Сутність економічного мислення. Економічне мислення і економічна практика

Серед усього різноманіття проблем, пов’язаних з підготовкою фахівців-економістів до професійної діяльності в сучасних соціально-економічних умовах, проблема розвитку сучасного економічного мислення уявляється однією з найбільш актуальних. Формування економічного мислення майбутнього фахівця-економіста – це процес гармонійного розвитку його здібностей, що дають можливість ефективно проявляти себе в різних сферах діяльності (науково-пізнавальній, комерційній, суспільно-політичній та ін.), виробити свій стиль поведінки, певні господарські погляди й інтереси, у результаті яких створюється система забезпечення позитивної результативності праці.

Проаналізувавши завдання, які фахівець вирішує у своїй діяльності, можна відзначити, що для раціонального вирішення господарських завдань у спеціаліста має бути сформовано економічне мислення теоретичного типу. Процес формування наукового економічного мислення й перетворення його в повсякденне мислення є характерною рисою сучасного етапу розвитку суспільства.

Розуміння та обґрунтування поняття «економічне мислення» з необхідністю вимагає визначення свідомості та мислення взагалі і економічної свідомості та економічного мислення зокрема.

Свідомість – найвища, властива людині форма узагальненого відображення об’єктивних стійких властивостей і закономірностей навколишнього світу, формування в людини внутрішньої моделі зовнішнього світу, у результаті чого досягається пізнання й перетворення навколишньої дійсності.

Зміст економічної свідомості полягає в тому, що це особлива форма суспільної свідомості, що належить самому економічному життю суспільства й пов’язана з плануванням і управлінням суспільним виробництвом. По суті, економічна свідомість – це відображення економічного буття суспільства, тобто виробництва, організації й розподілу економічних благ. Економічна свідомість – це та форма суспільної свідомості, у якій відображені економічні знання, теорії, оцінки соціально-економічної діяльності й суспільні потреби. Економічна свідомість являє собою сукупність економічних знань, ідей, поглядів суб’єктів господарювання, що безпосередньо відображають економічну дійсність і виражають своє відношення до різних явищ економічного життя суспільства в конкретний історичний момент часу.

Економічна свідомість не тільки відображає економічні процеси, відносини та економічну діяльність, але й активно впливає на них, є найважливішим регулятором поведінки економічних суб’єктів. Необхідно відзначити, що економічне життя й економічна свідомість являють собою єдину систему, де економічна свідомість виступає підсистемою, що управляє суспільними економічними відносинами. Економічна свідомість як невід’ємна сторона економічного життя відображає економічні взаємозв’язки і відносини, бере участь у їхній реалізації, у діяльності господарюючих суб’єктів. Причому, у ньому відображені, насамперед, умови господарського життя людей, відносини між класами, соціальними групами із приводу власності на засоби виробництва. Тому в економічній свідомості не просто відображається буття, воно опосередковане соціально-економічним положенням (статусом) людини, практичним досвідом, традиціями й конкретними ситуаціями. Тобто економічна свідомість формується під впливом конкретно-історичних умов і визначається об’єктивною необхідністю осмислення соціально-економічних змін, що відбуваються.

В економічній свідомості виділяють теоретичний і емпіричний рівні. Теоретична свідомість виражена в економічних законах, категоріях, теоріях, ідеях, які є наслідком розвитку наукового пізнання. Воно представлено економічною наукою. Емпірична, або повсякденна економічна свідомість складається на основі світовідчувань, безпосереднього життєвого досвіду, елементарних економічних знань і соціально-психологічних установок. Ці рівні економічної свідомості пов’язані між собою, і їхня взаємодія створює різноманіття економічних поглядів та орієнтацій.

У структурі економічної свідомості треба насамперед виділити такий елемент, як економічні знання, на основі яких відбувається практична діяльність. У цьому випадку економічна свідомість грає активну й відносно самостійну роль. Економічна свідомість не обмежується відображенням соціально-економічного буття, містить у собі відношення до нього, оцінки економічної діяльності й виступає важливим фактором поведінки різних соціальних груп.

Прийнято вважати, що економічна свідомість виступає у двох основних формах:

- у формі психології людей – їхніх емоційно-психологічних внутрішніх переживань (відчуттів, сприйнятті, пам’яті, уявлень, усвідомленні, настрої, потребах, інтересах, волі), які одержують найбільший розвиток під час господарської діяльності;

- у формі мислення – пізнавальної діяльності, інтелектуально-психологічної діяльності (освіті, розвитку знань – понять, суджень, умовиводів, теорій і т. ін.), а також у практичній перетворюючій діяльності, у якій виражається здатність і вміння глибоко осмислювати економічну дійсність.

Таким чином, економічна свідомість є осмислення, усвідомлення людьми економічної діяльності, взаємодій та відносин, відображення економічної дійсності, а економічне мислення є його вираженням. Отже, досліджувані явища пов’язані із принципово різними рівнями пізнання: економічна свідомість – з пізнанням функціонування й розвитку соціально-економічних законів, а економічне мислення – із включеністю в соціально-економічну практику. Такий методологічний підхід дає можливість розглядати економічне мислення як форму прояву економічної свідомості в конкретній суспільній соціально-економічній ситуації.

Наше пізнання навколишньої дійсності починається з відчуттів і сприйняття та переходить до мислення.

Мислення в чистому вигляді, як зовсім незалежний самодостатній психічний процес, реально не існує, воно невіддільне від сприйняття, уваги, уяви, пам’яті, мови й т. ін. Крім того, невиправдано називати мисленням наші найпростіші усвідомлювані реакції: однозначні характеристики, механічні перелічення й повторення, потік туманних образів, розпливчастих спогадів, випадкових асоціацій.

Мислення являє собою здатність орієнтуватися в нових для нас даних, здатність розуміти їх. Це розуміння реалізується в освіті щодо нового знання, що не було притаманним мислячій людині до цього моменту. Причому мислення – це насамперед усвідомлення й розуміння неконкретних загальних властивостей і закономірностей, які прямо, безпосередньо («наочно») людині в його досвіді не дані. Їх треба осмислити, як би вивести або вичленувати. Отже, можна стверджувати, що мислення – це психологічний процес із відкриттям (можливо – суб’єктивно, тобто для мислячої людини) нового знання, вирішення проблем на основі переробки отриманої інформації. Мислення це здатність адекватно сприймати навколишній світ і суспільство.

Мислення тісно пов’язане з мовою. Виділяючи групи предметів або явищ, їхні ознаки й особливості, людина їх називає й тим самим узагальнює, систематизує, що й дає можливість потім як би «підвести» під них загальні правила. Узагальнення – перша найважливіша ознака мислення. Тому воно здатне переробляти колосальні обсяги інформації, акумулювати досвід багатьох поколінь. Друга ознака мислення його опосередкований характер. Нове знання не дається в готовій формі, мислення витягає його (знання) як би «із себе», оперуючи наявною в його розпорядженні інформацією. Читати текст – не значить мислити, помітити помилку – теж. Але якщо ви на підставі цього тексту зробите якісь висновки, скажімо, про певний текст, про автора, його особистісних особливостях – ви мислите, хоча, може бути, не самим продуктивним чином.

Функція мислення – розширення меж пізнання шляхом виходу за межі чуттєвого сприйняття. Завдання мислення – розкриття відносин між предметами, виявлення зв’язків і відділення їх від випадкових збігів. Мислення оперує поняттями й приймає на себе функції узагальнення й планування.

Мислення – найбільш узагальнена й опосередкована форма психічного відображення, що встановлює зв’язок між пізнаваними об’єктами.

Економічне мислення безпосередньо пов’язане з економікою. Економічна практика, економічні відносини, виступаючи як об’єкт економічного мислення, визначають його специфіку. Так дана форма мислення відтворює економічне життя у властиво специфічних економічних поняттях, категоріях і законах, у певній історичній і логічній послідовності, співвідносить їх з економічною дійсністю.

