Загальна характеристика трудових ресурсів по областях.

Таблиця 3.2

	Кількість населення (тис.)	Усього працездатних (тис.)	Рівень безробіття (%)
Україна	49710,8	29989,0	12,0
АР Крим	22117,7	1268,0	13,8
Вінницька	1815,3	1044,2	8,3
Волинська	1058,7	578,3	9,9
Дніпропетровська	3712,6	2262,9	10,9
Донецька	4953,0	2973,1	10,7
Житомирська	1432,7	780,5	11,2
Закарпатська	1284,0	775,1	12,4
Запорізька	2004,8	1218,3	12,7
Івано- Франківська	1456,8	912,2	11,6
Продовження таблиці 3.2.
Київська	1830,5	971,5	12,5
Кіровоградська	1168,58	662,8	10,9
Луганська	2643,0	1554,2	11,7
Львівська	2716,6	1675,0	13,4
Миколаївська	1298,8	791,9	13,1
Одеська	2510,4	1523,6	12,5
Полтавська	1677,6	1001,6	12,4
Ровенська	1187,9	699,0	12,3
Сумська	1337,7	820,0	16,0
Тернопільська	1157,6	677,1	13,7
Харківська	2969,9	1841,9	12,6
Херсонська	1226,4	736,8	13,4
Хмельницька	1460,6	917,8	12,5
Черкаська	1450,8	794,0	12,0
Чернівецька	932,3	564,6	19,3
Чернігівська	1258,3	794,8	11,6

 

В таблиці 3.2 видно, що найбільший рівень безробіття в Чернівецькій області – 19,3 %. Але це ті дані, що реєструються в центрі зайнятості. Цікаві дані, що говорять про «самозайнятість» людей:

- обробляють земельну ділянку – 30,9 %;

- виконують різні замовлення вдома – 20,8 %;

- мають випадкові підробітки – 17,6 %;

- їздять на заробітки в інші регіони України – 9,5 %;

- торгують товарами власного виробництва –3,8 %;

- торгують товарами, привезеними через границю, -3,5 %;

- їздять на заробітки за кордон – 3,2 %.

Одним з найбільш вагомих мотиваційних факторів вибору безробітними стратегії і тактики працевлаштування є їхнє відношення до ринкових перетворень у суспільстві, зокрема, готовність діяти відповідно до вимог саме ринкового середовища.

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили.

Ринок робочої сили – це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, система економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили і її використання. Ринок робочої сили відбиває досягнутий на даний період баланс інтересів між підприємцями, найманими робітниками, державою і суспільними організаціями, що беруть участь на ринку.

Ринок праці – найважливіша сфера ринку ресурсів. Суб'єктами цього ринку є власники засобів виробництва і грошового капіталу (роботодавці) і власники робочої сили (наймані робітники). На ринку праці відбувається координація попиту і пропозиції на робочу силу і встановлюється реальна її ціна. Попит на робочу силу визначається як загальним тиском попиту в економіці, так і технічним оснащенням виробництва. Важливу роль відіграє порівняння витрат на заробітну плату з витратами на придбання машин. Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою системою, впливом профспілок та іншими факторами. Масштаби та склад робочої сили змінюється залежно від тенденції в освітній, професійній і міграційній сферах.

Розрізняють внутрішній і зовнішній ринки праці. У радянській економіці переважав внутрішній ринок праці. Причини цього наступні.

По-перше, після того як радянський уряд був змушений скасувати примусове закріплення працівників за підприємствами, виникла проблема плинності кадрів. Прагнучи зберегти і залучити кваліфіковані кадри, директора підприємств не тільки напівлегально підвищували їхню зарплату, але і надавали працівникам свого підприємства ряд пільг – можливість улаштувати дитини в дитячий сад, одержати безкоштовну путівку в будинок відпочинку чи санаторій, користатися заводською поліклінікою, профілакторієм, базою відпочинку й у перспективі одержати дефіцитне житло. Зазначені пільги надавалися працівнику як члену трудового колективу, а тому він волів продавати свою робочу силу адміністрації даного підприємства.

По-друге, міжрегіональна мобільність робочої сили була вкрай низкою. Був відсутній ринок житла, а отже, можливість продавати свою квартиру і купити житло за місцем нової роботи. Мобільність робочої сили обмежувалася також інститутом прописки, лімітами для іногородніх у столицях, різним ступенем забезпеченості регіону продуктами харчування і ширвжитку.

