ЦИКЛІЧНІСТЬ, БЕЗРОБІТТЯ, ІНФЛЯЦІЯ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЦИКЛІЧНІСТЬ, БЕЗРОБІТТЯ, ІНФЛЯЦІЯ



 

Втрата мобільності, динамізму і гнучкості економічної системи, неспроможність своєчасно і в повній мірі пристосуватися до змін внутрішніх умов її функціонування, навколишнього середовища означає макроекономічну нестабільність.

1. Циклічність як форма економічного розвитку світової економіки

 

Загальне уявлення про макроекономічну нестабільність дає дослідження економічних циклів. Циклічна форма розвитку є однією з головних закономірностей світової економіки.

Економічний цикл характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності в суспільстві, що проявляється у формі невідповідності попиту та пропозиції. У загальному виді економічний цикл представляє собою коливання різних показників економічної активності, а саме темпів зростання ВНП, загального обсягу продаж, загального рівня цін, рівня безробіття, інфляційних процесів та ін.

Цикл являє собою інтервал часу в розвитку ринкової економіки, протягом якого відбувається збільшення обсягу виробництва товарів і послуг, а потім скорочення, спад, депресія, пожвавлення і, нарешті, знову його ріст (рис. 3.1).

Рис.3.1. Графічне зображення циклу

На даному графіку крайні крапки розвитку ринкової економіки характеризують економічний бум та кризу. Економічне зростання починається з пожвавлення - фази відновлення ділової активності у формі укладення нових господарчих договорів, поступового збільшення попиту на робочу силу, невеликим підвищенням цін, росту споживчого попиту.

Пожвавлення переходить у фазу піднесення. У фазі піднесення відбувається швидке зростання виробництва, значно підвищуються ціни, скорочується безробіття, росте попит на позичковий капітал і підвищується рівень позичкового відсотка. Підвищується попит на нову техніку, за допомогою якої зростає випуск товарів вищої якості з меншими витратами.

В умовах піднесення економіка виходить на рівень розвитку, що перевершує всі попередні рівні. Прискорюється економічний ріст, поліпшуються всі показники ринкової кон’юнктуры, насамперед, платоспроможний попит. Це сприяє росту товарних цін, збільшує прибуток і стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові, а також спекулятивні операції на біржах.

Вища точка цього піднесення характеризується як бум. У цей час в економіці спостерігається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність. Реальний обсяг виробництва досягає в цій крапці свого максимуму. Ціни, як правило, підвищуються, а зростання ділової активності, досягши повної зайнятості ресурсів припиняється і завмирає. Бурхливе зростання виробництва вже приховує в собі небезпеку кризового падіння.

Поступове скорочення ділової активності, зниження темпів росту в економічній літературі називається рецесією. Більш високі темпи скорочення економічної активності характеризують спад ринкової економіки. За спадом випливає період депресії (стагнація), що характеризується застійним станом ринкової економіки, слабким попитом на споживчі товари і послуги, значним недовантаженням підприємств, масовим безробіттям, зниженням рівня життя населення. У цей період відбувається пристосування господарства до нових умов і потреб економіки. Нижча крапка цього спаду є криза.

Криза – це порушення рівноваги в економіці, що викликає зниження і припинення виробництва, а в найбільш тяжких випадках – навіть руйнування продуктивних сил. Розрізняють два типи криз виробництва – “криза надвиробництва” і “криза недовиробництва” товарів. Для ринкової економіки найбільш характерна криза надвиробництва. Вона виявляється в наступному:

По-перше, виникає надвиробництво товарів у порівнянні з платоспроможним попитом на них; у результаті маса вже зроблених товарів не знаходить відповідного збуту.

По-друге, унаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом відбувається різке падіння цін (наприклад, під час кризи 1929 – 1933 р. ціни в США впали майже на 54 %, а в Англії – на 58 %).

По-третє, різко скорочується обсяг виробництва, і це зрозуміло: якщо не реалізуються вже зроблені товари, то збільшення їхнього виробництва в умовах падаючих цін означало б тільки зростання збитків.

По-четверте, як наслідок, багато підприємців виявляються не в змозі платити по своїх боргових зобов'язаннях і терплять крах.

По-п'яте, скорочення обсягу виробництва веде до збільшення числа безробітних, зниженню життєвого рівня зайнятих і ще більшому зниженню попиту.

Нарешті, у кризовий стан утягується кредитна система, тому що виникає пропасна погоня за наявними коштами. У цій ситуації підприємці готові платити всі зростаючі відсотки за кредит, але масове вилучення внесків позбавляє багато банків можливості повернути вкладникам гроші, тим більше надати позички. Багато банків терплять крах. Одночасно падає курс цінних паперів.

