МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ ТА МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ ТА МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ



Світогосподарські зв’язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку.

Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин. На цій основі формується структурно цілісна система світового господарства. Базовою основою інтернаціоналізації економічних відносин є поглиблення міжнародного поділу праці. Ґрунтуючись на розвитку національних структур виробництва, міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент, на якому заснована вся будівля світогосподарських зв’язків.

Як економічна категорія міжнародний поділ праці – це зумовлена певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічна форма поділу суспільної праці, що, перерісши межі національних економік, призводить до спеціалізації окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємному обміні.

Об’єктивний характер міжнародного поділу праці визначається, по-перше, природно-географічними умовами (природним багатством, кліматом тощо); по-друге, технічним прогресом (рівнем НТП, технічним і науковим потенціалом); по-третє, соціально-економічними умовами (рівнем економічного розвитку, соціальною інфраструктурою, соціально-політичним устроєм тощо).

Міжнародний поділ праці – спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах.

Міжнародний поділ праці (МПП) можна охарактеризувати як важливий етап розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, який спирається на економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і призводить до взаємного обміну результатами виробництва між ними в певних кількісних та якісних пропорціях.

МПП – складна, багаторівнева система світогосподарських зв’язків. Вона постійно розвивається, наповнюючись на кожному етапі суспільного прогресу новим змістом. Формуючись на основі технічного і технологічного поділу праці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, МПП відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивності праці. Безпосереднім його наслідком є розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва. Вони, у свою чергу, зумовлюють всебічний розвиток міждержавного обміну, а також структурні перетворення більш високого порядку – інтернаціоналізацію в рамках світогосподарських зв’язків усього циклу відтворювального процесу – виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

Переваги міжнародного поділу праці:

- участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

- виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшується. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;

- МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;

- участь у МПП призводить до посилення до конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;

- поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).

Процес формування міжнародного поділу праці особливо інтенсивно почав розвиватися після завершення переходу провідних країн до машинного виробництва, тобто приблизно з середини ХІХ ст. Найсуттєвішою зміною у всесвітньому поділі є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, до нової моделі.

Сучасні тенденції у міжнародному поділі праці:

1. Пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів.

2. Фундаментальні зміни в міжнародному поділі праці пов’язані з всебічним розвитком процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації. Нині жодна країна не здатна вести дослідницькі розробки у всіх областях науки та техніки. Це призвело до утворення та інтенсивного розвитку міжнародного ринку науково-технічних знань – торгівлі ліцензіями, науковою інформацією, „ноу-хау”, науково-технічними консультаціями, науковими та іншими видами інтелектуального обміну.

3. Дуже важливим структурним елементом міжнародного поділ праці стала інтернаціоналізація сфери послуг. Продаж послуг все тісніше переплітається з виробництвом і збутом товарів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Провідна роль у процесі інтернаціоналізації сфери послуг належить транснаціональним корпораціям.

 

 

ТЕМА 5. ПІДПРИЄМНИЦТВО

Лекція 1

Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми.

Витрати та результати підприємницької діяльності. Продуктивність праці.

Прибуток та рентабельність.

Економічна рента та її види.

Сутність підприємництва та його організаційно-економічні

Форми

Поняття «підприємництво» надзвичайно широке і містке. У ньому переплітаються сукупність економічних, юридичних, полі­тичних, історичних і психологічних відносин. Складалося воно протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.

Спроби систематичного теоретичного осмислення підприєм­ництва почалися у XVIIІ ст. Уперше поняття «підприємець» у на­уковій обіг увів англійський економіст Р. Кантільйон (1680— 1734). Він розглядав підприємця як особливого суб'єкта, наділено­го здібностями передбачати, ризикувати, брати на себе відпові­дальність за прийняті рішення не лише у стандартних ситуаціях, але й в обставинах ризикованих, у тому числі — в інноваціях.

Подальший розвиток теорії підприємництва пов'язаний з ім'ям фундатора і видатного представника класичної школи полі­тичної економії А. Сміта (1723—1790). Підприємцем він вважав власника підприємства. Відповідно трактувалася й мета підпри­ємницької діяльності — отримання підприємницького доходу.

У теорію підприємництва певний внесок зробив відомий фран­цузький економіст першої половини XIX ст. Ж. Б. Сей (1767— 1832). Він розглядав підприємця як особу, яка намагається за влас­ний рахунок, на власний ризик і на свою користь зробити певний продукт. Сей стверджував, що функції підприємця полягають в умінні з'єднувати, комбінувати чинники виробництва. Метою й результатом такої діяльності є підприємницький дохід.

