Збалансованість ек. кругообігу, як передумова рівноваги ек-ки

Показники системи національних рахунків, що розраховують на основі ВВП

Існує цілий ряд взаємопов'язаних показників системи нац. рахунків, які розраховуються на підставі ВВП і використовуються з тією чи іншою метою макроекономічного аналізу:

1) Валовий випуск = ВВП + Проміжний продукт.

2) Чистий внутр. продукт (ЧВП) = ВВП – Аморт. відрахування.

3) Нац. доход = ∑ факторних доходів = рента + з/п + процент + прибуток (нерозподілені прибутки корпорацій + податки на прибутки корпорацій + дивіденди + доходи від індив. вкладень капіталу).

НД = ЧВП – Непрмі податки + Субсидії.

4) Особистий доход (ОД) = НД – Відрахування на соцстрах – Податки на прибутки корпорацій – Нерозподілені прибутки корпорацій + Трансфертні платежі. Необхідно також відняти чистий процент і додати осо­бисті доходи, отримані у вигляді процента.

5) Наявний (використовуваний) дохід = ОД – Прибутковий податок з громадян – Деякі неподаткові платежі державі (Особистий прибутковий податок). Це доход, який залишається у розпорядженні домогосподарств. Він використовується на споживання і заощадження.

7. Заг. рівень цін. Номінальний і реальний обсяг вир-ва. Використання індексів для аналізу динаміки заг. рівня цін. Порівняльний аналіз індексів.

Розрізняють номінальний та реальний обсяг виробництва.

Номінальний ВВП (ном обсяг вир-ва) - це обсяг виробництва, обчислений в поточних або фактичних цінах, тобто цінах, що діють на момент виробництва.

ВВПном = Yном = ΣP¹іQі¹

Рі – ціна продукції в поточному періоді

Qi – обсяг продукції в поточному періоді

На величину номінального ВВП впливають два процеси:

1) динаміка обсягу виробництва;

2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП (або реальний обсяг вир-ва) - це обсяг виробництва, що обчислюється в цінах базисного періоду.

ВВПреал = Yреал = ΣPºіQі¹

Р⁰ - ціна і-го товару в базисному році

Враховуючи описане, реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін:

Yреал=Уном/Ір

Індекс цін – є вимірником заг. рівня цін, показує яким чином змінився обсяг ВВп за рахунок зміни цін.

Зміна Уреал,%→Зміна Уном,%→Зміна Ір,%

1) Якщо І_р > 1, то має місце інфляція обсягу виробництва, отже номінальний необхідно дефлювати. При цьому індекс цін наз. дефлятором ВВП.

2) Якщо значення І_р < 1, спостерігається дефляція, отже для визначення реального ВВП, номінальний необхідно інфлювати. При цьому індекс цін наз. інфлятором ВВП.

3) Якщо індекс цін = 1, то ВВПн = ВВПp.

Для здійснення названих коригувань викор. цінові індекси Ласпейреса, Пааше і Фішера.

Індекс Ласпейреса показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною. Вагами в цьому випадку є товарна структура виробництва базисного періоду, а тому зміни у виробництві та споживанні, пов'язані з науково-технічним прогресом, не враховуються. Ір=∑p1*q0/∑p0*q0

Цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фактом, що із зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.

Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого "кошика" споживчих товарів і послуг (qk), називають індексом споживчих цін: Ip=∑p1*qk/∑p0*qk

Індекс побудовано так, що ціна кошика у базисному періоді береться за 100%, а тому значення індексу вказує на те, на скільки відсотків змінилася ціна товарів- компонентів споживчого кошика у поточному періоді в порівнянні з попереднім.

Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса, оскільки вагами в даному випадку є товарна структура виробництва поточного року. Індекс має вигляд:

Ip=∑p1*q1/p0*q1

Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП: Дефлятор ВВП=ВВПном/ВВПреал=∑p1*q1/p0*q1

Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання заг. рівня цін.

Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності:

• дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін - тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

• дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;

• третя, найсуттєвіша відмінність полягає в тому, що дефлятор ВВП є поточно зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса).

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, усуває їхню обмеженість: Ір=√Ірл*Ірп

Ринок праці та його моделі.

Ринок праці - це система механізмів: а) купівлі-продажу роб.сили: визначення вартості та ціни роб.сили; організації оплати праці та соц.страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки; б) забезпечення зайнятості найманою працею як частини механізму забезпечення зайнятості всього населення; в) соц.захисту найманих працівників як частини механізму соц.захисту всього населення; г) формування та розвитку роб.сили; д) узгодження попиту та пропозиції роб.сили

Моделі ринку праці:

І. Класична модель

LD2

LE*

Ставка зарплати є чутливою до змін і завдяки цьому ринок праці сам знайде рівновагу. Причина – зменшення ставки зарплати. Тобто якусь частину трудових ресурсів не влаштовує порівняно менший рівень зарплати. Але для подолання безробіття немає необхідності державі втручатися, бо на ринку праці існує конкуренція і та частина, що звільнилася є фрикційними безробітними, тобто природний рівень безробіття не порушується. Вільні робочі місця займають ті, кого влаштовує цей рівень зарплати.

ІІ. Кейнсіанська модель

Ставка з/п не є чутливою до змін. Рівень We - жорсткість з/п. Це є причиною того, що ринок не може самост.врівноважитися. Необхідно застосовувати експансіоністську фіскальну політику (в основі – зміна

L*=L1

L2

держ.витрат і зміна податків). ↑держ витрат↑податків

В т.Е₁ уже присутнє фрикційне і структурне безробіття, а при переході в т.Е₂ виникає циклічне. Повна зайнятість можлива за умов прир. рівня безробіття. Різниця між L₁ та L₂ – к-сть безробітних.

Жорсткість зп пояснюється 1)діяльністю профспілок, підтриманням колективних договорів, в яких оговорюється мін зп; 2) законодавче встановлення держ мінімуму Зп; 3) широке розповсюдження теорії стимулюючої або ефективної ЗП

ІІІ. Модель нерівноваги

Ринок праці є глибоко структурованим і складається з окремих сегментів по галузях і регіонах.

Попит на працю у формі наявних роб.місць і пропозиція праці у вигляді робітників певних професій не збалансовані за структурою. Зміни в складі роб.сили завжди відстають від змін у стр-рі роб.місць.

Для скорочення стр-ри безробіття потрібна диференціація у з/п, держ.система підготовки та перепідготовки, налагоджений потік інф-ції про вільні роб.місця і розвиток ринку житла.

10. Наслідки безробіття (втрати від безробіття). Закон Оукена

Безробіття як форма макроекономічної нестабільності спричиняє негативні економічні, соціальні і морально-психологічні наслідки.

Негативні соціальні насідки:

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення з/п, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.

3. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

4. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Економічні наслідки:

1) Недоотримання національного продукту в результаті зростання безробіття. Цей взаємозв’язок визначається законом Оукена: підвищення безробіття на 1% понад прир. рівень призводить до скорочення потенц. ВВП на 2,5%: (У-У*)/У* = α(Р_Б-Р_Б*), Y* - потенц. ВВП, Y – фактичний ВВП, Рб* - прир. рівень безробіття, Рб – факт. р. безр-тя; α – коефіцієнт чутливості – коефіцієнт пропорційності, який дає інформацію про чуттєвість реакції зміни ВВП щодо зміни рівня безробіття; фактично набуває значення від 2 до 3. Залежність від прив’язаності до трудових ресурсів.

Коефіцієнт α є від’ємною величиною. Зміни лівої і правої частин завжди будть мати протилежні значення.

2) Держ. бюджет несе збиток від зменшення податкових надходжень і виплат допомог по безробіттю.

