Види міжнародної міграції людського ресурсу

Критерій	Види міграції
За часовою ознакою	остаточна тимчасова • сезонна • маятникова
За юридично-обліковою ознакою	легальна нелегальна
За характером прийняття рішення	добровільна примусова
За соціальною належністю мігрантів	робітників спеціалістів

 

У зв’язку з окремими видами міграції виділяють додаткові її підвиди. Можна виокремити і найбільш типові «наповнювачі» певних класифікаційних елементів (так, сезонна міграція — це передусім міграція аграрних працівників).

За деякими з таких елементів криються специфічні явища, які інколи розглядаються як самостійні економічні явища, наприклад відплив умів. Так, країни в’їзду, зважаючи на значно більшу привабливість для себе в’їзду висококваліфікованих кадрів, ніж малокваліфікованих працівників, можуть застосовувати стосовно перших пільгові правила в’їзду, навіть стимулювати такий в’їзд. Навпаки, країни від’їзду кваліфікованих працівників можуть нама­гатися обмежувати цей процес, зокрема застосовуючи податок на відплив умів (з метою відшкодування коштів, які було витрачено на їх підготовку, наприклад на безкоштовну освіту; щоправда, застосування таких інструментів є соціально та етично небезпечним, адже воно пов’язане із обмеженнями прав людини, передусім права на пересування, свободу виїзду з країни), а також за допомогою прямих заборон, як це було, наприклад, у СРСР.

У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил. Цю оптимізацію можна розглядати в контексті загальної тенденції до уніфікації та зближення умов життя внаслідок міжнародного співробітництва. Справді, в багатьох випадках міграція людського ресурсу сприяє розв’язанню проблеми зайнятості, коли безробітні люди з однієї країни переїздять до іншої, де вони можуть знайти роботу. Але зазначену тенденцію не слід сплутувати з практичною уніфікацією, на заваді якій стоять глобальна конкуренція, інші тенденції розміщення продуктивних сил, зокрема концентрація, з одного боку, високотехнологічного, наукомісткого виробництва в країнах Заходу, ОЕСР, а з іншого — брудного, такого, що не потребує високої кваліфікації, — у країнах, що розвиваються.

Інші наслідки міграції мають більш національне «звучання». Інакше кажучи, вони залежать від того, чи є розглядувана країна І країною в’їзду, чи країною виїзду.

Міграція впливає на обсяг ВВП. Для країни в’їзду вона, як і правило, означає можливість збільшення сукупного продукту. Навіть у найгіршому випадку, якщо іммігранти стають безробітними, вони відіграють певну роль відносно загальної зайнятості, здійснюючи понижувальний тиск на заробітну плату. Але найбільш типовою є ситуацією, за якої іммігранти посідають низькооплачувані, непрестижні робочі місця, які не потребують кваліфікованих працівників. Іммігранти виконують суспільно корисну роботу, сплачують податки до державного бюджету країни перебування. І, в зворотному порядку, симетрично негативний результат на обсяг ВВП еміграція відіграє для країни виїзду працівників.

Щоправда, не все так однозначно: приплив робочої сили збільшує навантаження на соціальні програми, погіршує становище працівників відповідних категорій, може зрости криміногенність у країні в’їзду. Посилення загрози тероризму в сучасному світі є одним із опосередкованих наслідків імміграції.

Іммігранти, особливо в разі отримання ними офіційного статусу (пов’язаного з наданням права на постійне або тимчасове перебування) потребують соціальної підтримки, вони отримують певні виплати з боку держави. У країнах, які масово приймають іммігрантів, часто з’являються суспільні рухи під антиіммігрантськими гаслами (часто це — ультраправі, неонацистські угруповання). І це є ще одним, опосередкованим наслідком міграційних процесів.

У сучасному світі міграційні процеси дедалі активніше ви­являють себе у сфері наукомісткого виробництва, впливаючи на неї. У даному разі виграші та програші для країн є більш очевидними, оскільки йдеться про виїзд та в’їзд людей, праця яких є, як правило, високо затребуваною та використовується на важливих, інколи стратегічних ділянках економіки. Від такої еміграції сильно потерпає Україна, інші пострадянські країни, ряд держав, що розвиваються. Адже вони у такий спосіб позбавляються дефіцитних працівників, талановитих фахівців, на підготовку яких: було витрачено чималі кошти. І навпаки, значні позитивні наслідки від імміграції наукових працівників, інженерів та інших кваліфікованих працівників можуть мати місце в країні в’їзду.

На відміну від традиційних уявлень про те, що найбільшим є потік кваліфікованих працівників до США та Західної Європи з країн колишнього СРСР, насправді таким є відплив умів з Індії. Так, 40—50 % віз на в’їзд іноземних фахівців до США припадає на людей, що походять з Індії. На другому місці — Китай — 10 %.

Тимчасові (сезонні) роботи за кордоном також є статтею міжнародної міграції. Частково, кажучи про вигідність або невигідність їх для країн-донорів та країн-реципієнтів, можна використати попередньо наведену аргументацію (особливо стосовно загального впливу на показники ВВП). Щоправда, в цьому разі слід особливо зважити на те, що така міграція може мати вигоду і для країни виїзду. Для них така міграція може забезпечувати додаткову статтю прибутку, зокрема тому, що робітники повертаються додому із заробітками. Для України актуальні приклади цьому — робота водіїв у московських автопарках, виїзди шахтарів на заробітки до російських шахт. Італійські, мексиканські, турецькі будівельники традиційно виїздять на заробітки у найбільш багаті європейські країни.