Криза охоплює, насамперед, самі чуттєві сфери – грошово-кредитних зв'язків, оптової і роздрібної торгівлі. Розвиток кризи виявляється в нагромадженні товарних мас в оптовій торгівлі, в уповільненні їхнього просування до споживача, що приводить до зниження загальних показників динаміки промислового виробництва, а в найбільш важких випадках до руйнування продуктивних сил. Відсутність можливості реалізувати свій товар відривається купівлю від продажу. Першими це почувають продавці. Створюється враження, що придбані ними в промисловців партії товарів перейшли в сферу споживання, насправді вони ще не досягли кінцевого пункту свого руху і залишаються в сфері звертання. Але промисловець вважає свої ринкові проблеми дозволеними і продовжує робити товари в попередньому обсязі. Один потік товарів наздоганяє інші доти, поки не з'ясується, що весь попередній потік не поглинений сферою споживання. Масштаби товарообміну різко скорочуються, що викликає спад виробництва, ріст безробіття, зниження реальної заробітної плати, прибутків, збільшення масових банкрутств. Збільшуються потреби в платіжних засобах, попит на гроші, у зв'язку з цим підвищуються ставки кредитного відсотка.

Скорочення виробництва під час кризи продовжується доти, поки не буде встановлена ринкова рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції.

На відміну від цієї класичної схеми кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, має місце не криза надвиробництва, а криза недовиробництва, Тривалість фази падіння у західних країнах становить від 0,5 до 1,5 року, в Україні вона тривала 5 років. Глибина падіння ВНП і промислового виробництва у країнах Заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, в Україні вона становила понад 25%.

Економічна криза виявляє не тільки межу, але й імпульс у розвитку економіки, виконуючи стимулюючу (“очисну”) функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва, збільшенню прибутку, відновленню капіталу на новій технічній основі. З кризою кінчається попередній період розвитку і починається наступний. Криза — найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової системи господарства.

Перша найбільш відома криза виникла в Англії у 1821 р., потім криза охопила США у 1841 і 1847 р.. Першою світовою кризою вважається криза 1857 р., потім пішли кризи 1873, 1882, 1890 р. Найбільш нищівною була криза 1900—1901 р., що почалася одночасно в США і Росії й спіткала насамперед металургійну промисловість. Світова криза 1929—1933 р. (в американській літературі її називають “Велика депресія”) по своїй глибині перевершила усі попередні й залишається на сьогодні однією з самих неперевершених, її наслідки вивчаються ще й зараз. США стали епіцентром світової кризи 30-х років, що поступово охопила увесь індустріальний світ. Зовсім новою і специфічною по формах прояву виступає сучасна криза в країнах з перехідною економікою, що здійснюють реформи по перетворенню централізованої системи господарства в ринкову.

Економічна наука на основі аналізу господарської практики за всю історію її розвитку виділяє кілька типів економічних циклів, що називаються хвилями. Їм звичайно дають імена вчених, що присвятили цій проблемі спеціальні дослідження. Найбільш відомі цикли М.Д. Кондратьєва (50— 60 років), що одержали назву “довгих хвиль”, цикли С.Кузнеця (18—25 років), тобто “середні хвилі”, цикли К. Жугляра (10-12 років) і короткі цикли Дж. Китчена (2 роки і 4 місяці).

Існуючі види циклічних коливань в економічному розвитку мають свій період та рівень рівноваги. Так, перший рівень рівноваги, або короткі цикли (хвилі) – це рівновага між звичайним ринковим попитом та пропозицією. Відхилення від нього, тобто розрив між попитом та пропозицією, приведе до короткочасних коливань, що вирівнюються за 3-4 роки. Матеріальною основою коротких циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірностями. За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту.

Другий вид коливань, або середні(промислові) цикли пов'язаний з періодичними якісними змінами в умовах виробництва, і насамперед в активній частині виробничих фондів – машин і устаткування. Попит, його величина й напрямок залежать, у свою чергу, від впровадження нових технічних і технологічних досягнень, що здійснюється за 7 – 13 років (за цей час новий рівень економічної рівноваги утвориться через механізм переливу капіталу з наступним інвестуванням). Матеріальною основою середніх циклів є масове відновлення основного капіталу, у результаті чого виробництво удосконалюється. Однак на якомусь етапі подальше удосконалювання виробництва стає неможливим, на зміну старій технічній системі приходить інша, удосконалювання якої відбувається за кілька середніх циклів. Ця технічна система також вичерпує себе, і настає новий технологічний спосіб виробництва, довжина якого відповідає великому економічному циклу (довгій хвилі).