Концепція Ж. Б. Сея набула подальшого розвитку у працях найвизначніших економістів, які тією чи іншою мірою досліджу­вали проблему підприємництва. Так, А. Маршалл першим додав до трьох класичних факторів виробництва (землі, капіталу і пра­ці) четвертий — організацію (або згодом — підприємницьку здат­ність). Особливо підкреслювались активна роль самого підпри­ємця, інноваційна спрямованість його діяльності, застосування нових машин і технологічних процесів.

Помітний внесок у розвиток теорії підприємництва зробив ві­домий австрійський економіст і соціолог Й. Шумпетер (1883— 1950). У центр своєї теорії економічного розвитку науковець поставив підприємця, в якому втілені принципово нові під­приємницькі риси, що стали рушієм економічного й науково-технічного прогресу в XX ст.

За Шумпетером, бути підприємцем — означає робити не те, що роблять інші, й робити не так, як роблять інші. Підприємни­цьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідер­ства і новаторства. Й. Шумпетер постійно підкреслював, що ін­новація є дітищем підприємництва, а підприємець — творцем ін­новацій. Саме діяльність підприємця, на думку Й. Шумпетера, є джерелом усіх змін в економіці.

У сучасній зарубіжній і вітчизняній економічній літературі досі немає чіткого й загальноприйнятого визначення підприєм­ництва. У більшості випадків суть підприємництва пов'язується з метою підприємницької діяльності. Такий підхід панує сьогодні і в Україні, він закріплений у нас законодавчо. У Законі України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991р. зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична па власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання ро­біт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Це найпоширеніша точка зору серед економістів. Нині За­кон України «Про підприємництво» втратив свою чинність, але основні положення цього закону знайшли своє відображення в Господарському кодексі України, який введено в дію з 1 січня 2004 р.

Світова наукова економічна література розглядає підприємництво з трьох точок зору:

· як економічну категорію;

· як метод господарювання;

· як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.
Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції:

· ресурсна (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

· організаційна (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав);

· творча (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Ураховуючи характеристику підприємництва Й. Шумпетером та іншими економістами, крім зазначених функцій можна виокремити також наступні:

· стимулювальна — дає змогу створити механізм підвищення ефективності праці, застосувати дієві стимули збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб;

· управлінська — пов'язана з механізмом управління персона­лом та фірмою;

· захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів під­приємців, створення сприятливих умов для функціонування під­приємництва, усунення наявних проблем на макрорівні.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки:

· самостійність і незалежність господарювання;

· економічна відповідальність за прийняття рішень;

· орієнтація на максимальний прибуток.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. Також необхідно і важливо відрізняти підприємництво від менеджменту, а підприємця від менеджера (керівника).

Підприємець – це самостійний агент ринку, котрий діє на свій страх і ризик, під особисту відповідальність за результати бізнесової діяльності. Менеджер – найманий працівник, який організовує реалізацію завдань, поставлених підприємцем. Він, фактично не несе майнової відповідальності за свої дії. Проте менеджер, якщо візьме підприємство в оренду, стає підприємцем.

Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. Діяльність підприємця дає суспільству переваги. По-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. По-друге, підприємець може краще працювати на споживача. Прогнозуючи його запити, підприємець намагається виходити не тільки з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямовувати суспільне виробництво на їх задоволення. По-третє, лише підприємець здатний організувати суспільне виробництво таким чином, щоб витрачені ресурси дали найбільше віддачу.

Таким чином,підприємець розглядається як суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Отже,сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А метазводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу в результаті підприємницької діяльності, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:

· без використання найманої праці;

· з використанням найманої праці;

· без утворення юридичної особи;

· з утворенням юридичної особи.

Згідно з Законом України “Про підприємництво” суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) на території України можуть бути: громадяни України та інших держав, не обмежені законом у пра­воздатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності: приватної, колективної та державної. Тобто підприєм­ництвом можуть займатися правоздатні й дієздатні громадяни України та іноземці, колективи громадян, сім'ї, об'єднання гро­мадян, приватні, колективні, державні, спільні й будь-які види, типи та категорії підприємств, створення яких не суперечить за­конодавчим актам України.

Згідно з чинним законодавством в Україні заборонено займа­тися підприємницькою діяльністю військовослужбовцям, служ­бовим особам органів прокуратури, суду, державного арбітражу, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за. діяльністю підприємств, по­садовим особам адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій. Не можуть бути зареєстровані як підприємці, з правом здійс­нення відповідного виду діяльності, особи, яким заборонив це суд (до закінчення установленого рішенням суду терміну), а та­кож ті, які мають судимість за крадіжки, хабарництво та інші злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками під­приємницьких організацій, а також обіймати керівні посади й по­сади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, в підприємни­цьких товариствах чи їх об'єднаннях.

У законодавстві підприємницька самостійність регламентована Законом України “Про підприємництво”, у ст. 3-й якого записано: “Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійну будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.” Отже, підприємництво передбачає широкий простір для прояву ініціативи, спритності, вміння і в той же час забезпечує певну особисту свободу, незалежність підприємця від будь-яких вертикальних чи горизонтальних економічних чи політичних структур.

Об’єктами підприємницької діяльностіє товари, продукти, послуги.

Згідно із законодавством України підприємницька діяльність здійснюється на основі таких принципів:

— вільний вибір видів діяльності;

— залучення на добровільних засадах до підприємницької діяль­ності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

— самостійне формування програми діяльності та вибір по­стачальників і споживачів вироблювальної продукції, встанов­лення цін;

— вільне наймання працівників;

— залучення і використання матеріально-технічних, фінансо­вих, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

— вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів;

— самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Основними рушійними силами розвитку підприємництва є по­треби, інтереси, прагнення до створення матеріальних і духовних благ, ділова творчість людини, суперечності й конкуренція, сти­мули.

Потреби мають здатність випередити рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і підприємни­цтва, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштов­хується на вузькі рамки можливостей задоволення їх, що зумов­лює потребу в нових продуктивних силах (технологія, техніка, упровадження нових професій та ін.). Таким чином, потреби ви­ступають рушійною силою як суспільства в цілому, так і підпри­ємництва зокрема.

Важливою рушійною силою підприємництва є також економіч­ний інтерес, що являє собою форму реалізації потреби. Можли­вість задоволення різноманітних потреб, що виникають, — зав­дання підприємця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного. Ре­алізація економічного інтересу дозволяє ефективно розв'язувати конфлікти і суперечності. А це можливо тоді, коли людина вклю­чається у суспільне виробництво та підприємництво.

Специфіка потреб та інтересів визначається економічним та соціальним становищем людей. Підприємництво стає засобом реалізації інтересів та задоволення потреб. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати.

Прагнення до створення матеріальних і духовних благ, до збіль­шення багатства також є рушійною силою підприємництва, тому що задовольняє потреби не тільки самого підприємця, а й суспіль­ства.

Підприємницька діяльність пов'язана з діловою творчістю людини. Саме у ній самій, в її особистій ініціативі, енергії, актив­ності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості за­кладені рушійні сили підприємництва.

Суперечності — рушійна сила будь-якого розвитку, в тому числі й підприємництва. Серед них можна назвати суперечності між продуктивними силами й виробничими відносинами, вироб­ництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задо­вольнити їх, між різними формами власності, попитом і пропози­цією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва, інтересами найманих працівників та інтересами підприємця. Суперечності можуть нагромаджуватися до «критич­ної маси», але потребують згладжування та розв'язання проблем. Формою вирішення суперечностей як внутрішніх чинників са­морозвитку економічних процесів і явищ виступає підприємництво як система, що має такі складові: власні внутрішні імпульси розвит­ку (конкуренція), система забезпечення та відтворення (прямі зв'язки суб'єктів економічних відносин), інфраструктура (біржі, бан­ки, страхові, консалтингові та аудиторські компанії, інформаційні системи, транспортні організації тощо), система вивчення контраген­тів (маркетинг), система оцінки діяльності, система управління.

Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення роз­витку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних під­приємств, раціональному перерегулюванню товарної продукції, захищає споживачів та контрагентів від недобросовісної конку­ренції. Підприємці можуть виступати конкуруючими сторонами — власниками малих, середніх та великих підприємств. Наяв­ність різнопрофільних конкурентів на товарному ринку може загострювати конкурентну боротьбу, яка є рушійною силою їхньо­го саморозвитку.

Складовим елементом розвитку підприємництва є система стимулів, спрямованих на активізацію трудової та підприємниць­кої діяльності.

Підприємництво характерне кожній економічній системі, але в колишньому СРСР воно було знищено.

Все це дає можливість зробити висновок про загалом неспри­ятливі умови для розвитку підприємництва практично протягом усієї радянської історії України. Лише на початку 1990-х років, уперше за досить тривалий період часу, підприємництво стає офіційно дозволеним видом діяльності. Це пов'язано з переходом України до ринкової економіки, поглибленням соціально-еконо­мічних реформ у житті суспільства. Роль підприємництва дедалі зростає і за цих умов воно набуває таких важливих функцій:

— виступає силою, що прискорює шлях до ринкових перетво­рень; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної економіки в цілому;

— забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє раціональному використанню усіх ресурсів;

— стимулює ділову активність, забезпечує ефективні стимули до високопродуктивної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швид кому обновленню технологічної бази і номенклатури продукції з урахуванням споживчого попиту;

— створює нові робочі місця, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури.

Отже, підприємництво — необхідна умова досягнення комер­ційного успіху на ринку товарів і послуг.

Підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто становлячись тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації та постійного оновлення.

Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від того, наскільки ефективний вибір її форми. На вибір форми господарської діяльності значний вплив справляють розмір капіталу, ступінь готовності підприємця брати на себе ту або іншу міру відповідальності за результати своєї діяльності. У цьому зв’язку велике значення мають масштаби передбачуваної діяльності, її види, а також галузева й функціональна спрямованість, загальноекономічна ситуація в країні і в даному регіоні, соціальна і політична обстановка в державі.

В умовах ринкової економіки найпоширенішими є три основні організаційно-економічні форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація (акціонерне товариство).

Одноосібне володіння – це форма організації підприємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями.

У розвинутих країнах частка одноосібних компаній у загальній кількості одиниць бізнесу найбільша, проте їхня питома вага в загальному обігу невелика. Так, наприклад в США майже 75% всіх бізнесових організаційних структур є одноосібними володіннями, але їхня частка у загальному обігу (загальних грошових надходженнях) становить приблизно 7%. За цим показником лідирують корпорації (майже 90%). Партнерства, становлячи 7% у загальній кількості одиниць бізнесу мають лише 4% у загальному обігу. Таке явище ілюструє схема, складена за даними економіки США.

 

Приблизно таке принципове співвідношення між трьома основними організаційними формами бізнесу існує в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою.

Вибір організаційної форми підприємництва залежить від мети та фінансових потреб конкретного напряму виробництва. Так, логічним продовженням розвитку одноосібного володіння є товариство (партнерство) –це така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором.

У межах основних організаційних форм підприємств можуть існувати їхні різновиди. Так, законодавство України передбачає існування різних форм господарських товариств: з обмеженою, додатковою, повною відповідальністю та командитних.

Таблиця 5.1

Класифікація товариств за степенем участі засновників (партнерів)

у діяльності підприємства

Форма Сутність
Товариство з повною відповідальністю Товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном
Товариство з обмеженою відповідальністю Товариство, всі учасники якого несуть відповідальність за господарську діяльність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності тощо
Товариство з додатковою відповідальністю Господарське товариство, партнери якого відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих коштів – додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі
Командне товариство Товариство, яке поряд з учасниками, що несуть відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується внеском у майно такого організаційного утворення

 

Частка партнерств в економіці, як правило, невелика, як і їхня вага у загальному обігу. Вони більш поширені в таких галузях як медицина та юриспруденція, що пов’язано з економічними особливостями цієї форми.

Провідною формою сучасного підприємництва є корпорація (акціонерне товариство). З правової точки зору корпорація є юридичною особою. Це означає, що вона як одиниця бізнесу відокремлена від фізичних осіб, які володіють нею. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Але розпоряджаються прибутком.

Кожна з організаційних форм підприємницької діяльності (одноосібне володіння, товариство, корпорація) має як відповідні фінансово-економічні переваги і соціальну привабливість, так і певні недоліки і проблеми.

Таблиця 5.2

Порівняльна характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності

Організаційно-правова форма Переваги Недоліки
Одноосібне володіння - простота заснування; - повна самостійність, свобода та оперативність дій; - максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання; - збереження комерційної таємниці - труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів; - повна відповідальність за борги; - брак спеціалізованого менеджменту; - невизначеність терміну функціонування
Господарське товариство (партнерство) ширші можливості для ефективної діяльності; збільшення фінансової незалежності та дієспроможності; більша свобода дій і вива- женість управлінських рішень; можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів загроза окремим партнерам через солідарну відпові- дальність; можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів; збільшення ймовірності господарського ризику через недостатню передбачуваність процесу і результатів діяльності
Корпорація (акціонерне товариство) реальна можливість залуче-ня необхідних інвестицій- них ресурсів; більша здатність до нарощування обсягів виробництва (послуг); наявність лише обмеженої відповідальності акціонерів; постійний (тривалий) характер функціонування наявність розбіжностей між правами власності та функцією контролю діяльності; сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержу- ваних дивідендів; існування потенційних можливостей для зловживань з боку посадових осіб

 

Різноманітні підприємницькі утворення (структури) мають право на засадах добровільності об’єднувати свою інноваційну. Маркетингову, виробничу, постачальницько-збутову, фінансову і соціальну діяльність. Нагромаджений світовий та вітчизняний досвід господарювання свідчить, що підприємницькі структури інституціонального типу можуть створювати різні за цілями і принципами добровільні об’єднання. В Україні найбільш поширеними і ефективно діючими можна вважати асоціації (союзи, спілки), консорціуми, концерни, холдинги. Стислу характеристику цих об’єднань юридичних осіб можна подати так:

Таблиця 5.3



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.23.193 (0.057 с.)