Нарешті, багато малих і середніх міст створювалися за принципом «один завод – одне місто». Такі міста виросли навколо великих військових підприємств, металургійних комбінатів, автозаводів. Тут знайти роботу з своїй спеціальності було дуже важко.

В умовах перехідного періоду ситуація різко змінилася – на перший план висунувся зовнішній ринок праці. По-перше багато великих підприємств є збитковими чи зовсім зупинилися. У них немає засобів не тільки для надання своїм працівникам вище перерахованих пільг, але і для регулярної виплати зарплати. По-друге, з'явилася можливість улаштуватися на роботу в малих і середніх підприємствах приватного сектора, зайнятися індивідуальною трудовою діяльністю. Нарешті, швидко формується ринок житла, а тому істотно підвищилася міжрегіональна мобільність робочої сили.

За роки незалежності України дуже активізувалися процеси трудової міграції. У середньому на термін від 1 місяця до 1 року за кордон виїжджають на заробітки близько 5 млн. чіл. Як правило, залишають свій будинок особи в працездатному віці – 30-40 років, з них 60-65 % це чоловіки.

Серед груп населення, найбільш схильні до міждержавної трудової міграції є особи із

середнім професійним рівнем–30 %, з вищим – 22,5 %, з середнім спеціальним – 14 %, з неповним середнім – 7,4 %.Керуючись цими даними можна оцінити фактичний стан ринку праці в Україні.

Найбільш важливим елементом соціального захисту повинне виступати соціальне страхування. Виділяються чотири його основних види: пенсійне, медичне, страхування від безробіття і від нещасливого випадку на виробництві. Пенсійне і медичне страхування здійснюються шляхом паритетних відрахувань від заробітної плати і доходів підприємців. Страхування від безробіття здійснюється при участі держави, а від нещасливого випадку – на основі тільки відрахувань від доходів підприємців.

Іншими елементами системи соціального захисту є соціальна допомога, надана з державного і місцевого бюджетів найменш соціально захищеним громадянам у виді грошової допомоги, надання безкоштовного харчування, притулку. Така система характерна для найбільш розвитих країн і може існувати на основі ефективної економіки.

Основними напрямками політики зайнятості є виплата допомоги по безробіттю, системи професійної перекваліфікації, працевлаштування, створення додаткових робочих місць, суспільні роботи, регулювання зайнятості громадян, що не можуть на рівних конкурувати на ринку праці.

Фактично у всіх країнах існують системи компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надається із спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75 % середнього заробітку. Одержання допомоги по безробіттю здійснюється за певних умов. Це – так звана кваліфікаційна умова, період чекання, термін надання допомоги, фізична придатність до праці, реєстрація на біржі праці. Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці. Витрати на перекваліфікацію, як правило, компенсуються з державного бюджету. Здійснюють перенавчання як спеціалізовані фірми, що діють на комерційних засадах, так і установи системи професійного навчання.

В даний час на Україні вже закладені основи здійснення політики зайнятості і соціального захисту безробітних. Вони базуються на Законі України «Про зайнятість» і Державній програмі зайнятості. Ці документи узагальнюють світовий досвід і забезпечують достатній рівень соціальних гарантій як по розмірах допомоги по безробіттю, так і по термінах її надання.

Основним документом, що виражає державну політику, є «Програма зайнятості». Її заходи спрямовані в першу чергу на рішення задач запобігання масового безробіття, підвищення ефективності використання трудових ресурсів. Включені в програму заходу спрямовані на:

- досягнення і збереження високого рівня зайнятості населення;

- удосконалення структури зайнятості і підтримку ринку праці, де мобільності працівника приділяється особливе значення;

- перехід від загальної державної турботи про соціальний захист по безробіттю до підвищеної відповідальності самого працівника за можливі її наслідки, тобто перехід від утриманських настроїв громадянина України до його особистої відповідальності;

- зміна структури робочих місць шляхом інвестиції насамперед у перспективні галузі народного господарства і поза виробничу сферу, зв'язану з обслуговуванням населення;

- реалізацію інтелектуальних можливостей людини шляхом поліпшення якості робочої сили;

- удосконалювання інфраструктури ринку праці.

Надзвичайно важливою ланкою системи соціального захисту є індексації грошових доходів відповідно до рівня цін.

В умовах переходу України до ринкової економіки кількість безробітних буде зростати, що вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави.