Економічні блага. Товар і його характеристики.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Економічні блага. Товар і його характеристики.



Забезпечення потреб є головною рушійною силою мотивації діяльності людини. Людське відчуття необхідності у певному предметі, з одного боку, та фізичні властивості предметів у задоволенні потреб — з іншого, лежать в основі розуміння сутності блага. Можна сформулювати ряд необхідних і достатніх передумов, які перетворюють предмет в благо:

а) існування певної людської потреби;

б) потенційні властивості предмету у задоволенні цієї потреби;

в) людське усвідомлення означених потенційних властивостей;

г) володіння предметом, що дозволить використати перераховані вище властивості.

Таким чином, в найбільш загальному розумінні благами називаються ті предмети, які можуть задовольнити потреби людини. В реальному житті таких предметів є величезна кількість. Одні зустрічаються в нескінченній кількості (вода, повітря, сонячне світло тощо), інші, навпаки, є дуже рідкісними (золото, срібло, діаманти ...). Окремі блага вкрай необхідні для життєдіяльності людини, відсутність інших людина навіть не помітить. Такі обставини вносять необхідність виокремлення серед всієї сукупності наявних благ тієї частини, яка є відносно рідкісною і при споживанні вносить позитивні зміни в добробут індивіда. Блага, які є корисними при споживанні і рідкісними у наявності називають економічними благами.

Наслідком обмеженості наявної кількості економічних благ є наступне:

- економічні блага виступають об’єктом присвоєння (розподілу);

- економічні блага є об’єктом обміну;

- економічні блага — об’єкт виробництва.

В реальному житті існує надзвичайно велика кількість видів економічних благ, а відповідно, слід ввести критерії їх поділу за тими ознаками, які суттєво впливають на економічні процеси виробництва, обміну, розподілу та споживання. В економічній теорії до таких критеріїв відносять такі ознаки, як:

· характер використання;

· суб’єкти споживання;

· подільність та можливість відлучити від споживання;

За характером використання виділяють такі, що безпосередньо споживаються індивідами (кінцеві блага) й такі, що використовуються фірмами як ресурси в процесі виробництва кінцевих благ (композитні блага). Слід зауважити, що існують випадки коли окремі економічні блага мають ознаки і кінцевих і композитних благ (електроенергія, паливо тощо).

Економічні блага можуть споживатись різними суб’єктами економічної системи — окремим індивідом, групою індивідів або колективом та державою як найбільшою організаційною формою суспільного об’єднання. А тому, в економічній науці виділяють блага індивідуального, групового та державного споживання.

Особливого значення для розуміння економічних процесів набуває поділ на приватні та суспільні блага. До приватних благ відносять такі, що можуть бути поділені між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких економічних інструментів, як ціна. До суспільних благ відносять такі, що не можуть бути поділені між індивідами та від споживання яких практично не можливо або не бажано відлучити жодного з індивідів.

Таким чином, функціональні властивості економічних благ у задоволенні людських потреб, поряд із змінами у самих потребах в залежності від чисельності груп, що споживають економічні блага формують економічний вибір в суспільстві, економічну поведінку кожного із його членів. Безмежність потреб, бажання кожного максимально задовольнити власні потреби виступає рушійною силою при мотивації людей до економічної діяльності, обмеженість ресурсів навпаки, стримує можливості їх задоволення та формує передумови для пошуку найбільш раціонального шляху у досягненні добробуту. Припущення про раціональний характер економічної поведінки, за якого кожен індивід намагатиметься максимально повно забезпечити власні потреби при мінімізації затрат є такою абстракцією, яка допоможе зрозуміти принципи економічного вибору в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання.

Розвиток суспільних відносин, який тісно пов’язаний із еволюцією самого суспільства призвів до спеціалізації економічної діяльності та формування ринків на яких економічні агенти обмінювали надлишкові наявні блага на необхідні. Благо винесене на обмін називають товаром. Зрозуміло, що необмежені у споживанні блага такі, як повітря, сонячне світло, вода тощо, при всій безперечній корисності для життєдіяльності людини, не будуть мати попиту на ринку. Адже їх можна отримати для споживання і без будь-якої плати. Однак у випадку винесення на обмін економічних благ, які є не тільки корисними, а й знаходяться у обмеженій кількості, формується така відмінна риса товару, як здатність обмінюватись на інший товар у певних пропорціях.

Звідси випливає, що будь-якому товару притаманні такі властивості як цінність (споживна вартість) та вартість (мінова вартість).[5] Цінність товару залежить від суб’єктивного усвідомлення функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб, тобто від корисності товару. В процесі дослідження суб’єктивних закономірностей формування цінності було запропоновано кардинальний та ординальний метод аналізу корисності. За допомогою кардинального методу визначають додаткову корисність отриману від споживання додаткової одиниці товару — граничну корисність.

 
 

 


Рисунок 1. Корисність від споживання

 

На рисунку 1 проілюстровано графічний метод визначення граничної корисності. Як видно із графіка, з кожною наступною одиницею спожитого блага Q гранична корисність Mu зменшується. Загальний рівень задоволення потреби U зростає до величини насичення цим благом, що, зрештою, може викликати навіть відразу до цього блага (від’ємний рівень граничної корисності і скорочення загального рівня задоволення від споживання).

