Типи економічного мислення: стандартний, творчий

На кожному етапі розвитку суспільства формується особливий, властивий тільки йому соціальний тип економічного мислення.

Почнемо з самих простих типологій (класифікацій) і введемо перший критерій для класифікації економічного мислення – критерій науковості. Звідси економічне мислення можна розділити на наукове і ненаукове.

Наукове мислення – це спосіб осмислення дійсності, що базується на раціональному, доказовому, системному пізнанні, дослідженні природи і суспільства. Основною метою наукового мислення є отримання об’єктивної істини про навколишній світ – знання, незалежно від самого суб’єкта пізнання. Наукова істина базується на фактах, які провіряються, доказуються досвідом і експериментом, а головною формою її існування виступає наукова теорія.

Науковому мисленню притаманні декілька основних ознак: 1) строгість; 2) однозначність; 3) ефективність; 4) простота (економність); 5) еврістичність (творчість або здатність приносити нові результати).

Строгість у науковому мисленні – це його раціональність і доказовість, можливість виведення кожного доказуваного твердження із уже існуючих, узгодженість усіх структурних елементів теоретичної побудови в цілому.

Однозначність – це у першу чергу внутрішня несуперечливість, тотожність (відповідність) один одному за сенсом усіх тверджень, що притаманні певній теорії.

Ефективність – це те, що інакше називають можливістю його розв’язання, тобто здатності за кінцеве число кроків досягати бажаного результату, а також можливість визнати такий результат істинним або не істинним.

Простота (економність) – досягнення наукового результату за мінімальне число дій, без введення ускладнюючих наукове пізнання додаткових або допоміжних правил і принципів. Крім того дана вимога також означає доступність для його використання іншими особами.

Еврістичність, творчість наукового мислення – це його здатність приносити новий (оригінальний) результат, можливість екстраполяції уже відомого, отриманого знання на нові сфери або даної науки, або якої-небудь іншої сфери знань.

Такі якості наукового економічного мислення мають бути притаманні і науковим методам дослідження: останні складають фундаментальну особливість економічної науки на відміну від економічних знань, що базуються на життєвому досвіді і здоровому глузді.

Економіка – така сфера життя суспільства, з якою зіштовхуються всі люди. Кожний з дитинства щось довідується з повсякденної практики й постійно розширює свій кругозір. Таким способом формується повсякденне економічне мислення. Оскільки воно відображає безпосередні життєві спостереження людини, то у нього складається тверде переконання: те, що він побачив, і є єдино вірне уявлення про економічне мислення.

Дійсно, повсякденне мислення здатне помітити й узагальнити багато істотних і типових рис господарювання. Саме так виникають орієнтири, правила поведінки людей у сфері господарської діяльності. Виходячи зі здорового глузду з найдавніших часів будувалося загальне економічне навчання в його найпростішому й своєрідному виді – у формі зразків народної мудрості (прислів’їв, приказок, сказань). От, наприклад, які наставляння торговцеві-початківцю існують в китайських прислів’ях:

- не бійся, що не знаєш товару: треба тільки зрівняти його з іншим;

- у лісі не торгують дровами, на березі озера - рибою;

- продавець гарбуза не говорить, що гарбуз гіркий, продавець вина не говорить, що вино розбавлене.

Ненауковий тип економічного мислення – це мислення, яке базується на обмежено раціональному (або повністю ірраціональному), несистемному, недоказовому (або взагалі бездоказовому) підході до економічної діяльності. Основними ознаками «ненауковості» тут виступають не систематизованість, хаотичність, апеляція до авторитету, до віри або міфу. Поняття «міф» тут трактується досить широко як будь-яке догматизоване або сакральне (що стало священним) знання, розроблене для яких-небудь цілей (частіше за все ідеологічних) і почасти звернених більше до емоцій і почуттів, ніж до розуму та інтелекту.

Усі види ненаукового економічного мислення можна розділити на три основні групи:

1) релігійне та містичне економічне мислення;

2) «ідеологічне», «ілюзорне» економічне мислення;

3) повсякденне економічне мислення.