3) За період незайнятості робітник втрачає професійні навички і на його перепідготовку необхідні додаткові кошти, тобто це є навантаженням на держ. бюджет.

4) Особливу небезпеку для економіки складає зростання безробіття, що супроводжується інфляцією – стагфляція.

 

 

Теорія портфельного вибору

Основа сучасної грошової теорії – так званий портфельний підхід (теорія портфельного вибору). Власники фінансових активів мають у своїх портфелях кілька видів фінансових активів, які різняться за ліквідністю, ризиком, прибутковістю. При цьому відбувається оптимізація структури портфеля відповідно до уподобань ліквідності суб’єкта. Переваги та недоліки фінансових активів:

Актив	Перевага	Недолік
Готівка	Абсолютна ліквідність	Втрата вартості
Акції	Мають високу прибутк.	Низ. ліквід., ризик фін. втрат
Державні облігації	Прибуток, надійність	Нижча ліквід., ніж у готівки

Для цілей аналізу спекулятивного попиту ми розглянемо портфель, що складається з 2 частин: готівки, як об’єкта грошового ринку; держ. облігацій, як об’єкта фондового ринку. Вибір між ними здійснюється залежно від процентної ставки на грошовому ринку та внутрішньої дохідності облігацій на фондовому ринку BP= BY\r100%. BP – ринкова ціна облігацій, яка встан. під дією і на фондовому ринку. BY – доход з облігацій, який розрах. у даному випадку як фіксований. r – внутрішня дохідність облігацій, яка змінюється внаслідок коливань BP.

 

 

Теорія переваг ліквідності

Теорія переваг ліквідності стверджує, що довготермінові цінні папери хар-ся вищою дохідністю порівняно з короткотерміновими, бо вони ризикованіші (менш ліквідні).

У книзі «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» Кейнс відкинув клас. кількісну теорію попиту на гроші, віддав­ши перевагу власним теоретичним побудовам, в яких головну роль відіграє поняття норми процента. Він розглядав гроші як один з типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку екон. агенти бажають зберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють ліквідність. Тому й кейнсіанську теорію попиту на гроші називають теорією «переваг ліквідності». Ліквідність у Кейнса - це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Екон. агенти, купуючи активи, віддають перевагу більш ліквідним, тому що побоюються значних фін. втрат за зниження ділової активності.

Кейнс визначав три основні мотиви попиту на гроші:

1. Транзакційний попит – суб’єкти тримають кошти для здійснення купівлі-продажу товарів. Мотив обережності – гроші потрібні для їх нагромадження з метою купівлі товарів, послуг в майбутньому. Спекулятивний мотив – гроші потрібні для здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку.

Кейнс розглядає попит на гроші як функцію 2 змінних величин. За інших однакових умов збільшення номінально­го доходу породжує збільшення попиту на гроші, що зумовлено іс­нуванням трансакційного мотиву та мотиву обережності. Зниження норми позичкового процента також збільшує попит на гроші через спекулятивні мотиви.

Кейнс був прихильником наявності великої кількості грошей в обігу, що, на його думку, мало впливати на зниження процентної ставки. Це, у свою чергу, стимулювало б зменшення «обережності ліквідності» та зростання інвестицій.

Типологія інфляції

Залежно від темпу інфляції:

1) Помірна - щорічні темпи знах-ся в межах до 10%. За помірної інфляції зростання цін сприймається ек. суб’єктами як нормальне явище, яке не справляє істотного впливу на їх поведінку. Повзуча: 0–5% за рік.

2) Галопуюча - від 10 до 200% за рік. У разі галопуючої інфляції гроші помітно втрачають купівельну спроможність. Такий рівень інфляції є ознакою ек. нестабільності і свідчить про те, що держ. контроль за інфляцією є неефективним.

3) Гіперінфляція – більше 200% за рік або 50% за місяць протягом 3-х місяців. Гіперінфляція виникає, під впливом надзвичайних подій, зокрема таких як війна, політичний переворот, революційна зміна ек. системи тощо. Гіперінфляція є ознакою того, що держава втратила контроль за фінансовими процесами в країні.

