ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет економічної теорії та методи його дослідження



Предмет економічної теорії та методи його дослідження

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, так само як складна і багатогранна господарська діяльність. Економічна теорія, яка вивчає економічні процеси, постійно розвивається і змінюється, бо розвивається і змінюється суспільне виробництво. Отже, трактування предмета змінювалось. Так, давньогрецькі мислителі, меркантилісти, фізіократи, класична школа предметом вивчення економічної науки вважали закони домашнього господарства та дослідження джерел багатства. Щоб дати коротке, але всеохоплююче визначення економічної теорії (політичної економії), потрібно з'ясувати, які явища і процеси суспільного життя вона вивчає.

Економічна теорія вивчає:

1. Безмежні потреби. Діяльність людей підпорядкована задоволенню потреб. А вони є безмежними. І не тільки тому, що постійно відновлюються, а й тому, що змінюються за структурою та зростають кількісно й якісно. їх потрібно вивчати, бо вони підлягають задоволенню.

2. Обмежені економічні ресурси. Для створення благ, які задовольняють потреби людей, необхідні ресурси, а ресурси обмежені. Економічна наука досліджує, яким чином можна раціонально використати ресурси, щоб найповніше задовольняти потреби людей.

3. Економічні (виробничі) відносини. У процесі використання ресурсів і виробництва благ для задоволення потреб люди вступають у виробничі стосунки або економічні відносини. Виробничі відносини змінюються разом із продуктивними силами і потребами. Вони проявляються в різних формах володіння засобами виробництва, виробленою продукцією, в стосунках обміну, розподілу і споживання та в різних сферах виробництва: безпосередньо у виробництві, у фазах розподілу, обміну і споживання. Виробничі відносини становлять економічний базис суспільства.

4. Економічні закони, які регулюють суспільне виробництво. Економічні закови виражають постійні суттєві причинно-наслідкові зв'язки, які необхідно враховувати в практичній діяльності фірм та в економічній політиці держави. Розвиток економіки являє собою закономірний процес руху, де один економічний процес (явище) породжує інший, а внутрішнім імпульсом його є об'єктивна необхідність.

Економічна наука не може обійти й таких проблем як безробіття, інфляція, економічне зростання й ефективність виробництва, продуктивність праці, державні доходи і видатки, підвищення життєвого рівня населення, платіжний баланс і міжнародні валютні відносини, міграція робочої сили, конкуренція та багато інших.

Виходячи з вищесказаного, можна вважати, що предметом економічної теорії (політичної економії) є економічні відносини, що складаються в процесі використання виробничих ресурсів, їх взаємодія з продуктивними силами, закони економічного розвитку та діяльність економічних суб'єктів, спрямована на ефективне задоволення людських потреб. За визначенням К. Макконнела, економічна наука — це наука про ефективне використання обмежених ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб

 

Етапи становлення і розвитку економічної теорії як науки.

Зародження економічних ідей та їх основні представники

Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку . Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділяли у спеціальну галузь знань, вони були складовою єдиної неподільної науки. Разом з розвитком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.

Економічні ідеї дістали відображення в єгипетських папірусах, збірках законів вавилонського царя Хаммурапі, давньоіндійських ведах. У Китаї поширилося конфуціанство, економічні погляди якого виклав Менцзи (372—329 до н.е.), який захищав селянське землеволодіння.

Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалися визначити принципи й методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називали економією, а вчення про управління державою — політикою. Наприклад, Ксенофонт (430—355 до н.е.) у своїй праці "Економікос" визначав економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінював гроші як концентроване багатство і засіб обігу.

Філософ Платон (427— 347 до н.е.) у своїх творах висунув концепцію про ідеальну державу, в якій існує єдність інтересів усіх станів.

Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були твори Арістотеля (384 — 322 до н.е.). Своє економічне вчення він розвивав виходячи з передумови, що рабство є природним явищем і завжди має бути основою суспільного виробництва.Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Арістотель визнавав лише дві функції — міри вартості та засобу обігу. Арістотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється у процесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає у процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: економіку і хрематистику, тобто вміння "робити" гроші.

У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивалися у межах церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій раннього утопічного соціалізму. У цей період переважали феодальні економічні відносини. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів і селян. Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.

 

Сутність і структура суспільного виробництва. Фактори виробництва. Взаємодія і розвиток факторів виробництва.

Центральні проблеми економічної організації. Технологічний вибір в суспільстві. Крива трансформації або виробничих можливостей.

