Стагфляція в теоріях сучасних шкіл макроекономіки

Стагфляція – стан у макроек-ці, коли зростання цін супроводж-ся скороченням зайнятості та зменшенням реал. обсягу в-ва. Причини стагфляції по-різному трактують кейнсіанці, монетаристи і прихильники школи рац. очікувань.

Кейнсіанці:

Крива Філіпса правильно відбиває співвідношення між інфляцією і безр-тям упродовж ділового циклу, а порушення цієї закон-ті може бути рез-том збігу несприятл. обставин, а саме шоків пропозиції і шоків попиту.

Так стагфляцію 70-х рр. спровокували такі шоки (причини): 1) підвищення цін на нафту на світ. ринку в 4 рази; 2) подорожчання зерна та ін. с/г продукції на світ. ринку і на внутр. ринках у зв. із неврожаєм і великими закупівлями зерна Рад. союзом; 3) девальвація долара і ін. світ. валют; 4) перехід від фіксованого до гнучкого курсоутворення; 5) перехід на поч. 70-х рр. від пол-ки «заморожування» цін і з/п до їхньої лібералізації; 6) інфляц. очік-ня.

В моделі товар. ринку АD-AS стагфляція ілюструється переміщенням кривої сук. Пр ліворуч (зменш-с) і, як насл., підвищ-ся заг. рівень цін.

Монетаристи:

Альтернат. зв'язок між І. та Б. існує лише в кор/стр. періоді. В довгостр. періоді залежності немає – крива вироджується у вертикальну лінію.

Якщо в кор/стр. періоді ек-ка функціонує на прир. р. безр-тя та низькому р. і-ції, то спроби уряду знизити р. безр-тя нижче прир-го шляхом стимулювання сукупного попиту (G↑) призводять до підвищення і-ції. Як насл., у роб-ків-споживачів і підприємців з’являються інфляц. очік-ня. Рез-том цього буде зростання з/п та ін. доходів - для роб-ків, підвищення витрат на од. продукції - для підприємців. Нова рівновага вст-ся при тому самому прир. р. безр-тя, але при більш високому темпі і-ції.

 

В довгостр. періоді немає прямого взаємозв’язку між темпом і-ції та безробіттям, бо існують так зв. адаптивні інфляц. очік-ня – пристосування до поточної і-ції.

Теорія рац. очікувань:

Згідно цієї теорії крива Філіпса – вертикальна за будь-яких умов – залежності між рівнями і-ції та безр-тя немає. Домогосп-ва і фірми прогнозують заходи уряду регулювання ек-ки і протидіють їм (інфляц. очік-ня).

Нехай передбачається грош. експансія центр. банку – збільш. Пр грошей призведе до зменш. % ставки, що активізує інвестиц. процеси, за рах. чого збільшиться сук. П, що призведе до збільш. заг. рівня цін.

Очікування і-ції і скорочення безр-тя можуть нейтралізуватися вимогами профспілок щодо підвищення з/п, що в св. чергу змушує підпр-ців підвищувати ціни на свою продукцію. Скорочення безр-тя не відб-ся, тому що між і-цією і безр-тям не має взаємного зв’язку ні в кор/стр., ні в довгостр. періоді --- крива Філіпса набуває вертик. вигляду.

Наслідки інфляції

Інфляція, особливо коли вона досягає рівня галопуючої або гіперінфляції, негативно відбивається на всіх сторонах суспільного життя країни. її першими жертвами стають споживачі, яким доводиться страждати від неминучого падіння якості життя. Це виявляється в найрізноманітніших формах.

Знижуються реальні доходи населення. Це стосується осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (бюджетники, пенсіонери та інші). При зростанні цін їх реальні доходи падають. Реальні доходи зростають у тих осіб, заробітна плата котрих зростає швидше, ніж рівень інфляції. Перші обкладаються інфляційним податком, другі отримують інфляційну субсидію.

Знецінення заощаджень. Якщо інфляція виявляється у безперервному загальному підвищенні цін, то найбільшу втрату мають ті, хто тримає заощадження у вигляді готівки, зберігає їх на банківських рахунках або вкладає в облігації.. За умов інфляції банки можуть зберегти заощадження тільки в тому випадку, коли встановлений ними процент за вкладами дещо перевищує поточний темп зростання цін.

Зменшення купівельної спроможності - На зниження життєвого рівня населення країни особливо негативно впливає поєднання інфляції з різким спадом обсягу виробництва

Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами і кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, а програють кредитори (ті, хто надають кредит).

Зниження мотивації до трудової та підприємницької діяльності. Організовуючи регулювання ринкової економіки, держава покладається в основному на економічні методи (податок на прибуток, бюджетні субсидії, процент за кредит центрального банку тощо). Об'єктами впливу стають грошові параметри економічної діяльності фірми, споживача, банку - дохід, прибуток, заощадження тощо. Зрозуміло, що таке управління може принести бажані результати тільки в тому випадку, коли грошова система достатньо стійка.

Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.

Прискорюється матеріалізація грошей. Підвищуються ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Через це домашні господарства і підприємства позбавляються від грошей і вкладають їх в запаси товарно-матеріальних цінностей і нерухомість. Гроші стають «гарячими».

Здійснюється вплив на зайнятість і безробіття.

Знижується мотивація до праці.

Антиінфляційне регулювання

Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою має два аспекти - дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика включає методи обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізми. Вона проводиться за умов, коли інфляція спричиняється (переважно) тиском зайвих грошей у каналах обігу.

Щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету, передусім на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. Для вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовується посилення податкового тиску на доходи. Проте мобілізовані в бюджет через податки кошти можуть знову надходити в обіг у вигляді державних витрат. Щоб цього не трапилося, необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. З метою вилучення частини зайвих грошей часто випускаються державні позики.

Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за пасивними й активними операціями комерцій их банків, збільшуючи норму обов'язкових резервів та ін., держава скорочує банківське кредитування народного господарства і стримує тим самим зростання грошової маси та платоспроможного попиту. Практикується пряме державне лімітування зростання кредитних вкладень та готівкової грошової маси в обігу, попередній контроль центрального банку за обгрунтованістю видач комерційними банками позик на великі суми.

Політика дефляції за послідовного і жорсткого її проведення може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з великими труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в суспільстві, загрожує економічною кризою, банкрутством підприємств, зменшенням зайнятості. Тому урядам нерідко доводиться маневрувати, майстерно комбінуючи дефляційні та інфляційні методи.

Другий напрям антиінфляційної політики - політика доходів - передбачає державний контроль за заробітною платою й цінами. Такий контроль може полягати у фіксації зарплати і цін на певному рівні («заморожування»), або встановленні темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці. Цей метод широко використовувався в колишньому Рад. Союзі. У країнах Заходу далеко не всі уряди наважувалися застосовувати його, зважаючи на можливі негативні економічні й соціальні наслідки. Адже заморожування цін - це пряме втручання в приватне підприємництво й у сферу ринку, що призводить до деформації його механізму. Першим негативним наслідком цього є товарний дефіцит і розвиток «чорного ринку». Заморожування зарплати спричиняє незадоволення трудящих, посилює соціальне напруження.