Методи розрахунку валового внутрішнього продукту

 

ВВП можна визначити одним із трьох методів шляхом підсумовування: 1) валової доданої вартості за всіма галузями економіки (ВВП з виробництва або галузей); 2) усіх витрат на купівлю загального обсягу виробленої в даному році продукції (ВВП по витратам); 3) усіх доходів, отриманих в країні від виробництва продукції даного року (ВВП з доходів). На основі цих методів виконується аналіз ВВП з точки зору виробництва, використання і розподілу кінцевої продукції.

Аналіз показника ВВП при методі розрахунку за галузями (виробничий метод) дозволяє виявити співвідношення та роль окремих галузей у створенні ВВП. При використанні цього методу підсумовується валова додана вартість всіх сфер економіки. Валовою доданою вартістю називається вартість, створена в процесі виробництва на даному підприємстві, охоплююча реальний внесок підприємства в створенні вартості конкретного продукту, тобто заробітну плату, прибуток, амортизацію, процент за кредит, витрати на транспорт, рекламу даного підприємства тощо. Вартість споживаних сировини та матеріалів, придбаних у постачальників, в створенні яких конкретне підприємство не брало участі, в додану вартість не включається. Тобто валова додана вартість розраховується як різниця між випуском та проміжним споживанням. Вона містить у собі первинні доходи, що утворюються учасниками виробництва і розподіляються між ними.

Зіставлення ВВП по виробництву за ряд років дозволяє виявити зміну його структури та динаміку розвитку окремих галузей економіки країни, свідчить про характер здійснюваної в ній економічної та особливо структурної політики.

Метод розрахунку ВВП по кінцевим витратам включає такі статті:

1) кінцеві витрати домашніх господарств (С). Вони складаються з витрат споживачів на товари повсякденного попиту, довгострокового користування та витрат на послуги;

2) витрати органів державного управління (G). Це державні витрати на закупівлю продукції підприємств та ресурсів для потреб держави, що виражається в сумі витрат держави на виплату заробітної плати державним службовцям, на закупівлю товарів та послуг. У діючому стандарті СНР ООН 1993 ці перші дві категорії витрат об'єднані в один показник кінцевого споживання, який при цьому розділяється на індивідуальні та колективні кінцеві витрати;

3) валові інвестиції (I), які складаються з витрат на основні засоби виробництва (тобто придбання машин та устаткування, будівництво), на приріст (зменшення) запасів матеріальних оборотних коштів (враховуються лише запаси готової продукції та незавершеного виробництва), на придбання за виключенням вибуття цінностей;

4) чистий експорт (X_n), який дорівнює різниці між експортом та імпортом країни. Він відображає чисте споживання товарів та послуг іншим світом.

Таким чином, формула для визначення ВВП (GDP) методом витрат має вигляд:

 

GDP=C+G+I+X_n (2.3.)

 

Метод розрахунку ВВП за доходами включає такі статті:

1) заробітна плата найманих працівників;

2) валовий прибуток, змішаний дохід, який складається з:

прибутку фірм та корпорацій;

доходів некорпоративних підприємств, які знаходяться в індивідуальній чи сімейній власності, та доходів самостійних робітників — художників, письменників, адвокатів та інших робітників, які працюють не за наймом;

рентної плати, тобто доходів, отриманих власниками землі, нерухомого майна та ін.;

процента на позичковий капітал;

амортизації;

3) непрямі податки на виробництво та імпорт (податок на додану вартість, з продаж, акциз та ін.). При цьому виключаються субсидії на виробництво та імпорт. В практиці ринкового господарства ця стаття розглядається в якості доходів держави.

Треба пам'ятати, що розрахунок ВВП не обхоплює багато операцій та послуг, які не піддаються точному розрахунку. Так, наприклад, винятками при обчисленні ВВП є: доходи тіньового бізнесу; не враховує роботу домогосподарок у своєму домашньому господарстві; працю вчених "на себе"; бартерний обмін; сплату у вигляді чаєвих та ін. При всіх методах розрахунку ВВП та ВНП до нього не включаються так звані невиробничі угоди (наприклад, трансфертна плата) та фінансові операції (наприклад, купівля-продаж цінних паперів) + секонд-хенд.

