Ефект заміщення i ефект доходу. Вплив ефектів заміщення i ефекту доходу на криву попиту.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Ефект заміщення i ефект доходу. Вплив ефектів заміщення i ефекту доходу на криву попиту.



Зміна ціни будь-якого товару впливає на обсяг попи­ту на цей товар двома способами. По-перше, через зміну спів­відношення цін, що приводить до зміщення попиту з одних то­варів на інші (з відносно дорогих на відносно дешеві) і, по-друге, через зміну купівельної спроможності або реального доходу споживача, коли збільшення або зменшення реального доходу індивідуума (в результаті зміни ціни даного товару) приводить, відповідно, до зростання або зниження попиту на цей товар.

Зміну обсягу попиту, досягнуту за допомогою першого спо­собу, називають ефектом заміщення, а за допомогою другого способу -ефектом доходу. При цьому припускається, що обид­ва ефекти виникають за умов стабільності грошового доходу споживача та цін всіх інших товарів, крім того, що розгляда­ється.

Існують дві точки зору щодо того, як слід розподілити загаль­ний ефект зміни ціни на ефект заміщення і ефект доходу. Одна з них належить англійському економістові Дж. Хіксу, а друга — українському математику і економісту Є. Слуцькому.

Хікс вважав, що для виконання цієї процедури треба скорис­татися допоміжною бюджетною лінією А1В2 (рис. 3.5). її слід провести так, щоб вона, по-перше, була паралельною бюджетній лінії АВ1 і, по-друге, була дотичною до початкової кривої байду­жості Це означає, що за допомогою такої допоміжної бюдже­тної лінії забезпечується збереження, з одного боку, нового спів­відношення цін, а з другого, — початкового рівня забезпечення індивідуума.

Отримана точка допоміжного оптимуму Е3 дає змогу поді­лити загальний приріст попиту на товар х, викликаний зни­женням його ціни, на ефект заміщення та ефект доходу. Зага­льний приріст попиту відповідає відрізку х1х2. Точка х3 поділяє його на ефект заміщення (відрізок х1х3) та ефект доходу (відрі­зок х3х2). Формування ефекту заміщення відбувається при змі­щенні оптимуму споживача з точки Е1 в точку Е3 вздовж кри­вої байдужості и3. Це дає змогу зробити висновок, що на даній ділянці реальний дохід індивідуума залишається незмінним, оскільки тут скорочення попиту на товар у (через те, що він став дорожчим відносно товару х) компенсується збільшенням попиту на товар х.

О

Х2 Х3 Хї В

в2

Вї

х

Рис. 3.6. Ефект заміщення і ефект доходу за Хіксом. Ціна товару х підвищується

Ефект доходу формується в процесі зміщення оптимуму з то­чки Е3 в точку Е2. Особливістю цієї ділянки є те, що тут відбува­ється перехід від однієї кривої байдужості на другу (з и1 на £/2). А такий стрибок споживач може здійснити лише за умов збіль­шення його реального доходу, що, природно, і забезпечує додат­кове збільшення попиту на товар х, як, зрештою, і на товар у.

Якщо ж ціна товару х не знижується, а підвищується, то ви­значення ефекту заміщення та ефекту доходу відбувається зворо­тним шляхом (рис. 3.6). Тут допоміжна бюджетна лінія АВ2 до­тична в точці Е3 до кривої байдужості и2, а не и1, як це було у попередньому прикладі (рис. 3.5).

На рис. 3.6 ефект заміщення зображений відрізком х3х1, а ефект доходу — відрізком х2х3.

 
 

Підхід Є. Слуцького до поділу загального ефекту зміни ціни на ефект заміщення та ефект доходу суттєво відрізняється від підходу Хікса. Слуцький запропонував проводити допоміжну бюджетну лінію ЛВ2 (рис. 3.7) не як дотичну до початкової кри­вої байдужості и2, а як лінію, що проходить через початкову точ­ку оптимуму споживача Еі і водночас паралельну бюджетній лі­нії АВ1. У результаті такої побудови допоміжної бюджетної лінії А1В2 вона виявиться дотичною до вищої кривої байдужості и3. Точка дотику Е3 характеризує певний допоміжний оптимум спо­живача, якому відповідає нове співвідношення цін, що склалося в результаті підвищення ціни товару х.

Оскільки всі три оптимуми (Е1, Е2 та Е3) розміщені на різних кривих байдужості (відповідно, на и2, и1 та £/3), то при цьому не може бути мови про ефект заміщення. Цей ефект, як відомо, ви­никає лише при зміщенні споживача в межах однієї кривої байдужості. Така обставина дає змогу зробити висновок про те, що на рис. 3.7 ми по суті маємо справу лише з двома ефектами доходу. Отже, підхід Слуцького не дає можливості вирішити по­ставлене завдання.

Ефекти заміщення та доходу діють одночасно. Тому реальна спрямованість змін споживання буде рівнодіючою цих ефектів. Згідно з даними табл. 3.1 щодо нормальних товарів, обидва ефек­ти діють в одному напрямку. У цьому разі прогнозувати зміни споживання залежно від змін ціни на товар дещо простіше. Щодо впливу зміни ціни на споживання неякісних товарів, то спрямо­ваність впливу ефектів доходу та заміщення протилежна. Залеж­но від того, який ефект спрацьовує сильніше, зміна ціни та спо­живання матиме однакову або протилежну спрямованість.

Таблиця 3.1

ДІЯ ЕФЕКТІВ ЗАМІЩЕННЯ ТА ДОХОДУ

Якщо ефект зменшення має більший вплив, то із зростанням ціни споживання товару х зменшується, а при її зниженні — збі­льшується. Однак може складатися ситуація, коли переважає ефект доходу, тоді при зростанні ціни зростає і споживання, а при її зниженні споживання також зменшується. Така ситуація трапля­ється досить рідко.

Для деяких товарів загальний ефект зниження ціни теоретич­но може призводити до зменшення обсягу попиту. Від'ємний ефект доходу у цьому разі переважає за абсолютною величиною ефект заміщення. Така ситуація означає, що при зниженні ціни обсяг попиту на благо зменшується. Це порушує закон попиту. Товар, для якого закон попиту не виконується, називається това­ром Гіффена, а зростання споживання цього товару із підвищен­ням ціни на нього — парадоксом Гіффена.

Роберт Гіффен (1837—1910) — англійський економіст, який виявив, що незаможні робітники в Ірландії збільшують спожи­вання дешевих неякісних продуктів харчування (зокрема, карто­плі) у разі їх подорожчання.

У дійсності у цьому парадоксі нічого дивного немає. Обсяг попиту на картоплю збільшувався поряд із зростанням її ціни, тому що, по-перше, ціни підвищувалися й на інші продукти хар­чування, до того ж, вищими темпами, і, по-друге, картопля була завжди основним продуктом харчування ірландських бідняків.

Парадокс Гіффена, на перший погляд, здається винятком із за­кону попиту. Проте детальніше дослідження доводить, що саме взаємодія ефектів заміщення та доходу спричиняє такий розвиток подій.

 

Теорія фірми

Теория фирмы, как самостоятельное направление сформировалось в 19в. И различные школы экономической науки по-разному трактуют определение фирмы как категории:

Традиционная экономическая теория определяет фирму, как производственно-технологическую систему, как конгломерат людей и машин. Фирма представлялась «черным ящиком» на входе, в который сосредотачиваются различные ресурсы и технологии, а на выходе получается готовый продукт. Для экономической теории считалось несущественным то, что происходит внутри. В таком определении фирмы особое внимание обращается на организационные аспекты её функционирования и связанные с ними резервы экономической эффективности. Традиционная теория фирмы исходит из того, что поведение фирмы определяется единственным её желанием максимилизировать прибыль, которое становится возможным при равенстве предельных издержек и предельного дохода; поскольку подсчёт предельных издержек и предельного дохода затруднителен, то нельзя считать, что традиционная теория лучше всех объясняет поведение фирмы. В результате появляются альтернативные теории.

Созданная Йозефом Шумпетером (австрийский экономист) концепция предпринимательской фирмы исходила из понимания фирмы как агента, конкурирующего на рынке новых товаров, технологий, источников сырья.

Теория фирмы Джона Ричарда Хикса (английский экономист, неокейнсиантская теория) фактически сводила фирму к оптимизационному поведению индивида, действующего в условиях рынка, а в работах Джоан Робинсон фирма рассматривалась в условиях несовершенной конкуренции.

Управленческие или менеджеральные теории фирмы Уильяма Баумоля и Робина Морриса исходили из того, что целью фирмы является максимилизация совокупной выручки и темпов её роста.

Институциональная теория фирмы в отличие от неоклассической не делает акцента на предсказание поведения фирмы. Она объясняет сосуществование многообразных форм деловых предприятий, пределов их роста, возможных вариантов решения проблем мотивации работников, организации, контроля, планирования и других функций управления предприятием.

Эволюционная теория рассматривает предприятие как один из объектов в среде подобных. К внутренним характеристикам такого объекта относятся устоявшиеся правила принятия решений, как реакции на те или иные внутренние и внешние воздействия. Внимание здесь уделяется вопросам корпоративной культуры, традициям в поведении, а также установленным процедурам принятия решений и алгоритмам реагирования предприятия на изменения во внутренней и внешней среде. Поведение предприятия обусловлено «рутинами, непосредственной и эволюционной реакцией фирмы на воздействия со стороны внешней среды.

Когнитивная теория фирмы Р. Бокэ и О. Серве рассматривает экономическую среду функционирования фирмы с позиций когнитивной неопределённости, когда только доверие способствует минимизации трансакционных издержек взаимодействия фирм, а следовательно, и достижения равновесия на рынке в длительном периоде. Институт доверия в интерпретации когнитивной теории фирмы трактуется как основной фактор стабильности индустриальной рыночной системы. При наличии доверия фирмы склонны к сотрудничеству и кооперации, при его отсутствии — происходит ужесточение конкуренции. Пределы расширения фирмы — запретительный рост издержек управления и контроля (внутрифирменные издержки).

Агентская теория фирмы предполагает, что собственник, не являющийся менеджером, не обладает полнотой информации, таким доступом к ней, каким обладает непосредственный руководитель. Кроме того, связь между усилиями менеджера, его затратами рабочего времени и результатом работы всей фирмы недетерминирована. Активизация усилий менеджера может обойтись собственнику дороже, чем низкий уровень интенсивности работы менеджера.

Сегодня все большее значение и актуальность приобретает неоинституционалистский подход к определению фирмы. Неоинституционалисты не рассматривают фирму как нечто данное, они хотят понять механизм ее возникновения. Тем самым пытаясь ответить на вопросы: Зачем же нужна фирма, если есть рынок? Почему бы собственникам ресурсов самим не функционировать как независимым товаропроизводителям, покупая факторы производства у других собственников, добавляя свой вклад и реализуя готовую продукцию потребителям?

Первым исследователем, описавшим новые подходы к природе фирмы, является Рональд Коуз. Он провёл концептуальное различие между фирмой и рынком, и поставил вопрос: Почему вообще существуют фирмы? По Коузу, главной характеристикой фирмы является «вытеснение механизма цен» и распределение ресурсов не посредством цен, а директивно. Тем самым вопрос о причинах существования фирм превращается в другой вопрос: Почему при распределении ресурсов внутри самой фирмы не используется механизм цен? Например, почему, как правило, не бывает так, что каждый рабочий или группа рабочих продает частично изготовленный продукт своим коллегам до тех пор, пока изделие не будет полностью произведено? Но в фирме такой механизм вытеснен совсем другой организацией производственных отношений, исключающей подобные обмены.

Коуз пишет: « Вне фирмы производство направляется динамикой цен и координируется посредством ряда трансакций обмена на рынке. Но внутри фирмы эти рыночные трансакции устранены, а роль сложной рыночной структуры с трансакциями обмена выполняет предприниматель-координатор, который направляет производство». Целью Коуза было объяснить, почему это происходит. Он даёт следующий ответ: « Основная причина, по которой создание фирмы рентабельно, состоит, как представляется, в том, что существуют издержки использования ценового механизма. Прежде всего, издержки организации производства с помощью ценового механизма сопряжены с выяснением того, каковы соответствующие цены. Следует также принять во внимание неизбежные на рынке издержки проведения переговоров и заключения контракта на каждую трансакцию обмена. Правда, от контрактов не удается избавиться и при наличии фирм, но здесь их намного меньше. Фактор производства (или собственник) не должен заключать серию контрактов с факторами, с которыми он кооперируется внутри фирмы, что было бы необходимо, разумеется, если бы эта кооперация была прямым результатом ценового механизма». Связь между понятиями прав собственности, трансакционных издержек и контрактных отношений раскрывается в теореме Коуза, которая гласит: «Если права собственности чётко определены и трансакционные издержки равны нулю, то размещение ресурсов, структура производства будет оставаться неизменной и эффективной независимо от изменений в распределении прав собственности».

Впоследствии развивая подход Коуза, Оливер Уильямсон сформулировал свой главный тезис: « Главной целью и результатом функционирования институтов, типа фирмы, является минимизация трансакционных издержек». Таким образом, он объясняет существование нерыночных институтов тем, что они обходятся дешевле, нежели постоянное обращение за помощью к рынку или обмен. Тем самым он, как и Коуз, подтверждает факт концептуального различия между собственно рынком и рыночным институтом фирмы.

Любое описание конкретной теории фирмы должно включать следующие согласованные между собой разделы:

· видение предприятия как экономического объекта;

· понятийно-категориальный и образный аппарат;

· концепция предприятия;

· системное описание предприятия;

· исходные положения (принципы) теории, сформулированные с помощью понятийно-категориального аппарата;

· принятые в данной теории способы аргументации, проверки или обоснования тех или иных положений на основе исходных принципов и/или эмпирических данных;

· способы интерпретации выводов и положений в терминах описания предприятия;

· выводы и заключения относительно предприятий данного класса, полученные из исходных положений с помощью допустимых способов обоснования.

Все перечисленные составляющие являются необходимыми и в действительности присутствуют в любой теории фирмы, но далеко не все они приводятся в явном виде при описании теории. Иногда это делается намеренно, поскольку детальное изложение некоторых из них, скажем, предпосылок модели, может выявить её чрезмерно условный характер, иногда автор сам не отдаёт себе отчёт в количестве и качестве фактически использованных предпосылок. В любом случае такая неполнота описания теории затрудняет её верификацию и сопоставление с альтернативными вариантами. Соответственно, возрастает неопределённость степени обоснованности рекомендаций, полученных на её основе. Применение таких теорий в практике менеджмента, в особенности стратегического, достаточно рискованно.

Перечисленные компоненты можно считать разделами своеобразного паспорта теории предприятия. Кроме них, в паспорт должно входить описание «области определения» теории в пространстве объектов, указание множества предприятий, к которым относится данная теория.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.222.124 (0.009 с.)