Валовий внутрішній продукт та національний дохід 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Валовий внутрішній продукт та національний дохід



Підсумковим результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт або валовий суспільний продукт (ВСП). Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту — систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.

Система національних рахунківце адекватний ринковій економіці національний облік, який ведеться на основі певного набору рахун­ків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’яз­ки у національному господарстві.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яка ґрунтується на таких принципах:

1 - продуктивною є будь-яка праця, що приносить дохід;

2 - грошові витрати і доходи в суспільстві еквівалентні, тобто витрати дорівнюють доходам;

3 - виробництво, розподіл, обмін продуктів розглядаються як взаємопов’язані сторони єдиного процесу відтворення;

4 - усі показники обчислюються лише у грошовій формі.

За системи національних рахунків подвійний рахунок виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів суспільного виробництва.

Баланс народного господарства – це система взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту – сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

Для БНГ характерне розмежування двох сфер — матеріального виробництва і так званої невиробничої сфери. Матеріальне виробництво поділяється на виробництво засобів виробництва (І підрозділ) і виробництво предметів споживання (ІІ підрозділ). Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне виробництво в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробниц­тва і предметів споживання. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництв. До того ж у СНР принципове значення має система домогосподарств.

За СНР виробнича діяльність − це будь-яка законна діяльність, що приносить дохід. Поки що системі національних рахунків альтернативи немає. Проте з часом метод БНГ може бути удосконалений, але з урахуванням досягнень СНР.

За системою балансу народного господарства валовий суспільний продукт (ВСП) обчисляється як сума всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об’єднань) за цей самий проміжок часу. Головним і вихідним показникам оцінки національного продукту (так у СНР називають суспільний продукт) є валовий внутрішній продукт (ВВП). Цей показник широко застосовується у світовій господарській практиці, міжнародній і національній статистиці для визначення рівня і темпів економічного розвитку, продуктивності суспільної праці, рівня життя населення. У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визначена не так давно − з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Для ВВП характерні такі загальні риси:

- є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності в національній економіці;

- характеризує єдність взаємопов’язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг;

- охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг, особистих підсобних господарств населення, окремих осіб, зайнятих бізнесом;

- є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;

- має кількісний, часовий вимір.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Під час розрахунку ВВП за виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки.

У ході розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рен­та), а також амортизаційні відрахування.

У таблиці 10.1 в узагальненому вигляді показані методи обчислення ВВП за витратами і за доходами.

За першим підходом валовий внутрішній продукт дорівнює сумі споживання домашніх господарств (С), валових приватних інвестицій (І), видатків держави (Д) і чистого експорту (Х), тобто:


ВВП = С + І + Д + Х (10.1)

 

Таблиця 10.1

Два підходи до обчислення ВВП − за витратами і за доходами

 

Огляд національних рахунків
ВВП як сума видатків ВВП як сума доходів
Компоненти ВВП Доходи як джерела ВВП
Споживання домашніх господарств Заробітна плата
+ Валові приватні внутрішні інвестиції (І) + Процент, рента та інші майнові доходи
+ Видатки держави (Д) + Непрямі податки
+ Чистий експорт (Х) + Амортизація
  + Прибутки
Дорівнює валовому внутрішньому продукту Дорівнює валовому внутрішньому продукту

За другим підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків.

Кожен з підходів дає абсолютно однаковий результат. Для підприємств доходи домогосподарств є витратами виробництва.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВПце обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування.

Реальний ВВПце обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

Співвідношення між номінальним і реальним ВВП утворює ще один показник − дефлятор ВВП, який визначається за формулою:

 

Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП (10.2)

 

На основі ВВП розраховується цілий ряд інших макроекономічних показників. Перший з них – валовий національний дохід (ВНД), який відрізняється від ВВП на величину сальдо первинних доходів, що виплачені чи одержані резидентами інших країн:

               
       


Сальдо Доходи, які отримали Доходи, сплачені

первинних = резиденти з-за кордону резидентам інших

доходів за їх участь у виробництві — країн за участь у

S п.д. ВВП інших країн виробництві ВВП

даної країни

           
     


D отр. D спл.

 

 

S п.д. = D отр.– D спл.

 

S п.д. > 0 (10.3)

<

ВНД дорівнює ВВП +/− S п.д.

Оскільки сальдо первинних доходів має бути додатне або від’ємне, то ВВП може перевищувати ВНД або, навпаки, бути меншим, ніж ВНД. Ситуація, коли ВВП ледь перевищує ВНД, виникає, якщо сальдо первинних доходів є від’ємним. Це характерно для країн, що розвиваються, оскільки ці країни вимушені сплачувати доходи (відсотки, дивіденди) розвинутим країнам. І навпаки, для розвинутих країн характерним є додатне сальдо первинних доходів і перевищення ВНД над ВВП.

Наступним макроекономічним показником, розрахованим на основі ВВП є чистий внутрішній продукт (ЧВП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП)це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

 

ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування. (10.4)

 

Національний дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

 

НД = ЧВП – Непрямі податки на бізнес; (10.5)

або НД = ВВП – Амортизаційні відрахування – Непрямі податки на бізнес.

 

Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі, підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

Національний дохід є дуже важливим показником результатив­ності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення.

До останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід − це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв’язку (частково). Це звужений підхід до розуміння національного доходу, який не враховує внесок працівників сфери нематеріального виробництва.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах більше половини працюючих зайнято у сфері послуг, тому там основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національ­ного доходу залишається за матеріальним виробництвом. Голов­ним напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.

Для розуміння національного доходу велике значення мають процеси його виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання.

Виробництво національного доходу відбувається в галузях матеріального виробництва і у сфері послуг.

