Еволюція та сучасний зміст категорії капітал

Капітал - (первісний – головне майно, головна сума, від латинського capitalis - головний) – одна із найважливіших категорій економічної науки, обов’язковий елемент ринкового господарства.

Історичними формами існування капіталу з часів становлення товарного виробництва були: торговий (у вигляді купецького капіталу), історично найбільш найдавніша вільна форма капіталу, грошового, а потім – промислового.

Виникнення і розвиток категорії капітал послужили причиною того, що його науковий аналіз було розпочато грецьким мислителем Арістотилем. Він ввів поняття “ хремастики ”, що походить від грецького “хрема” – “майно”, володіння ”. Оскільки в античному світі важливу роль відіграв торговий та грошовий капітал, то за Арістотилем “хремастика” означає нагромадження багатства в грошовій формі. У подальшому це поняття було предметом дослідження меркантилістів, фізіократів, представників класичного напряму економічної теорії.

Глибоке розуміння капіталу та форм його руху є необхідною умовою ефективного господарювання та розуміння змісту суспільно - економічних відносин. Не випадково А.Сміт у своїй праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” другу книгу його класичного твору присвячує висвітленню питання про природу капіталу, його нагромадження та застосування. Він виходив із того, що капітал являє собою сукупність речей, тобто засобів виробництва.

Д.Рікардо і Дж.Мілль також вважали, що капітал складається з благ, хоча в процесі обігу він набуває грошової форми. Учень Мілля Фосет писав, що помилково вважати, що капітал – це гроші. Насправді капітал це багатство, накопичене для того, щоб підтримувати виробництво.

А. Сміт пов’язував зміст капіталу з такою категорією як дохід. При цьому капітал розглядав як запас що використовується для господарських потреб і приносить дохід. Він також стверджував, що праця є єдиним джерелом вартості тільки в умовах простого товарного виробництва, а за капіталізму такими функціями є і інші фактори, в тому числі капітал. Ця думка одержала своє логічне завершення в теорії трьох факторів виробництва французького економіста Ж.Б. Сея, якими є праця, земля і капітал.

Зараз багато дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові.

Якщо розглядати капітал, як певне вкладання, що дає змогу отримати дохід, то до нього треба додавати й інші види капіталу, які ми розглянемо у наступному питанні.

Системне досліджень капіталу здійснив К.Маркс. Він зазначав, що капітал за своїм змістом є самозростаючою вартістю. Саме він обґрунтував, що рух капіталу починається з грошей, і сформулював загальну форму руху капіталу: Г- Т- Г', де Г – гроші, Т – товар, Г'- гроші з приростом і тому Г' = Г + ΔГ, ΔГ – це сума приросту грошей над їх первісною сумою – Г, авансовану їх власником в купівлю товару, тобто Г- Т, щоб його продати за формулою Т-Г'. Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ΔГ, тобто зростає. Формулу Г-Т-Г' К.Маркс назвав загальною формою капіталу.

Гроші використовувались як капітал, тобто з метою збагачення, ще за рабовласництва і феодалізму. У цих суспільствах існували так звані первісні (допотопні) форми капіталу – торговельний і лихварський.

Торговельний і лихварський капітали діють у сфері обігу. Вони безпосередньо не вторгалися у сферу виробництва, де продовжували панувати відповідно рабовласницькі і феодальні порядки. Докорінний поворот відбувся тоді, коли поряд з грошовим і товарним капіталами сформувався виробничий капітал, утворюючи специфічний і докорінно новий спосіб виробництва, який К.Маркс називав капіталістичним.

К.Маркс відкидав тлумачення капіталу як сукупності речей (засобів виробництва) і доводив, що капітал – це не річ, а певні суспільні виробничі відносини, які представленні в речах і надають їм специфічного суспільного характеру. Він довів, що капітал у процесі кругообігу набуває трьох форм – грошової, виробничої і товарної.

Формула руху капіталу Г- Т- Г' є загальною тому, що в усіх галузях товарного господарства рух капіталу виступає у цій формі. Крайні буквені члени цієї формули свідчать, що їм властива суперечність. Оскільки Г'> Г, то виникає питання, що є джерелом Δ Г прибутку. Це було і залишається однією з дискусійних проблем економічної теорії.