За формами виявлення:

1) Відкрита (цінова) - виражається в безпосередньо спостережуваному, систематичному підвищенні рівня цін;

2) Прихована (пригнічена) - виявляється в товарному дефіциті, що росте, появі “чорного ринку” з непомірно високими цінами при формальній стабільності цін, забезпечуваній централізований (заморожування цін, заробітної платні).

Можлива також комбінація цих двох типів інфляції.

За джерелами виникнення:

1) Iнфляцiя попиту - спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, підносячи ціни, щоб зрівноважити попит i пропозицію. Покупці конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

2) Iнфляцiя витрат (пропозицiї) - спостерiгасться в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцiї, тобто середнi витрати за даного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцiї, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшується сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

За співвідносністю зростання цін по різних товарних групах:

1) Збалансована - ціни підіймаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. ЦБ підраховує результати середньорічного зростання цін і піднімає процентну ставку.

2) Незбалансована - ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях.

Відповідно до критерію очікуваності:

1) Очікувана - та, яка прогнозується на який-небудь період часу, вона передбачена з достатнім ступенем надійності. Така інфляція нерідко є результатом дій уряду.

2) Несподівана -характеризується раптовим стрибком цін, що негативно відображається на податковій системі і системі грошового обігу.

3) Структурна - ціни ростуть на товари, що користуються підвищеним попитом, а на товари, попит на які невеликий, ціни або не знижуються, або знижуються неістотно.

Вимірювання інфляції. Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін, що відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді.

Підвищення індексу цін у даному році порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, а зменшення індексу цін – про дефляцію.

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін (що є вираженням вартості споживчого кошику по відношенню до певного періоду, %). Темп інфляції для даного року: π = (Р₁-Р₀)/Р₀*100% - темп приросту заг. рівня цін.

Індекс цін - відношення ціни в період t (P_t) до ціни базового періоду (P_b), тобто: I = P_t/P_b*100%. Основні види індекса цін: індекс споживчих цін, індекс цін виробників, дефлятор ВВП.

Річні темпи інфляції (рівень інфляції) відображають зміну інфляції за рік. Річний рівень інфляції використовується для відображення реальної процентної ставки за формулою Фішера: i = r + n, де: n - рівень інфляції, r - реальна процентна ставка, i - номінальна процентна ставка.

Інфляція попиту

За критерієм причинності розрізняють два види інфляції:

– інфляція попиту;

– інфляція пропозиції (витрат).

Інфляцію попиту формують грошові фактори - емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют. Інфляція попиту виявляється у перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Якщо зростання сукупного попиту не компенсується підвищенням пропозиції, то це призводить до інфляційного зростання цін, яке супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту.

У_А = капіталу і праці, які наявні у даній економіці.

У_В не має більшого значення К чи L. В межах короткострокового періоду змінюється тільки L.

Моделювання інфляційного попиту базується на правосторонньому переміщенні кривої попиту, що є адекватним збільшенню сукупного попиту.

Початкова рівновага – в точці А, після зміни сукупного попиту – т. В, але перехід від А до В не є інфляцією, тому що по-перше, таке підвищення цін від Р_А до Р_В відбувається в межах короткострокового періоду, по-друге, переміщення з А в В супроводжується збільшенням реальних обсягів виробництва від Уа до Ув.

З часом зростання цін на основні засоби виробництва починає наздоганяти зростання цін на готову продукцію і графічно це відображається переміщенням кривої пропозиції (AS) ліворуч (через зростання цін на ресурси); в межах довгострокового періоду можлива реакція сукупної пропозиції.

Інфляція витрат

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, викликається зростанням вартості виробничих факторів, тобто зростанням витрат виробництва, завдяки підвищенню цін їх елементів.