Кожний із цих типів ненаукового економічного мислення конструює свої власні методи економічного пізнання та дослідження, спрямовані на досягнення «глибинної істини» про економічні процеси. Дійсно ж результат тут буває трояким: або економічна істина (правильне, близьке до наукового уявлення про економічні явища і факти), або економічна помилка (помилкове економічне знання), або економічна неправда (свідоме викривлення, підтасовка економічного знання з метою отримання ідеологічних або яких-небудь інших вигід).

Наведемо приклади у відношенні кожного виду ненаукового економічного мислення.

Для ілюстрації релігійно-містичного мислення візьмемо підхід до проблеми лихварства в античній і середньовічній християнській філософії. Чому християнські мислителі так настирливо засуджували позичковий відсоток і кредит (видачею якого і займались лихварі), хоча у господарському відношенні без цього ніяк не можна було обійтися?

Метод, що використовувався ними, був виключно ненауковий: це було посилання на авторитет (або, що те ж саме, віра в авторитет) авторитет Святого Писання (Біблії) і авторитет Аристотеля. Якщо у Писанні старозавітний або новозавітний Бог забороняв лихварство, то це необхідно було сприймати без усякого заперечення. [Наприклад, у Старому Завіті сказано: «А коли збідніє твій брат, а його рука неспроможною стане, то підтримаєш його, приходько він чи осілий, - і житиме він з тобою. Не візьмеш від нього лихви та прибутку, і будеш боятися Бога свого, - і житиме брат твій з тобою. Срібла свого не даси йому на лихву, і на прибуток не даси їжі своєї (Левит, 25:35-37)]. «Бог завжди правий» – цей принцип розповсюджувався і на господарське життя.

Іншим аргументом було посилання на Аристотеля як безумовного авторитета у цьому питанні. Останній стверджував, що гроші можуть бути продані тільки за своєю власною ціною, яка безумовна і є справедливою. Якщо хто-небудь віддає гроші в борг і бере за них відсоток, то це значить, що гроші продаються вище власної собівартості і боржник оплачує не тільки ціну грошей, але їхнє використання. Товар (тобто гроші), по суті, продаються двічі, а це несправедливо.

Таким чином, посилання на авторитет, зафіксований у письмовому джерелі (Біблія, твори Аристотеля), служили важливим аргументом в економічному диспуті і фактично виступали як спосіб (ненаукового) економічного мислення (пізнання, дослідження).

Прикладом «ідеологічного» («ілюзорного») підходу до економічного знання може служити комуністична (соціалістична) ідеологія, що панувала у Радянському Союзі з 1917 по 1991 рр. Ця ідеологія прийняла за «істину» тільки один тип економічного мислення і знання або, інакше, тільки одну економічну концепцію – політичну економію, що базувалася на працях К.Маркса, Ф.Енгельса та В.І.Леніна. Окрім цих мислителів довгий час авторитетом економічної думки був Й.В.Сталін; після нього авторитетними джерелами визнавались рішення різних партійних форумів і виступи Генерального секретаря ЦК КПРС.

Що можна в цьому випадку сказати про методи радянської політекономії? Посилання на авторитети класиків марксизму-ленінізму або віра у комуністичний міф були найважливішим «методом» цієї «науки». Усі вирішальні висновки, які зафіксовані у тих чи інших економічних підручниках або монографіях, повинні були відповідати вищеназваним авторитетам або міфу. Будь-які «відхилення» заборонялись цензурою або вище стоячими науковими інстанціями. В СРСР у цей період не міг бути виданий ні один твір, який би виходив за рамки марксистсько-ленінської політекономії; твори ж сучасних західних авторів, які містили ту чи іншу критику подібної політекономії, видавались суворо обмеженим накладом з грифом «Для наукових бібліотек» і мали відповідні духу марксизму-ленінізму коментарії і передмову.

