лише на локальному рівні, тобто на рівні міждержавного вирішення конкретних питань, здобуваючи тут певні незначні переваги, але все більше і більше втрачаючи геостратегічну перспективу. У не претендує на роль наддержави (а сьогодні — навіть на роль провідної регіональної держави), і тому її зовнішні стосунки мають бути спрямовані головним чином, на забезпечення власних економічних інтересів, що насамперед означає підпорядкування зовнішньої політики України меті оптимального пристосування нашої країни до процесів глобалізації, щоб нейтралізувати їхній негативний та максимізувати їхній позитивний вплив на розвиток національної економіки, а також забезпечити економічну безпеку держави.

66. Порівняльний аналіз поглядів Платона та Аристотеля на кращий державний устрій.

За Платоном (праця Держава) ідеальна держава де: відб-ся розподіл праці відповідно до потреб і природ. обдарування; позбавлення багатства та бідності; чотири чесноти ідеальн. держави: мудра, справедлива, мужня, розсудлива; всі жінки і діти спільні; в подальшому будуть існувати священні шлюби; правителі є філософами. А також виділяє чотири види хибного державного устрою: тимократія, олігархія, демократія, тиранія.

За Аристотелем (праця Політика): монархічне правління, проте більшість влади має належати середньому класу – демократія. Володаря обирають за природні якості, а не за знання. Власність є державною, проте кожен займається своєю роботою на своїй власності. Ідеальна влада є поєднанням багатьох видів влади. Зрівняти людей, щоб вони не хотіли мати більше аніж в них є і не мали такої можливості. Виховання має здійснювати відповідно до державного устрою. Володар має слідкувати аби ніхто не був нічим обділений. З Арістотелем, найкращий держ. устроєм є той, при якому благо за всіх обставин залежить від дотримання двох умов: перше-правильне встановлення завдання і кінцевої мети, всякого роду діяльності, другий-відшукання всякого роду засобів, що ведуть до кінцевої мети.

67. Розвиток політичної думки в 20 ст. в США та Європі згідно статті Алмонда.

Досягнення та успіхи Чикагської школи. в 20 ст. політична культура зробила значний стрибок, оскільки набула професійного характеру. Сталося якісне вдосконалення властивостей політичних інститутів та критеріїв їх оцінки. 1-й підйом (міжвоєнні десятиріччя (1920-1940) ЗАВДЯЧУЄ Чикагській школі, яка здійснила розробку емпіричних досліджень в яких розглядались психологічні та соціологічні інтерпретації політики. 2 пік – період Другої світової війни - запровадив поширення поведінкового підходу до політики та розповсюдив зростання професіоналізму. 3-й пік відзначився введенням логічно-математичних досліджень та підхід «раціонального вибору» і «методологічного індивідуалізму». Теорія раціонального вибору. Згідно з нею більшість людей схильні до раціональної поведінки (не ототожнювати з логічною поведінкою), її прибічники вважають, що людина намагається досягти максимального результату за рахунок оптимальних, а то й найменших зусиль. доктрина методологічного індивідуалізму, що визнає вирішальну роль кожного індивіда суспільства, протистоїть концепції провідної ролі видатної особи і концепції, за якою вирішальна роль належить «долі народу», «духові епохи», «духові нації» тощо людей.

Порівняльний аналіз поглядів на політичне лідерство і необхідні якості політика Макіавеллі та Вебера.

Правила політичного мистецтва за Макіавеллі. Якості політика за Вебером: почуття відповідальності, небайдужий до спари, пристрасть, окомір. Пристрасть — себто орієнтації на суть справи. Потрібен також окомір, здатність з м'якою внутрішньою зібраністю і спокоєм піддатися впливу реальностей, іншими словами, потрібна дистанція стосовно речей та людей. Якості політика за Макіавеллі: повинен бути хитрим, сильним, має здійснювати надзвичайні вчинки і подвиги, має бути бойцем, воєначальником, авторитетним, відважним. Правила політичного мистецтва: потрібно бути схожим на лисицю, аби обійти капкани, та на лева – аби відігнати вовків.

Проаналізуйте зміст понять «політика», «легітимність влади», охарактеризуйте типи легітимного панування викладені в статті М.Вебера «Політика як покликання і професія». Наведіть і охарактеризуйте типології та якості політиків, наведені М.Вебером в ній

Політика – регулятивна і контрольована сфера суспільства в межах якої здійснюється соціальна діяльність спрямована на досягнення, утримання та реалізацію влади індивідами та соц.. групами задля задоволення власних потреб. та інтересів. Легітимність влади – порядок виникнення і функціонування влади, який робить можливим досягнення згоди у владних структурах та їх взаємодії з суспільством. Як писав Вебер, «панування означає шанс зустріти послух певному наказу». Крім цього, панування передбачає взаємні очікування того хто наказує і ще, хто підкоряється цьому наказу, очікуючи що наказ матиме той характер, який ними сприймається. Вебер виділяє три різновиду підпорядкування ставлячи їм у відповідність три типу підпорядкування. Перший тип панування Вебер називає легальним. Тут у ролі мотиву поступливості розглядаються міркування інтересу, тобто цілерациональної дії. До такого типу, на його думку, ставляться сучасні йому європейські держави: Англія, Франція та. У цих державах підпорядковуються не особистості, а чітко встановленим законам, яким підкоряються і керовані та управляючі. Найбільш чистим типом легального панування Вебер вважав бюроктратію. Правління бюрократії - це панування у вигляді знання, й у цьому полягає його специфічно раціональний характер. Другий тип легітимного панування Вебер позначає як традиційний. Цей тип обумовлений мораллю, звичкою до якогось поведінці. У цьому вся відношенні традиційне панування грунтується на вірі у законність, але у священність здавна існуючих порядків та позиції влади. Найчистішим типом такого панування є, за Вебером, патріархальна держава. Це суспільство, що передували сучасному буржуазному суспільству. Тип традиційного панування за своєю структурою подібний зі структурою сім'ї. Саме ця обставина робить особливо міцним і стійким цей тип легітимності. Третім типом панування є, за Вебером, харизматичне панування. До харизматичних якостей Вебер відносить магічні здібності, пророчий дар, видатну силу духу, і слова. Харизму, по Веберові, мають герої, полководці, маги, пророки і провидці, засновники світових релігій та ін. Харизматичний тип легітимного панування є пряму протилежність традиційному. Основний базою харизматичного панування є афективний тип соціальної дії. Вебер розглядає харизму як велику революційну силу у традиційному типі суспільства, здатну внести зміни у позбавлену динамізму структуру цих товариств. Проте слід відзначити, що з всім відмінності і навіть протилежності і харизматичного типів панування з-поміж них є договір щось спільне саме: той і той спираються на особисті стосунки між господином та підлеглим. Типологія політиків: 1.політики по випадку – всі пі час виборів чи ін.. політичних діях. 2.політики по сумісництву – займаються у випадку необхідності, це для них не є справою життя. 3.професійні політики – ті, що живуть заради політики і за рахунок неї. За рахунок – пребендарії, що мають нерегулярні доходи (взятки, чайоті тощо), оплачувані чиновики, котрі мають заробітну плату. Якості: пристрасть, почуття відповідальності, окомір. Пристрасть — себто орієнтації на суть справи. Потрібен також окомір, здатність з м'якою внутрішньою зібраністю і спокоєм піддатися впливу реальностей, іншими словами, потрібна дистанція стосовно речей та