Зростання витрат підвищує ціни товарів і послуг. Вироблений товар може стати ресурсом для виробництва інших товарів, на які накопичується хвиля зростаючих витрат. В результаті витрати у взаємопов’язаних виробництвах зростають разом із цінами товарів, що випускаються.

Інфляція витрат викликає зростання цін будь–якого із виробничих факторів – землі, капіталу чи праці. Зростаючі витрати виробництва переносяться на ціну продукції, яка оплачується споживачем. Якщо й для нього цей товар є ресурсом виробництва, то витрати зростуть і тут, що змушує підприємця компенсувати втрати підвищенням цін. Виникає своєрідний механізм передачі інфляції, яка розповсюджується у економіці як епідемія.

Найважливішими джерелами, що живлять інфляцію витрат, є, по-перше, зростання номінальної заробітної плати, по – друге, підвищення цін на сировину, паливо і енергію. Тобто йдеться, насамперед про змінні витрати виробництва.

Зокрема, надмірне зростання заробітної плати породжує інфляцію. „Накручування” цін веде до раптового, непередбачуваного зростання вартості сировинних ресурсів і енергоносіїв.

Найстрашніше у інфляції витрат є те, що вона породжує інфляційні очікування, а згодом – і інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли у масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде зростати й надалі. Тому працівники вимагають підвищення заробітної плати „під майбутнє зростання цін”, а підприємці завчасно „закладають” у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, працю й кредит.

Інфляція витрат

Чинники інфляції витрат поділяють на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні:

· зростання цін на сировину

· випереджання зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці

· зменшення продуктивності ресурсів.

· підвищення податків на продукцію (в разі нестачі внутрішніх ресурсів)

Зовнішні:

· збільшення цін на імпортні ресурси (при нестачі власних)

Після того, як рівновага досягла точки В, подальший розвиток подій можливий у двох напрямках:

1) повернення у т. А.

2) перехід в т. С.

Повернення у т. А передбачає скорочення виробництва від Уа до Ув, а отже небезпека безробіття -> змусить робітників погодитись на зменшення зарплат

Зростаючі запаси ТМЦ спричиняють зміни цін на засоби виробництва і цьому ж сприятиме структурна перебудова виробництва. Крива пропозиції буде переміщуватися з AS₂ до AS₁.

Перехід в т.С можливий тоді, коли в результаті бюджетно-податкової, або грошово-кредитної політики лінія сукупного попиту переміститься з АД1 в стан АД2.

В результаті цього досягається нова рівновага в т.С при значно більшому значенні загального рівня цін Рс в порівнянні з Ра, але на потенційному рівні виробництва Уа.

Перший варіант має ту перевагу, що повернення до природного рівня виробництва відбувається без зростання цін, але не вимагає тривалого проміжку часу, тобто тривалої безробітності.

Другий варіант гарантує швидке повернення втрачених обсягів виробництва, але супроводжується значним підвищенням загального рівня цін.

 

Інфляційна спіраль

Інфляційна спіраль – певне об’єднання інфляції попиту та інфляції витрат.

Підвищення AD₁ до AD₂ призводить до зростання заг.рівня цін від Р₁ до Р₂, що робить доходи робітників відносно меншими в реальному вимірі. Робітники вимагають підвищення з/п пропорційно зростанню заг.рівня цін, що призводить до зменшення рівня пропозиції внаслідок підвищення ціни ресурси, внаслідок чого AS₁ переміщується в AS₂.

Незадоволення робітників (споживачів) не гаситься, воно тільки поглиблюється, внаслідок чого ціни знову підвищуються (внаслідок зменшення сукупної пропозиції).

25. Стагфляція. Аналіз кривої Філіпса

Стагфляція - зростання цін, що супроводжується скороченням зайнятості і реального обсягу виробництва.

Існує 2 форми порушення макроек. рівноваги: інфляція та безробіття. Інфляція характерна для підйому (перегріву) економіки, безробіття – для спаду.