Економічне мислення – це пізнання сутності економічних процесів, виявлення їхніх закономірностей за допомогою розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення) і реалізація економічних знань, умінь і якостей особистості в економічній діяльності й поведінки у цілісному економічному процесі. Економічне мислення виступає як процес осмислення суб’єктом реальних господарських ситуацій, що підвищують ефективність трудової діяльності, які визначають економічну поведінку людини і стиль господарської діяльності.

Традиційно економічне мислення містить у собі погляди й уявлення, породжені практичним досвідом людей, їхньою участю в економічній діяльності тими зв’язками, у які вони вступають у повсякденному житті.

Основні характеристики економічного мислення:

1.Економічне мислення відтворює в теоретичній формі різні явища й процеси економічної дійсності.

2.Економічне мислення понятійно описує деяку задану предметність. Зміст економічного мислення визначається предметністю, на яку воно спрямоване.

3.Економічне мислення орієнтоване на вирішення економічним суб’єктом конкретних господарських ситуацій.

Економічна свідомість виникає в економічній сфері громадського життя виходячи із суспільних потреб, економічного буття, які викликають необхідність усвідомлення їхнього функціонування й удосконалювання, а економічне мислення вимагає для свого розвитку чітко певних механізмів, головним з яких є освіта, оскільки мислення формується у сфері освіти, у процесі виховання, потім процес підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації й т. ін. Система освіти впливає на формування економічного мислення людей, які потім, діючи в економічній сфері, видозмінюють і економічну свідомість.

Формування економічного мислення майбутнього фахівця – це процес гармонійного розвитку його здібностей, що дає можливість ефективно проявляти себе в різних сферах діяльності (науково-пізнавальній, виробничій, комерційній, суспільно-політичній та ін.), виробити свій стиль поведінки, певні погляди й інтереси, у результаті яких створюється система забезпечення позитивної результативності праці.

Основні фактори формування економічного мислення суб’єкта – різноманітні форми власності, у рамках яких суб’єкт здійснює свою діяльність; інші суб’єкти економічних відносин, з якими даний суб’єкт взаємодіє; розмаїтість взаємодіючих суб’єктів (підприємства різних форм власності, банки, інвестиційні фонди й т. ін.); інтенсивність, поліваріантність і якісна специфіка зв’язків; спрямованість і чинність цих зв’язків і т. ін. Чим більш значними є фактори формування економічного мислення, тим більш глибокою стає включеність соціального суб’єкта в економічну практику, в результаті якої компоненти економічного мислення об’єктивуються й згодом можуть бути включені в сферу економічної свідомості.

Економічне мислення опосередковане багатьма суспільними факторами, але первинним складовим його об’єктом є економічний. Воно формується під безпосереднім впливом (і в той же час усвідомленням) наступного ланцюжка елементів економічної структури суспільства. По-перше, на ступені зрілості економічного мислення позначається безпосередньо існуюча система економічних законів з їхнім механізмом дії і використання. Саме система економічних законів з їхнім об’єктивним характером і суб’єктивним механізмом прояву, їхнє пізнання і свідоме використання в управлінні соціально-економічними процесами виступає тією глибинною основою, що визначає економічне мислення. Чим повніші знання про економічні закони, у їх складній суперечливій взаємодії, співвідношенні одне з одним, тим різноманітнішим є економічне мислення.

По-друге, економічне мислення опосередковане всією системою економічних відносин, що виступає свого роду наступним рівнем усвідомлення економічних процесів і явищ. Економічні закони, як відомо, виражають глибинні сутності економічних відносин і з цього погляду формують як би загальні, глобальні, найабстрактніші уявлення в економічному мисленні про економічний устрій суспільства. Наступною ланкою формування економічного мислення логічно виступає система економічних відносин, її пізнання і відображення у вигляді відповідних категорій і понять у їхній єдності і взаємозумовленості. По-третє, факторами, що безпосередньо формують економічне мислення є потреби, їхнє усвідомлення у формі інтересів, цілей, бажань і т. ін. По-четверте, поверховим шаром з яким «зіштовхується» економічне мислення в реальному економічному житті – це форми прояву економічних відносин з їх економічними законами, тобто господарський механізм.