 

Технологічний вибір в суспільстві. Крива трансформації або виробничих можливостей.

Внаслідок обмеженості ресурсів перед економічними суб’єктами постає проблема вибору. Вибір – це компроміс, на який змушені йти економічні суб’єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення. Альтернативна вартість – це цінність втрачених можливостей; це кількість одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага. Спадна віддача факторів виробництва полягає у тому, що за певних обставин з нарощуванням використання одного ресурсу за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва. Відображенням закону спадної віддачі є закон зростаючих альтернативних витрат. Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди.

Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

Право власності - це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.

Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов'язків.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями - володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності (рис. 3.9).

 

Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема форм власності. Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний, підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою (рис. 3.10). Кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна форма власності, яка відбиває досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основного суб'єкта, який концентрує права власності.

Рис. 3.10. Еволюція форм власності

На перших етапах розвитку людство протягом тисячоліть використовувало колективні форми власності, спочатку у формі племінної, а потім - общинної власності. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював те, що люди могли тільки спільно (колективно) добувати засоби до існування і спільно їх споживати. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя.

Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини , зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності - приватної. Ці два типи власності (суспільна й приватна) нарізних етапах історичного розвитку суспільства виявлялися в найрізноманітніших конкретно-історичних формах, відображаючи сощально-економічну природу панівного суспільного ладу (рис. 3.10).

Для первіснообщинної форми власності характерні однакові права всіх членів общини на панівний об'єкт власності - землю, а також на засоби праці й результати виробництва.

Рабовласницька форма власності характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба).

Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

Однак юридична рівноправність усіх громадян капіталістичного суспільства не означає рівності в розподілі й концентрації прав власності. Це породжує економічну владу одних і економічну залежність інших.

Ліквідація приватної власності в колишніх соціалістичних країнах і заміна її так званою "загальнонародною" власністю з метою зрівняти всіх людей у правах на засоби виробництва і результати їх використання спричинили розрив природно-еволюційного процесу розвитку відносин власності, що стало однією з причин кризи і розвалу соціалістичної системи.

 

Горизонтально-структурний підхід визначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Умовами і критеріями означеної класифікації є рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднанняпрацівника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси результати й управління виробництвом, механізм розподілу доходу тощо.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність - це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.

Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності (рис. 3.11).

Рис. 3.11. Сучасні форми приватної власності

Приватна власність в усіх її формах є потужним фактором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особистого, а отже, й суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджує реальну майнову відповідальність тощо.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство).

Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність - це капітал" утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності. Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності. З одного боку, власники акцій є приватними власниками тієї частки капіталу, яка відповідає номінальній чи ринковій ціні їхніх акцій, а також доходу від них. Разом з тим, пересічні акціонери через розпорошеність пакета акцій не мають реального права на участь у розпорядженні всім капіталом акціонерного товариства. Реальне право на розпорядження й управління капіталом товариства мають лише ті, хто володіє контрольним пакетом акцій.

Якщо розглядати реалізацію корпоративної власності через відносини володіння, розпорядження й управління, то носіями відносин володіння свого паю є відокремлені власники акцій, які одержують на них доходи (дивіденди). Відносини ж розпорядження й управління реалізуються не розрізнено (тобто кожним власником акцій), а власниками контрольного пакета акцій, які розпоряджаються й управляють капіталом акціонерного товариства як єдиною власністю.

Таким чином, акціонерний капітал поєднує приватну власність і колективну форму її використання, оптимально враховуючи особисті й колективні інтереси акціонерів. З одного боку, корпоративна власність завдяки володінню окремими особами акціями зберігає все те позитивне, що несе в собі приватна власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, невтримну погоню за нагромадженням особистого, а отже, і суспільного багатства, право безстрокового успадкування та ін.) З іншого боку, приватна власність, перебуваючи у загальній структурі корпорації, реалізує себе через більш зрілу - колективну форму організації виробництва. Відбувається якісна еволюція механізму реалізації приватної власності, вона зміщується у бік колективного управління з метою забезпечення ефективнішого використання приватних ресурсів. У цьому сенсі акціонерна власність виходить за межі індивідуальної класичної приватної власності і долає ті обмеження, які їй властиві. Вона виступає у формі асоційованої (інтегрованої) власності, яка поєднує в собі риси приватної і суспільної власності. В цьому 'її достоїнство, універсалізм і привабливість.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу - праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній (рис. 3.12).