Інфляція та безробіття пов’язані між собою. Цей взаємозв*язок досліджував Філіпс. Дослідження ґрунтувалося на аналізі щорічної зміни з/п (номінальної) у взаємозв*язку зі зміною безробіття. Висновок: при безробітті на рівні 4,5% рівень з/п залишається незмінним, а при скороченні до 4% відбувається річне зростання з/п на 0,5%.

Аналіз кривої Філіпса: т.N відповідає Пn та Рn. Вище т.N безробіття менше природного, що хар-но для екон.буму, але перегрів економіки призводить до значної інфляції. Відрізок кривої Філіпса, обмежений т.А і т.N, хар-ний для екон. спаду, що хар-ся зростанням безробіття і зменшенням темпу інфляції, яка породжена зменшенням сукупного попиту. Нижче т.А(де темп інфляції=0) має місце дефляція, що супроводжується високим рівнем безробіття. Така ситуація хар-на для глибокої депресії в економіці. Крім зростання з/п значний вплив на формування рівня інфляції мають інфляційні очікування. При побудові кривої лежить припущення, що рівень цін фіксований, інфляційні очікування відсутні. Якщо інфляційні очікування мають місце,то крива переміщується праворуч, при збільшенні, та ліворуч – при зменшенні інфляційних очікувань.

Наслідки інфляції

Інфляція, особливо коли вона досягає рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно відбивається на всіх сторонах суспільного життя країни. її першими жертвами стають споживачі, яким доводиться страждати від неминучого падіння якості життя. Це виявляється в найрізноманітніших формах.

Знижуються реальні доходи населення. Це стосується осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (бюджетники, пенсіонери та інші). При зростанні цін їх реальні доходи падають. Реальні доходи зростають у тих осіб, заробітна плата котрих зростає швидше, ніж рівень інфляції. Перші обкладаються інфляційним податком, другі отримують інфляційну субсидію.

Знецінення заощаджень. Якщо інфляція виявляється у безперервному загальному підвищенні цін, то найбільшу втрату мають ті, хто тримає заощадження у вигляді готівки, зберігає їх на банківських рахунках або вкладає в облігації.. За умов інфляції банки можуть зберегти заощадження тільки в тому випадку, коли встановлений ними процент за вкладами дещо перевищує поточний темп зростання цін.

Зменшення купівельної спроможності - На зниження життєвого рівня населення країни особливо негативно впливає поєднання інфляції з різким спадом обсягу виробництва

Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами і кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, а програють кредитори (ті, хто надають кредит).

Зниження мотивації до трудової та підприємницької діяльності. Організовуючи регулювання ринкової економіки, держава покладається в основному на економічні методи (податок на прибуток, бюджетні субсидії, процент за кредит центрального банку тощо). Об'єктами впливу стають грошові параметри економічної діяльності фірми, споживача, банку - дохід, прибуток, заощадження тощо. Зрозуміло, що таке управління може принести бажані результати тільки в тому випадку, коли грошова система достатньо стійка.

Антиінфляційне регулювання

Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою має два аспекти - дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика включає методи обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізми. Вона проводиться за умов, коли інфляція спричиняється (переважно) тиском зайвих грошей у каналах обігу.

Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. Для вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовується посилення податкового тиску на доходи. Проте мобілізовані в бюджет через податки кошти можуть знову надходити в обіг у вигляді державних витрат. Щоб цього не трапилося, необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. З метою вилучення частини зайвих грошей часто випускаються державні позики.

Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерцій их банків, збільшуючи норму обов'язкових резервів та ін., держава скорочує банківське кредитування народного господарства і стримує тим самим зростання грошової маси та платоспроможного попиту. Практикується пряме державне лімітування зростання кредитних вкладень та готівкової грошової маси в обігу, попередній контроль центрального банку за обгрунтованістю видач комерційними банками позик на великі суми.

Політика дефляції за послідовного і жорсткого її проведення може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з великими труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в суспільстві, загрожує економічною кризою, банкрутством підприємств, зменшенням зайнятості. Тому урядам нерідко доводиться маневрувати, майстерно комбінуючи дефляційні та інфляційні методи.

Другий напрям антиінфляційної політики - політика доходів - передбачає державний контроль за заробітною платою й цінами. Такий контроль може полягати у фіксації зарплати і цін на певному рівні («заморожування»), або встановленні темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці. Цей метод широко використовувався в колишньому Рад. Союзі. У країнах Заходу далеко не всі уряди наважувалися застосовувати його, зважаючи на можливі негативні економічні й соціальні наслідки. Адже заморожування цін - це пряме втручання в приватне підприємництво й у сферу ринку, що призводить до деформації його механізму. Першим негативним наслідком цього є товарний дефіцит і розвиток «чорного ринку». Заморожування зарплати спричиняє незадоволення трудящих, посилює соціальне напруження.

Модель AD-AS

В основі впливу фіскальної політики – зміна G і Т.

 

Для аналізу фіскальної політики припустімо, що вона впливає лише на сукупний попит і не впливає на сукупну пропозицію. Нехай унаслідок різкого зменшення інвестиційних видатків національна економіка увійшла у фазу спаду. Крива сукупного попиту перемістилася вліво з АD₁ до АD₂. Це падіння сукупного попиту супроводжуватиметься згортанням обсягу національного виробництва і виникненням циклічного безробіття.

Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів: 1) збільшити державні видатки; 2) знизити податки або 3) застосувати певну комбінацію першого та другого. Зрозуміло, що стимулювальна фіскальна політика веде до виникнення дефіциту державного бюджету.

Вплив стимулювальної фіскальної політики на національну економіку залежить від обраного способу фінансування дефіциту бюджету. Уряд може фінансувати цей дефіцит створенням грошей та отриманням позик (випуск державних цінних паперів). Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету через випуск державних цінних паперів, то збільшення попиту на гроші може призвести до підвищення процентних ставок. Вищі процентні ставки витісняють, тобто зменшують, інвестиційні видатки ділових підприємств та чутливі до процентної ставки споживчі видатки. Це знижує стимулювальний потенціал фіскальної політики.

Фінансування дефіциту бюджету за рахунок створення нових грошей дає змогу уникнути витіснення приватних видатків. Інакше кажучи, створення нових грошей є сильнішим стимулювальним знаряддям порівняно з отриманням позик. Проте створення нових грошей індукує сильніші інфляційні імпульси порівняно з отриманням позик.

Модель AD-AS

Розширення сукупного попиту з AD₀ до AD1 порушує довгострокову рівновагу. Але жорстка заробітна плата залишається незмінною. Найближчим часом підприємства не передбачають загального підвищення цін. Тому рівень цін і витрат сукупної пропозиції Рд у точці А також не змінюється. Розширення сукупного попиту дає змогу фірмам збільшити прибутки за рахунок додаткового випуску продукції і стимулює збільшення виробництва товарів. Залежно від гнучкості цін і витрат при розширенні сукупного випуску, економіка може досягти нової точки короткострокової рівноваги при вищих або незмінних цінах. В крайній кейнсіанській моделі з абсолютно жорсткими цінами рівень цін не зростає тому, що середні витрати виробництва при збільшенні випуску залишаються незмінними і виробництво виявляється набагато гнучкішим за ціни. Протягом короткого часу, поки заробітна плата і ціни залишаються незмінними, обсяг виробництва товарів і послуг збільшується з Y0 до Yf і додатковий сукупний попит повністю задовольняється виробництвом при попередньому рівні цін Р0. Рівень витрат матеріальних ресурсів та праці на одиницю виробленої продукції при збільшенні випуску вище його потенційного рівня підвищується, але внаслідок інертності цін і жорсткості заробітної плати не відбивається на цінах продукції, і, фактично, середні витрати виробництва залишаються незмінними протягом усього короткострокового періоду. Точк