Прикладна неспроможність такого методу очевидна, на практиці неможливо кількісно виміряти задоволення людини від споживання. Саме тому відомий італійський соціолог і економіст В. Парето запропонував змінити напрям аналізу і сконцентрувати аналітичну увагу на індивідуалістичних перевагах (ophelimite) при виборі декількох наборів благ. При аналізі двох благ, з’являється ще одна вісь — кількість товару Q2. Якщо об’єднати всі можливі комбінації максимального задоволення від споживання двох благ, ми отримаємо поверхню корисності. Проекція поверхні корисності на площину Q1OQ2 називається кривою байдужості, яка дозволяє аналізувати поведінку споживача без кількісного визначення рівня корисності.

Рисунок 2. Поверхня корисності.

За допомогою кривих байдужості (рис. 3) можна проілюструвати якою кількістю одного блага Q1 готовий пожертвувати індивід заради додаткової кількості іншого Q2. Кожна точка на кривій байдужості є рівнозначною для споживача. Множинність кривих байдужості формує карту байдужості, яка виражає переваги споживача та дозволяє визначити його ставлення до будь-якого набору двох благ. Чим далі буде знаходитись крива байдужості від початку координат, тим більшим є рівень задоволення потреб у індивіда. Як буде показано далі, саме цей підхід лежить в основі сучасної теорії ринкового ціноутворення.

 
 

 


 

 

Рисунок 2. Криві байдужості.

 

Вартість товару як друга його властивість залежить більшою мірою від об’єктивних детермінант — кількості основних факторів виробництва (землі, праці, капіталу) вкладених у виробництво товару. Кожен фактор виробництва робить свій внесок у створенні вартості товару, а величина цього внеску визначається в процесі товарного обміну. У своєму спрощеному вигляді вартість товару можна виразити функцією:

V = V(N,K,L)

V — вартість товару ; N — затрати робочої сили; K — затрати капіталу; L — затрати землі.

Важливо відмітити інший погляд на товар та його вартість, який використовується в альтернативних до основної течіях економічної науки. Згідно підходу, запропонованого Смітом і Рікардо та остаточно обґрунтованого Марксом товар є результатом праці, який виноситься на обмін. Це звужує поняття товару як економічного блага, яке є об’єктом обміну, і дозволяє виокремити серед них ту частину, яка створена в результаті прикладання праці на виробництві. Необхідною умовою існування системи товарного виробництва, системи, що заснована на обміні продуктами праці є сполучення суспільного поділу праці і приватної власності на засоби виробництва. Саме ці рушійні сили обумовлюють двоїстий характер праці вкладеної у товар, а отже і двоїсту природу самого товару. Крім того, чи не найважливішим положенням цієї теорії було твердження про неможливість порівняти споживну вартість різних товарів.

 

Мінова вартість Û Товар Û Споживна вартість

­ ­

Абстрактна праця Конкретна праця

­ ­

Суспільний ® Товарне Приватна власність

поділ праці виробництво на засоби виробництва

 

Рисунок 3. Концепція двоїстого характеру праці, вкладеної у товар.

 

Двоїста природа походження товару буде очевидною, якщо зосередити аналітичну увагу на характері праці, що була витрачена на його виробництво. Витрачену працю можна розглядати як з позиції конкретних способів прикладання розумових та фізичних здібностей людини для виготовлення певного виду блага, так і абстрагувавшись від конкретики — з позиції фізіологічних витрат людської робочої сили. Такі види праці називаються, відповідно, конкретною і абстрактною. Якщо конкретна праця буде мати прояв при будь-якому способі виробництва, то суспільна природа абстрактної праці може бути виявлена лише за умови товарообміну або товарному способі виробництва. Абстрактну працю можна охарактеризувати і як витрати простої праці без спеціальної кваліфікації, посильної кожному члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця — кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки працівника.

Тепер, повернувшись до концептуальної схеми, можна побачити, що споживна вартість, яка визначається рівнем затрат конкретної праці втіленої у товарі є необхідною, але не достатньою умовою для обміну та визначення мінової вартості. Другою складовою внутрішнього змісту товару виступає мінова вартість, як вкладена в товар праця — те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Кількісні характеристики праці, вкладеної в товар, втілюються у величині мінової вартості товару. Мінова вартість визначається суспільно-обумовленими затратами абстрактної праці та вимірюється через вартість іншого товару на який обмінюється даний товар або через гроші. При цьому грошовий еквівалент ціни товару не обов’язково повинен дорівнювати його міновій вартості, грошовий вимір, згідно такого підходу — форма прояву мінової вартості. А мінова вартість, навпаки, є величиною природного тяжіння ціни товару.

Таким чином, мінова вартість і споживна вартість залишаються ключовими категоріями для розуміння об’єктивних законів та суб’єктивних закономірностей процесів обміну. При цьому слід враховувати, що на сучасному етапі розвиток товарного виробництва, виробництва товарів для обміну, обумовив появу принципово нового виду товарів, в якості яких виступають нематеріальні блага (різного роду послуги, елементи культури, мистецтва тощо), для яких визначення рівня затрат конкретної та абстрактної праці ускладнюються розмаїттям національної специфіки суспільно-обумовлених способів їх виробництва.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; просмотров: 257; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.013 с.)