Державна власність - це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну).

Рис. 3.12. Сучасні форми суспільної власності

Загальнодержавна власність - це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу. Власність необхідна державі для виконання економічних, соціальних і оборонних функцій. Об'єктами державної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв'язок, дороги, навчальні заклади, заклади національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об'єкти тощо.

Муніципальна (комунальна) власність - це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

Кооперативна власність - це об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність кооперативу формується в результаті об'єднання майна, грошових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління розподіляться відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.

Власність трудового колективу - спільна власність, передана державою чи іншим суб'єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність може існувати в різних видах залежно від джерела викупу. Якщо підприємство викуплене за рахунок накопиченого прибутку, то створюється неподільна власність колективу підприємства. Якщо підприємство було викуплено за рахунок особистих доходів його працівників, то утворюється пайова власність.

Власність громадських і релігійних об'єднань створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна. Суб'єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.

Змішана власність поєднує різні форми власності - приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів (рис. 3.13).

Рис. 3.13. Сучасні форми змішаної власності

В Україні в результаті реформування відносин власності ва основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності:

- приватна;

- колективна;

- державна.

Допускається також існування змішаних форм власності, власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

 

 

Натуральне господарство - такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної фор ми і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво ак розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

Блага

Основоположною категорією товарного виробництва є "товар". Однак історично та логічно цій категорії передувала категорія "благо".

Благо - все те, що здатне задовольняти людські потреби, наприклад, плоди природи, продукти праці, послуги, будь-які явища, що задовольняють певні потреби людини, відповідають її інтересам, цілям та прагненням.

Бага поділяють на економічні та неекономічні.

Неекономічні блага надаються людині природою, тобто без прикладання її праці, у необмеженій кількості (наприклад, повітря, морська вода, сонячне тепло та ін.).

Економічні блага - це блага економічної (трудової) діяльності людини, які існують в обмеженій кількості.

Економічні блага дуже різноманітні. Залежно від критеріїв їх можна класифікувати на такі види (рис. 5.14).

Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару.

Рис. 5.14. Класифікація економічних благ

Товар і його властивості

Форми існування акцій

· Документарна — існують у матеріальній формі як, власне, акції, так і сертифікату акцій, котрий є документом, що посвідчує право власності на вказану в ньому кількість акцій.

· Бездокументарні — існують у формі електронних записів на рахунках. Документом, що посвідчує право власності, є виписка з рахунку у цінних паперах.

Форма існування акцій в Україні з 29.10.2010 року — бездокументарна.

 

Основи економічної теорії

СНР - це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, яка відображає структуру взаємозв'язків між секторами, галузями економіки, між національною економікою та іншим світом. Вона містить інформацію про всіх економічних суб'єктів; про всі економічні операції, які ці су б' єкти здійснюють у процесі виробництва, розподілу, обміну, нагромадження та кінцевого споживання.

Необхідність СНР зумовлена:

- потребами органів державної влади в інцюрмації, яку надає СНР для розробки та реалізації економічної політики, прийняття управлінських рішень, розробки прогнозів та програм соціально-економічного розвитку;

- потребами міжнародних економічних організацій (00Н, МВФ, МБРР, ГАТТ, СОТ та ін.) для прийняття управлінських рішень щодо вступу в ці організації країн, надання членам* організаціям кредитів, допомоги, пільг тощо;

- потребами наукових установ та вищих навчальних закладів в агрегованих інформаційних показниках для здійснення досліджень макроекономічних процесів і явищ, розробки прогнозів, планів, теоретичних і прикладних моделей тощо;

- потребами підприємницьких і бізнесових структур, менеджерів різних рангів, які отримують із СНР інформацію про економічне середовище, в якому вони працюють.

Методи розрахунку

ВНП = ВВП + Сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону або переданих за кордон (до таких першим доходах зазвичай відносять оплату праці, доходи від власності у вигляді дивідендів)

Існують 3 способи вимірювання ВНП (ВВП): (найчастіше використовуються виробничий і метод кінцевого використання)

Безробітними визнаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу), зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні приступити до праці.

Законом декларуються принципи державної політики України щодо регулювання зайнятості населення:

— забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

— координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державних і регіональних програм зайнятості;

— співробітництво професійних спілок, асоціацій підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення.

