Економічні концепції про моделі макроекономічної рівноваги

Теорія економічної рівноваги вважається однією з фундаментальних в економічній науці. Вона має важливе практичне значення. Її розробкою займалися багато відомих економістів. Різні макроекономічні школи по різному трактують досягнення і функціонування рівноваги на окремих ринках. Приміром, для класиків економіка являє собою зрілу систему, що характеризується повною зайнятістю усіх факторів виробництва, гнучкістю цін і заробітної плати, а також раціональним поводженням економічних суб'єктів. Кейнсіанці описують економіку як систему, у якій досягнення макроекономічної рівноваги можливо і при неповній зайнятості робочої сили, при відносній негнучкості цін і заробітної плати.

Класична модель загальної економічної рівноваги (ЗЕР) ґрунтується на наступних положеннях.

По-перше, економіка є саморегульованою в силу абсолютної гнучкості цін і в результаті дії автоматичних стабілізаторів. На ринку капіталу таким стабілізатором є гнучка ставка відсотка, на ринку праці - гнучка ставка номінальної заробітної плати.

Рівновага на кожному з ринків встановлюється автоматично, будь-які відхилення тимчасові. Порушена рівновага відновлюється самостійно за допомогою системи стабілізаторів.

По-друге, ринок праці відіграє ведучу роль у формуванні умов ЗЕР у реальному секторі економіки. На ринку праці існує повна зайнятість (при наявності природного безробіття).

По-третє, гроші не є багатством, не мають самостійної цінності (принцип нейтральності грошей). У результаті ринки грошей і благ не є взаємозалежними, кожен із секторів економіки – грошовий і реальний – існує сам по собі (принцип класичної дихотомії).

Деякі сучасні економісти - монетаристи, прихильники теорії “раціональних чекань” і теорії “економіки пропозиції”, обновили положення класичної теорії.

Монетаристи (Фридмен) вважають, що ринкова система без утручання держави забезпечує макроекономічну стабільність. Інструментом, що визначає стабільність виробництва, цін і зайнятості, думають вони є гроші.

Монетаристам належить наступне рівняння:

Д х Об = Ц х Т, (4.3.)

де Д - пропозиція грошей;

Об – швидкість їхнього звертання;

Ц – середня ціна;

Т – обсяг товарів і послуг.

Ліва частина рівняння-витрати покупців, купівельний попит, а права - виторг від реалізації товарів і послуг. Тим самим ліва частина пояснює пропозицію, а права попит.

Оскільки монетаристи виходять з того, що швидкість обороту грошей відносно стабільна і передбачувана, то загальна рівновага (включаючи зайнятість), на їхню думку, сполучена винятково з пропозицією грошей – їх кількістю.

Збільшення пропозиції грошей веде до інфляції попиту, а зменшення – до дефляції. Тому основою стабілізації цін і підтримки загальної рівноваги, вважають монетаристи, є контроль над пропозицією грошей у країні, щоб не допустити зрушень у сукупному попиті, що порушує загальну рівновагу.

Кейнсіанська модель ЗЕР базується на інших припущеннях.

По-перше, кейсіанці розглядають економіку, у якій відсутня гнучкість цін, що знижуються, і заробітних плат. По-друге, якщо класики затверджують, що економічні суб’єкти діють раціонально і не роблять помилок, те кейнсіанці підкреслюють, що люди (насамперед робоча сила) піддані грошовим ілюзіям. По-третє, кейнсіанці відкидають принцип неокласичної дихотомії. Для послідовників Кейнса грошовий і реальний сектор взаємозалежні. Якщо для класиків гроші є лише рахунковим матеріалом, то для кейнсіанців вони представляють визначений вид багатства.

На відміну від класиків, що виходять із пріоритету ринку праці, кейнсіанці підкреслюють значимість ринку благ, причому пріоритет віддається сукупному попиту.

Концепції Д. Кейнса та економістів-класиків відрізняються відносно характеру зміни сукупної пропозиції та сукупного попиту,

1. Сукупна пропозиція. Економісти-класики стверджують, що при повному використанні.факторів виробництва сукупна пропозиція залишається стабільною, навіть якщо знижується рівень цін. Пояснюють це тим, що ціни еластичні, їх зниження супроводжується одночасним зниженням витрат виробництва. У результаті реальний прибуток та обсяг виробництва не змінюються.

Кейнсіанці виходять із нееластичності цін та заробітної плати. Вони вважають, що зменшення сукупної пропозиції в порівнянні з обсягом, який відповідає повному використанню факторів виробництва, буде відбуватися без зміни цін.

2. Сукупний попит. Економісти-класики стверджують, що сукупний попит залежить від рівня цін та наявності у покупців грошей. При фіксованій пропозиції грошей обсяг виробництва та рівень цін знаходяться в оберненій залежності. Сукупний попит стабільний, коли пропозиція грошей підтримується на постійному рівні. Якщо при фіксованій сукупній пропозиції кількість грошей в обігу збільшується, то ціни підвищуються (крива попиту зміщується вправо). Якщо кількість грошей скорочується, то ціни зменшуються (крива попиту зміщується вліво). Стабільний сукупний попит можна підтримувати шляхом контролю над грошовою масою.

Кейнсіанці вважають, що сукупний попит нестабільний навіть при фіксованій кількості грошей в обігу, бо змінюється розмір інвестицій. Як правило, реальний сукупний попит менше можливого (ефективного). У результаті реальний обсяг виробництва нижче можливого при повній зайнятості робочої сили і повному використанні інших факторів виробництва. Щоб запобігти величезних втрат, необхідна активна державна політика, спрямована на збільшення попиту. Держава повинна впливати на попит шляхом регулювання розміру споживання, інвестицій, державних закупок та експорту.

Поряд з моделлю “AD – AS” проблеми макроекономічної рівноваги можуть розглядатися за допомогою кейнсіанської моделі “доходи - витрати” де сукупні витрати представлені функцією від обсягу реального національного доходу. Дана модель акцентує увагу на аналіз факторів, що визначають обсяг витрат споживачів і тих обставин, що змушують споживачів змінювати свої плани майбутніх витрат. У розглянутій моделі сукупні витрати суспільства представлені у виді наступних компонентів: особисте споживання; інвестиційне споживання; державні витрати; чистий експорт.

Зосередивши увагу на категоріях заощаджень і інвестицій, розглянемо спосіб розрахунку рівноважного рівня доходів за умови рівності сукупного попиту (витрат) і обсягу випуску (доходів). Припустивши, що державні витрати і чистий експорт дорівнюють нулю, можемо записати:

з погляду доходів:

Qпи = Qнп - Qп, (4.4)

з погляду витрат:

Qс = Qср – Qп, (4.5)

де Qпи - обсяг планованих інвестицій;

Qнп - обсяг національного продукту;

Qп – обсяг споживання;

Qс – обсяг заощаджень;

Qср – обсяг сукупної витрати.

Звідси випливає, що в крапці макроекономічної рівноваги, у якій обсяг національного продукту (доходу) відповідає обсягу сукупних витрат, виконується рівність:

Qпи = Qс. (4.6)

На рис.4.10. проілюстрований метод визначення рівноважного випуску ”вилучень і ін'єкцій”, тобто заощаджень і інвестицій, альтернативний методу “доходи витрати”.

На малюнку праворуч від крапки Е домашні господарства зберігають більше, ніж фірми планують інвестувати. Такий надлишок заощаджень викликає нагромадження продукції на складах, і фірми скоротять виробництво. Ліворуч від даної крапки домашні господарства зберігають менше, ніж фірми хочуть інвестувати, товарні запаси при цьому скорочуються, і фірми починають збільшувати випуск товарів.

 

заощадження,

інвестиції заощадження(S)

 

E

інвестиції (I)

 

доход

Рис.4.10. Макроекономічна рівновага в моделі вилучень і ін'єкцій

Тому що плани інвестицій і заощаджень, що здійснюються різними агентами ринку по різних причинах не збігаються, (мотиви фірми – максимізація норми прибутку з урахуванням ставки відсотка, мотиви заощаджень домашніх господарств – покупка дорогих товарів; забезпечення старості; страхування від непередбачених обставин; забезпечення своїх дітей у майбутньому), те рівноважний обсяг виробництва практично ніколи не збігається з потенційним.

Згідно класичного підходу до даного питання основним фактором, що визначає динаміку заощаджень і інвестицій, є ставка відсотка.

Виходячи з кейнсіанського підходу не ставка відсотка, а величина розташовуваного доходу домашніх господарств є основним чинником, що визначає динаміку споживання і заощаджень. Вплив процентної ставки – удруге, однак динаміка інвестицій визначається насамперед динамікою процентних ставок.

Для аналізу рівня збалансування національної економіки в міжнародній практиці використовуються система національних рахунків та міжгалузевий баланс.

Система національних рахунків (СНР) — це спосіб одержан­ня інформації про макроекономічні пропорції, які характеризу­ють основні сектори економіки та фази економічного процесу.

У СНР виділені такі сектори: 1) підприємства, зайняті ви­робництвом товарів та послуг; 2) фінансові установи та корпо­рації; 3) органи державного управління; 4) домашні господарства; б) приватні некомерційні організації, які обслуговують до­машні господарства; 6) інший світ (включаючи зовнішньоеконо­мічні зв'язки).

За кожним сектором визначаються показники основних фаз економічного процесу: 1) виробництва та утворення доходів; 2) використання доходів на споживання та нагромадження; 3) розподілу та перерозподілу доходів; 4) джерел капітальних витрат; 5) інвестицій та ін.

На основі секторних рахунків складаються зведені національ­ні рахунки «вітчизняного продукту», «національного доходу», «капітальних вкладень» та ін.

У 1953 році 00Н введений міжнародний стандарт СНР, який періодично вдосконалюється. Зараз застосовується стандарт СНР, затверджений 00Н у 1993 році.

СНР дозволяє встановлювати окремі макроекономічні пропорції без урахування зв'язків між галузями. Для визначення пропорцій із урахуванням взаємозв'язку галузей використову­ється міжгалузевий баланс.

Міжгалузевий баланс складається на основі методу «витрати-випуск», розробленого В. Леонтьевим у 40-і роки XX ст. Цей метод зробив можливим розв’язання великих систем рівностей, які виражають економічні зв'язки.

Міжгалузевий баланс має вигляд таблиці, в якій сполучені дані про витрати на виробництво кожного виду продукції, її розподіл та споживання. Баланс показує, наприклад, кількість продукції кожної галузі, яка використовується на виробничі потреби (проміжний продукт) та кінцеве споживання (особисте, громадське, відшкодування основних фондів капітальний ремонт, експорт).

Міжгалузевий баланс розробляється в натуральному виразі (по продуктам), у вартісному (грошовій формі) та натурально-вартісному, якій поєднує обидва показники.

У натуральному виразі баланс Охоплює не все виробництво, а лише найважливіші види продукції (наприклад, в Японії за 1200 найменуваннями). Натурально-вартісний баланс включає всі галузі, а також найважливіші види продукції в натуральному та вартісному виразі.

Показники міжгалузевого балансу визначаються шляхом розв’язання системи лінійних рівностей, які вражають зв'язки між галузями.

Х1=А11Х1 + А12Х2 +... + А1nXn + Y1

Х1=А21Х1 + А22Х2 +... + A2nXn + Y2

.............................

Хn=Аn1Х1 + Аn2Х2 +... + АnnXn + Yn, (4.7)

 

де А - коефіцієнт прямих витрат, тобто кількість продукції однієї галузі, необхідна для виробництва продукції іншої галузі;

Х - обсяг виробництва продукції кожної галузі;

Y - розмір кінцевого продукту галузі.

Міжгалузевий баланс дозволяє визначити повні витрати, необхідні для виробництва кожного виду продукції, з урахуванням витрат у сполучених галузях. Наприклад, повні витрати електроенергії на виготовлення автомобіля в багато разів перевищують витрати її в автомобільній промисловості, бо включають витрати електроенергії на виробництво металу, пластмас, лаків, гуми та інших деталей.

Таким чином, міжгалузевий баланс дозволяє встановити ступінь збалансування економічної системи та показує, які пропорції необхідно змінити, щоб досягти макроекономічної рівноваги.

У методі «витрати—випуск» економісти відмічають два недоліки. Одним із недоліків називають використання фіксованих коефіцієнтів прямих витрат, які не залежать від обсягу виробництва.

Як недолік методу «витрати — випуск» також відмічається те, що він не враховує вплив інвестицій на розвиток інших галузей. Пропонується враховувати цей вплив шляхом застосування мультиплікатора інвестицій.

 

Висновки

1. Економічна модель «сукупний попит—сукупна пропозиція» агрегує величезну кількість окремих ринків у загальний ринок, де основними елементами є рівень цін та реальний обсяг національного виробництва.

2. Сукупний попит — це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі, підприємства і держава готові придбати при різних рівнях ціни. Низхідний характер кривої сукупного попиту обумовлений ціновими та неціновими факторами.

3. Сукупна пропозиція — це реальний обсяг національного виробництва, який може бути вироблений при різних рівнях ціни. Форма кривої сукупної пропозиції залежить від витрат на одиницю продукції і, в наслідок цього, від цін, які повинні покрити витрати та забезпечити прибуток підприємствам. Крива пропозиції має три відрізки: горизонтальний, проміжний та вертикальний. Основними неціновими факторами сукупної пропозиції е:

ціни на ресурси, продуктивність та встановлені правовінорми.

4. Макроекономічна рівновага— це такий стан економіки, при

якому додержуються найважливіші пропорції, найбільш повно та ефективно використовуються виробничі ресурси у відповідності до поставленої суспільної мети.

5. Першу математичну модель економічної рівноваги сформулював Л. Вальрас. Він довів можливість рівноваги ринкової економічної системи й вважив її здібною встановлювати цю рівновагу без зовнішнього впливу. Економісти: класичного напрямку пізнього періоду визнавали необхідність зовнішнього впливу для збалансування економічної системи. Головним важелем такого впливу вони вважали гроші.

6. Представники кейнсіанського напрямку стверджують, що ринкова економічна система не може знаходитись у рівновазі без державного регулювання. Кейнсіанці доводять необхідність державного регулювання попиту.

7. Вперше практичне використання теорії рівноваги став можливим завдяки розробленому В. Леонтьевим методу «витрати—випуски, який дозволяє розв'язувати велику систему рівностей та складати міжгалузевий баланс.

 

Контрольні запитання:

 

1. Поясните, чому крива сукупного попиту має негативний нахил?

2. Охарактеризуйте вид сучасної кривої сукупної пропозиції.

3. Які нецінові фактори роблять найбільше істотний вплив на сукупний попит та сукупну пропозицію?

4. У яких випадках сукупний попит може перевищувати сукупна пропозиція?

5. Порівняєте загальну і часткову економічну рівновагу. У чому складається розходження і взаємозв'язок між цими поняттями?

5. Які моделі економічної рівноваги ви знаєте?