До структури тіньової економіки входять: 1) кримінальна економіка –вбудована в офіційну економіку економічна злочинність (розкрадання; підпільна, повністю схована від усіх форм контролю економічна діяльність; наркобізнес, азартні ігри, проституція; загально карна злочинність проти особистої власності громадян як форма зовнішньоекономічного перерозподілу доходів: пограбування, крадіжка особистого майна, рекет); 2) фіктивна економіка – офіційна економіка, яка дає фіктивні результати, відображені в існуючій системі обліку та звітності як реальні(приписування); 3) неформальна економіка – система неформальних взаємодій між економічними суб’єктами, які базуються на особистих відносинах та контактах між ними, що доповнює чи замінює офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв’язків; 4) не легалізована друга економіка – приховані від контролю види індивідуальної та корпоративної діяльності, тобто або заборонені законом, або незареєстровані у встановленому порядку.

ВВП, обчислюваний усіма трьома методами, повинен рівнятись одній величині.

 

Основні макроекономічні показники доходу

Та національне багатство

 

Як вимірювач валового річного обсягу кінцевого виробника і первинного доходу ВВП є необхідним, але не достатнім для макроекономічного аналізу. Саме тому СНР ООН–1993 передбачає декілька взаємопов'язаних показників, які доповнюють показник ВВП. Їх головна ознака полягає в тому, що вони є лише показниками доходу. Тому при аналізі їх структури неможливо застосувати методи розрахунку по виробництву і використанню. Вони не характеризують вартість кінцевого виробництва, а лише доходи, які отримують фізичні та юридичні особи від різних видів діяльності як в країні, так і за її межами.

Перш за все, до макроекономічних показників доходу належить показник валового національного доходу (ВНД), який до 1993 р. мав назву "валовий національний продукт". Нагадаємо, що ВНД розраховується за формулою:

 

ВНД=ВВП+Д_N , (2.4.)

 

де ВВП — валовий внутрішній продукт;

Д_N — різниця між прибутками і доходами, одержаними нерезидентами країни за кордоном та прибутками і доходами, одержаними нерезидентами в країні.

 

Таким чином, показник ВНД характеризує первинні доходи, отримані резидентами країни від виробничої діяльності в країні та за її межами. Для розвинених країн різниця між ВВП та ВНД становить не більше ±1%.

Як і ВВП, показник ВНД включає амортизаційні відрахування, які за своєю суттю не є доходом. Тому поряд з ВНД застосовується показник чистого національного доходу (ЧНД). Він розраховується за формулою:

 

ЧНД = ВНД – Амортизація. (2.5.)

 

Таким чином, цей показник характеризує не валовий, а чистий дохід, отриманий резидентами країни. Треба мати на увазі, що в літературі і досі зустрічається стара назва цього показника — чистий національний продукт (ЧНП). ЧНП і ЧНД — не різні показники, а різні назви одного й того ж показника. В стандарті СНР ООН–1993 р. використовується назва "чистий національний дохід".

Ні ВНД, ні ЧНД не є тим доходом, що використовується резидентами країни на споживання та заощадження. Традиційно таким показником вважався національний дохід (НД) країни, який дорівнював ЧНП (тобто ЧНД), зменшеному на розмір непрямих податків. Вважалось, що НД характеризував новостворену вартість — вартість, створену живою працею протягом року, яка не включає перенесену вартість засобів та предметів праці (відповідно амортизацію та вартість проміжної продукції). При цьому розрізняли вироблений та використаний НД. Використаний НД дорівнював виробленому НД, зменшеному на розмір збитків та зовнішньоторговельного сальдо. Однак цей розрахунок чистої доданої вартості країни мав недоліки. По-перше, виключення непрямих податків є неправомірним, оскільки вони використовуються державою на виплату пенсій, стипендій, заробітної плати або на закупівлю продукції, найчастіше сільськогосподарської. Тобто непрямі податки спрямовуються на споживання. По-друге, не враховуються перерозподіл доходів, оскільки в колишньому СРСР зовнішньоекономічні зв'язки були монополізовані державою, а в межах країни перерозподіл доходу не змінював його розмір.

В СНР ООН–1993 передбачено інші показники — валовий наявний дохід (ВНаД) та чистий наявний дохід (ЧНаД). ВнаД дорівнює ВНД, збільшеному на різницю між поточними трансфертами, отриманими резидентами від інших країн, і наданими резидентами представникам інших країн. ЧнаД дорівнює ВнаД, зменшеному на амортизаційні відрахування, або ЧНД, збільшеному на різницю між поточними трансфертами, отриманими резидентами від інших країн, і наданими резидентами представникам інших країн.