На противагу класичному вченю про капітал, Й. Шумпетер розвивав власне своєрідне розуміння капіталу. Ми визначаємо капітал, - зазначає він, - як суму грошей та інших платіжних засобів, які в будь–який час можуть бути надані в розпорядження підприємця, тобто він заперечував існування виробничого капіталу.

Вагомий внесок у науковий аналіз капіталу зробив англійський економіст Дж. Р. Хікс, який у своїй книзі “Вартість і капітал ” віддає перевагу визначенню капіталу як ”грошової вартості, відображеній на бухгалтерських рахунках фірми”.

Існують й інші визначення капіталу. Так, відомий вітчизняний економіст С.Мочерний вважає, що капітал – це сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об’єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів тощо є знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці Він також зазначає, що більшу частку результатів праці найманих робітників привласнюють власники засобів виробництва та держава. Така позиція щодо сутності капіталу західними вченими не підтримується. Так, П.Самуєльсон і В.Нордгауз пишуть: «Капітал (засоби виробництва) - це створений людиною фактор виробництва, який використовується протягом тривалого часу і сам є результатом виробництва”[1]. Вони вважають, що “коли капітал застосовується у цьому розумінні, то часто мають на увазі реальний капітал»[2].

Тепер розглянемо проблему еволюції змісту категорії капітал. Почнемо розв’язання цієї проблеми з аналізу марксизької теорії капіталу. За цією теорією капітал - це вартість, котра шляхом експлуатації найманих робітників приносить додаткову вартість, тобто ∆ Г, яку привласнюють капіталісти. За виразом Маркса капітал представляє собою мертву працю, котра як вампір, оживає лише тоді, коли всмоктує живу працю і живе тим повніше, чим більше живої праці він пожирає. Саме в капіталі, вважать марксисти, виражено основне виробниче відношення між капіталістами і робітниками.

Отже, при такому підході (тобто марсизькому) “… капітал – це не просто засоби виробництва, гроші, а виробничі відносини, при яких знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості і т.ін. слугують засобом експлуатації ”[3], яка є джерелом додаткової вартості.

В матеріалах наступного питання буде показано, що таке визначення сутності капіталу є адекватним для розуміння класичного капіталізму, та капіталізму який склався в Україні та в деяких постнаціоналістичних країнах на рубежі ХХ-ХХІ ст.. Таке визначення капіталу відповідає капіталізму від періоду його виникнення та до кінця 50- х років XX ст.

Еволюція змісту капіталу. Найважливішими особливостями розвитку капіталізму після 1930-х років є: домінування в економіці колективних форм капіталістичної власності (перш за все у формі акціонерних товариств), а отже і колективних економічних інтересів; їх потужний і динамічний вплив на розвиток продуктивних сил і такої їх складової як людина праці; формування потужного державного сектору в економіці та в механізмі її регулювання, виникнення змішаних форм власності; формування та розвиток нових видів капіталу - людського капіталу тощо.

Саме в цьому історичному періоді було подолано гострі класові суперечності між капіталістами і найманою робочою силою. Відбувався своєрідний процес спаду цих суперечностей, заміна їх різними формами співробітництва (участь у капіталі, розподілі прибутку, укладення колективних договорів тощо). Здійснено значне подолання відчуження найманих працівників від засобів виробництва, а праці – від власності, але не індивідуальної, а колективної. Вона знаходить своє відображення насамперед у подоланні техніко–економічного відчуження праці, яке було характерним у розвинутих країнах аж до кінця 50-х років ХХ ст. Це означає, що у розвинутих капіталістичних країнах, таких як США, Англія, Франція, Німеччина, Японія та ін. відбулася соціалізація капіталу.

Отже, розглянувши коротко основні аспекти еволюції змісту капіталу, можемо дати таке визначення його змісту: це накопичене багатство, що утворюється завдяки використанню прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу (ренти, процента, дивідендів).