Розподіл національного доходу веде до визначення частки кожного з учасників його виробництва через заробітну плату, прибуток, процент, ренту, дивіденд та ін. Ці доходи називаються первинними, або основними. Водночас їх можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов’язаний з певним фактором виробниц­тва. В результаті привласнення тієї чи іншої специфічної форми доходу і відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва. У результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників сфери виробництва.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внес­ки до різноманітних фондів та ін. На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні доходи. Основними фор­мами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється через офіційні та неофіційні канали.

Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. Наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існування тіньової економіки, яка є сукупністю неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухилення від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо).

У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за значну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін.

Використання національного доходу здійснюється за двома напрямами: на споживання і заощадження (нагромадження). Останнє необхідно для розширення масштабів національного виробництва і майбутнього зростання національного продукту.

Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Крім того, використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід буде більший від створеного, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів і послуг, ніж вивозити.

Велике значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і заощадженням національного доходу. Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і заощадженням у пропорції 75:25. За час економічної кризи норма нагромадження в Україні значно скоротилася.

На основі показника національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (подат­ки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробниц­тва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати − виплати, які не пов’язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохідце одержаний дохід, а національний дохідце зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств − кінцевий показник системи національного рахівництва. Цей дохід використовується на споживання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

 

Споживання і заощадження

Концепція споживання і заощадження, яка розглядається, базується на кейнсіанському підході. Ця концепція, запропонована понад півстоліття тому англійським економістом Дж. Кейнсом, була неприй­нятною для тодішніх західних економістів. Сьогодні багато елементів кейнсіанської теорії увійшли в словник економічної теорії.

Розкриття сутності споживання розпочинається з аналізу поведінки споживачів. Споживання домогосподарств (див. тему 3) − це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Основними компонентами споживання є такі статті, як продовольство, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги. Ці компонен­ти поділяються на три основних групи: товари тривалого користування, поточного користування і послуги.

Однією з найважливіших в економічному відтворенні функцій є функція споживання. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживачем і доходом.

Зв’язок між споживанням та доходом називають функцією споживання (див. рис. 10.2).

 

Рис. 10.2. Функція споживання

 

Крива графіка на рис. 10.2, що проходить через точки А, B, C, …, G, є функцією споживання. Для кожного розміру національного доходу визначається розмір споживання домогосподарства (С). Споживання зростає разом із збільшенням національного доходу.

У точці А споживання перевищує розмір національного доходу, у точ­ці В точно відповідає обсягу національного доходу, почина­ючи з точки С споживання становить частину національного доходу.

Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (ГСС).

Гранична схильність до споживанняце величина додаткового споживання, яку спричиняє одна додаткова гривня доходу.

Схильність до споживання означає бажаний рівень споживання. Отже, ГСС − це додаткове споживання, що виникає з додаткової гривні доходу. Наведене визначення можна записати так:

. (10.6)

Гранична схильність до споживання коливається в межах від
0 до 1.

Розглянемо сутність національного споживання. По-перше, споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. По-друге, те, що не споживається, − заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.

Практика показує, що в цілому споживачі визначають свій обсяг споживання з огляду на поточний дохід та дохід у тривалій перспективі. Поточний дохід характеризує тісний зв’язок споживання з поточним використанням доходу. Дохід у тривалій перспективі слугує людям для обґрунтування своїх споживчих видатків не тільки через поточний дохід, а й через довгострокові тенденції доходу.

Заощадженняце частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження (З) дорівнюють національному доходу (НД) мінус споживання (С):

З = НД – С (10.7)

Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними суб’єк­тами заощадження є домогосподарства і підприємства.

Економічні дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й заощадження. Багаті заощаджують більше, ніж бідні не тільки в абсолютних, так й у відносних величинах. Часто найбідніші витрачають більше, ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощаджень зростають борги.

Розглянемо функцію заощадження та граничну схильність до заощадження. Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощаджень та доходом.

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження, тобто:

(10.8)

 

Сума видатків з національного доходу на споживання плюс сума використаного національного доходу на заощадження повин­ні дорівнювати обсягу національного доходу країни. Щоправда, в реальній дійсності така рівність досягається не завжди. Але за тео­рією слід виходити з того, що національний дохід дорівнює сумі споживання й заощадження:

 

НД = С + З (10.9)

 

 

Якщо ГСС дорівнює 0,80, то ГСЗ має дорівнювати 0,20. Сума ГСС та ГСЗ повинна обов’язково дорівнювати одиниці. Отже, ГСЗ = 1 – ГСС.

Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій використовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних благ. Відповід­но інвестиції мають місце тоді, коли є заощадження і коли за їх рахунок створюється реальний капітал.

Отже, між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна розглядати на рівні корпорації і в масштабі суспільного відтворення. В останньому випадку визначають національні заощадження і норму національних заощаджень.

Визначимо ці категорії економічного відтворення через національний дохід. Національні заощадження − це та частина національного доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Це чисте заощадження і чисте нагромадження.

Норма національного заощадження (ННЗ), визначається за формулою:

, (10.10)

де З − обсяги заощадження національного доходу, наприклад, за рік.

Заощадження, здійснювані за рахунок національного доходу, називаються чистими заощадженнями.

Оптимальною нормою національного заощадження вважається 20-25%. Між нормою національного заощадження, інвестиціями і темпами економічного зростання існує тісний взаємозв’язок. Тому кожна країна особливу увагу звертає на стимулю­вання схильності населення, домогосподарств, підприємств до заощадження. Більш детально проблеми інвестицій і економічного зростання були розглянуті у темах 4 і 6.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; просмотров: 629; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.235.6.60 (0.122 с.)