Інвестиції у людський ресурс. Інтелектуалізація праці

а) Інвестиції у людський ресурс

 

Важливою категорією, яка визначає зміст людського ресурсу є інвестиції у людський ресурс. Інвестиціями у людський ресурс вважається будь-які зусилля які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже, продуктивність праці робітників. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2-х томах. Т. 2. / Пер. с англ. — М.: Туран, 1996. — С. 171. За розширеним визначенням — це витрати індивіда (домогосподарства, фірми, держави), які йдуть на отримання загальної і спеціальної освіти; витрати, пов’язані з пошуком роботи, професійною підготовкою на виробництві, міграцією, народженням і вихованням дітей, пошуком економічно значимої інформації, тощо [, с. 291].

Добрынин A. M., Дятлов С. А., Цыренова ІІ. Д. Человеческий капитал в транзитивной экономике: формирование, оценка, эффективность использования. — СПб.: Наука. 1999. — 309 с.

Як показують дослідження [, с. 102]. Капіталізація економіки: проблеми і перспективи. (Матеріали семінару). — Ч. 1 // Економічна теорія. — 2006. — №2. — С. 102. саме у людський ресурс спрямовується домінуюча частина інвестицій.

Виділяючи провідну роль інвестицій у людській ресурс та розглядаючи це як одну з головних умов розвитку інтелектуальних здібностей індивіда, необхідно, відзначити, що такі інвестиції можуть бути ендогенного (внутрішнього) та екзогенного (зовнішнього) походження. Ендогенні інвестиції здійснюються безпосередньо індивідом (сім’єю). Екзогенні — є капіталовкладеннями, що зроблені за рахунок коштів держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів та ін. Фінансування із зовнішніх джерел здійснюються за згодою індивіда, але остаточний вибір, як правило, завжди за власником інвестиційних коштів.

Важливо зазначити, що сам факт фінансування потреб індивіда щодо набуття освіти, отримання необхідної інформації тощо, автоматично не призводить до формування інтелектуальних здібностей у користувача такими інвестиціями. Позитивний результат досягається тільки тоді, коли в індивіда виникає, по-перше, бажання, а, по-друге, вміння скористатися інвестиціями. Узагальнено результати цієї взаємодії відображені у табл. 3.1.

Щодо бажання скористатися інвестиціями. Розглядаючи поведінку людини, яка має цілком конкретну мету — використання індивідуальних властивостей як капіталу, потрібно припустити, що суб’єкт буде налаштований на ефективне використання наявних ресурсів. Це виключає з аналізу ситуацію, при якій суб’єкт із достатньо розвинутим інтелектом, а також наділений від природи іншими здібностями, котрий прагнув подальшої досконалості і мав для цього необхідні можливості (передусім у вигляді інвестиційних надходжень), не захотів скористатися ними.

Таблиця 3.1

Результати факторної взаємодії суб’єктивних та об’єктивних умов
здійснення крос-інвестицій в інтелектуальний капітал індивіда

 

Здійснення інвестицій	Наявність бажання індивіда до формування інтелектуального капіталу	Наявність природної здатності індивіда до формування інтелектуального капіталу	Результат факторної взаємодії
Ендогенні інвестиції
+	+	+	+
+	+	–	–
X	+	+	X
X	–	+	X
X	–	–	X
Екзогенні інвестиції
+	+	+	-t-
+	+	–	–
+	–	+	–
X	+	+	X
X	–	+	X
X	–	–	X

 

Примітка: «+» — позитивний вплив чинника або позитивне значення отриманого результату; «–» — негативний вплив чинника або негативне значення отриманого результату; «х» — відсутність дії чинника або відсутність результату.

ІЦодо вміння індивіда скористатися інвестиціями. Розвивати або знаходити у собі здатність до творчості, є якістю, що набувається головним чином завдяки отриманню тих благ, які надають освіта та інформація. Але, все ж таки з причини індивідуальних людських відмінностей результат формування інтелектуального (потенціалу) у кожному з випадків буде різним. Люди можуть отримати одну й ту саму освіту, користуватися однаковою інформацією, але при цьому одні з них на основі рівних за обсягом капітальних витрат здатні розвинути свої творчі якості, а інші ні. У випадку, коли індивід об’єктивно має умови для творчості (наприклад, у вигляді капіталу професійних знань, фактично сформованого на основі процесів навчання), але внаслідок недостатньої досконалості механізму творчої поведінки не в змозі скористатися нагромадженими ресурсами. Самореалізація індивіда, найбільш вірогідно, відбудеться в іншій формі, такій, що більшою мірою відповідає його можливостям.