Саме показник ЧНаД за СНР ООН–1993 є тією новою вартістю, яку суспільство використовує на споживання та заощадження. Дійсно, показник чистого наявного доходу отримується з ВВП шляхом віднімання амортизаційних відрахувань та додавання чистих надходжень з-за кордону від виробничої діяльності та перерозподілу доходів. Таким чином, чистий наявний дохід — це дохід, який знаходиться в розпорядженні суспільства.

Чистий наявний дохід незалежно від своєї структури має два напрями використання — споживання в поточному році (споживчі витрати домогосподарств та органів державного управління) та заощадження. Останнє є джерелом чистого нагромадження основних засобів виробництва, тобто базою розширеного відтворення основного капіталу та економічного зростання і країни.

Кошти фонду нагромадження використовуються для розвитку виробництва, а кошти фонду споживання — для задоволення матеріальних та культурних потреб людей і суспільства в цілому. Питання про співвідношення фондів споживання і нагромадження зачіпає корінні інтереси суспільства. В умовах високої питомої ваги фонду нагромадження сьогоднішні інтереси приносяться у жертву в ім'я майбутнього. А якщо, навпаки, швидше зростає фонд споживання на шкоду фонду нагромадження, то населення матиме споживчий виграш найближчим часом, але в майбутньому не буде забезпечене достатнє зростання виробництва і споживання. Тому конче необхідна оптимізація фондів, що розглядаються, а отже, і оптимізація темпів збільшення виробництва і споживання. Якщо буде випереджаюче зростання споживання, то суспільство проїдатиме запаси, які має, і через деякий час опиниться перед порожньою чашею. Необґрунтоване зниження фонду нагромадження призводить до скорочення капітальних вкладень, спрямованих на розвиток виробництва і невиробничої сфери. Життєво важливе значення має норма нагромадження, яка дорівнює відношенню частини ЧНаД, що нагромаджується, до всієї його величини. Однак не так важлива сама по собі норма нагромадження, як ефективність нагромадження, яка визначається, головним чином, тим, наскільки нагромадження забезпечує інноваційний процес. Економічне значення підвищення ефективності нагромадження полягає в тому, що це дає можливість прискорювати підвищення продуктивності суспільної праці та стримувати зростаючу віддачу від капіталовкладень при такій же або меншій нормі нагромадження, нарощувати виробництво і збільшувати фонд споживання.

Темпи зростання національного доходу залежать від трьох основних факторів — збільшення маси праці, що застосовується у виробництві; підвищення продуктивності праці; економії засобів виробництва.

Важливу роль в аналізі результатів відтворювального процесу, що склався за тривалий період часу, відіграють показники національного багатства, тому що вони утворюють матеріальну передумову і результат процесу суспільного відтворення. При цьому багатство розкриває потенціал оновлення суспільства і економіки не тільки через свій предметний зміст, динаміку і структуру, але і через розвиток системи відносин, які складаються в суспільстві з приводу нагромадження, розподілу, володіння і використання існуючих багатств, і попередусім відносин власності. Особливої актуальності ця проблема набуває у зв'язку з формуванням економічних основ ринкового господарства.

Визначальними ознаками національного багатства (НБ) як економічної категорії є: 1) матеріальність, 2) нагромадженість, 3) довгостроковість використання, 4) поновлення за рахунок комбінації дій природних сил і людської праці, 5) відчуженість і можливість при відомих обставинах виступати предметом ринкового попиту.

Таким чином, національне багатство — це сукупність створених працею матеріальних благ, нагромаджених суспільством за весь період попереднього розвитку нематеріальних цінностей, а також природних ресурсів, які залучені в господарський оборот.

НБ включає в себе основні виробничі та невиробничі фонди (будинки і споруди виробничого призначення, машини і устаткування, житловий фонд і фонд культурно-побутового і суспільного призначення); оборотні фонди матеріального виробництва, які включають товарні запаси у виробництві і торгівлі, а також державні резервні та страхові запаси; особисте майно населення тривалого користування; природні ресурси, які залучені в процес відтворення (запаси корисних копалин, гідроенергії, лісовий та земельний фонди). НБ єматеріально-технічною базою розвитку суспільства, визначає можливості відтворення суспільного продукту, матеріального і культурного рівня життя народу.

У найбільш широкому значенні НБ включає в себе і нематеріальні цінності, духовні цінності, якими розпоряджається суспільство, — нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, культурні цінності. При цьому під впливом НТР роль і значення нематеріального багатства в житті суспільства збільшується.