«Ідеологічне» («ілюзорне») мислення прямо дискредитує наукове економічне пізнання: тут здійснюється перекіс ціннісного і актуального підходів, тобто коли ціннісні установки особистості закривають собою факти і ціннісна складова в економічних судженнях ігнорує актуальну складову останніх, факти дійсних процесів і явищ. Це призводить до серйозних втрат в економічному пізнанні, до формування зводу догматичного економічного знання, абсолютно непотрібного, некорисного у відношенні до реальної економічної практики. Так формується доктрина на відміну від теорії (doctrina - вчення - лат.), під чим розуміють заздалегідь сформоване (часто відірване від життя) вчення, певну систему філософських або інших поглядів. «Доктринерами» називають людей, що дотримуються відірваних від життя, завчених правил і не рахуються з реальним життям. «Доктринерство» - це «теоретизування», не підтверджене практикою, життям. На відміну від доктрини, теорія не виходить із заздалегідь заданих принципів або положень, а узагальнює реальні факти, події, процеси.

Отже, найважливішою сутнісною характеристикою справжнього наукового пізнання є підтвердження наукових висновків практикою, життям, реальною дійсністю. Сьогодні, з повною на те підставою, можна вести мову про «марксистську доктрину», «марксистське вчення», яке не підтвердилось практикою.

Повсякденне економічне мислення також належить ненауковому мисленню, пізнанню. Це мислення, яке базується на здоровому глузді, життєвому досвіді, практичній кмітливості. Таке пізнання розповсюджене надзвичайно широко серед людей, котрі не мають професійної економічної освіти, – осіб, що є дилетантами в економічній науці. Однак це знання разом з методами його отримання (навчання на місті роботи, передача економічних знань від старших членів сім’ї до молодших, самонавчання) є досить ефективним і дає можливість багатьом людям добитися значних індивідуальних економічних успіхів або повести за собою до економічних вершин фірму або навіть цілу корпорацію.

Однак застосовувати повсякденне економічне мислення у якості методу економічних досліджень вельми проблематично. Чому?

Перша проблема полягає в тому, що повсякденне економічне мислення має в собі значний «неявний», «невиражений» елемент; таке знання у значному ступені є особистісним знанням, і спроба передати його іншому може бути пов’язана з великими труднощами. Будь-яке знання (в тому числі і наукове) включає в себе «мовчазний» («такий, що не можна виразити») елемент, але особливо екстенсивно він представлений саме у повсякденному економічному мисленні і знанні. Можна сказати, що таке мислення і таке знання більше «мовчить» не тільки для співбесідника, але (почасти) і для того, хто «повідомляє».

Філософ М.Полані говорить: «Внаслідок мовчазного характеру нашого знання ми ніколи не можемо висловити усе, що знаємо, точно так, як за причини мовчазного характеру знання ми ніколи не зможемо в повній мірі знати усе те, що внутрішньо притаманно нашим висловлюванням».

Інша «біда» повсякденного економічного мислення – це його «локальність», «фрагментарність»: у більшій частині воно може бути застосовано в якомусь конкретному місці (фірма, корпорація і т. ін.), спроба розповсюдити його за рамки цього місця виявляється частіше всього невдалою. Наприклад, у Р.Нельсона і С.Уінтера з цього приводу сказано: «Знання, що зберігаються у пам’яті людей, наповнені сенсом і ефективні тільки у певному контексті, і для знань, які реалізуються при виконанні якої-небудь ролі в організації, таким контекстом є контекст даної організації». Особливо великий неуспіх чекає особу, яка спробує застосувати таке знання і мислення у глобальному масштабі – масштабі галузі, регіону або країни; тут йому ніяк не обійтись без досвіду професіоналів-економістів.

Повсякденне економічне мислення і набуті на цій основі знання також амбівалентне – невизначене, таке, що не можна виразити у точних і ясних твердженнях і у різних ситуаціях, і у різних осіб воно може поводити себе по-різному: комусь приносити успіх, комусь ні. Усе це утруднює застосування повсякденного економічного мислення в конкретних економічних ситуаціях, а також утруднює використання його як методу економічних досліджень, тобто для отримання нового знання про господарські явища і процеси.

Внаслідок цього повсякденне економічне мислення і знання може розцінюватися як нижчий рівень зводу економічних знань, мало придатний для використання у якості методів економічного дослідження і пізнання. Тому тільки наукове, теоретичне мислення і знання (за їх адекватного використання) призводять до результатів, які мають характер об’єктивної економічної істини.

П.Хейне зробив цікаве зіставлення: «Економіст знає реальний світ не краще, а в більшості випадків гірше менеджерів, інженерів, механіків, словом, людей справи. Але економісти знають, як різні речі пов’язані між собою. Економічна наука дає нам можливість краще розуміти те, що ми бачимо, більш послідовно й логічно міркувати про широке коло складних суспільних відносин».

Таким чином, в економічних процесах можна виявити два своєрідних прошарки відносин між людьми: перший з них – поверхневий зовні видимий, другий – внутрішній, прихований від зовнішнього спостереження. Вивчення зовні видимих економічних відносин, природно, доступне кожній людині. Тому вже з дитинства у людей складається повсякденне (побутове) економічне мислення, що засноване на безпосередньому знанні господарського життя. Таке мислення, як правило, відрізняється суб’єктивним характером, у якому проявляється індивідуальна психологія людини. Повсякденне економічне мислення обмежене особистим кругозором людини, часто ґрунтується на уривчастих і, як правило, однобічних відомостях про економіку, що природно для обмеженого кругозору однієї людини. Не знаючи всіх сторін і справжніх масштабів господарських процесів, можна легко надати наявним відомостям загальний характер. У такий спосіб допускається помилка, коли частина якогось явища, речі сприймається як ціле, або випадкове явище – за постійну подію. Наприклад, той, хто купив акції збанкрутілої фірми, може переконувати інших у тому, що не слід довіряти акціонерним товариствам. Наукове ж мислення відображає економіку всебічно й у її цілісності, прагне побачити всю панораму подій. І тоді з’являється можливість зрозуміти: те, що добре й вигідно за певних умов окремому господарству, може бути погано й збитково для суспільства, і навпаки.

У повсякденному мисленні події господарського життя відображаються поверхово – так як їх можна безпосередньо спостерігати. Приміром, покупець помітив на ринку, що ціна товару багато в чому залежить від зміни попиту покупців і пропозиції продавців. На якому рівні встановиться ціна, якщо попит та пропозиція зрівноважаться? Щоб відповісти на це питання, треба знати закони ринкової економіки.

Економічна теорія прагне проникнути за покрив зовнішньої видимості господарських явищ і виявляє сутність – їхній внутрішній зміст. Однак для цього треба досконало володіти усією сукупністю способів і прийомів, застосовуваних для наукового пізнання економічних відносин.

З дитинства людина щодня повинна вирішувати проблему вибору: з якого уроку почати домашнє завдання, яку книгу читати, з ким дружити, як постояти за своє людське достоїнство й т. ін. Не вирішуючи самостійно проблему вибору, дитина привчається одержувати готові рішення й звикає до статусу «утриманця». Економічне мислення і, відповідно, економічна поведінка – це дії в постійному виборі з обмежених ресурсів, що робить людина заради себе, своєї родини, свого співтовариства.

В чому ж полягає зміст економічного мислення і економічної поведінки? Основу і зміст економічного мислення людини можна схематично представити у такий спосіб.

Основу будь-якої економічної діяльності людини становлять потреби. Саме вони змушують людину постійно вдосконалювати варіанти виробництва, шукати нові шляхи створення нових благ. Не було б потреб, не було б і економіки. В економічному світі людські потреби безмежні, тому що вони постійно зростають, змінюються, і не можливо точно їх виміряти в кожний даний момент часу. З іншого боку – щоб ці потреби задовольнити, необхідні ресурси, які в кожний даний момент часу обмежені, тобто їх завжди менше, ніж необхідно для виробництва благ і задоволення потреб. Через цю невідповідність в економіці й існує проблема вибору. Поведінка людини в цій ситуації, коли вона намагається знайти єдине рішення проблеми з декількох можливих, базується на економічному мисленні. Як він поводиться? Вона вибирає, причому її вибір має певну мету. З бажанням цю мету досягти, вона намагається передбачити різні альтернативи своїх дій, виробити критерії оцінки цих альтернатив і зробити усвідомлений вибір, оцінивши ці альтернативи. Крім того, економічно мисляча людина постарається визначити ціну свого вибору. Чи не занадто високі ті витрати, які вона має, зробивши свій вибір? Ціна вибору – це те, що людина втратила, зробивши свій вибір, те, що за бажанням займало для нього друге місце після зробленого вибору. Здійснення вибору – це реалізація раціонального, економічної поведінки людини.