При розв´язанні багатьох проблем зайнятості та безробіття важливі функції покладаються на Державну службу зайнятості. її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці і соціальної політики України та місцевих адміністрацій. Вона фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості і звільняється від сплати податків, митних та інших зборів, що вносяться до бюджету.

 

Податкова система - сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Функції податків безпосередньо пов'язані з функціями фінансів (рис. 17.5).

Рис. 17.5. Функції податків

Елементи системи оподаткування:

- суб'єкт (платник податків) - юридична чи фізична особа, що сплачує податки;

- об'єкт оподаткування-кількісно визначений економічний феномен, який служить базою для оподаткування. Іншими словами, податкова база - це грошова сума, з якої вилучається податок;

- джерело оподаткування - дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню.

Джерело та об'єкт оподаткування взаємно пов'язані, оскільки власне дохід є джерелом сплати податку. Так, якщо оподатковують власне дохід або майно, що забезпечує дохід, ці два елементи взаємопов'язані. Якщо ж сплачується податок на майно чи землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу, такий взаємозв'язок втрачається.

Податкова ставка (норма оподаткування) - законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Податкова ставка може існувати в таких формах:

- середньої податкової ставки - відношення обсягу податків до величини доходу, що підлягає оподаткуванню;

- граничної податкової ставки - відношення приросту податків до приросту доходу, що підлягає оподаткуванню;

- податкові пільги - звільнення від податків або зменшення податкових ставок.

Класифікація податків

Залежно від рівня державних структур:

- загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);

- місцеві (встановлюються місцевими органами влади та управління).

За об'єктом оподаткування:

- податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту тощо);

- податки на майно (сплачуються постійно впродовж усього часу перебування майна у власності);

- податки на споживання (сплачуються при використанні доходів).

За методом стягнення:

- розкладні - спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіями і, нарешті, між окремими платниками;

- окладні - встановлюються спочатку податкові ставки, а далі - розмір податку для кожного платника.

Визначальним критерієм класифікації податків є форма оподаткування.

За цією ознакою розрізняють такі податки: Прямі - вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу. Непрямі (опосередковані) - вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу.

http://pidruchniki.ws/1105051939993/politekonomiya/teoriya_opodatkuvannya

Досліджуючи зв'язок між розміром ставки податків і надходженням податкових засобів у державний бюджет, американський економіст Артур Лаффер показав, що не завжди підвищення ставки податку веде до росту податкових доходів держави. Якщо податкова ставка перевищує якусь об'єктивну межу, то податкові надходження почнуть зменшуватися. А. Лаффер довів, що той самий за розміром доходу в державний бюджет може бути забезпечений і при високій, і при низкій податковій ставці. Це положення можна проаналізувати графічно (див. рис. 3.18.1:

X - рівень податкової ставки у відсотках;

Y - середньорічний обсяг податкових надходжень у бюджет;

Х0 - оптимальна ставка податку, при якій надходження в бюджет досягають максимуму – Y0.

Дійсно, рівність бюджетних надходжень (Y1 = Y2) досягається при дуже різних рівнях податкових ставок (X2 значно більше X1).

Справа в тому, що більш низька податкова ставка збільшує число об'єктів оподатковування, залучає до підприємницької діяльності більше число людей, ніж при високих податкових ставках. І навпаки, із ростом податків прибутки в скарбницю, як це ні парадоксально, зменшаться, тому що частина підприємців розориться, частина піде в тіньову економіку, стимули до праці згаснуть. Дослідження А. Лаффера теоретично довели: чим багатші громадяни, тим багатша держава.

МІКРОЕНОНОМІКА

Цінова еластичність попиту

Таблиця 3

Товар чи послуга Коефіцієнт цінової еластичності попиту   Товар чи послуга Коефіцієнт цінової еластичності попиту
1. Житло 0,01 1. Бензин 0,60
2. Електроенергія 0,13 2. Молоко 0,63
3. Хліб 0,15 3. Побутові прилади 0,63
4. Білети на баскетбол 0,23 4. Кінофільми 0,87
5. Телефонні послуги 0,26 5. Пиво 0,90
6. Цукор 0,30 6. Взуття 0,91
7. Медичне обслуговування 0,31 7. Автомобілі 1,4
8. Яйця 0,32 8. Яловичина 1,27
9. Юридичні послуги 0,37 9.Столові прилади 1,54
10. Ремонт автомобілів 0,40 10. Ресторанне обслуговування 2,27
11. Одяг 0,49 11. Баранина та ягнятина 2,65

4. Фактори часу. Еластичність попиту за ціною оцінюється для короткострокового та довгострокового періодів. Як правило, попит більш еластичний у довгостроковому періоді, оскільки у людей є більше часу на пошук замінників товару, ціна якого зростає, крім того розробляється більша кількість замінників. А можливість більш тривалих пошуків замінників і збільшення їх доступності у довгостроковому плані зроблять попит більш еластичним. У таблиці 4 наведено емпіричні оцінки еластичності попиту за ціною в залежності від факторів часу.