Зрозуміло, що таке структурування взаємозв’язку економічного мислення з елементами економічної системи можливе лише на певній стадії наукового пізнання. У дійсності ж, усі форми прояву, у тому числі й організаційно-економічні форми господарювання, виступають відображенням (хоча і не в дзеркальному вигляді) усіх причинно-наслідкових зв’язків і залежностей. З цього випливає, що як не можна пізнати раз і назавжди глибинні сутності економічної структури і співвіднести їх з формами прояву, так не можна сформувати раз і назавжди поверхневі форми існування цих глибинних сутностей і, зокрема, механізм господарювання. Економічне мислення, як таке є відображенням зв’язку між суб’єктом і об’єктом, формується саме за рахунок «перегляду» і визначення залежностей в усій економічній структурі.

Економічна свідомість, економічне мислення пов’язані і з таким поняттям як пізнання. Мислення в дії – є процес пізнання, отже, економічне пізнання – це процес відтворення економічних знань за допомогою й у процесі економічного мислення. У силу цього змістовною стороною економічного мислення є рух у ньому економічних знань, у вигляді економічних категорій, понять, узагальнень і т. ін., тобто економічне знання є основною формою існування економічного пізнання. Іншими словами, поняття «економічне мислення» і «економічні знання» співвідносяться між собою, як різні сторони однієї медалі. Чим більш насичені і глибші економічні знання суб’єкта, що господарює, тим повнішою є потенційна можливість розкриття економічного мислення.

Економічне мислення, розкрите як економічне пізнання економічного життя, формується подвійно. З однієї сторони, його варто аналізувати на рівні формування економічної свідомості теоретичним шляхом, тобто засвоєння, обґрунтування законів і категорій економічної теорії, понять усієї сукупності економічних дисциплін за рахунок різних форм руху економічної інформації (засоби масової інформації, різні освітні форми). З іншого боку – на рівні повсякденної свідомості, тобто відтворення економічної структури емпіричним шляхом, із практики економічного життя. Між цими двома рівнями формування економічного мислення є загальне, що обумовлює їхню єдність і не дає можливості жорстко протиставляти одне одному, але є і специфіка, що визначає певні сторони економічного мислення теоретичного аспекту і повсякденного прояву.

Єдність теоретичного й емпіричного рівнів економічного мислення визначається взаємозалежним рухом конкретного й абстрактного у пізнанні, обумовленим взаємозв’язком суб’єкта з об’єктом пізнання.

Даний процес уявляється з наступною логічною послідовністю: об’єкт пізнання – відтворення його суб’єктом за допомогою мислення у формі елементарних понять – засвоєння їх – відтворення на новій основі об’єкта пізнання – формування більш розвиненої системи понять і категорій. Обґрунтована логічна послідовність постійно відтворюється на якісно новій основі, визначаючи і розвиток економічного мислення. Специфіка ж пов’язана з тим, що суб’єкт ніколи не може відобразити об’єкт цілком, отже, цілком і впливати на нього. Його вплив обмежується не тільки ступенем теоретичного пізнання об’єкта, але і складністю останнього, у силу чого суб’єкт може діяти шляхом спроб і помилок. Останнє можливе і тоді, коли економічне мислення в основному формується за рахунок емпіричного напряму.