Історія міграційної політики дає чимало специфічних прикла­дів. Наприклад, уряд Великої Британії протягом певного часу здійснював заходи правоохоронної політики, які вели до примусової еміграції з країни до Австралії злочинців, особливо піратів. Пізніше нащадки колишніх злочинців стали важливим державотворчим прошарком на Зеленому континенті.

Особливий предмет — розподіл виграшів та втрат від міграції між окремими соціальними прошарками — стратами. Інакше ка­жучи, постає питання: які конкретно люди, суспільні групи ви­грають та програють внаслідок міграції.

Хто виграє?

Самі мігранти. Очевидно, вони, як правило, у виграші, адже саме заради такого виграшу вони і здійснюють переїзд з країни до країни. їх виграш — це передусім збільшення заробітної плат­ні, можливість отримати роботу.

Роботодавці. Вони теж виграють, що можна констатувати «за фактом»: інакше, якби вони не мали зиску, то не наймали б працівників-іммігрантів. В економічних термінах можна зазначити, що завдяки іммігрантам роботодавці можуть платити нижчу заробітну плату, оскільки іммігранти, на відміну від національних безробітних та потенційних працівників, на неї погоджуються. Взагалі іммігранти кількісно збільшують «сторону пропозиції» робочої сили, і вже це зумовлює зниження вимог щодо ставок заробітної платні.

Робітники, які залишаються в країні імміграції. Вони теж, як правило, виграють, оскільки позбавляються конкурентів на ринку праці.

Хто програє?

Це, передусім, конкурентні працівники та потенційні працівники у країні в’їзду, які потерпають від нестачі робочих місць та погіршення умов заробітної платні.

Інша категорія тих, хто програє, це — наймачі в країні виїзду, які позбавляються як самих працівників, так і можливостей користуватися конкуренцією на ринку праці з метою зниження заробітної платні.

Термінологічний словник

Вартість – це уречевлена в товарі суспільна праця. Вартість товару визначається кількістю та якістю праці, витраченої на його виробництво.

Ринкова вартість – це вартість яка формується в короткі проміжки часу.

“Нормальна” або “природна” вартість – це вартість, яку економічні сили створюють лише в кінцевому результаті.

Вартість втрачених можливостей, або альтернативна вартість – це вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились.

Витрати виробництва – це грошове вираження використання виробничих ресурсів, в результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.

Прибуток – це валова виручка мінус валові витрати. Прибуток є винагородою підприємцю за інновації, ризик. Прибуток – це перетворена форма існування додаткової вартості, яка створюється додатковою працею найманих працівників у сфері виробництва.

Виробництво — процес створення людьми у взаємодії з іншими виробничими факторами різноманітних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності, добробуту і розвитку всього суспільства.

Засоби виробництва — створені людиною в процесі виробництва засоби праці та предмети праці.

Земля, чи, більш широко, природні ресурси, — дар природи для виробничих процесів.

Людський ресурс (або робоча сила) – сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Праця – інтелектуальна або фізична діяльність, спрямована на виготовлення благ і надання послуг.

Підприємницька здібність — особливий вид людського капіталу, представленого діяльністю з координації і комбінування всіх інших факторів виробництва.

Продукція виробництва — вироблені матеріальні блага і послуги, які є корисними для забезпечення потреб суспільства.

Рідкість ресурсів — нестача (обмеженість) землі, засобів виробниц­тва, робочої сили і підприємницької здібності для задоволення безмежних матеріальних потреб людей.

Наймання праці — письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду.

Товар робоча сила – це специфічний товар, який має дві властивості – корисність і вартість.

Вартість робочої сили — вартість суми життєвих засобів, достатньої для тощо, щоб підтримувати трудящого індивіда та його дітей у стані нормальної життєдіяльності.

Заробітна плата — ціна, що виплачується за використання праці і виражає як вартість товару робоча сила, так і оплату за результати праці, що визнані ринком.

Почасова зарплата – форма зарплати, за якої розмір заробітку обчислюється відповідно до відпрацьованого часу.

Відрядна зарплата – форма зарплати, за якої розмір заробітку обчислюється залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.

Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць.

Реальна заробітна плата — кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату.

Мінімальна заробітна плата — законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).

Контрольні запитання і навчальні завдання

1. Охарактеризуйте властивості товару. Поясність сутність поняття “вартості”.

2. Яка із відомих теорій вартості є найбільш прийнятною і чому?

3. Чим відрізняються суспільні та індивідуальні витрати? Яка економічна природа та джерело прибутку підприємця?

4. Обгрунтуйте, чому наявність найманої праці є обов’язковою передумовою функціонування капіталу в ринкових умовах?

5. Які властивості має товар робоча сила?

6. Який зв’язок існує між вартістю товару робоча сила та заробітною платою?

7. Охарактеризуйте форми і системи заробітної плати?

8. В чому полягає різниця між номінальною та реальною заробітною платою?

9. Який зв’язок існує між продуктивністю праці і рівнем заробітної плати?

10. Поясніть, який з основних факторів виробництва є головним, вирішальним.

11. Чому інвестиції в людський ресурс є найбільш ефективними і швидко окупними для суспільства?

12. Охарактеризуйте таке поняття як якість трудового життя, назвіть критерії такої якості.

13. Які вимоги сучасної праці до людського ресурсу, і, навпаки, як сучасна людина формує нові вимоги до праці?

 

 

 

Тема 9. ТОВАР І РИНОК

 

Лекція 1

1. Економічні блага. Товар і його характеристики.

2. Гроші. Грошовий вимір вартості товару.

3. Сутність і функції ринку. Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин.

4. Попит і пропозиція. Ринкове ціноутворення.