В СНР ООН–1993 національне багатство представлене в балансі активів і пасивів, який складається на початок і кінець року і характеризує розмір і структуру активів і зобов'язань країни. Розглянуті вище складові національного багатства становлять лише нефінансові активи. Фінансові активи країни (надані іншим країнам кредити) та фінансові зобов'язання (зовнішній борг країни) доповнюють аналіз національного багатства. Таким чином, за СНР ООН–1993 НБ дорівнює нефінансовим і фінансовим активам країни, зменшеним на розмір фінансових зобов'язань.

Зміст складових частин національного багатства та їх питома вага не залишаються незмінними. Особливо великі зрушення в складі НБ виникають у період НТР — збільшуються і оновлюються виробничі фонди, в складі виробничих фондів усе більшу частку займають результати інноваційної діяльності, безперервно прискорюються темпи залучення природних багатств у господарський оборот.

На сучасному етапі людська цивілізація вступає в наступну фазу свого розвитку, яка називається постіндустріальним суспільством. Це потребує нового підходу до оцінки національного багатства, тому що нове суспільство характеризує така важлива риса, як висока його інформатизація. Зараз стало очевидним, що суспільство, яке не вступило на шлях інформатизації, розвитку та впровадження сучасних інформаційних технологій і трансформації на її основі всієї структури національного багатства, приречене на деградацію. Бізнес без інформації просто неможливий. Тому інформація є основою для виробництва, торгової та технологічної діяльності, яка забезпечує розвиток сучасного суспільства.

Зростання національного багатства — це результат зростання суспільного виробництва і матеріальна основа його подальшого розвитку, підвищення добробуту населення.

 

Висновки

1. Система національного обліку являє собою міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни. СНР заснована на бухгалтерському принципі подвійного запису і являє собою сукупність балансових таблиць, які відображають в агрегованому вигляді рух товарів і доходів між основними учасниками суспільного виробництва, процес нагромадження в масштабах держави і рівень національного багатства. Основу національних рахунків для економіки в цілому складають сім рахунків: товарів та послуг, виробництва, створення доходу, розподілу первинного доходу, використання доходу, капіталу та іншого світу.

2. Валовий внутрішній продукт є головним макроекономічним показником у системі національного обліку. Він — єдиний показник, що одночасно характеризує і доходи, і виробництво.

ВВП — це сукупна вартість кінцевої продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни.

Розрізнюють номінальний та реальний ВВП. Перший розраховується в поточних ринкових цінах. Він дає грошову оцінку виробленої продукції. Реальний ВВП враховує вплив інфляції. Він характеризує кількість виробленої продукції, тобто обсяг виробництва, вимірюваний у постійних цінах. Відношення номінального ВВП до реального називається дефлятором ВВП.

3. ВВП можна визначити одним із трьох методів шляхом підсумовування: 1) доданої вартості по всім галузям національної економіки (ВВП з виробництва або галузей); 2) усіх витрат на купівлю загального обсягу виробленої в даному році продукції (ВВП з витрат); 3) усіх доходів, отриманих у країні від виробництва продукції даного року (ВВП з доходів).

4. Розрахунок ВВП не враховує багато операцій та послуг, які не піддаються точному розрахунку. Винятками при обчисленні ВВП є, доходи тіньового бізнесу, робота домогосподарок у своєму домашньому господарстві, працю вчених "на себе", бартерний обмін, оплата у вигляді чайових, невиробничі угоди, фінансові операції, продаж товарів секонд-хенд тощо.

5. Валовий національний дохід (раніше ВНП) розраховується як ВВП, збільшений на різницю між прибутками і доходами, отриманими резидентами країни за кордоном, і прибутками і доходами, отриманими нерезидентами в країні. Він характеризує первинні доходи, отримані резидентами країни від виробничої діяльності в країні та за її межами.

Чистий національний дохід дорівнює ВНД, зменшеному на розмір амортизації основних засобів виробництва, та визначає чисті доходи резидентів країни.

Чистий наявний дохід характеризує доходи резидентів країни від виробничої діяльності та доходи, отримані у вигляді допомоги або трансфертів з-за кордону. Саме він, за СНР ООН–1993, відображає доходи, що резиденти країни використовують на споживання і заощадження. Співвідношення цих видів використання доходів зачіпає корінні інтереси суспільства і є предметом безупинних диспутів серед науковців.

Національне багатство – це сукупність створених працею матеріальних благ, нагромаджених суспільством за весь період попереднього розвитку нематеріальних цінностей, а також природних ресурсів, які залучені в господарський оборот.

Контрольні запитання: