Рівновага грошового ринку та чинники, що її визначають

Рівновага на грошовому ринку досягається тоді, коли вся створена банківською системою кількість грошей добровільно тримається «публікою» у вигляді касових залишків, тобто у формі готівки і чекових внесків.

Рівновага грошового ринку встановлюється автоматично за рахунок зміни % ставки. Грошовий ринок дуже ефективний і майже завжди знаходиться в рівновазі, бо на ринку цінних паперів дуже чітко діють дилери, які відстежують зміни % ставок і примушують їх переміщуватися в одному напрямку.

Якщо процентна ставка не відповідає рівноважному рівневі, корекція ситуації на грошовому ринку з метою досягнення рівноваги відбувається за допомогою процентної ставки, зміна рівня якої змушує економічних агентів змінювати структуру портфеля своїх активів.

При низькому рівні процентної ставки виникає надлишковий попит на гроші, який усувається економічними агентами за допомогою продажу облігацій.

При зависокому рівні процентної ставки висока альтернативна вартість зберігання грошей зменшує попит на гроші, і тому, виникає надлишкова пропозиція грошей, яка використовується економічними агентами на купівлю облігацій.

Коливання рівноважних значень процентної ставки пов'язані зі змінами екзогенних змінних грошового ринку: рівня доходу та пропозиції грошей. Зростання рівня доходу підвищує попит на гроші та рівноважну процентну ставку. Підвищення пропозиції грошей, навпаки, спричиняє її зниження.

Рівновага грошового ринку означає збалансований стан грошового попиту та пропозиції.

 

21. Інфляція: умови виникнення. Типологія інфляції. Вимірювання інфляції

Інфляція – стійка тенденція зростання заг. рівня цін. «Стійка тенденція» означає, що інфляція – це тривалий процес (вплив часу), тобто стійка тенденція (може бути як до збільшення, так і до зменшення). Це дає інформацію для відмінності від стрибка цін. Стрибок цін – це є інформація для кор/стр. періоду.

«Заг. рівень цін» - інфляція не означає зростання всіх цін в економіці. Ціни на окремі товари можуть змінюватися по-різному. Дефляція - процес, протилежний до інфляції - стійка тенденція до зменшення заг. рівня цін. Інфляція хар-рна для товар. ринку.

Інфляція може бути викликана різними чинниками.

1) Внутрішні - 1. Незбалансованість бюджету, що виявляється в його дефіциті або криза державних фінансів; 2. Надмірні військові витрати; 3. Надмірні інвестиції; 4. Необгрунтоване підвищення цін і заробітної платні; 5. Кредитна експансія; 6. Надмірна емісія грошей в наявній і безготівковій формах, збільшення швидкості їх обігу; 7. Інфляційні очікування.

2) Зовнішні - обумовлені зростанням цін на товари, що експортуються і імпортуються, обміном банками національної валюти на іноземну, що викликає потребу в додатковій емісії грошей, світовими кризами.

Як правило, інфляція виникає в тих випадках, коли зростання доходів в суспільстві вище за можливості їх товарного забезпечення. Це торкається не тільки доходів населення, але і доходів підприємств і організацій. Тому як основна причина інфляції можна виділити порушення натурально-вартісної збалансованості, а розширення паперово-грошового обігу - її основні умови.

Типологія інфляції

Залежно від темпу інфляції:

1) Помірна - щорічні темпи знах-ся в межах до 10%. За помірної інфляції зростання цін сприймається ек. суб’єктами як нормальне явище, яке не справляє істотного впливу на їх поведінку. Повзуча: 0–5% за рік.

2) Галопуюча - від 10 до 200% за рік. У разі галопуючої інфляції гроші помітно втрачають купівельну спроможність. Такий рівень інфляції є ознакою ек. нестабільності і свідчить про те, що держ. контроль за інфляцією є неефективним.

3) Гіперінфляція – більше 200% за рік або 50% за місяць протягом 3-х місяців. Гіперінфляція виникає, під впливом надзвичайних подій, зокрема таких як війна, політичний переворот, революційна зміна ек. системи тощо. Гіперінфляція є ознакою того, що держава втратила контроль за фінансовими процесами в країні.

За формами виявлення:

1) Відкрита (цінова) - виражається в безпосередньо спостережуваному, систематичному підвищенні рівня цін;

2) Прихована (пригнічена) - виявляється в товарному дефіциті, що росте, появі “чорного ринку” з непомірно високими цінами при формальній стабільності цін, забезпечуваній централізований (заморожування цін, заробітної платні).

Можлива також комбінація цих двох типів інфляції.

За джерелами виникнення:

1) Iнфляцiя попиту - спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, підносячи ціни, щоб зрівноважити попит i пропозицію. Покупці конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

2) Iнфляцiя витрат (пропозицiї) - спостерiгасться в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцiї, тобто середнi витрати за даного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцiї, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшується сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

За співвідносністю зростання цін по різних товарних групах:

1) Збалансована - ціни підіймаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. ЦБ підраховує результати середньорічного зростання цін і піднімає процентну ставку.

2) Незбалансована - ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях.

Відповідно до критерію очікуваності:

1) Очікувана - та, яка прогнозується на який-небудь період часу, вона передбачена з достатнім ступенем надійності. Така інфляція нерідко є результатом дій уряду.

2) Несподівана -характеризується раптовим стрибком цін, що негативно відображається на податковій системі і системі грошового обігу.

3) Структурна - ціни ростуть на товари, що користуються підвищеним попитом, а на товари, попит на які невеликий, ціни або не знижуються, або знижуються неістотно.

Вимірювання інфляції. Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін, що відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді.

Підвищення індексу цін у даному році порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, а зменшення індексу цін – про дефляцію.

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін (що є вираженням вартості споживчого кошику по відношенню до певного періоду, %). Темп інфляції для даного року: π = (Р₁-Р₀)/Р₀*100% - темп приросту заг. рівня цін.

Індекс цін - відношення ціни в період t (P_t) до ціни базового періоду (P_b), тобто: I = P_t/P_b*100%. Основні види індекса цін: індекс споживчих цін, індекс цін виробників, дефлятор ВВП.

Річні темпи інфляції (рівень інфляції) відображають зміну інфляції за рік. Річний рівень інфляції використовується для відображення реальної процентної ставки за формулою Фішера: i = r + n, де: n - рівень інфляції, r - реальна процентна ставка, i - номінальна процентна ставка.

Інфляція попиту

За критерієм причинності розрізняють два види інфляції:

– інфляція попиту;

– інфляція пропозиції (витрат).

Інфляцію попиту формують грошові фактори - емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют. Інфляція попиту виявляється у перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту.

У_А = капіталу і праці, які наявні у даній економіці.

У_В не має більшого значення К чи L. В межах короткострокового періоду змінюється тільки L.

Моделювання інфляційного попиту базується на правосторонньому переміщенні кривої попиту, що є адекватним збільшенню сукупного попиту.

Початкова рівновага – в точці А, після зміни сукупного попиту – т. В, але перехід від А до В не є інфляцією, тому що по-перше, таке підвищення цін від Р_А до Р_В відбувається в межах короткострокового періоду, по-друге, переміщення з А в В супроводжується збільшенням реальних обсягів виробництва від Уа до Ув.

З часом зростання цін на основні засоби виробництва починає наздоганяти зростання цін на готову продукцію і графічно це відображається переміщенням кривої пропозиції (AS) ліворуч (через зростання цін на ресурси); в межах довгострокового періоду можлива реакція сукупної пропозиції.

Інфляція витрат

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, викликається зростанням вартості виробничих факторів, тобто зростанням витрат виробництва, завдяки підвищенню цін їх елементів.

Зростання витрат підвищує ціни товарів і послуг. Вироблений товар може стати ресурсом для виробництва інших товарів, на які накопичується хвиля зростаючих витрат. В результаті витрати у взаємопов’язаних виробництвах зростають разом із цінами товарів, що випускаються.

Інфляція витрат викликає зростання цін будь–якого із виробничих факторів – землі, капіталу чи праці. Зростаючі витрати виробництва переносяться на ціну продукції, яка оплачується споживачем. Якщо й для нього цей товар є ресурсом виробництва, то витрати зростуть і тут, що змушує підприємця компенсувати втрати підвищенням цін. Виникає своєрідний механізм передачі інфляції, яка розповсюджується у економіці як епідемія.

Найважливішими джерелами, що живлять інфляцію витрат, є, по-перше, зростання номінальної заробітної плати, по – друге, підвищення цін на сировину, паливо і енергію. Тобто йдеться, насамперед про змінні витрати виробництва.

Зокрема, надмірне зростання заробітної плати породжує інфляцію. „Накручування” цін веде до раптового, непередбачуваного зростання вартості сировинних ресурсів і енергоносіїв.

Найстрашніше у інфляції витрат є те, що вона породжує інфляційні очікування, а згодом – і інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли у масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде зростати й надалі. Тому працівники вимагають підвищення заробітної плати „під майбутнє зростання цін”, а підприємці завчасно „закладають” у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, працю й кредит.

Інфляція витрат

Чинники інфляції витрат поділяють на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні:

· зростання цін на сировину

· випереджання зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці

· зменшення продуктивності ресурсів.

· підвищення податків на продукцію (в разі нестачі внутрішніх ресурсів)

Зовнішні:

· збільшення цін на імпортні ресурси (при нестачі власних)

Після того, як рівновага досягла точки В, подальший розвиток подій можливий у двох напрямках:

1) повернення у т. А.

2) перехід в т. С.

Повернення у т. А передбачає скорочення виробництва від Уа до Ув, а отже небезпека безробіття -> змусить робітників погодитись на зменшення зарплат

Зростаючі запаси ТМЦ спричиняють зміни цін на засоби виробництва і цьому ж сприятиме структурна перебудова виробництва. Крива пропозиції буде переміщуватися з AS₂ до AS₁.

Перехід в т.С можливий тоді, коли в результаті бюджетно-податкової, або грошово-кредитної політики лінія сукупного попиту переміститься з АД1 в стан АД2.

В результаті цього досягається нова рівновага в т.С при значно більшому значенні загального рівня цін Рс в порівнянні з Ра, але на потенційному рівні виробництва Уа.

Перший варіант має ту перевагу, що повернення до природного рівня виробництва відбувається без зростання цін, але не вимагає тривалого проміжку часу, тобто тривалої безробітності.

Другий варіант гарантує швидке повернення втрачених обсягів виробництва, але супроводжується значним підвищенням загального рівня цін.

 

Інфляційна спіраль

Інфляційна спіраль – певне об’єднання інфляції попиту та інфляції витрат.

Підвищення AD₁ до AD₂ призводить до зростання заг.рівня цін від Р₁ до Р₂, що робить доходи робітників відносно меншими в реальному вимірі. Робітники вимагають підвищення з/п пропорційно зростанню заг.рівня цін, що призводить до зменшення рівня пропозиції внаслідок підвищення ціни ресурси, внаслідок чого AS₁ переміщується в AS₂.

Незадоволення робітників (споживачів) не гаситься, воно тільки поглиблюється, внаслідок чого ціни знову підвищуються (внаслідок зменшення сукупної пропозиції).

25. Стагфляція. Аналіз кривої Філіпса

Стагфляція - зростання цін, що супроводжується скороченням зайнятості і реального обсягу виробництва.

Існує 2 форми порушення макроек. рівноваги: інфляція та безробіття. Інфляція характерна для підйому (перегріву) економіки, безробіття – для спаду.

Інфляція та безробіття пов’язані між собою. Цей взаємозв*язок досліджував Філіпс. Дослідження ґрунтувалося на аналізі щорічної зміни з/п (номінальної) у взаємозв*язку зі зміною безробіття. Висновок: при безробітті на рівні 4,5% рівень з/п залишається незмінним, а при скороченні до 4% відбувається річне зростання з/п на 0,5%.

Аналіз кривої Філіпса: т.N відповідає Пn та Рn. Вище т.N безробіття менше природного, що хар-но для екон.буму, але перегрів економіки призводить до значної інфляції. Відрізок кривої Філіпса, обмежений т.А і т.N, хар-ний для екон. спаду, що хар-ся зростанням безробіття і зменшенням темпу інфляції, яка породжена зменшенням сукупного попиту. Нижче т.А(де темп інфляції=0) має місце дефляція, що супроводжується високим рівнем безробіття. Така ситуація хар-на для глибокої депресії в економіці. Крім зростання з/п значний вплив на формування рівня інфляції мають інфляційні очікування. При побудові кривої лежить припущення, що рівень цін фіксований, інфляційні очікування відсутні. Якщо інфляційні очікування мають місце,то крива переміщується праворуч, при збільшенні, та ліворуч – при зменшенні інфляційних очікувань.