Якщо інвестором при створенні інтелектуального потенціалу є сам індивід, то збалансування потреб і можливостей знаходиться лише в його компетенції. Найбільш поширеними є такі ситуації: (а) якщо наявні природні здібності, схильність до творчості та самореалізації, то цілеспрямоване формування людини за рахунок інвестицій, безумовно, принесе позитивний результат і у вигляді сформованого інтелектуального потенціалу; (б) якщо є лише бажання реалізувати себе у творчості, без наявності здатності до творення, витрати індивіда будуть марними; (в) якщо відсутні ендогенні інвестиції, то можливість людини реалізувати себе у певному виді творчості сформувати інтелектуально-творчий потенціал, придатний для використання, як правило, суттєво ускладнюється.

Екзогенні інвестиції, як і ендогенні є націленими на перетворення творчих здібностей людини на отримання компенсуючого ці витрати результату. Проте для екзогенних інвестицій, порівняно з • ендогенними, властивий більший ступінь ризику з причини відсутності повної визначеності інтересів, бажань і можливостей сторін, а також непередбаченості результату очікувань. Коли інтереси сторін («інвестиційного донора» і «інвестиційного реципієнта») співпадають і при цьому у суб’єкта (а) є природні інтелектуальні здібності і, він (б) сприяє їх розвитку — результат зроблених капіталовкладень буде найбільш оптимальним. Суспільство отримає працівника певної галузі з високим ступенем творчої віддачі, результати діяльності якого будуть об’єктивовані у вигляді новітніх знань та матеріально-речових інновацій.

Якщо ж позитивно орієнтований інтерес інвестора не співпадає з інтересом іншої сторони або людина неспроможна скористатися інвестиціями (сформувати себе як професіонала і розвинути свої творчі здібності) — зроблені витрати не виправдаються, оскільки індивід так і не стане продуцентом новацій. Випадки, у яких індивід певним чином проявляє свої можливості і бажання щодо творчої праці, але не має змоги зробити належні інвестиції сам і не отримує їх зовні, мають характер соціальних проблем. Причини їх виникнення, як правило, зумовлені устроєм соціуму, громадсько-політичним порядком у країні та можливостями, які надає рівень суспільного відтворення, що склався.

Узагальнююча модель оптимальних інвестицій у людський ресурс, передбачає, що загальний доход від інвестицій у людину залежить від обсягу зроблених вкладень та норм їх віддачі.

Причому, чим раніше будуть зроблені інвестиції, то більший доход вони принесуть у майбутньому.

Краще за все з активів, які має людина, оцінюванню піддається інтелектуальний потенціал на підставі того, що у його формуванні визначальну роль відіграє освіта. Інвестиції, спрямовані на отримання освіти легше піддаються обчисленню порівняно з іншими формами капіталовкладень у людину. Доход від вищої освіти обчислюється як різниця між заробітками тих робітників, які закінчили коледж, і заробітками, що за життя отримують робітники, які здобули освіту лише в середній школі, а норма віддачі розглядаєтеся як аналог норми прибутку і є регулятором розподілу інвестицій між різними типами та рівнями освіти.

Згідно з теорією людського капіталу заробітну плату робітника можна уявити як таку, що складається з двох частин: першою частиною є ті грошові надходження, які він може отримати взагалі не маючи освіти; другою — є доход на освітні інвестиції. Витрати у вигляді капіталовкладень також утворюються з двох компонентів: прямі витрати, які дорівнюють вартості навчання та непрямі — упущені можливості, які дорівнюють доходам, що їх може отримати індивід під час набуття-освіти. Внутрішньою нормою віддачі вважається така ставка дисконту, при якій приведені величини вигод та витрат, пов’язаних з освітою, стають рівними.