Економічне мислення виступаючи «продуктом» взаємодії суб’єкта й об’єкта, діалектично пов’язане з механізмом господарювання. Воно виступає стосовно останнього, і як передумова, і як умова, і як результат його функціонування й удосконалення. З цього погляду, економічне мислення являє собою не тільки засіб пізнання економічної дійсності, але і засіб її перетворення. Саме на основі пізнання економічної структури, органічною частиною якої виступає механізм господарювання, формуються наступні фактори перетворюючої діяльності суб’єкта: мотивація до дії, рішення діяти, установка як внутрішня мобілізація, готовність до дії, дія, реалізація установки, задоволення потреби, досягнення мети. Тут, зрозуміло, мова йде про сторони, що визначають економічну поведінку, під якою варто розуміти систему логічних і послідовних заходів впливу суб’єкта на економіку з метою її зміни. Взаємозв’язок економічного мислення й економічної поведінки вивчається теорією економічної поведінки, яка називається праксеологією (загальна теорія людської діяльності (поведінки)). Більше того, класик теорії економічної діяльності Людвіг фон Мізес стверджував, що економіка є частиною праксеології як більш універсальної науки.

Вибір моделі економічної поведінки визначається умовами життєдіяльності людини: рівнем освіти, виховання, культури; соціальним оточенням; економічним досвідом, індивідуальними нахилами і симпатіями та ін. Величезний вплив на економічну поведінку мають економічні інстинкти, внутрішньо притаманні людині (контрольовані і неконтрольовані суспільством).

Виділяють кілька груп таких інстинктів: інстинкти «індивідуалізму» (наприклад, заощадження, продовження роду і т.п.); інстинкти «розвитку» (наприклад, волі, творчості і т. ін.); інстинкти «соціальності» (справедливості, співчуття і т. ін.).

Ринкові відносини формують раціональну модель поведінки, де основним фактором є правдива інформація, а основним суперечливим началом виступає співвідношення раціональності і моральності.

Таким чином, під економічним мисленням необхідно розуміти опосередковане й узагальнене відображення економічної дійсності, що включає, по-перше, пізнання економічної системи та притаманних їй об’єктивних економічних законів і категорій; по-друге, засвоєння отриманих знань, їхнє перетворення в переконання, уміння й навички (логічні форми) мислення, мотиви діяльності; по-третє, реалізацію цих переконань, навичок і мотивів у економічну поведінку. У такому розумінні економічне мислення необхідно розглядати як духовний компонент економічної культури суспільства.

Економічна культура – спосіб (структура механізмів) взаємодії економічної свідомості (як відображення економічних відносин і пізнання економічних законів) і економічного мислення (як відображення включення в економічну діяльність), що регулює участь індивідів і соціальних груп в економічній діяльності та ступінь їхньої самореалізації в тих або інших типах економічної поведінки. Чим досконаліше спосіб даної взаємодії, тим ефективніше економічна діяльність і раціональніша економічна поведінка, тим, отже, – вище рівень економічної культури. Саме спосіб взаємозв’язку економічної свідомості й економічного мислення (як форми його прояву) виступає природним регулятором економічної поведінки.

Тобто під культурою економічного мислення розуміється система знань, поглядів, переконань, умінь, навичок, що сприяють використанню нагромадженої інформації про економічні явища і процеси, економічні закони та закономірності соціально-економічного розвитку особистості й суспільства в цілому.

Формування економічної культури громадянина в процесі вивчення навчальних дисциплін здійснюється на трьох взаємозалежних рівнях: когнітивному (лат. cognitio - «пізнання, вивчення, усвідомлення») – формування економічної свідомості й самосвідомості як ядра економічної культури; емоційно-ціннісному – формування економіко-ціннісного відношення до Батьківщини, суспільства й держави, співвітчизників; поведінковому – здатність до економічної активності й діяльності.

Економічне мислення має свої форми прояву або інакше типи (види), які можна класифікувати за різними критеріями. Тип мислення – це спосіб зв’язку, переходу зовнішнього фактору у внутрішній, засвоєння мисленням компонентів певним чином, що впливає на істинність результатів пізнання. Специфіка зовнішнього фактору, особливості його переходу у внутрішній служать підставою для виділення тих або інших типів мислення. Процес мислення і його результати, звичайно, взаємозалежні.