Раціональна людина, крім того, прагне максимізувати результат за даних витрат, причому ця поведінка не завжди є правильною з погляду моралі. От чому в економічній освіті особливу роль треба відводити моральному вихованню. Необхідно, щоб раціональні дії одного суб’єкта не приводили до збитку для іншого.

Важливо пам’ятати, що раціональний егоїзм – це не себелюбність. Люди готові чимось жертвувати, щоб допомогти членам своєї родини або друзям, і жертвують гроші на добродійність, тому що одержують задоволення, поступаючи так. Батьки платять за освіту своїх дітей, оскільки одержують задоволення від подібного вибору. Такий раціональний егоїзм (не себелюбність!) дає можливість отримати максимальне задоволення від вкладення коштів у товари й послуги.

Таким чином, процес економічної освіти не зводиться тільки до економічних знань. Суть економічного навчання й виховання полягає в придбанні навичок економічного мислення, у виробленні самодисципліни, в усвідомленні необхідності самоорганізації. Суть у тому, щоб розвинути здібності самовираження особистості, розбудити прагнення до раціоналізму в роботі, до винахідливості, до вибору оптимального варіанту в рішенні соціально-економічних завдань, до одержання при цьому найбільшого ефекту при найменших витратах.

Економічне мислення – це, насамперед, уміння приймати раціональні рішення, тобто діяти в ситуації вибору, усвідомлюючи власну відповідальність за нього. Економічне мислення припускає вміння визначати мету своїх дій, оцінювати виявлені альтернативи, вибирати й оцінювати результат свого вибору.

Таким чином, дійсно, розвиваючи економічне мислення студентів, майбутніх фахівців, вища школа сприяє їхній соціалізації. Формуючи економічний спосіб мислення окремого студента, його економічну культуру, в остаточному підсумку, створюється фундамент добробуту суспільства в цілому. Як сказав Бернард Шоу, «економіка – це уміння користуватися життям щонайкраще».

За методологією, що запропонована американським економістом П. Хейне економічний спосіб мислення має чотири взаємозалежні особливості: люди вибирають; тільки індивіди вибирають; індивіди вибирають раціонально; всі суспільні відносини можна трактувати як ринкові відносини. Названі умови створюють певний баланс дійсних або уявлюваних вигід і витрат, на яких ґрунтується раціональний вибір індивіда. Роблячи цей вибір, індивід діє так щоб отримати відповідно до власних очікувань найбільшу чисту корисність, чисту вигоду. При цьому, чим серйозніші економічні обґрунтування вибору, тим більша ймовірність того, що він буде раціональним.

Необхідними властивостями-обмеженнями економічної теорії П. Хейне є, по-перше, визнання безумовної раціональності людини; по-друге, абсолютизація раціонального вибору; по-третє, акцентування уваги на можливості здійснення вибору одиничним індивідом. Здійснюючи раціональні вибори, засновані на очікуванні чистої вигоди, індивіди здійснюють певні дії, прогнозовані іншими людьми. Коли пропорція між очікуваною вигодою й очікуваними витратами на яку-небудь дію збільшується, то люди роблять його частіше, якщо зменшується - рідше. Той факт, що майже кожний віддає перевагу більшій кількості грошей меншій, неймовірно полегшує весь процес; гроші тут подібні до мастильного матеріалу, украй важливому для механізму суспільного виробництва. Помірні зміни грошових витрат і грошових вигід у тих або інших випадках можуть спонукати велику кількість людей змінити свою поведінку таким чином, що вона виявиться краще погодженою з діями інших людей, що здійснюються в той же самий час. У цьому й полягає головний механізм співробітництва між членами суспільства, що уможливлює їм забезпечувати задоволення своїх потреб, використовуючи доступні для цього кошти.