Третій вид коливань відбиває ситуацію, коли зміни охоплюють наявний технічний лад виробництва, сформовану галузеву структуру економіки. Її сировинну та енергетичну базу, ціни, зайнятість т. ін. Масове оновлення технічної та технологічної основ виробництва, глибокі перетворення в робочій силі та її кваліфікаційному рівні, в організації праці та виробництва можуть здійснюватися лише в строки, що за тривалістю значно вищі за тривалість звичайного (середнього) економічного циклу. Періодична рівновага в даному випадку відображає рух науково-технічного прогресу і здійснюється не плавно, а стрибками і становить основу великих циклів кон’юнктури, тривалістю в 50-60 років.

Матеріальною основою періодичності довгострокових коливань є відновлення основного капіталу з тривалими термінами використання, саме ж відновлення пов’язане з впровадженням у виробництво нових технологій, матеріалів, джерел сировини й енергії, оновленням об’єктів інфраструктури.

Великий цикл складається з двох великих фаз – фази підйому і фази спаду.

Фаза підйому (25-30р.р.) характеризується інвестиційною активністю, посиленим вкладенням капіталу в нарощування обсягу виробництва, що супроводжується збільшенням зайнятості і ростом позичкового відсотка. Це довготривале піднесення, що виникає на базі революційних стрибків технології і масового її розповсюдження.

Фаза спаду (20-25р.р.) характеризується появою надлишкового капіталу, що незнаходитьсобі застосування в нових інвестиціях, оскільки вже діючий капітал і без того створює надлишок пропозиції товарів, у результаті обсяг промислового виробництва скорочується, що спричиняє збільшення безробіття, вона має хронічний характер. У зв'язку зі зниженням попиту на вільний капітал знижується норма позичкового відсотка. Криза виникає тоді, коли стара структура економіки приходить у конфліктз потребами нової технології, але ще неготова до змін. У цей період гостро проявляють себе кризи середніх та малихциклів

Загальновизнано, що між усіма типами економічних циклів існує взаємозв'язок. Довгі хвилі вбирають у себе більш короткі цикли, змінюючи їх. Якщо короткі цикли попадають на фазу підйому довгої хвилі, то їхня власна фаза підйому подовжується, якщо ж короткі цикли виявилися на фазі спаду довгої хвилі, їхня фаза кризи і депресії будуть більш розтягнуті.

Особливе місце в розробці теорії циклічності належить російському вченому М.Д.Кондратьєву. Його дослідження охоплює розвиток Англії, Франції і США за період 100—150 років, у якому узагальнено матеріали з кінця XVIII в. (1790 р.) за такими показниками, як середній рівень торгівлі, видобуток і споживання вугілля, виробництво чавуну і свинцю, тобто власне кажучи він провівбагатофакторний аналіз економічного росту. У роботі “Довгі хвилі кон’юнктури” Кондратьєв пише, що хвилеподібний рух – це процес відхилень від стану рівноваги, доякого прагне капіталістична економіка і порушує питання про існування декількох рівноважних станів, а значить, і про можливість декількох типів коливальних рухів. Це рівноваги «першого, другого і третього порядків», відхилення від яких породжують відповідно малі, середні і великі цикли. Відхилення від рівноваги першого порядку – між звичайним ринковим попитом та пропозицією породжують короткострокові коливання. Рівновага другого порядку досягається в процесі формування цін виробництва шляхом міжгалузевого переливу капіталу, вкладеного в устаткування, і відхилення від нього зв'язано із середніми циклами. Рівновага третього порядку, щостосується основних капітальних благ (промислових об’єктів, інфраструктурних споруджень, кваліфікованої робочої сили), також періодично порушується і виникає необхідність створення нового запасу (відновлення) основних капітальних благ, що відповідали б новому технічному способу виробництва. Причому таке відновлення, що відбиває рух НТП, відбувається не плавно, а поштовхами і є матеріальною основою великих циклів кон’юнктури.

Таким чином, пояснення феномена існування довгих хвиль Кондратьєв шукав у самому відтворювальному процесі, включивши в основу довгої хвилі всю суму капітальних і трудових ресурсів (галузеву структуру виробництва, існуючу сировинну базу, джерела енергії, ціни, зайнятість, суспільні інститути, стан кредитно-грошової системи і т.д.). Такий комплексний, системний підхід є свідченням скоріше сили його позиції, чим слабкості, тому що в результаті була створена широка картина взаємозалежних процесів в економіці і суспільстві.