Таблиця 4

Товар чи послуга Короткостроковий період Довгостроковий період
Канцелярські приладдя -0,47 -0,56
Дорогоцінності і годинники -0,41 -0,67
Шини і камери -0,86 -1,19
Бензин -0,4 -1,5
Житло -0,3 -1,88
Споживання електроенергії в домашньому господарстві 0,13 1,89
Тютюнова продукція 0,46 -1,89
Споживання природного газу в побуті -1,4 -2,1
Автомобілі і запчастини -1,87 2,24
Порцеляна і посуд -1,54 2,55
Міжміські залізничні перевезення -1,4 3,19
Ремонт теле-радіоапаратури -0,47 3,84
Яловичина 01,47  

Характер еластичності попиту може змінитися по мірі можливості руху за лінійною кривою попиту знизу вгору від абсолютно нееластичного попиту (Еd= 0) до абсолютно еластичного попиту (Еd= ∞).

Мал. 17. Лінійна функція попиту

Пояснюється це тим, що у верхній частини лінії попиту відсоткові зміни попиту на товар вищі, ніж відсоткові зміни його ціни (% Δ Q > % ΔР). У нижній частині лінії попиту відсоткові зміни ціни більше відсоткових змін кількості (%ΔQ < %ΔР). Дані про коефіцієнти еластичності попиту несуть важливу інформацію для фірм (продавців), оскільки дозволяють судити про розміри зміни продажів, які будуть після зміни цін, що вплине на обсяг доходу. Залежність зміни цін і доходу від цінової еластичності попиту наведені в таблиці 5.

Таблиця 5. Залежність доходу фірми від ступеню еластичності.

Тип еластичності попиту Зміна в ціні Зміна в доході
Еластичний Зростає Падає Зменшується Збільшується
Нееластичний Зростає Падає Збільшується Зменшується
Одинична еластичність Зростає Падає Не змінюється Не змінюється

Таблиця 6. Показники еластичності попиту по доходу.

Товар чи послуга Короткостроковий період Довгостроковий період
Свинина 0,27 0,18
Яловичина 0,51 0,45
Меблі 2,6 0,53
Порцеляна, скляний посуд 0,47 0,77
Послуги дантиста 0,38 1,0
Курчата 0,49 1,06
Автомобілі 5,5 1,07
Видовищний спорт 0,46 1,07
Послуги лікаря 0,28 1,15
Одяг 0,95 1Д7
Бензин и нафта 0,55 1,36
Домашнє устаткування 2,72 1,40
Взуття 0,9 1,5
Коштовності, годинники 1,0 1,6
Приватні будинки 0,07 2,45
Подорожі закордон 0,24 3,09
Предмети туалету 0,25 3,74

 

Рівновга споживача

Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, доход і ціни на товари. Для наочної демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень якогось споживача (рис. 2.7). як бачимо, лінія бюджетних обмежень перетинає Риву байдужості, що відповідає корисності Z7j в точ-

 

ках Це означає, що доход споживача при максимальному використанні дає змогу придбати які перший, так і другий набір. Чи буде це означати, що
в точках А1 і А2 споживач отримає максимальну корисність, яка доступна йому при існуючих бюджетних |
обмеженнях? Очевидно, що ні. Адже будь-яка точка, що лежить на відрізку буде доступна споживачеві і матиме корисність більшу, ніж оскільки більш віддалена від початку координат. Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, до­сягається тоді, коли споживається комбінація това­рів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотика­ється до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при; заданому бюджетному обмеженні. Як тільки спожи- вач отримує такий набір, у нього зникають стимули) замінювати його на інший.

Рівновазі споживача можна дати геометричне лумачення. Якщо рівновага досягається у точці дотику лінії бюджетних обмежень до кривої байдужо­сті означає, що у точці нахил цих двох ліній збігається (довідково: нахил кривої у будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї у цій точці). Тоді

або





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.247.75 (0.025 с.)