Інвестиції у людський капітал можуть здійснюватися фірмами, зацікавленими у підвищенні своєї конкурентоспроможності та результативності бізнес. Сучасний досвід організації та стимулювання праці є нагромадженням достатньої кількості прикладів, які відображають процеси підвищення кваліфікаційного рівня або навчання на робочому місці. За деякими джерелами інформації, у розвинутих країнах загальний обсяг інвестицій у підготовку на виробництві є порівняним із обсягом інвестицій у формальну освіту [ ].

 

б) інтелектуалізація праці

 

Найістотнішою «постіндустріальною» тенденцією в зміні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності, — інтелектуалізація праці. У країнах, які є економічними лідерами, на професії з переважанням інтелектуальної праці припадає основний приріст зайнятості: 85 % — у США, 89 % — у Великій Британії, 90 % — в Японії [, с. 84].
З формально-інтелектуалізації праці логічної точки зору процес може бути представлений наступним чином:

Рис. Етапи процесу інтелектуалізації праці

А — малий обсяг інтелектуальної праці, багаторазове домінування традиційної праці;

Б — значимий обсяг інтелектуальної праці при домінуванні традиційної праці;

В — обсяги інтелектуальної праці і традиційної праці приблизно рівнозначні, при деякому перевищенні обсягів традиційної праці;

Г — обсяги інтелектуальної і традиційної праці приблизно рівнозначні, при деякому перевищенні обсягів інтелектуальної праці;

Д — значимий обсяг традиційної праці при домінуванні інтелектуальної праці;

Е — малий обсяг традиційної праці, багаторазове домінування інтелектуальної праці:

— Традиційна праця;

— Інтелектуальна праця

 

Сучасні зміни в технологіях праці в «суспільстві знань» обумовлюють появу нових її змістових характеристик, серед яких у крайньому разі слід виокремити такі:

Перша: найзначнішого поширення в такому суспільстві набуває феномен «телепраці» (telework). Це діяльність, заснована на широ­кому використанні комп’ютерних технологій і телекомунікацій. її наслідком є принципова зміна змісту індивідуального трудового процесу і, головно, параметрів кооперації в рамках сукупного трудового процесу. Змінюється також характер організації робочого місця, контролю і керування, процесів передачі і використання продуктів діяльності, одержання сировини і т. ін. Діяльність стає децентралізованою, роз’єднаною, безособистісною тощо.

Друга є наслідком першої: трудова діяльність поступово переміщується зі спеціально створених підприємств (заводів, офісів) в індивідуальні помешкання працівників.

Третя: особливий характер техніко-виробничої організації (чи, точніше, технологічного боку) праці в новому суспільстві. Праця в цих умовах організовується особливим способом, створюються мережі (net-works), які є спеціальною формою кооперації праці, використання сировини, засобів виробництва і результатів діяльності.

Четверта: в умовах розвитку постіндустріальної — «нової»

економіки все більшого значення набуває й новий тип фахівця. Провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці («brainworkers»), робітники знань («knowledge workers»). Тоффлер О. Будущее труда // Новая технократическая волна на Западе. — М.: Прогресс, 1986. — С. 255. Працівників нового типу, зокрема, відрізняють винахідливість, наявність спеціальності, професійного знання; вони володіють майстерністю та інформацією, високоосвічені, мають схильність до творчої праці. Поділ працівників на так званих «синіх комірців» та «білих комірців», який застосовувався у недалекому минулому, сьогодні, як показує практика, вже не є достатнім. З’явилась нова категорія працівників. Вони отримали назву «золотих комірців» за здатність реалізовувати свої здібності до складної інтелектуальної праці у системі виробничих відносин із застосуванням ініціативи та творчості.

Якщо власність була критерієм членства в колишньому домінуючому класі (мається на увазі клас капіталістів — панівний клас індустріального суспільства), то в новому домінуючому класі критерієм є знання і рівень освіти.

Вищий менеджмент і інвестори все більшою мірою розділяють частину своєї влади з творцями інтелектуальної власності, чиї знання й ідеї є двигуном високотехнологічного інформаційного суспільства. Отже, не дивно, що в деяких галузях права на інтелектуальну власність стають навіть важливішими за фінанси.

 

Лекція 2