М.Д.Кондратьєв виділив такі великі цикли (довгі хвилі):

Таблиця 3.1

Період підйому (роки) Період спаду (роки) Технічні нововведення
1778 – 1813 1814 – 1842 Паровий двигун, текстильна і вугільна промисловість
1843 – 1869 1870 – 1890/95 Пароплав, залізниця, сталеливарна промисловість
1890/95 – 1914/20 1920 – 1935/40 Електротехнічні і хімічні нововведення, двигун внутрішнього згоряння, дизельний двигун
1940/45 – 1969 1965/70 – 1985 Автомобільна, електротехнічна, хімічна промисловість
1980 – 1990

Значне місце в дослідженні циклічних коливань належить Дж. Кейнсу. Після великої депресії – найтяжкої економічної кризи 1929 – 1933 р. – виявилася нездатність пануючого неокласичного напрямку запропонувати глобальні антикризові рішення, і тоді з теорією регульованого капіталізму виступив Кейнс. Кейнсіанська теорія не тільки з'єднала в собі ряд попередніх концепцій, але й виявилася в центрі нової макроекономічної теорії, покликаної пояснити механізм капіталістичного господарювання в цілому, причини його відхилень від стану рівноваги, а також дати рецепти для державного втручання в процес відтворення. Ця теорія розглядає цикл як результат взаємодії між рухом національного доходу (НД), споживання і нагромадження капіталу, що формується динамікою ефективного попиту, обумовленої, у свою чергу, функціями споживання й інвестицій. Зазначена взаємодія розглядається з погляду стійких зв'язків, що характеризується коефіцієнтами мультиплікатора (залежність приросту НД від приросту інвестицій) і акселератора (залежність інвестицій від приросту НД). Таким чином, найважливіша причина циклічного розвитку, по Кейнсу, - інвестиційний імпульс.

Кейнсіанська теорія циклу послужила основою державної антициклічної політики, розрахованої на розширення сукупного попиту в періоди криз і його обмеження в періоди підйомів. Головними інструментами антициклічного регулювання відповідно до цієї теорії є бюджетна і кредитно-грошова політика, хоча й ефективність об'єктивно обмежена (ростом інфляції, грошової пропозиції) і не може усунути внутрішніх причини циклічного розвитку економіки. І дійсно, криза 70-х рр., різко підсиливши темпи інфляції і поставивши під сумнів кейнсіанські методи антикризового регулювання, поклав початок кризи самої теорії.

Досвід антициклічного регулювання, накопичений державами з розвинутою соціально- орієнтованою економікою, підкреслив деякі уявлення про взаємозв'язок ринкового механізму і його циклічного руху з державним регулюванням процесу відтворення. Стало очевидно, що існують границі державної дії на ринок, і що ріст масштабів і різноманітність прийомів державного регулювання не завжди забезпечують підвищення ефективності контролю над ринком. Співвідношення в системі «ринок – держава», а в окремому випадку “цикл – держава” є таким, що державне регулювання ефективне тоді, коли держава повною мірою враховує інтереси ринкових агентів, а також науково обґрунтовано регулює макроекономічні процеси. Поточне антикризове регулювання повинне здійснюватися з обліком перспективного довгострокового регулювання соціально-економічних структур, тобто з'єднання техніко-економічних і соціальних аспектів суспільного прогресу.

На зміну теорії циклу Кейнса прийшла монетарна теорія циклу М. Фрідмена, відповідно до якої причина циклічності економічного розвитку і пов'язаних з цим криз, інфляцій і безробіття – неправильна грошова політика держави, що виявляється в невідповідності грошової маси до темпів росту ВНП, звідси – необхідність більш жорсткого регулюваннядержавою грошової маси, що передбачає її ріст на рівні 3 – 5 % у рік.

.Сучасна ринкова економіка функціонує в умовах активного впливу на неї держави. Державний вплив на економіку здатний істотно вплинути на хід економічного циклу, змінюючи характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. Державне регулювання спрямоване на зм'якшення циклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Так, у Японії серед антикризових методів 1992 – 2001р. застосовували регулювання ставок різних податків, розширювали масштаби суспільних робіт, здійснювали кредитування фінансових інститутів, підтримку малого і середнього бізнесу, стимулювання експорту, зниження процентних ставок.

Таким чином, сучасний механізм саморегулювання ринкової економіки через циклічні кризи змінюється під впливом державного впливу. Відбувається переплетення стихійно-ринкового механізму функціонування економіки у формі циклічних криз зі свідомим державним впливом на відтворювальний процес.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.011 с.)