Отже, економічні дії та економічні відносини – це дії та відносини, які чогось коштують, на які виставляється ціна, за які треба заплатити, робити витрати, вони мають (цінність) вартість для осіб, що їх здійснюють.

Розвиток економічного мислення найбільш наочно виявляється у еволюції теорії вартості, що пройшла шлях від найбільш чіткої та логічно викладеної теорії трудової вартості, основи якої були закладені вже у працях меркантилістів до концепції неокласичного синтезу. «Лідерами» у цих теоріях вважаються теорія трудової вартості та теорія маржиналізму. До речі, саме ця стрижнева концепція економічної теорії підтверджує той тезис, що до деякого часу наукова теорія, як вважалось, стає догматичною і не істинною, тому що не відповідає практиці.

У цілому ж відмічений процес ґрунтується на осмисленні та переосмисленні наступних методологічних посилань:

– класична політекономічна теорія (далі – перша) вибудовується на об’єктивності визначення вартості як суспільних витрат праці;

– маржиналізм (далі – друга) на суб’єктивному оцінці вартості конкретним споживачем;

– перша базується на аналізі змісту економічного явища і оцінює його або сумарною, або середньою величиною. Друга використовує метод граничних величин для характеристики суті і форм економічних явищ і процесів;

– перша враховує родову корисність будь-якого блага у зв’язку із потребами людського роду;

– друга – базується на корисності конкретної одиниці блага, що відображає інтерес (задоволення) споживача;

– перша не вивчає проблему особистого споживання достатньо глибоко.

– друга ж – вивчає особисті інтереси та мотиви дій споживачів, що знаходяться в основі теорії поведінки споживача;

– перша визначає виробництво як первинне у відношенні до споживання, а вартість як його результат. Друга ж на час свого зародження вважала первинною сферу споживання, потім, дякуючи А.Маршалу, відбулася ув’язка виробництва і споживання матеріальних благ;

– друга пов’язує цінність блага з його обмеженістю;

– сучасна оцінка виробничої діяльності почала використовувати граничні величини при вирішенні проблем максимізації – мінімізації, зіставленні витрат і результатів.

Однак скільки ми б не порівнювали ці дві теорії, сучасне трактування вартості (цінності) товару виходить за рамки цих двох теорій, хоча це трактування базується на теорії маржиналізму.

Сучасна економічна теорія трактує вартість (цінність) не як об’єктивну категорію і не як властивість товару (товар не має ніяких властивостей, це просто фізичне тіло, воно має властивості, які люди як би «приписують» йому, надають ці властивості певним товарам). Самі по собі товари не мають вартості, хоча це суперечить здоровому глузду. Коли ми приходимо в магазин, то спостерігаємо, що кожний товар має цінник, на якому поставлена певна ціна. Але ми уже знаємо, що здоровий глузд (повсякденне економічне мислення) і теоретичне мислення дуже відрізняються. Тому коли ми хочемо знати скільки коштує та чи інша річ (яка вартість товару) ми обов’язково, хотіли б ми чи не хотіли, пов’язуємо вартість (цінність) речі з певними діями, «притягуємо» їх у процесі оцінювання. Лише діям притаманна вартість, і лише конкретним діям окремих людей. Коли ми запитуємо скільки коштує (яка вартість) товару, потрібно уточнювати – коли і для кого. Тому що для різних людей у різний час буде різна вартість (цінність) товару. Прикладів тут можна навести безліч. Якщо ж ми догматично наполягаємо на марксистському трактуванні об’єктивної вартості, то ми стикаємося з безліччю проблем у практичній діяльності господарюючих суб’єктів, які ця теорія не може пояснити. Тому дана теорія більшістю вчених економістів у світі не використовується взагалі і практично ніхто не використовує і не порівнює її з сучасним розумінням цінності (вартості). Більш досконально дана теорія буде розглянута у подальших темах курсу.