Основні функції капіталу. Для більш глибокого розуміння сутності капіталу, його ролі в суспільному житті та його еволюції велике значення має аналіз його функцій, які в основному є спільними як для класичного капіталізму, так і для капіталізму зі змішаною (сучасною) економікою. Вони такі:

- виробництво доданої вартості в поєднані з живою працею;

- забезпечення максимальної ліквідності (здатність безпосередньо конвертуватись в гроші);

- використання у виробничому процесі найманої праці;

- нагромадження капіталу і його розширене відтворення;

- реалізація сутності капіталу та його еволюції у правах власності та в системі економічних класів;

- вкладення капіталу у відтворення та розвиток людського фактора виробництва.

Частково окремі функції ми розкрили в цьому питанні, в наступних питаннях теми на прикладі передових країн розкриваються (досить конкретно) й інші функції капіталу. Доводиться, що саме в цих країнах відмирає (або уже подолана)така функція капіталу, як експлуатація людини людиною.

Капітал і наймана праця

Поєднання працівників з засобами виробництва. Основними факторами виробництва, як зазначалось, є безпосередній працівник і засоби виробництва, тобто людський і речовий фактори. Спосіб їх поєднання може бути різним. Це зумовлено перш за все існуючою формою власності на засоби і результати виробництва. Таке поєднання в межах підприємства здійснюється шляхом відповідного способу включення індивідуальної робочої сили до складу трудового колективу.

Варто мати на увазі, що існують техніко–економічні і соціально–економічні способи поєднання працівників із засобами виробництва. Техніко-економічний спосіб зводиться до безпосереднього використання працівником наявних засобів і предметів праці, наприклад слюсарного верстата чи виготовленого автомобіля тощо. В усіх цих випадках працівник реально поєднується з функціонуючими засобами виробництва. Він же, здійснюючи процес праці раціонально організовує робоче місце та працю з метою досягнення найкращих виробничих результатів.

Соціально–економічний спосіб поєднання працівників із засобами виробництва визначається формою власності. Так, поєднання працівників із засобами виробництва, що знаходиться в колективній трудовій власності, а також на приватних (трудових) підприємствах, здійснюється прямо, безпосередньо.

Ситуація докорінно відмінна, коли засоби праці належать капіталістам і виступають як їх капітал. За класичного капіталізму безпосередні працівники відчужуються від власності на засоби виробництва, на вироблений продукт, від управління власністю та процесом виробництва. Їх робоча сила перетворюється в товар. Поєднання працівників з капіталом забезпечується через їх найм на ринках праці (кожна професія має свій ринок), а їх використання здійснюється під контролем капіталістів.

Найм – це зарахування власником капіталістичного підприємства людини праці на роботу із встановленою платою. На цій основі у суспільстві виникає наймана праця. Вона представляє собою процес праці під контролем власника капіталу, привласненням ним результатів виробництва та подальшим відтворенням відносин капіталістичної власності. В даному випадку здійснюється техніко–економічний спосіб поєднання, який властивий людині найманої праці.

За капіталізму наймана праця – основа існування різних типів і форм капіталістичної власності. Формою реалізації найманої праці для найманих працівників є отримання заробітної плати, а для капіталу результатом такої праці є отримання прибутку.

Також потрібно мати на увазі, що наймана праця – специфічна, а не всезагальна економічна категорія, тобто існує не в усіх економічних системах. Правда, така праця певною мірою використовувалась за рабовласницького та феодального способів виробництва. Наприклад, поміщики відпускали певну кількість кріпаків на заробітки в місто, а вони приносили їм зароблені гроші.

Визначального і класичного характеру наймана праця набула за капіталізму. Це було зумовлено тим, що капіталізм, подолавши феодалізм, а разом з тим і кріпосницьке право поступово сформував новий клас – клас юридично вільних робітників, позбавлених власності на засоби виробництва. Виникла система економічного, а не юридичного (кріпацького) примусу до праці. Під найманою працею також слід розуміти несамостійну, залежну працю працівника, що не включений у відносини власності з підприємством, установою, організацією, що як правило, позбавлений права на розподіл прибутків та участі в управлінні, який продає свою робочу силу (здатність до раці) і зазнає експлуатації з боку власника засобів виробництва.

Це визначення характеризує відчуження найманого працівника від власності, від розподілу прибутку, від управління тощо. Важливим елементом відчуження найманих працівників в Україні від результатів їхньої праці, є привласнення вітчизняними капіталістами зростаючої частки національного багатства країни. Найвиразніше посилення експлуатації найманої праці в Україні виявилося у наростаючому розриві в доходах найбагатших верств населення уже в 90-х рр. ХХ ст.: приблизно з 1: 7 до 1: 50. За деякими даними, наприкінці 1990- х рр. на 10 кланово–олігархічних груп в Україні припадало до 80% національного багатства, що було характерним лише для епохи монополістичного капіталізму (у розвинутих країнах). Видатний американський економіст так оцінює становище найманого робітника за класичного капіталізму: “У минулі віки заробітна плата скрізь була низькою. Робітники вважали себе цілковито у володінні господаря. Їхнім становищем було зубожіння і темнота. Вони не могли вистояти в боротьбі з підприємцем, сила якого за будь-якого конфлікту була незрівнянно більшою. Робітники були лише “гвинтиком машини,” роботом. Таким було становище робітників, що підтверджується історією.” [Самуєльсон П. Экономика. Вводний курс: Пер.с анг.- М: Прогресс, 1964.]

Еволюція змісту капіталу і найманої праці. У процесі розвитку капіталістичного способу виробництва сутнісні риси капіталу і найманої праці зазнали важливих кількісних та якісних перетворень, наповнилася елементами нового змісту, набули окремих ознак позитивної еволюції капіталізму, його соціалізації. Так, замість індивідуальної капіталістичної власності, що домінувала за класичного капіталізму вільної конкуренції, пріоритетними з останньої третини XIX ст. стають колективні форми капіталістичної власності, зокрема акціонерна, монополістична (у вигляді акціонерних товариств), кооперативна, державна, змішана та ін.

Варто звернути увагу на те, що основою еволюції змісту капіталу є прогрес технологічного способу виробництва, а отже і самої людини, тобто її власної продуктивної сили: знань, кваліфікації, компетенції тощо, що знаходить свій прояв у зростанні питомої ваги у сфері зайнятості осіб з вищою освітою. Ця обставина поступово долає техніко-економічну відокремленість працівників від засобів виробництва, послаблюється їх одинична спеціалізація, збагачується зміст праці, здійснюється ротація робочих місць та,що важливо, зростає роль самих працівників в ефективному розвитку підприємства будь - якої форми власності.

Водночас, частково послаблюється соціально–економічна відокремленість працівників від капіталу, тобто засобів виробництва. Це тому, що відбувається перетворення частини найманих працівників (перш за все найбільш високо оплачуваних) через механізм придбання певної кількості акцій на співвласників капіталістичних підприємств. Певною мірою долається їх відчуження від управління власністю та від економічної влади на підприємстві.

Втрачає свою значущість і основна риса капіталу, як праця під контролем капіталіста і його власність на виготовлений продукт. Так, наприклад, за бригадної форми організації праці дедалі більше колишніх функцій капіталіста з контролю за працею, а згодом і функції управління (своєчасний вихід на роботу, ритм праці, розподіл заробітної плати, контроль за якістю продукції тощо) передається автономній бригаді. Завдяки цьому на рівні підприємств частково втрачає силу така риса капіталу, як відчуженість робітників від процесу управління виробництвом.

Водночас видозмінюється і втрачає значення й така риса капіталу як його відокремленість від витрат на відтворення робочої сили. У цьому контексті потрібно звернути увагу на соціальні програми корпорацій. У США, наприклад компанії на початку 1990-х рр. щороку витрачали на розвиток освіти та кваліфікації працівників понад 30 млрд. дол.. Середні витрати американської компанії на охорону здоров’я становить13,6% від заробітної плати, або до 2,6 тис. дол. на кожного працюючого.

Еволюція основних рис капіталізму в розвинених країнах дає підставу для висновку, що сучасний капітал поєднує в собі не лише звичні властивості капіталістичної формації, а й низку перехідних форм соціалізації капіталу, а значить і капіталізму, який тапер називають ”капіталізм з людським обличчям”, ”соціалізований капіталізм” тощо. У межах такого капіталізму немає різкої диференціації у доходах: так, у Німеччині в 1991 р. президент німецької корпорації отримував у 23 рази більше, ніж службовець, в Японії – у 17 разів, у Швеції – лише у 3 – 4 рази, тоді як в США цей розрив все ще великий – у 110 разів.